Рішення

від 25.06.2019 по справі 554/9171/18

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 25.06.2019 Справа № 554/9171/18

Провадження № 2/554/113/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 року Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.

при секретарі - Гаврись В.В.

за участю представників відповідача - Борсук О.В., Борисенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Української медичної стоматологічної академії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві, Державна податкова інспекція у м.Полтаві Головного Управління ДФС у Полтавській області, Головне Управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, Полтавське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, про поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Української медичної стоматологічної академії, визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві, про поновлення на роботі, в якому прохала поновити її на роботі на повній ставці препаратора кафедри мікробіології Української медичної стоматологічної академії та виплатити середній заробіток у розмірі 1 360 384 грн. 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що свій трудовий шлях розпочала, будучи студенткою 3-го курсу стоматологічного факультету чи то Полтавського медичного стоматологічного інституту чи то Полтавського державного медичного стоматологічного інституту. Її робочим місцем була кафедра мікробіології вузу, де вона в той час і навчалася. Була переконана, що працювала на 0,5 ставки препаратором. Трудову книжку їй видано не було, з наказом про звільнення не ознайомлював ніхто. У грудні 2016 року випадково дізналася, що документи у неї недійсні. Щоб скористатися її пільгами та в подальшому отримати вигоду від її трудової діяльності, її документально ще під час навчання розділено на дві особи - Андрийко (як у паспорті) та ОСОБА_4 . Цей процес розпочався на підставі документів, що стосуються її першого робочого місця, та закінчився в момент видачі їй Диплому на вигадане ОСОБА_4 , де під висловом названого інституту приховано, що ОСОБА_4 закінчила навчальний заклад , якого станом на 27.06.1989 року вже не було. Згідно штампу у її трудовій книжці насправді вона закінчила Полтавський Державний медичний інститут, а не Полтавський медичний стоматологічний інститут, в який у 1984 році поступила. Доказом того, що була використана під час так званої ліквідації є обставина, що архів Української медичної стоматологічної академії не містить документів стосовно шкідливих умов праці, особової справи із заявами про прийняття на роботу та звільнення, письмового строкового трудового договору та колективного договору із визначенням посад, працівникам яких надавалось профілактичне харчування, бо в разі ліквідації ці документи передають до архіву. Відмову у видачі більш обширної інформації щодо обставин видачі їй трудової книжки 12.10.2018 року необхідно розцінювати як небажання відповідача зізнаватися у тому, що була імітація ліквідації навчального закладу. Важливим для того, щоб довести, що вона не була звільнена 30.06.1987 року, а продовжувала роботу є обставини, що вона працює у медінституті лікарем-стоматологом, як записано у військовому квитку, та що паспорт серії НОМЕР_1 виданий за місцем її роботи та знаходження відповідача. Маючи проблеми із персональними даними, 12.09.2018 року звернулася до відповідача із запитом на інформацію та 10.10.2018 року отримала архівні витяги із наказів О прийоме и увольнении від 23.10.1986 р. і від 30.06.1987 р., копію міжвідомчої форми П-2; довідку № 314 від 14.09.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії. 12.10.2018 року отримала на руки свою трудову книжку на дівоче прізвище серії НОМЕР_2 , дату ознайомлення із наказом про її звільнення від 30.06.1987 року поставила біля свого підпису в книзі ознайомлення із наказом про звільнення та видачі трудових книжок. Вважає, що при відповідачем було допущено порушення ст. 47 КЗпП щодо видачі трудової книжки, у зв`язку з чим їй була оформлена нова трудова книжка у Новосанжарській ЦРЛ. Зазначає, що стосовно її роботи було видано дві трудові книжки по Полтавському медичному стоматологічному інституту, а друга - по Полтавському Державному медичному інституту і кожна з них повинна була виконувати протиправну місію. Відсутність її заяв в тому комплекті документів, із якого видана трудова книжка НОМЕР_2 означає, що вони є в іншому комплекті із іншою трудовою книжкою. Вважає, що 12.10.2018 їй видана трудова книжка, оформлена по вже неіснуючому на той час навчальному закладу та що у відповідача залишилася її інша трудова книжка із печаткою Полтавський Державний медичний стоматологічний інститут з її підписом як власника. Зазначила, що звільнення відбулося без будь-яких підстав. Оскільки є приватним підприємцем, розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно проводити із врахуванням мінімальної заробітної плати, а тому за період з 01.07.1987 року по 12.11.2018 року за 365 місяців з відповідача підлягає стягненню 1 358 895 грн. + за 12 днів 1489, 2 грн., а всього 1 360 384, 2 грн. Орієнтовний розрахунок судових витрат складає 336 грн. ( 200 грн. на копіювання та друк), 136 грн. на проїзд.

Ухвалою суду від 16 листопада 2018 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач Українська медична стоматологічна академія подала до суду відзив, у якому вважає позов безпідставним та необґрунтованим, зазначив, що відповідно до наказу № 214 від 23.10.1986 року ОСОБА_2 , студентку третього курсу стоматологічного факультету було прийнято на посаду препаратора на 0,5 ставки кафедри мікробіології по строковому трудовому договору з 23.10.1986 року по 30.06.1987 року. Вважає посилання позивача про її незнання про її звільнення неправдивим, так як її було прийнято на роботу по строковому трудовому договору і одночасно із прийняттям на роботу їх було відомо про дату звільнення 30.06.1987 року. Про дату закінчення строкового трудового договору свідчить підпис позивача у особовій картці, яка оформлялася відділом кадрів на працівників, які працювали за сумісництвом. Посилання позивача, що їй не видана трудова книжка з вини відповідача не підтверджено ніякими доказами. В період з 1987 по 12.09.2018 року до адміністрації академії, з метою отримання трудової книжки, позивач не зверталася. Про умисне не звернення раніше за трудовою книжкою свідчить той факт, що позивач звернулася за трудовою книжкою 12.09.2018 року, знаючи увесь цей період про її існування. До того ж позивач мала трудові відносини із Новосанжарською ЦРЛ та Решетилівською ЦРЛ, що підтверджено нею ж у позові, а тому у задоволенні позовних вимог прохав відмовити.

Позивач надіслала до суду відповідь на відзив, в якому вказала, що безпідставність свого звільнення обґрунтувала, посилаючись на ч.1 ст. 235 КЗпП України, бо звільнена без вказівки законної підстави, адже у трудовій книжці не записано пункту, частини і статі закону, згідно якого вона звільнена. Про існування строкового трудового договору дізналася лише після того, як отримала трудову книжку, оформлену по Полтавському медичному стоматологічному інституту, про який нічого не вказано у записі про прийняття на роботу і який не має навіть номера. Законних підстав для підписання строкового трудового договору не було. Нав`язливою є думка, що її можна було звільнити без проведення розрахунку і без видачі трудової книжки тільки тому, що буцім-то під час працевлаштування вона вже знала про дату звільнення. Ненадання копії строкового трудового договору є обставиною, на підставі якої можна зробити висновок про введення суду і її в оману. Ще відповідач нав`язує думку, що моментом звільнення є запис у трудовій книжці, оформленій по навчальному закладу, якого вже не було, бо у виданій трудовій книжці стоїть штамп навчального закладу, в якому вона працювала: Полтавський Державний медичний стоматологічний інститут. Відповідач обходить позиції законодавства, що моментом звільнення є вручення наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Обов`язок провести розрахунок та видати трудову книжку належить відповідачу. Вина відповідача у невидачі трудової книжки та твердження, що вона не знала про знаходження трудової книжки у відповідача підтверджується її позовною заявою. Про існування її трудової книжки отриманої 12.10.2018 рок вона навіть не підозрювала. Жодного доказу про умисне не отримання нею трудової книжки не надано. Вважає, що трудову книжку оформлені на наступний день після її звільнення не можна вважати допустимим доказом її трудової діяльності. Зазначила, що відповідач не виконав обов`язку щодо подання доказів, зловживає своїми процесуальними правами, а том відзив необхідно повернути.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві надіслала до суду пояснення , в яких зазначила, що Українська медична стоматологічна академія не обслуговується в управлінні Державної казначейської служби України у м.Полтаві Полтавської області як клієнт та не має відкритих в управління рахунків, будь-якими даними про правовідносини між сторонами не володіє.

Ухвалою суду від 07 лютого 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Національне агентство з питань запобігання корупції відмовлено.

Ухвалою суду від 04 березня 2019 року до відповідача застосовано заходи процесуального примусу у виді штрафу.

Ухвалою суду від 07 травня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід секретаря судового засідання Гаврись В.В. відмовлено.

Ухвалою суду від 07 травня 2019 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Державну податкову інспекцію у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Від ГУ ДФС у Полтавській області надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що ДПІ у м.Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області припинена 10.05.2019 року, правонаступником є ГУ ДФС у Полтавській області. Також зазначено, що податковим агентом, який в разі задоволення позовних вимог, що нараховує оподатковуваний дохід на користь платника податку буде Українська медична стоматологічна академія, тому ДПІ в м.Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області необхідно виключити із числа третіх осіб.

Враховуючи, пояснення представника ГУ ДФС у Полтавській області, суд не вважає за необхідне залучати останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в якості правонаступника ДПІ у м.Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області.

Ухвалою суду від 25 червня 2019 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про витребування в УМСА оригіналів письмових доказів, про застосування заходів процесуального примусу, про витребування оригіналів нормативних актів відмовлено, клопотання Онанко С.М. про вирішення процесуального правонаступництва із зупиненням провадження по справі залишено без розгляду, у задоволенні клопотання представника відповідача про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами та застосування до нього заходів процесуального примусу, передбачених ЦПК України відмовлено.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи (а.с.24 том 2), надіслала до суду клопотання про проведення судового засідання 25.06.2019 року без її участі та вирішити три її клопотання. Прохала справу по суті у судовому засіданні не вирішувати, бо відповідачем надані недостовірні докази і доки не буде подана належна заява свідка цього робити не можна.

Суд, відповідно до п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України вирішив розглядати справу за відсутності позивача, оскільки остання не навела поважних причин своєї неявки у судове засідання, а причини, через які суд не повинен вирішувати справу по суті, наведені ОСОБА_1 , не вважає поважними для не розгляду справи.

Представники відповідача - Борсук О.В. та Борисенко Н.М. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав наведених у відзиві, остання також пояснила, що 23.10.1986 року ОСОБА_2 була прийнята Полтавським медичним стоматологічним інститутом на посаду препаратора на 0,5 ставки по строковому трудовому договору до 30.06.1987 року. Дана інформація записана у Особову картку П-2, де міститься її підпис, що вона була ознайомлена із строковим трудовим договором. Твердження позивача, що вона не знала про своє звільнення, є безпідставним, тому що 01.07.1987 року вона на роботу не виходила, як і не виходила на роботу протягом 30 років. Наказ від 23.10.1986 року був виданий на ОСОБА_4, а звільнена позивач була як ОСОБА_3 , але в позовній заяві не заперечує, що її дійсно було прийнято на роботу як ОСОБА_4 . Твердження, що її було прийнято в один ВУЗ, а звільнено з іншого не відповідає дійсності, оскільки навчальний заклад було переіменовано. Позивач не заперечує факту прийняття її на роботу, а тому твердження про незнання про існування трудової книжки безпідставне. Трудова книжка видана не була, оскільки від позивача не надходило письмових заяв, а тому поштою направити її також не могли. Оскільки пройшло 33 роки, то будь-якої переписки не збереглося. Жодного доказу відмови у видачі трудової книжки позивачем не надано, як і доказів її незаконного звільнення, невиплати компенсації за відпустки, що посада підпадає під шкідливі умови, інвалідності. Якщо позивач думала, що працює на 0,5 ставки препаратором, то яким чином її оформили в інтернатуру Новосанжарської ЦРЛ, що є також трудовими відносинами, а потім була працевлаштована в Решетилівську ЦРЛ. Тому позивач знала, що не працює в УМСА, а тому її твердження про те, що її не звільнено спростовується.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві, Головного управління державної казначейської служби у Полтавській області, Полтавського об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області у судове зсідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (том 2 а.с.37,38, 40), про причин неявки суд не повідомили.

Заслухавши представників відповідача, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Полтавського медичного стоматологічного інституту № 214 від 23.10.1986 року ОСОБА_2 , студентку 3-го курсу стоматологічного факультету, прийнято з 23.10.1986 року по 30.06.1987 року по строковому договору препаратором 0,5 ставки кафедри мікробіології з окладом 37-50 в місяць, підстава заява ОСОБА_2 , що підтверджується архівним витягом від 14.09.2018 року за № 11-17/3589 (а.с.76 том 1).

Згідно наказу Полтавського медичного стоматологічного інституту № 153 від 30.06.1987 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_2 звільнено з 30.06.1987 року із посади препаратора 0,5 ставки кафедри мікробіології, що вбачається із архівного витягу від 14.09.2018 за № 11-17/3588 (том 1 а.с.77).

Відомості про зазначені накази внесені до трудової книжки НОМЕР_2 від 23 жовтня 1986 року на ім`я ОСОБА_2 (том 1 а.с.12), яку позивач отримала 12.10.2018 року.

З особової картки ОСОБА_2 вбачається, що остання 23.10.1986 року призначена препаратором 0,5 ставки на кафедру мікробіології на підставі наказу № 214 від 23.10.1986 та звільнена з 30.06.1987 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, на підставі наказу № 153 від 30.06.1987 року (том 1 а.с.78).

Згідно копії довідки № 314 від 14.09.2018 року, виданої Українською медичною стоматологічною академією, ОСОБА_2 з жовтня 1986 року по червень 1987 року включно нараховувалася заробітна плата (а.с.17 том 1 ).

Вказана інформація підтверджена даними особового рахунку на ім`я ОСОБА_2 (а.с.19-20 том 1 ).

Із відповіді УМСА на запит ОСОБА_1 від 30.10.2018 року № 11-17/4387 вбачається, що ні строковий договір ОСОБА_2 , ні колективний договір 1996-1997 р.р. серед архіву УМСА не значиться (а.с.25 том 1).

Із відповіді УМСА на запит ОСОБА_1 від 17.10.2018 року № 11-17/4143 вбачається, що інформації стосовно шкідливих умов праці ОСОБА_2 в період роботи на посаді препаратора 0,5 ставки кафедри мікробіології з 23.10.1986 по 30.06.1987 документи архіву Української медичної стоматологічної академії не містять. Також слідує, що Українська медична стоматологічна академія створена на базі Полтавського медичного стоматологічного інституту згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 року, згідно наказу МОЗ України від 28.03.2005 року за № 133 змінена назва Українська медична стоматологічна академія на Вищий державний навчальний заклад України Українська медична стоматологічна академія , згідно наказу МОЗ України від 31.08.2018 р. за № 1586 змінена назва Вищий державний навчальний заклад України Українська медична стоматологічна академія на Українська медична стоматологічна академія (а.с.21 том 1).

Згідно Наказу по Міністерству охорони здоров`я УРСР № 269 від 18.05.1967 року на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР № 294 18.05.1967 року Харківський медичний стоматологічний інститут було переведено у місто Полтаву та перейменовано в Полтавський медичний стоматологічний інститут. Документу, який підтверджує створення Полтавського державного медичного стоматологічного інституту не встановлено.

Із копії диплома серії ТВ № 841463 виданого Полтавським медичним стоматологічним інститутом від 03 червня 1989 року слідує, що ОСОБА_5 у 1984 році вступила, а у 1989 році закінчила названий інститут за спеціальністю стоматолог (а.с.35 том 1).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00017982051 від 27.04.2017 року, ОСОБА_2 після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_6 (а.с.36-37 том 1).

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Зі змісту ст. 21 КЗпП Української РСР (в редакції станом на 28 червня 1986 року), трудовий договір є угода між трудящим і підприємством, установою, організацією, за якою трудящий зобов`язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а підприємство, установа, організація зобов`язується виплачувати трудящому заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП Української РСР (в редакції станом на 28 червня 1986 року) трудові договори укладаються : 1) на невизначений строк; 2) на визначений строк не більше трьох років; 3) на час виконання певної роботи.

Згідно ч.1 ст. 24 КЗпП Української РСР (в редакції станом на 28 червня 1986 року), трудовий договір може бути укладений як в усній, так і у письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст. 24 КЗпП Української РСР (в редакції станом на 28 червня 1986 року) додержання письмової форми є обов`язковим :

1)при організованому наборі робітників у службовців;

2)при укладенні трудового договору про роботу в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до них;

3)в інших випадках, передбачених законодавством Союзу РСР у Української РСР.

Випадки обов`язкового додержання укладення письмової форми договору визначені у вказаній нормі не поширюються на випадок позивача.

Відповідно до ч.2 ст. 24 КЗпП Української РСР (в редакції станом на 28 червня 1986 року) укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням адміністрації підприємства, установи, організації про зарахування робітника або службовця на роботу.

Згідно п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП Української РСР (в редакції станом на 10 лютого 1987 року) підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку, що позивач не довела, що відповідачем не було дотримано норм діючого на той час законодавства щодо укладення трудового договору, що вона була звільнена без законної підстави та що не знала про своє звільнення.

При прийнятті на роботу по строковому трудовому договору 23.10.1986 року її було одночасно повідомлено про дату звільнення 30.06.1987 року, про що, зокрема, свідчить і підпис в особовій картці (том 1 а.с.78). Підтвердженням прийняття та звільнення є відповідні накази.

Той факт, що ОСОБА_1 не виходила на роботу з 01.07.1987 року також свідчить про її обізнаність із закінченням строку трудового договору.

Не зазначення у трудовій книжці підстави для звільнення не свідчить про безпідставність звільнення, а тому посилання позивача на цю підставу для поновлення на роботі є неспроможним.

В позовній заяві позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що її було звільнено з роботи безпідставно, в той же час стверджує, що вона звільнена не була, так як на роботу була прийнята як ОСОБА_2 , а звільнили 30.06.1987 року ОСОБА_2 , у військовому квитку стоїть запис, що вона працює у медінституті лікарем-стоматологом. Крім того, посилається на розбіжності у назвах інституту при прийнятті на роботу та при звільненні, стверджуючи, що була прийнята на роботу до Полтавського медичного інституту, тоді як на штампі у трудові книжці стоїть назва Полтавський Державний медичний інституту, тобто до якого вона не працевлаштовувалася. Таким чином, підстави позову є взаємовиключними, а доводи позивача не узгодженими.

Проходження нею інтернатури у Новосанжарській ЦРЛ з 27.03.1990 року по 06.12.1990 року, а також робота на посаді лікаря стоматолога Решетилівської райполіклініки з 10.12.1990 року по 16.04.2002 року також підтверджує той факт, що на посаді препаратора кафедри мікробіології Полтавського медичного стоматологічного інституту вона в цей час не працювала, тому твердження ОСОБА_1 , що вона звільнена не була є неспроможним.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не доведа незаконності свого звільнення, а тому вимоги про поновлення на роботі є безпідставними.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України ( в редакції станом на 10 лютого 1987 року) адміністрація підприємства, установи, організації зобов`язана в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.4.2. розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо працівник відсутній на роботі у день звільнення, то адміністрація підприємства в цей же день направляє йому поштове повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилка трудової книжки поштою з доставкою по вказаній адресі можлива лише за згоди робітника чи службовця.

Позивач не підтвердила належними доказами, що зверталася до відповідача із проханням видати їй трудову книжку у період з 01.07.1987 по 12.09.2018 року, в чому їй було відмовлено. Також не довела що роботодавець не вчиняв дій щодо надіслання їй поштового повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

Крім того, звернувшись 12.09.2018 року до УМСА з вимогою видати трудову книжку, ОСОБА_1 підтвердила той факт, що про її існування їй було відомо, а тому твердження про незнання щодо наявності трудової книжки судом спростовується.

За таких обставин, вини УМСА у невидачі трудової книжки у день звільнення ОСОБА_1 судом не встановлено.

Зважаючи на те, що позивач не довела, що її звільнення відбулося безпідставно, а також що затримка видачі трудової книжки сталася з вини відповідача, підстав для стягнення середнього заробітку суд не вбачає.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України та відносить їх на рахунок Держави, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Керуючись ст.ст.12, 81, 137,141,229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Української медичної стоматологічної академії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві, Державна податкова інспекція у м.Полтаві Головного Управління ДФС у Полтавській області, Головне Управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, Полтавське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, про поновлення на роботі на повній ставці препаратора кафедри мікробіології Української медичної стоматологічної академії, виплаті середнього заробітку у розмірі 1 360 384 грн. 20 коп. - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок Держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач -Українська медична стоматологічна академія, місце знаходження 36011 м.Полтава, вул. Шевченка, 32, код ЄДРПОУ 02010824.

Третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві, 36014, м.Полтава, вул.Небесної Сотні, 1/23, код ЄДРПОУ 38019510.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна податкова інспекція у м.Полтаві Головного Управління ДФС у Полтавській області, припинена 10.05.2019.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне Управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, 36011 м.Полтава, вул.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ37959222.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Полтавське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, 36040 м.Полтава, вул..І.Мазепи, 30, код ЄДРПОУ 40383769.

Повне рішення складено 01 липня 2019 року.

Суддя Л.І. Савченко