Постанова

від 24.06.2019 по справі 910/16505/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2019 р. Справа№ 910/16505/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 24.06.19. Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 08.04.2019 суддя Грєхова О.А., м. Київ повний текст складений 16.04.2019 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Смарт Солюшнз", м. Київ дотовариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт", м. Київ простягнення заборгованості у розмірі 330 116,33 грн.,

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Правова група "Смарт Солюшнз" (далі-позивач, ТОВ "ПГ "Смарт Солюшнз") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" (далі-відповідач, ТОВ "Укртранс-Ремонт") про стягнення заборгованості в розмірі 330 116,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання юридичних послуг № 85-2015/VM від 06.11.2015, в частині здійснення розрахунків.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив у задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що надані позивачем копії актів приймання передачі наданих послуг від 20.11.2015, від 30.11.2015, 25.12.2015, від 29.01.2016, від 31.03.2016, 29.04.2016, від 30.06.2016 не можуть належним чином підтверджувати надання таких послуг. Крім того, за твердженням відповідача у є сумніви щодо реального існування вказаних вище актів, в тому числі справжності підпису директора, так як у відповідача відсутні оригінали таких актів, а відповідно до даних обліку відповідача у останнього рахується заборгованість перед позивачем сумі 30 000,00 грн.

Також відповідачем у відзиві заявлено про пропуск строку позовної давності щодо пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 у справі № 910/16505/18 позов задоволено частково. За рішенням стягнуто ТОВ "Укртранс-Ремонт" на користь ТОВ "ПГ "Смарт Солюшнз" заборгованість в розмірі 150 000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 49 001,59 грн., 3% річних в розмірі 11 707,00 грн., пеню в розмірі 50 597,26 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 961,40 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Місцевий господарський суд з посланням на ст.ст. 11, 202, 256, 258, 267, 509, 525, 526, 549, 599, 610, 611, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174, 175, 216, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України встановив факт наданням позивачем обумовлених договором про надання юридичних послуг № 85-2015/VM від 06.11.2015 на загальну суму 242 000,00 грн. та факт часткової оплати відповідачем за надані послуги позивачем, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення основного боргу, штрафних санкцій та пені.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені суд першої інстанції виходив з умов п. 8.4 договору про надання юридичних послуг № 85-2015/VM від 06.11.2015, а також те, що ТОВ "ПГ "Смарт Солюшнз" було пропущено спеціальний строк позовної давності про який було заявлено відповідачем.

Крім того, місцевим господарським судом було відмовлено у заявленому відповідачем клопотанні про розстрочку виконання рішення.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ "Укртранс-Ремонт" (далі-скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не було з`ясовані усі обставини справи.

Також скаржник вважає, що судом першої інстанції не було досліджено в повному обсязі та не взяті до уваги докази, які були долучені до клопотання про розстрочку виконання рішення.

За твердженнями заявника апеляційної скарги судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у заявленому відповідачем клопотанні про розстрочку виконання рішення.

Скаржник вважає, що стягнення з останнього всієї суми заборгованості, зокрема, накладення арешту та блокування роботи відповідача негативно позначиться на самій роботі підприємства та призведе до виникнення нової заборгованості.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019

відкрито апеляційне провадження у справі № 910/16505/18; розгляд апеляційної скарги призначено н 24.06.2019; визначено, що будь-які заяви, пояснення, клопотання, заперечення мають бути оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України і подаватись згідно ст. 169 ГПК України тільки в письмовій формі через канцелярію Північного апеляційного господарського суду, за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А (І поверх), але не пізніше 19.06.2019.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

24.06.2019 до початку судового засідання через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку перебуванням представника (адвоката) у відпустці з 24.06.2019 по 07.07.2019.

В судовому засіданні адвокат позивача проти поданого клопотання заперечував, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Суд апеляційної інстанції дослідивши подане відповідачем клопотання про відкладення дійшов висновку, що у задоволенні його слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Приписами ст. 169 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Статтею 207 ГПК України передбачено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/16505/18; розгляд апеляційної скарги призначено н 24.06.2019; визначено, що будь-які заяви, пояснення, клопотання, заперечення мають бути оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України і подаватись згідно ст. 169 ГПК України тільки в письмовій формі через канцелярію Північного апеляційного господарського суду, за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А (І поверх), але не пізніше 19.06.2019.

Як вже зазначалось вище, 24.06.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Однак, клопотання відповідача відкладення розгляду справи надійшло до суду лише 24.06.2019 року, тобто, з порушенням встановленого судом строку.

У відповідності до ст. 119 ГПК України суд поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, встановлений судом може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

При цьому, клопотання відповідачем про поновлення процесуального строку не заявлялося.

Відповідно до ст. 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відповідач не звертався із заявою про продовження процесуального строку до його закінчення, клопотання ТОВ Укртранс-Ремонт про відкладення розгляду справи № 910/16505/18 підлягає залишенню без розгляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне також зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія зазначає, що відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.

Адвокат позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт-без змін.

Північний апеляційний господарський суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши думку адвоката позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та вбачається з матеріалів справи, що 06.11.2017 року між ТОВ "Укртранс-Ремонт", як замовником ТОВ "ПГ "Смарт Солюшнз", як виконавцем було укладено договір про надання юридичних послуг № 85-2015/VM (далі - договір), за умовами якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з надання юридичних послуг, що передбачають: надання усних та письмових консультацій з широкого кола галузей права; складання та аналіз договорів та інших документів; врегулювання спорів; інші юридичні послуги, які будуть погоджені сторонами.

У п. 1.2. договору сторони визначили, що послуги надаються українською мовою, в робочі дні з 9.00 до 18.00. У разі виникнення необхідності надання послуг у інший час, такі послуги сплачуються у подвійному розмірі.

Відповідно до 2.2. договору виконавець зобов`язується належним чином надавати послуги, що є предметом цього договору.

Замовник зобов`язаний прийняти послуги, що є предметом цього договору та сплатити винагороду виконавцю у строки та у розмірі, що передбачені цим договором (п.п. 3.2.2.- 3.2.3. договору).

Згідно з п. 4.1 договору у випадку необхідності отримання послуг замовник повідомляє виконавця про перелік необхідних послуг, бажаний термін їх надання, а також надає всі необхідні документи та інформацію стосовно цих послуг. Сторони домовляються про те, що звернення замовника із заявкою про надання послуг може здійснюватись: у разі якщо необхідна усна консультація - в усній або письмовій формі; у разі якщо необхідна письмова консультація або складання будь-якої документації - у письмовій формі. Письмова заява про надання послуг направляється виконавцю електронною поштою за реквізитами, вказаними в цьому договорі.

Щомісячно виконавець надає замовнику акт наданих послуг та у разі необхідності звіт виконавця і документи, що були складені виконавцем у процесі виконання своїх зобов`язань за цим договором ( п. 4.2. договору).

Пунктом 4.3. договору визначено, що замовник зобов`язаний прийняти надані послуги і надати виконавцю підписаний акт виконаних робіт, наданих послуг у триденний строк із моменту одержання документів зазначених у попередньому пункті.

Якщо надані послуги не відповідають умова цього договору, замовник зобов`язаний у триденний строк після одержання вищевказаних документів надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг ( п. 4.4. договору).

У випадку якщо в зазначені у пунктах 4.3 та 4.4 строки замовник не надасть виконавцю передбачені ними документи, надані послуги вважаються прийнятими і такими, що відповідають умовам цього договору (п. 4.5 договору).

У п. 5.1. договору визначено, що виконавець надає послуги, передбачені даним Договором, у строк, вказаний замовником у заявці або у усному зверненні, проте цей строк не може бути меншим двох календарних робочих днів. Результати наданих послуг надаються виконавцем замовнику не пізніше трьох днів від дати закінчення надання послуг, передбаченої даним пунктом Договору.

Пунктом 5.3. договору погоджено, що при виявленні замовником недоліків, виконавець здійснює їх усунення протягом трьох календарних днів, з моменту одержання письмового повідомлення замовника про їх виявлення. Наданий строк на виправлення недоліків є строком, на який збільшується період надання послуг та не є порушенням зобов`язань виконавця.

Відповідно до п. 6.1 договору за надані протягом відповідного календарного місця послуги замовник сплачує виконавцю винагороду, виходячи з тарифу за кожну годину наданих послуг у розмірі 2 000 грн.

За умовами п 6.2. договору витрати, пов`язані з відрядженням спеціалістів для надання послуг, не входять до вартості послуг, зазначеної у п. 6.1 статті 6 цього договору, та у разі необхідності погоджуються сторонами додатково.

У п. 6.3. договору сторони погодили, що оплата послуг здійснюється замовником у безготівковій формі шляхом перерахування 100% суми винагороди на поточний рахунок виконавця протягом трьох робочих днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг.

Відповідно до п. 8.2 договору за прострочення перерахування коштів, зазначених у пункті 6.1 цього договору, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховувалась пеня, від суми винагороди, виплата якої була прострочена, за кожний день невиконання зобов`язання по оплаті послуг.

Згідно з п.п. 10.1.-10.2 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року. У разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення строк дії цього договору жодна із сторін не направить письмового повідомлення про своє бажання припинити дію цього Договору, він вважається автоматично переукладеним на тих же умовах на наступний календарний рік (п. 10.1 та п. 10.2 Договору).

Позивач зазначає, що ТОВ "Правова група "Смарт Солюшнз" взяті на себе зобов`язання за договором виконало належним чином, надавши у період з листопада 2015 року по червень 2016 року послуги, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг від 20.11.2015 на суму 26 000,00 грн., від 30.11.2015 на суму 5 000,00 грн., від 25.12.2015 на суму 48 000,00 грн., від 29.01.2016 на суму 7 000,00 грн., від 29.02.2016 на суму 36 000, 00 грн., від 31.03.2016 на суму 31 000,00 грн., від 29.04.2016 на суму 49 000,00 грн., від 30.06.2016 на суму 40 000,00 грн.

Всього позивачем було надано послуг на загальну суму 242 000,00 грн.

Як вказує позивач, відповідачем на виконання договору було частково оплачено за надані позивачем послуги, а саме: 23.11.2015 - 26 000,00 грн., 30.11.2015 - 5 000,00 грн., 30.12.2015 - 48 000,00 грн., 23.05.2016 - 13 000,00 грн.

Неоплаченими ж залишились грошові кошти на суму 150 000,00 грн.

Вказане й стало підставою для звернення позивача до суду із повозом до суду про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 150 000,00 грн., пені в розмірі 119 407,74 грн., 3 % річних в розмірі 11 707 грн. та інфляційні втрати в розмірі 49 001,59 грн.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі-ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У силу ч. ч. 1,2 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору надав ТОВ Укртранс-Ремонт послуги у період з листопада 2015 року по червень 2016 року на загальну суму 242 000,00 грн., що підтверджується надавши у період з листопада 2015 року по червень 2016 року послуги, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг від 20.11.2015 на суму 26 000,00 грн., від 30.11.2015 на суму 5 000,00 грн., від 25.12.2015 на суму 48 000,00 грн., від 29.01.2016 на суму 7 000,00 грн., від 29.02.2016 на суму 36 000, 00 грн., від 31.03.2016 на суму 31 000,00 грн., від 29.04.2016 на суму 49 000,00 грн., від 30.06.2016 на суму 40 000,00 грн.

Вказані акти підписаним сторонами без зауважень.

В свою чергу відповідачем на виконання договору було частково оплачено за надані позивачем послуги, а саме: 23.11.2015 - 26 000,00 грн., 30.11.2015 - 5 000,00 грн., 30.12.2015 - 48 000,00 грн., 23.05.2016 - 13 000,00 грн.

Отже, відповідач свої зобов`язання в частині повної оплати за надані позивачем послуги належним чином не виконав.

Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем у справі не було належним чином спростовано доводи позивача, не обґрунтовано відсутності у нього обов`язку щодо виконання договірного зобов`язання щодо сплати коштів за надані позивачем послуги, не надано доказів повної сплати такої заборгованості, суд апеляційної приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "ПГ "Смарт Солюшнз" про стягнення з відповідача 150 000,00 грн. заборгованості за договором про надання юридичних послуг № 85-2015/VM є правомірними, законними та обґрунтованими.

Також позивачем крім основної заборгованості також було заявлено про стягнення з відповідача пені в розмірі 119 407,74 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача пені в розмірі 50 597,26 грн. з огляду на таке.

У ч. 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання ( ч. 1 ст. 219 ГК України).

Штрафними санкціями відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК Україниу цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено с. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України та ч. 6 ст. 232 ГК України

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки ( ст. 611 ЦК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором ( ч. 6 ст. 231 ГК України).

Як вже зазначалось вище, у п. 8.2. договору сторони погодили, що за прострочення перерахування коштів, зазначених у пункті 6.1 цього договору, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховувалась пеня, від суми винагороди, виплата якої була прострочена, за кожний день невиконання зобов`язання по оплаті послуг.

Положеннями ч. 6 ст. 632 ГПК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стосовно нарахування пені відповідно до п. 8.4 договору, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. (ст.ст. 628 -629 вказаного кодексу).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі інший порядок нарахування пені.

У п. 8.4 договору сторонами узгоджено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення стороною виконання взятих на себе зобов`язань не припиняється через шість місяців від дня, коли таке зобов`язання мало бути виконано, а продовжується без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сторонами узгоджено інший строк нарахування пені, ані ж визначений ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції перевіривши заявлений позивачем до стягнення пені у розмірі 119 407,74 грн. вважає його вірним та обґрунтованим.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем було подано заяву про застосування строку позовної давності.

позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-1217гс-16 від 08.02.2017.

Так, з наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що останній здійснює нарахування пені на суми за актами приймання-передачі наданих послуг від 29.02.2016 з 04.03.2016 по 06.12.2018, від 31.03.2016 з 06.04.2016 по 06.12.2018, від 29.04.2016 з 06.05.2016 по 06.12.2018, від 30.06.2016 з 06.07.2016 по 06.12.2018.

Водночас, як вірно було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач звернувся з даним позовом 07.12.2018 (відповідно до штампу канцелярії Господарського суду міста Києва проставленого на титульному аркуші позовної заяви ТОВ Смарт Солюшнз).

Отже, річний строк для нарахування пені складає період з 07.12.2017 по 07.12.2017.

З огляду на вищевикладене та враховуючи узгоджений сторонами на власний розсуд п. 8.4 договору, здійснені позивачем нарахування пені на суму наданих послуг у період до 07.12.2017, місцевий господарський суд вірно зауважив, що такі нарахування ТОВ Смарт Солюшнз були здійснені поза межами річного строку.

Відтак, з урахування пропуску строку позовної давності, враховуючи узгоджений сторонами на власний розсуд інший строк нарахування пені, ані ж визначений ч. 6 ст. 232 ГПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку проте, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 50 597,26 грн.

Оскільки відповідач неналежно виконує зобов`язання за договором про надання послуг в частині оплати за надані послуги, суд першої інстанції також вважав обґрунтованими вимоги позивача сум про стягнення сум передбачених ст. 625 ЦК України, а саме: 3 % річних в розмірі 11 707,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 49 001,59 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум штрафних санкцій (3% річних, інфляційних втрат), вважає розрахунок, здійснений місцевим господарським судом арифметично відповідно підлягають стягненню з відповідача 3% річних в розмірі 11 707,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 49 001,59 грн.

Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявного факту порушення ТОВ "Укртранс-Ремонт" умов договору про надання юридичних послуг № 85-2015/VM від 06.11.2015, а саме, в частині повної сплати за надані позивачем послуги, та, відповідно, обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог ТОВ Смарт Солюшнз .

Стосовно доводів скаржника про неправомірну відмову у задоволенні поданого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення відповідно до якого, відповідач просив в разі задоволення позову розстрочити виконання рішення суду на 8 місяців з дня винесення, суд апеляційної інстанції вражає непереконливими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні ( ч. 1 ст. 239 ГК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, обґрунтовуючи подане клопотання відповідач зазначає, про скрутне фінансове становище та велику заборгованість перед відповідачем іншими суб`єктами господарювання.

Так, при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої розстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), суд, який надає розстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

При цьому, я вірно було зазначено судом першої інстанції, що з наданого фінансового звіту відповідача не вбачається неможливість виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Крім того, колегія суддів наголошує, що належними доказами скрутного фінансового положення, зокрема, є довідки з банківських установ, в яких відкриті рахунки боржника, довідки про рух коштів за період з моменту виникнення заборгованості по теперішній час.

Таких доказів відповідачем не надано.

Надана відповідачем копія фінансового звіту не підтверджує фінансове становище підприємства, а також не свідчать про неможливість з боку підприємства виконати рішення суду, в тому числі з огляду на те, що останній підписаний посадовими особами підприємства відповідача, а, відтак є його власними документами, складеними в односторонньому порядку.

При цьому, місцевим господарським судом було правомірно враховано, що послуги за договором були отримані відповідачем у період з листопада 2015 року по червень 2016 року, при цьому, у грудні 2015 року відповідачем було здійснено останню оплату за договору.

Разом з тим будь-яких доказів вчинення дій з метою погашення заборгованості за період з грудня 2015 року по грудень 2018 року відповідачем до моменту звернення позивача з позовом до суду, матеріали справи не містять.

Дослідивши наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення судова колегія вважає, що лише тяжке фінансове становище, не є тією виключною обставиною, яка давала б підставу для розстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок власної господарської діяльності відповідача, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

Водночас, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду, а є звичайними умовами здійснення господарської діяльності.

Відповідачем також жодним чином не обґрунтовано термін, на який слід розстрочити виконання судового рішення.

Інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для розстрочення виконання рішення суду - відповідачем не надано.

Враховуючи інтереси обох сторін, а також негативні наслідки вчиненого відповідачем порушення, яке відбулось з його вини, не можуть покладатись на інших осіб, зокрема, на позивача у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення у даній справі.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не свідчать про правомірність вимог позивача.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

В ст. ст. 78, 79 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та документально не підтвердженими, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги ТОВ "Укртранс-Ремонт" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України та ст.ст. 11, 74, 129,-240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 у справі № 910/16505/18 залишити без змін.

3. Справу № 910/16505/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст судового рішення складений та підписаний -01.07.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

Ю.Б.Михальська