Постанова

від 26.01.2010 по справі 37/141-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2010 р. Справа № 37/141-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Тяпкіній В.А.

за участю представників сторін :

позивача -Дикого Я.П., дов.№ 03/4/1/713 від 16.10.09 р. (копія у справі)

відповідача -не з 'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (вх. №3723Х/2-5)

на рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2009 р. по справі №37/141-09

за позовом Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк, м.Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Харків

про стягнення 1149209,08 грн., -

встановила:

Позивач, ВАТ Всеукраїнський Акціонерний банк, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з ФО-П ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за Кредитним договором №126 від 16.06.2006 р. в сумі 1149209,08 грн., яка складається з заборгованості по простроченій до повернення частки кредиту за період з жовтня 2008 р. по травень 2009 р. з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі - 516119,85 грн.; заборгованості по простроченим до повернення процентів за користування кредитом за період з січня 2009 р. по квітень 2009 р. станом на 29.05.2009 р. з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 45000,81 грн.; пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом у розмірі - 59443,11 грн.; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 3645,32 грн. та штрафу у розмірі 525000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2009 року (суддя Доленчук Д.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФО-П ОСОБА_2 на користь ВАТ Всеукраїнського Акціонерного банку заборгованості за Кредитним договором №126 від 16.06.2006 р. в сумі 624209,08 грн.; 6242,09 грн. -державного мита та 169,70 грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог -відмовлено.

Відповідач, ФО-П ОСОБА_2, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про його скасування, як незаконного, необґрунтованого, такого, що прийнято з порушеннями норм процесуального права та норм матеріального права. Просить прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення інфляційних витрат та пені.

Позивач, ВАТ Всеукраїнський Акціонерний банк, відзиву на апеляційну скаргу не надав, але його представник під час судового засідання зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2009 р. вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Відповідач, ФО-П ОСОБА_2 не скористався процесуальним правом брати участь в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день і час розгляду справи (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 19.01.2009 р.), докази, витребувані ухвалою апеляційного господарського суду від 14.01.2010 р. не надав.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши представника присутньої сторони, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 16.06.2006 року між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк (позивач по справі) та ФО-П ОСОБА_2 (відповідачем по справі) було укладено кредитний договір №126, за умовами якого (з урахуванням додаткових угод, що складають невід'ємну частину цього договору) позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (далі-кредит) у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом 500000,00 грн. строком до 15.06.2008р. з процентною ставкою за користування кредитом -19 % річних. При цьому, цільовим використанням кредитних коштів було поповнення обігових коштів (п. 1.2).

Кредит ФО-П ОСОБА_2 був наданий в гривнях окремими частинами (кожна частина окремо - "транш", а у сукупності - "транші"), шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів з відкритого банком відповідачу позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника. Надання кожного траншу повинно було оформлюватися додатковою угодою, в якій встановлювалася сума траншу та процентна ставка (п.1.1.4 та п.2.2, п. 2.5).

Так, на виконання кредитного договору позивач надав відповідачу 26 траншів на загальну суму - 750000,00 грн., уклавши з позичальником додаткові угоди, копії яких наявні в матеріалах справи.

Пізніше максимальний ліміт кредиту було збільшено до 750000,00 грн. (додаткова угода №17 від 19.09.2006 р.), а термін користування кредитом було продовжено до 15 червня 2009 року. (додаткова угода №30 від 26.06.2007 р.), при цьому процентна ставка за користування кредитом становила 21,5% річних з 01.06.2008 р. (додаткова угода №31 від 02.06.2008 р.).

Статтею 2 спірного договору визначено порядок надання і повернення кредиту та сплати процентів. Зокрема, пунктом 2.3. передбачено, що повернення кредиту повинно здійснюватися шляхом зниження ліміту починаючи з липня 2007 року, рівними частинами в сумі не менше 41666,00 грн. За ініціативою відповідача та відповідно до додаткової угоди №30 від 26.06.2007 р. до кредитного договору зниження ліміту повинно було здійснюватися до 28 числа щомісячно, починаючи з січня 2008 р.

Крім того, згідно до п. 2.7. договору, за користування кредитом відповідач повинен сплатити на користь позивача проценти, що нараховуються на фактичну заборгованість за кредитом, із розрахунку календарної кількості днів в році та місяці і нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно за поточний календарний місяць. Фактично розраховані проценти за користування кредитом, відповідно до п.2.7.4. Кредитного договору та додаткової угоди до нього від 30.06.2006 р., повинні сплачуватися позичальником щомісяця не пізніше 28 числа поточного місяця, починаючи з 28.07.2006 року.

За умовами договору, позичальник зобов'язався забезпечити повернення кредиту відповідно до умов п.п.1.1.2. та 2.3. цього договору зі сплатою процентів за фактичний строк його користування та сплатою штрафних санкцій (п. 3.3.3).

Проте, відповідач, в порушення умов кредитного договору, свої зобов'язання щодо повернення кредиту не виконав.

Відповідальність сторін за порушення умов договору визначена статтею 4. Так, в разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3. цього договору, за кожний день прострочення виконання (п. 4.1). У разі прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за цим договором, він зобов'язується на вимогу позивача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (п. 4.4). Штрафні санкції підлягають сплаті за письмовою вимогою позивача (п. 4.6).

Виконуючи умови кредитного договору, позивач 10.09.2008 р. направив відповідачу лист-повідомлення №051-3364 про наявність несплаченого чергового платежу за кредитом, процентів, комісії та пені (а.с. 108).

03.03.2009 р. позивач направив відповідачу лист-претензію №04-1055 про наявність несплачених 2-х чергових платежів за кредитом та процентів та припинення терміну дії кредитного договору, яку було згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 14.03.2009 р. (а.с. 110).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, як це передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В даному випадку, термін повернення кредиту за кредитним договором настав 15.06.2009 року, а заборгованість відповідача по простроченої до повернення частки кредиту за період з жовтня 2008р. по травень 2009р. з урахуванням встановленого індексу інфляції складала 516119,85 грн., заборгованість по простроченим до повернення процентів за користування кредитом за період з січня 2009р. по квітень 2009р. станом на 29.05.2009р. з урахуванням встановленого індексу інфляції складала 45000,81 грн., а розмір пені складає 63088,42 грн., що підтверджується відповідним розрахунком наявним в матеріалах справи.

Враховуючи умови кредитного договору №126 від 16.06.2006 р., зокрема положення пункту 4.1., та проаналізувавши наведенні статті діючого законодавства, господарський суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 624209,08 грн.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутнє звернення позивача до відповідача з письмовою вимогою про сплату штрафу у розмірі 525000,00 грн. за вказаним кредитним договором (п. 4.6), господарський суд вірно дійшов висновку про відмову в їх задоволенні необхідно відмовити.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка порушила зобов 'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов 'язання. При цьому, відповідач посилається на той факт, що він звертався до позивача з проханням вивести із застави автомобіль Мерседес-бенц 1840 для надання йому можливості розрахуватися за договором кредиту №126 від 16.06.2006 р.

Відповідно до статті 33 Господарсько процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Так, відповідачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження своїх апеляційних вимог.

Крім того, як свідчать матеріали справи, в суді першої інстанції розгляд справи неодноразово відкладався (23.06.2009 р., 03.08.2009 р., 10.08.09 р., 15.09.2009 р.), в тому числі за клопотанням відповідача. Відзиву на позовну заяву та документів на підтвердження своєї позиції по справі на вимогу ухвали суду відповідач не надав. Проте, був ознайомлений з матеріалами справи (т. 1 а.с.148, а.с.152).

25.09.2009 р. господарським судом Харківської області було прийнято рішення за відсутності відповідача, оскільки останній був повідомлений належним чином про день та час розгляду справи. Рішення було направлено сторонам у встановлений законодавством строк - 28.09.2009 р., про що свідчить штамп канцелярії господарського суду на його звороті.

Таким чином, посилання відповідача на те, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено його процесуальні права та позбавлено можливості захистити свої права є хибними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що господарський суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги з підстав, викладених в даній постанові.

Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що доводи ФО-П ОСОБА_2, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, у зв 'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2009 р. по справі №37/141-09 відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарсько процесуального кодексу України, -

постановила:

Апеляційну скаргу ФО-П ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2009 року по справі № 37/141-09 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 29.09.2009 року.

Головуючий суддя

Судді