Постанова

від 12.02.2010 по справі 50/163-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2010 р.                                                           Справа № 50/163-09  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді  Погребняка В.Я., судді Афанасьєва В.В., судді Шевель О.В.

при секретарі   Цвірі Д.М.

за участю представників  сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність  б/н від 03.11.2009 р.,  

відповідача: не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, смт. Пісочин (вх. № 14Х/3-9 від 12.01.2010 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2009 р. у справі № 50/163-09,

за позовом: Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, смт. Пісочин  Харківського району Харківської області

до Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків

про визнання недійсним договору,

встановила:

У жовтні 2009 р. Суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 (далі позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору № 17-04, укладеного 17.04.2008 р. з Суб’єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_3 (далі відповідач) на підставі того, що між сторонами не було досягнуто згоди з таких істотних умов договору як предмет договору та його ціна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2009 р. у справі № 50/163-09 (суддя Усатий В.О.) відмовлено в задоволенні клопотання позивача щодо призначення судової експертизи. В задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що при укладенні договору сторони не допустили порушень, які б свідчили про те, що його зміст суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; рішення також мотивовано необґрунтованістю доводів позивача про те, що договір суперечить приписам Цивільного кодексу України.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2009 р. у справі № 50/163-09 скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду Харківської області від 13.01.2010 р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження, призначено до розгляду на 08.02.2010 р.

04.02.2010 р. відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 830), в якому вважає рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2009 р. у даній справі законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Також у відзиві відповідач звернувся до суду з клопотанням  про розгляд справи без участі його представника.

В судовому засіданні 08.02.2010 р., вислухавши думку представника позивача з приводу наданого відповідачем клопотання, враховуючи ту обставину, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів відповідно до ст.75 ГПК України вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів  встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 17.04.2008 р. між сторонами був укладений договір № 17-04 (далі Договір), відповідно до умов якого виконавець (відповідач) зобов’язаний виконати всі роботи в обсязі, передбаченому п.1.1 (п.5.1.1.), здати роботу поручителю (позивачу) в порядку, строках та стані, передбачених  Договором (п.5.1.2.), а поручитель зобов’язаний надавати виконавцю необхідне  сприяння з виконання доручень, передбачених Договором, надати довіреність, передати необхідні документи та забезпечити засобами, які вимагає характер доручення (5.2.1), без зволікання прийняти від виконавця все виконане  згідно з Договором (п.5.2.2.), відшкодувати виконавцю понесені витрати в розмірі 50%, які були необхідні для виконання доручень (5.2.3.), оплатити виконавцю роботу, передбачену в п.1.1, в розмірах та строках, передбачених п.4.2 Договору (5.2.4), прийняти роботу в строках  і порядку, передбачених Договором (5.2.5).

Ціна та загальна вартість Договору відповідно до п.2.1 зазначаються в актах виконаних робіт, які складаються щомісячно між поручителем та виконавцем.

Згідно з п.3.1 Договору оплата поручителем може здійснюватися банківським переказом на рахунок виконавця, а також у відповідності  з п.4.2 Договору.

Відповідно до п.4.1 та 4.2 Договору виконавець приступає до виконання робіт не пізніше однієї доби з моменту укладання договору та може використовувати власні засоби, які необхідні для виконання робіт та в якості оплати за цим договором, виконавець залишає 50% прибутку, отриманого від комісійної винагороди за продані квітки з касових терміналів щомісячно.

Згідно з п.п.5.1.1 та 5.1.2 Договору виконавець зобов’язаний виконати всі роботи в обсязі, передбаченому в п.1.1 Договору, та здати роботу поручителю в порядку, строках та стані, передбачених цим договором.

Позивач вважає, що Договір має бути визнано недійсним, оскільки у ньому не визначені вимоги щодо  предмету договору та не зазначена сума договору.

Таку позицію суд не вважає обґрунтованою з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду.

Статтею 180 ГК України визначені істотні умови господарського договору. Так, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, він за своєю правовою природою є змішаним, і в ньому містяться елементи договору доручення та договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно зі ст.1001 ЦК України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Відповідно до ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 627 ЦК України визначає свободу договору, а саме, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Предметом даного договору згідно з п.1.1. є роботи по організації, встановленні та вводу в експлуатацію касових терміналів з продажу білетів, а саме: пошук необхідних приміщень для розміщення касових терміналів з продажу залізничних квитків та розміщення обладнання «Експрес», укладання договорів оренди з власниками даних приміщень, проведення необхідних робіт, пов’язаних з обладнанням робочих місць даних терміналів у відповідності з вимогами керуючих документів Укрзалізниці, укладання необхідних договорів та оформлення інших документів з підрозділами Укрзалізниці по оренді АСУ «Експрес»на щомісячну експлуатацію, забезпечення касових терміналів необхідними засобами зв’язку, Інтернетом, понесення всіх витрат, пов’язаних з роботою даних терміналів та забезпечення їх подальшої роботі на період, вказаний в додаткових угодах до договору, які є невід’ємними частинами цього договору.

Згідно з п.2.1 Договору ціна та загальна вартість зазначаються в актах виконаних робіт, які складаються щомісячно між поручителем та виконавцем. До спірного Договору додано 12 актів виконаних робіт (послуг), в яких зазначені перелік виконаних робі (послуг) та їх ціна та 4 акти звірки взаємних розрахунків.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з п.8.3 Договору він набирає чинності з моменту підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.

          10.12.2008 р. сторони уклали додаток №1 до Договору, яким  встановили строк дії договору до 31.12.2009 р.

15.05.2009 р. сторони уклали додаток № 2 до Договору, яким  змінено п.3.1 договору та зазначено, що оплата виконаних робіт здійснюється на протязі 15 календарних днів після підписання актів виконаних робіт, а також Договір доповнено пунктами 4.3.1 та 4.3.2, в яких вказано, що заборгованість поручителя перед виконавцем станом на 15.05.2009 р. складає 69 129,00 грн. та у випадку не вводу в експлуатацію касового терміналу по продажу квитків, розташованого за адресою: м. Харків, Бєлгородське шосе, 8, автостанція № 4 до 30.05.2009 р. та неможливості  розрахунків з  виконавцем, поручитель сплачує на користь виконавця заборгованість, зазначеному в п.4.3.1 договору переказом в строк до 01.06.2009 р.  

Як свідчать матеріали справи, відповідач виконав роботи за спірним договором на загальну суму 69 129,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт, а також актами звірки взаєморозрахунків, підписаними сторонами та засвідченими їх печатками (а.с.22-29).

Позивач листами № 10 та № 12 від 24.10.2009 р., № 30 від 30.04.2009 р. та № 44 від 14.05.2009 р., направленими на адресу Укрзалізниці, засвідчив факт готовності терміналів до роботи, в яких також зазначено, що весь пакет документів та акти відповідності обладнаного касового терміналу вимогам Укрзалізниці підписані членами комісії Управління Укрзалізниці.

Таким чином, на думку колегії суддів, сторонами досягнуто у різний спосіб згоди з усіх істотних умов договору, як того вимагає  законодавство. Наявні у справі матеріали свідчать про те, що договір укладено у передбаченій законом формі, сторонами узгоджено предмет, ціну та строк договору, хоча для даних видів договорів законом не встановлені  обов’язкові істотні умови, крім того, відбулося часткове його виконання сторонами, що підтверджується актами виконаних робіт та свідчить про підтвердження вчинення сторонами дій за договором шляхом прийняття виконання, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість тверджень заявника скарги щодо неузгодженості предмету та ціни договору та не вважає цей договір неукладеним.

Стосовно вимоги заявника скарги про визнання договору, укладеного між сторонами, недійсним, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Діючим Цивільним кодексом України встановлено вимоги чинності правочину, а саме він повинен задовольняти ряд умов, до яких належать умови: а) про форму, б) про сторони, в) про зміст правочину, г) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, д) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та інше. Ці умови знайшли відображення у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з п.1 Роз’яснень Вищого Арбітражного суду України  №02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи наступні обставини, а саме:

- при укладенні договору сторони не допустили порушень, які б свідчили про те, що його зміст суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;  

- позивач не надав суду доказів в обґрунтування того, що особи, які вчинили правочин, не мали необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- позивач не надав суду доказів в обґрунтування того, що волевиявлення учасників правочину не є вільним і не відповідає їх внутрішній волі;

- договір укладено у передбаченій законом формі і на протязі тривалого часу виконується кожним із учасників цих відносин;

- права та обов'язки сторін врегульовані договором з достатньою повнотою, врахування інших умов договору, які не є істотними, є правом сторін, які не позбавлені можливості у разі виникнення спору  врегулювати ці питання шляхом внесення змін до договору,

колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком господарського суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог СПДФО ОСОБА_2, а також оцінивши апеляційні вимоги позивача, вважає, що вони недоведені належними доказами, тому не вбачає підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання позивача про призначення технічної судової експертизи у справі як безпідставного.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, смт. Пісочин  Харківського  району Харківської області залишити без задоволення.

   Рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2009 р. у справі № 50/163-09 - залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      В.Я.Погребняк

                                    суддя                                                                      В.В.Афанасьєв.

                                   суддя                                                                      О.В.Шевель.