Рішення

від 18.06.2019 по справі 908/326/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/28/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2019 Справа № 908/326/19

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, розглянувши матеріали

за позовом Приватного підприємства "МТС", 24800, Вінницька область, Чечельницький район, смт Чечельник, вул. Свердлова, 40

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрікомаш", 71112, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Правди, буд. 80-А, оф. 404

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне підприємство «Мрія-Вік» , 22620, Вінницька область, Іллінецький район, с. Якубівка, пл. Перемоги, 8

про стягнення коштів

при секретарі судового засідання Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача - Пучкова Л.А., адвокат, ордер ОД №508651 від 21.05.2019;

від відповідача - Марчевський Д.І., адвокат, договір про надання правової допомоги від 25.02.2019; Шорошко С.В., адвокат, ордер ЗП №094750 від 04.06.2019;

від третьої особи - не з`явився.

Суть спору:

12.02.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного підприємства «МТС» , Вінницька область, Чечельницький район, смт. Чечельник до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікомаш» , Запорізька область, м. Бердянськ про стягнення суми завданих збитків за договором поставки № 1686 від 18.07.2018 у розмірі 448 000,00 грн, з яких: сума збитків у розмірі 400 000,00 грн, пеня у розмірі 48 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині своєчасної поставки обумовленого сторонами товару за договором № 1686 від 18.07.2018, позивачеві були завдані збитки у розмірі 400 000,00 грн., відшкодування яких позивач просить покласти на відповідача. Крім того, просить стягнути пеню в розмірі 0,5% від загальної суми, що складає 48 000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2019, справу № 908/326/19 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 14.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/326/19, присвоєно справі номер провадження 15/28/19. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Судове засідання призначено на 13.03.2019 о/об 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 05.03.2019 відмовлено в задоволені клопотання Приватного підприємства «МТС» про участь у судовому засіданні 13.03.2019 о 10 год. 00 хв. в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 13.03.2019 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Приватне підприємство «Мрія-Вік» , відкладено підготовче засідання на 09.04.2019 о/об 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 15.03.2019 призначено проведення судового засідання на 09.04.2019 о 10 год. 00 хв. в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 09.04.2019 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів до 15.05.2019. Підготовче засідання відкладалось на 25.04.2019 о/об 11 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 25.04.2019 підготовче засідання відкладалось на 15.05.2019 о/об 11 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 15.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/326/19 до судового розгляду по суті на 05.06.2019 о/об 09 год. 40 хв.

Ухвалою суду від 17.05.2019 призначено проведення судового засідання на 05.06.2019 о/об 09 год. 00 хв. в режимі відео конференції.

05.06.2019 у судовому засіданні оголошувалась перерва на 18.06.2019 о/об 16 год. 00 хв. без винесення ухвали.

Ухвалою суду від 05.06.2019 призначено проведення судового засідання по справі № 908/326/19 на 18.06.2019 о/об 16 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

Судове засідання 18.06.2019 проводилось в режимі відеоконференції. Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу «Акорд» .

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові.

Представники віповідача подали відзив, в якому не погоджуються з доводами викладеними в позовній заяві, просять у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що строк виконання ним зобов`язання оплати поставленого товару не настав, оскільки позивачем не виконано обов`язку з оплати передплати в порядку визначеному п. 3.2 Договору. Зазначає, що зобов`язання з поставки продукції здійснено відповідачем в межах визначеного договором строку.

Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій вказано про те, що позивачем виконані умови договору в повному обсязі. Оплата 20% передплати розраховувалась позивачем згідно виставленого рахунку №1686 від 18.07.2018 та специфікації №1 від 18.07.2018 на суму 480 000,00 грн. та склала 100 000,00 грн.

Відповідач надав заперечення на відповідь позивача на відзив від 24.04.2019, відповідно до яких зазначив, що єдиний пакет документів укладений сторонами договірних взаємовідносин є договір поставки № 1686 від 18.07.2018, специфікація №1 від 18.07.2018 на суму 540 000,00 грн, видаткова накладна від 12.09.2018 № РН-633. З приводу різних редакцій договору та специфікацій, зазначив, що редакцію договору вартістю 480 000,00 грн було складено помилково, у зв`язку з чим мало місце перепідписання вищевказаних документів.

Третя особа до судового засідання не зявилась. Надала письмові пояснення від 11.05.2019, відповідно до яких зазначила, що між позивачем та ПП «Мрія-Вік» було укладено договір на виконання робіт по збиранню врожаю, за умовами якого ПП «Мрія-Вік» зобов`язалось зібрати врожай соняшника на площах ПП «МТС» у період з 03.09.2018 по 15.09.2018, а позивач зобов`язався оплатити вказані послуги в розмірі 400 000,00 грн. Збір врожаю проведено у визначений сторонами строк. Розрахунки між сторонами проведені повністю, претензій матеріального характеру у сторін відсутні. Вважає позов в частині стягнення спричинених збитків обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні 18.06.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши доводи та заперечення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, підписано договір поставки від 18.07.2018 № 1686 (далі - Договір), відповідно до предмету якого в порядку та на умовах, визначених Договором, відповідач зобов`язався передати у власність позивача продукцію - жниварки для збирання соняшнику ЖНС-7.4 у кількості 2 шт., а позивач зобов`язався прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах передбачених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Найменування, одиниці виміру, термін поставки та загальна кількість товару, що постачається, його часткове співвідношення, відображаються в специфікації №1, яка є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що покупець оплачує товар за ціною, що вказується у специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору та закріплена згідно рахунку № 1686.

Оплата за продукцію здійснюється безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі 20% передплати протягом трьох банківських днів з дати укладання даного договору; 80% безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок постачальника по факту поставки продукції (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, постачальник приймає письмові заявки покупця на поставку товару та поставляє покупцеві товар на умовах EXW (склад виробника) згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010 року.

Датою відвантаження вважається дата, зазначена на видатковій накладній постачальника (п. 2.3 Договору).

Право власності на товар переходить після сто відсоткової оплати на розрахунковий рахунок постачальника (п. 2.4 Договору).

Пунктом 2.5 Договору, сторони визначили, що поставка продукції здійснюється за рахунок покупця.

Положеннями розділу 5 Договору передбачена відповідальність сторін, а саме, зокрема п. 5.4 Договору, у випадку прострочення поставки, постачальник сплачує пеню в розмірі 0,5 % від загальної суми Договору за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії договору спливає 31.12.2018 (п. 7.1, 7.2 Договору).

На виконання умов Договору, на підставі рахунку № 1686 від 18.07.2018 позивачем здійснено попередню оплату за товар в сумі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18.07.2018 № 5165, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.

30.08.2018 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 30/1, в якій повідомив про здійснення позивачем передплати в розмірі 100 000,00 грн та просив відповідача протягом трьох днів виконати зобов`язання щодо поставки товару за договором, яка залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині своєчасної поставки товару стала підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків за договором поставки № 1686 від 18.07.2018 у розмірі 400 000,00 грн та пені за прострочення поставки товару у розмірі 48 000,00 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що сторони вели переговори щодо врегулювання спору та відповідач висунув вимогу про збільшення вартості жниварок на 60 000,00 грн, і за таких умов погодився надати їх протягом тижня. Позивач погодився на такі умови. Відповідачем було направлено на адресу ПП «МТС» електронною поштою нову специфікацію на суму 540 000,00 грн, на підтвердження викладеного до матеріалів справи додано скриншот електронного листа з датою 11.09.2018 та копію специфікації (а.с. 19, 20).

Позивачем здійснено оплату відповідно до платіжного доручення № 5418 від 12.09.2018 з призначенням платежу за жниварки згідно рахунку № 1686 від 18.07.2018 в сумі 440 000,00 грн.

12.09.2018 відповідачем здійснено поставку товару на користь позивача на загальну суму 540 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною, яка підписана сторонами, скріплена відбитками їх печаток та наявна в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії від 12.09.2018 № РН-633 на суму 540 000,00 грн.

12.09.2018 жниварки були отримані позивачем на складі відповідача за довіреністю № 26 від 11.09.2018.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 173, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (частина 1 статті 670 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Вказана норма кореспондує з приписами статей 525,526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами частини другої ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Виходячи з приписів ст. 22 Цивільного кодексу України, положень статей 224, 225 Господарського кодексу України, суд констатує, що збитки мають правову природу, яка не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа повинна сплатити у зв`язку з виконанням умов договору, оскільки під збитками слід розуміти реальну втрату матеріальних цінностей, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, або втрата доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Господарський суд зазначає, що для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

В силу положень ч. ч. 1-3 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З огляду на викладене, господарський суд вважає за необхідне при вирішенні даного спору встановити факт наявності або відсутності у діях відповідача елементів складу цивільного правопорушення (наявність яких відповідач заперечує).

В обґрунтування спричинених збитків позивач зазначає, що ПП «МТС» є сільгосппідприємством, основним видом діяльності якого є вирощування сільськогосподарської продукції, у 2018 році було посіяно 331,62 га соняшнику, терміни збирання якого настали в серпні 2018 року, на підтвердження вказаного до матеріалів справи додано звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2018 року.

Враховуючи, настання строків збирання урожаю та порушенням умов договору відповідачем в частині своєчасної поставки жниварок ПП «МТС» звернулось до контрагента ПП «Мрія-Вік» .

Так, 25.08.2018 між ПП «МТС» (замовником послуг) та ПП Мрія-Вік (виконавець послуг) укладено договір на виконання робіт по збиранню врожаю сільськогосподарських культур, за яким виконавець зобов`язався надати замовнику послуги по збиранню врожаю соняшника комбайнами імпортного виробництва на збиральній площі 331 га в період часу з 03.09.2018 по 15.09.2018. На виконання зазначеного договору сторонами складено Акт виконаних робіт від 16.09.2018, яким сторони підтвердили факт збору урожаю.

27.11.2018 ПП «Мрія-Вік« направило претензію позивачу з вимогою сплатити заборгованість за договором на виконання робіт по збиранню врожаю сільськогосподарських культур від 25.08.2018 в сумі 400 000,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 5679 від 04.12.2018 на суму 120 000,00 грн та платіжного доручення № 5755 від 15.01.2019 на суму 280 000,00 грн. ПП «МТС» сплатив на користь ПП «Мрія-Вік» кошти за надані послуги за договором на виконання робіт по збиранню врожаю сільськогосподарських культур від 25.08.2018, всього на загальну суму 400 000,00 грн.

ПП «МТС» сплатив по договору про надання послуг ПП «Мрія-Вік» суму в розмірі 400 000,00 грн, і вважає, що ця сума є збитками понесеними позивачем внаслідок недобросовісного виконання відповідачем умов договору та має бути відшкодована позивачу.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

Дослідивши умови договору поставки з урахуванням специфікації № 1, суд встановив, що вартість товару сплачується покупцем шляхом внесення 20 % передплати, а зобов`язання з поставки товару виникає з моменту передплати протягом 35 днів.

Судом встановлено, що між сторонами підписано оригінали двох специфікацій № 1 від 18.07.2018 до договору поставки на суму 480 000,00 грн, та на суму 540 000,00 грн, якими сторони узгодили перелік товару та його вартість, а саме - жниварки для збирання соняшнику ЖНС-7.4 у кількості дві штуки. Оплата здійснюється шляхом передплати у розмірі 20% від вартості товару за специфікацією. У вказаних специфікаціях сторони погодили термін поставки товару протягом 35 днів з моменту передплати.

Сторонами не заперечувалось укладання вказаних специфікацій, однак позивач вказує що специфікація на суму 540 000,00 грн була направлена відповідачем 11.09.2018, а специфікація на суму 480 000,00 грн датована 18.07.2018., враховуючи викладене позивачем сплачено передплату виходячи зі специфікації на суму 480 000,00 грн.

З наданого позивачем скриншоту електронної переписки не вдається можливим встановити, який саме договір та специфікація направлялась стороні 11.09.2018.

Судом оглядались оригінали договору, вказаних специфікацій та було встановлено, що обидві специфікації датовані 18.07.2018, у графі постачальник та покупець містяться підписи представників позивача та відповідача з зазначенням прізвища, які скріплені круглою печаткою підприємств, тобто погоджені сторонами. Підписання другої специфікації на суму 540 000,00 грн в оригіналі представник позивача не заперечив, однак зазначив, що вона була оформлена під час отримання товару. Разом з тим, доказів такого твердження не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач поставив товар, а позивач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною № РН-633 від 12.09.2018 на суму 540 000,00 грн, платіжним дорученням № 5418 від 12.09.2018 на суму 440 000,00 грн та довіреністю № 26 від 11.09.2018, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Господарські відносини між сторонами виникли саме на підставі договору поставки № 1686 від 18.07.2018, рахунку від 1686 від 18.07.2018, специфікації № 1 від 18.07.2018, видаткової накладної № РН-633 від 12.09.2018. Підписавши Специфікацію № 1 на суму 540 000,00 грн позивач фактично погодився з умовами договору стосовно ціни товару.

Відповідно до п. 3.2 договору поставки № 1686 від 18.07.2018 передплата в розмірі 20% становить 108 000,00 грн. Специфікацією № 1 від 18.07.2018 визначено, що строки поставки товару - 35 днів з моменту передплати. Враховуючи перерахування позивачем в якості переплати лише 100 000,00 грн, що не становить 20% від вартості товару за специфікацією у відповідача не настало порушення умов договору щодо строків постачання товару.

З наданих до матеріалів справи скриншотів надходження та відправлення листів між позивачем та відповідачем не вбачається можливим встановити зміст листування, яке відбувалось між сторонами, оскільки вони містять лише заголовки вмісту.

Тобто, як вбачається з наведеного, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем не доведено наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, у суду відсутні підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення збитків, а отже в задоволенні позову слід відмовити.

За приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи, що позивачем не доведено порушення його прав та обов`язків з боку відповідача, вимога про стягнення пені нарахованої за прострочення поставки товару за договором у сумі 48 000,00 грн, не підлягає задоволенню.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у позові, слід відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 01 липня 2019 року.

Суддя І. С. Горохов