Ухвала

від 25.06.2019 по справі 607/11351/15-к

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11351/15-кГоловуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/143/19 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - на ухвалу

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду

в складі: головуючого судді - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора ОСОБА_6

апелянта ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Тернопільської області ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2019 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено частково заяву ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та стягнуто з Державного казначейства України, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського районку, на користь ОСОБА_7 150 000 грн. для відшкодування моральної шкоди, у задоволенні решти вимог вищевказаної заяви відмовлено.

Своє рішення суд мотивував тим, що в цьому випадку наявні обставини, передбачені ст.1, п.2 ст.2 Закону України Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі за текстом Закон від 01.12.1994р.) і враховуючи терміни проведення досудового розслідування, виходячи із засад розумності і справедливості, а також прийнявши до уваги те, що внаслідок досудового розслідування, ОСОБА_7 було спричинено моральні страждання та душевні хвилювання, які виразились у обмеженні його прав, як громадянина, проведенні інших слідчих та процесуальних дій, у тому числі із контрагентами заявника, з приводу використання ними комп`ютерної програми ІСУ МЕЛВІС, що призвело до необхідності вжиття заявником відповідних заходів щодо відновлення свого ділового статусу, а також репутації, а тому, з урахуванням наведеного та глибини перенесених страждань, стягнув на його користь 150 тисяч гривень.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_7 щодо визнання незаконними дій органів досудового розслідування, які виразились у реєстрації кримінального провадження №32015210000000062 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.176 КК України та провадження досудового розслідування стосовно службових осіб ТОВ МЕЛВІС, а також визнання незаконними дій органів досудового розслідування щодо порушення авторських прав ОСОБА_7 , на комп`ютерну програму ІСУ МЕЛВІС та стягнення внаслідок цього з Державного бюджету України в його користь чотирьох мільйонів гривень моральної шкоди, суд виходив з того, що зважаючи на положення Закону від 01.12.2014 року, у даних вимогах слід відмовити як у таких, порядок вирішення яких не передбачено положеннями вказаного Закону.

В апеляційних скаргах:

-прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та провадження закрити. Свої вимоги мотивує тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи і постановлене з істотним порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що Закон від 01.12.1994р., яким керувався суд при ухваленні оскаржуваного рішення, та положення статей 537,539,376 КПК України пов`язані виключно із виконанням вироків, а в ході розслідування кримінального провадження за ст.176 КК України ОСОБА_7 допитувався лише як свідок, жодній особі про підозру не повідомлялось, обвинувальний акт до суду не скеровувався і вирок не виносився. Також, ст.130 КПК України є бланкетною нормою, а правовою підставою відшкодування шкоди є норми Закону від 01.12.1994р., аналіз яких вказує, що розгляд заяв щодо відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування здійснюється виключно в рамках цивільного законодавства, з урахуванням вимог ст.1176 ЦК України. Натомість чинний Кримінальний процесуальний кодекс не передбачає порядку покладення на державу цивільної відповідальності за завдану досудовим розслідуванням моральну шкоду. Таким чином, заявлені ОСОБА_7 вимоги мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.

- ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу, як незаконну, оскільки вона винесена з порушенням матеріального і процесуального права, та прийняти нову, якою повністю задовольнити його заяву. Свої вимоги мотивує тим, що судом не було визнано факту незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. А також при визначенні суми моральної шкоди, які суд постановив стягнути із Державного казначейства, з невідомих мотивів визначив її в сумі 150 тисяч грн., яка очевидно не відповідає фактичним обставинам, дослідженим у судовому засіданні.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 просить залишити її без задоволення. Вважає, що в скарзі прокурор невірно трактує норми законодавства, а саме намагається довести, що визначення розміру моральної шкоди в межах, встановлених цивільним законодавством дає підстави вважати, що розгляд заяви щодо відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду здійснюється виключно в рамках цивільного судочинства. Доводи прокурора щодо відсутності у кримінальному процесуальному кодексі передбаченої процедури розгляду заяв про відшкодування моральної шкоди вважає безпідставними, оскільки на його думку КПК України (зокрема ст.ст.42,43, які визначають права обвинуваченого, засудженого і виправданого) надають йому право вимагати відшкодування шкоди на відповідній стадії судового провадження у кримінальному процесі. Додатково зазначає, що відповідно Закону від 01.12.1994р. підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові не лише незаконним засудженням, повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, взяттям і триманням під вартою, проведенням в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади), а також шкода завдана іншими процесуальними діями, що обмежують права громадян.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу і просив її задовольнити із зазначених у ній підстав, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу і просив її задовольнити із зазначених у ній підстав, перевіривши матеріали провадження та частково дослідивши його обставини, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Як встановлено перевіркою матеріалів провадження, вказаних вимог суд першої інстанції не дотримався і не навів належних і достатніх мотивів свого рішення.

Так, в ухвалі суд встановив, що в процесі досудового розслідування у кримінальному провадженні за ч.3 ст.176 КК України відносно ОСОБА_7 (директора ТОВ Мелвіс) проводились слідчі та процесуальні дії, окремі з яких обмежували його права, як громадянина.

Однак, суд не визначив які саме слідчі та процесуальні дії були проведені відносно ОСОБА_7 , який обсяг його прав було ними порушено і в чому полягають його моральні втрати. Тобто, ухвала суду не містить викладу встановлених судом обставин, які підтверджені доказами, з якими закон пов`язує наслідки у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Крім того, свої висновки щодо розміру моральної шкоди суд також мотивував узагальнено і навів лише перелік підстав які згідно Закону від 01.12.1994р. та ст.23 ЦК України мають враховуватися при визначенні розміру моральної шкоди, однак не навів належних і достатніх мотивів та підстав ухвалення судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність висновків суду першої інстанції щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 лише в частині того, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам кримінального процесуального закону щодо її обґрунтованості та вмотивованості, а тому підлягає скасуванню.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 колегія суддів вважає безпідставними.

Так, стосовно визнання незаконними дій органів досудового розслідування щодо реєстрації кримінального провадження №32015210000000062, провадження досудового розслідування за ч.3 ст.173 КК України та здійснення процесуальних дій, які порушили авторське право заявника, то такі вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).

Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок судового контролю за законністю дій органу досудового розслідування лише під час здійснення кримінального провадження. Порядок розгляду судом чи слідчим суддею скарг на дії органів досудового розслідування після закриття кримінального провадження КПК України не визначає.

Разом з тим, згідно з пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2, пунктом 5 статті 3 Закону від 01.12.1994р. винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України (за відсутністю події кримінального правопорушення) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.

Отже, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку не потрібно такими визнавати додатково.

Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року (справа № 236/893/17).

Аналізуючи доводи ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди за незаконні дії органів досудового розслідування щодо реєстрації кримінального провадження №32015210000000062, провадження досудового розслідування за ч.3 ст.173 КК України та порушення авторського права, колегія суддів приходить до переконання, що такі вимоги не підлягають розгляду в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, у зв`язку з наступним.

Статтею 130 КПК України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. В інших нормах КПК України не визначено таких випадків та відсутній процесуальний порядок розгляду заяв громадян про відшкодування моральної шкоди після закриття кримінального провадження.

На теперішній час єдиним таким законом є Закон від 01.12.1994р., в п.5 ч.1 ст.3 якого передбачено право на відшкодування моральної шкоди у наведених в статті 1 цього Закону випадках, в тому числі у разі незаконних процесуальних дій, які обмежили права громадян. Однак, цей Закон також не містить вказівки щодо процесуальної форми розгляду питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина.

Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції задовольняючи заяву ОСОБА_7 частково і стягуючи 150 тисяч гривень моральної шкоди керувався, крім положень ст.130 КПК України, також п.14 ч.1 ст.537, п.4 ч.2 ст.539 КПК України, які на переконання колегії суддів не підлягають застосуванню в даному випадку.

Так, частиною 1 статті 537 КПК України передбачено вичерпний перелік питань, які має право вирішити суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, під час виконання вироків. Зокрема, п.4 ч.2 ст.539 КПК України суд, який ухвалив вирок має право вирішувати питання: про відстрочку виконання вироку; про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 КК України; про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена; інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Як вбачається з матеріалів даної справи в ході досудового розслідування жодній особі не повідомлялось про підозру, обвинувальний акт до суду не направлявся, вирок судом не виносився і кримінальне провадження було закрито постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Тернопільській області, а не судом.

За вказаних обставин застосування при розгляді заяви ОСОБА_7 положень розділу VIII Виконання судових рішень КПК України є безпідставним.

Отже, оскільки вимоги ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди не пов`язані з виконанням судового рішення у кримінальному провадженні, то вимоги про відшкодування шкоди завданої внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування можуть бути заявлені в порядку цивільного судочинства на підставі Закону від 01.12.1994р. і статей 23,1167,1176 Цивільного кодексу України, якими визначено сукупність підстав для покладення на державу цивільної відповідальності за завдану її органами моральну шкоду.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що у зв`язку з тим, що кримінальне провадження було закрито, то спосіб поновлення своїх прав, визначений у Законі від 01.12.1994р., на який посилається ОСОБА_7 , може бути реалізований лише в порядку цивільного судочинства, як це визначено ст.ст.15,16 ЦПК України.

Такий висновок колегії суддів узгоджується з аналогічними правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року (справа № 595/1962/14-к) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 686/23731/15-ц).

Висловлені в ході апеляційного розгляду доводи ОСОБА_7 про необхідність врахування апеляційним судом висновків, які викладені в ухвалі Апеляційного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року (справа №607/809/16-к) та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року (справа №607/17660/14-к) є неналежними у зв`язку з наступним.

Як вбачається зі змісту вказаних судових рішень предметом розгляду апеляційного і касаційного суду були відповідні скарги прокурорів, у яких заявлено вимоги про зміну постановлених у порядку кримінального судочинства рішень суду першої інстанції в частині визначення розміру шкоди, яку цим судом було стягнуто у зв`язку з набранням законності сили виправдувальних вироків відносно заявників. При цьому, доводи прокурорів стосувалися лише неправильності визначення судом першої інстанції розміру відшкодування, а правильність розгляду в порядку кримінального судочинства заяв про відшкодування моральної шкоди після закінчення кримінального провадження не оспорювалась.

Відповідно до частин першої, другої ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і може вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Аналогічні положення містить ч.2 ст.433 КПК України щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на вказані вимоги кримінального процесуального закону суди апеляційної та касаційної інстанції у випадках, які наводить ОСОБА_7 , були позбавлені можливості вийти за межі скарг прокурорів і дати оцінку іншим обставинам, в тому числі дотриманню процесуальних норм.

Отже, при винесенні ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року (справа №607/809/16-к) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року (справа №607/17660/14-к) не були предметом розгляду і не вирішувались питання про щодо порядку розгляду заяви про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування.

На відміну від наведених випадків, у цій справі прокурор оскаржує рішення суду першої інстанції з інших підстав і не оспорює розмір відшкодування, а стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, на відміну від згаданих судових рішень, де відносно заявників були постановлені виправдувальні вироки, то відносно заявника у цій справі такого не було ухвалено і він не набув процесуального статусу виправданого. Таким чином, доводи ОСОБА_7 про наявність у нього процесуальних прав, передбачених ч.3 ст.43, п.17 ч.3 ст.42 КПК України є безпідставними.

Відповідно до положень п.5 ч.1 ст.407 КПК України апеляційний суд за наслідками апеляційного розгляду вправі скасувати ухвалу і закрити кримінальне провадження.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що дане провадження по справі за заявою ОСОБА_7 підлягає закриттю, так як його заява не відноситься до питань, які вирішуються судом, в порядку кримінального процесуального законодавства України під час виконання вироків.

За встановлених обставин апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 слід задовольнити в частині вимог про скасування оскарженої ухвали суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись п.5 ч.1 ст.407, п.3 ч.1 ст.409, ч.1 ст.412 КПК України, а також ст.ст. 130, 370, 405, 407, 418, 419, 537, 539 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Тернопільської області ОСОБА_6 задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2019 року скасувати і постановити нову ухвалу, якою провадження за заявою ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідуваним, прокуратури і суду, - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_7 , що він вправі звернутися з вимогами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги протягом трьох місяців.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи