Постанова

від 26.06.2019 по справі 310/2867/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.06.2019 Справа № 310/2867/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 310/2867/16 Головуючий у 1 інстанції: Парій О.В.

провадження № 22-ц/807/257/19 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Бєлки В.Ю.

Онищенка Е.А.

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом в якому, із урахування уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що з 29 вересня 2007 року перебувала в шлюбі з відповідачем. За час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька - ОСОБА_4 . Шлюб розірвано рішенням суду від 08 вересня 2015 року.

Ухвалою суду від 19 січня 2016 року у іншій справі затверджено мирову угоду, згідно з якою здійснено поділ спільного майна подружжя та за нею визнано право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Відповідач є власником спірної земельної ділянки за вказаною адресою, але на даний час позбавляє її можливості користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться належна їй нежитлова будівля. Вказує про необхідність усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою з боку відповідача шляхом визнання за нею права власності на цю земельну ділянку, яка становить одне ціле з розташованою на ній нежитловою будівлею.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 , яка не приймала участі у справі, але вважає, що вказаним рішенням порушуються її права. Вказує, що є стягувачем відносно боржника ОСОБА_3 у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення з останнього на її користь грошових коштів, у зв`язку з чим як судом, так і державним виконавцем застосовано арешт всього нерухомого майна боржника. Вказує, що суд припустився неповного з`ясування обставин у справі в цій частині, що призвело до її неправильного вирішення, на шкоду її інтересам. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відзиву на апеляційну скаргу сторонами справи не надано, що не являється перешкодою для апеляційного розгляду справи у відповідності до положень ч. 3 статті 360 ЦПК України.

У справі на стадії апеляційного провадження відбувався наступний рух.

Цивільна справа єдиний унікальний номер № 310/2867/16-ц ( провадження № 2/310/1860/16) надійшла до Апеляційного суду Запорізької області 13.08.2018р., та для її розгляду в поряду автоматизованого розподілу визначено суддю-доповідача Гончар М.С., та суддів у складі колегії Кочеткову І.В., Маловічко С.В. ( а.с. 76, 77).

Ухвалою судді-доповідача Гончар М.С. від 17 серпня 2018р. відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ( а.с. 78).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 серпня 2018р. апеляційний розгляд призначено у судове засідання на 25 жовтня 2018р. ( а.с. 80).

Відповідно до Указів Президента України № 452/2017 від 29.12.2017р. Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах та № 297/2018 від 28.09.2018 Про переведення суддів до новоутвореного суду, Апеляційний суд Запорізької області припинив здійснення правосуддя, у зв`язку з чим справи, які знаходились в провадженні цього суду, відповідно до вимог ст. 147 ЗУ Про судоустрій і статус суддів передані до новоутвореного Запорізького апеляційного суду.

В порядку автоматизованого розподілу судових справ між суддями головуючим-суддею у справі визначено Воробьйову І.А., та суддів до складу колегії Онищенко Е.А. та Бєлку В.Ю.

Розпорядженням № 204 від 11 травня 2019р. призначено повторний авторозподіл справ, які перебували у провадженні судді Воробйової І.А. у зв`язку з її призначенням суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, та визначено суддею-доповідачем Маловічко С.В. ( а.с. 203, 204).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2019р. справу прийнято до провадження та у зв`язку із зайнятістю судді Маловічко С.В. у розгляді інших справ, які призначені заздалегідь, та відпусткою з 20.05.2019р. по 29.05.2019р. цю справу призначено до розгляду у судове засідання на 26 червня 2019р.

Щ одо отримання сторонами кореспонденції із суду, зокрема, судових повісток за матеріалами справи встановлено.

На стадії апеляційного провадження, яке тривало протягом 10 місяців, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майже жодного разу не отримали судових повісток, які спрямовувались кожному із них на дві адреси: як за місцем реєстрації, так і за фактичним місцем мешкання.

Так, позивачу ОСОБА_2 повістки направлялись за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , але весь час повертались без вручення ( а.с. 85-86, 93-95, 105-107, 124-127, 137-139, 143-145, 165-168, 173-176, 187-192).

Відповідачу ОСОБА_3 повістки направлялись за адресам: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_2 , але весь час повертались без вручення ( а.с. 82-84, 90-92, 102-104, 128-135, 140-142, 146-148, 169-172, 178-181, 184-186, 195).

Єдиний раз ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали судові повістки в судове засідання 15.05.2019р. ( а.с. 204. 205), яке не відбулось у зв`язку з наступним.

В судове засідання 26.06.2019р. сторони не з`явлись знову, не отримавши судові повістки ( а.с. 216-223, 228-231).

Однак судову повістку отримав адвокат позивача ОСОБА_2 - Межуєв С.М. , який також на апеляційний розгляд не прибув.

Зважаючи на вказані обставини, коли сторони не отримують судові повістки свідомо, на що вказує їх єдиноразове отримання сторонами за цими ж адресами протягом 10 місяців, інших можливих засобів зв`язку не повідомляють, та, беручи до уваги тривалість перебування справи на апеляційному розгляді, колегія вирішила розглянути справу у відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та її адвоката Корнієнка М.О., які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши доводи скарги, долучені до неї документи, матеріали цієї цивільної справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за такими підставами.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 29 вересня 2007 року (актовий запис від 29.09.07 р. № 696).

За час шлюбу у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис від 05.06.09 р. № 523).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 08 вересня 2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (справа № 310/5639/15-ц). Рішення суду набрало чинності 19 вересня 2015 року.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 19 січня 2016 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 зі скасуванням права власності на неї ОСОБА_3 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (справа № 310/9791/15-ц). Ухвала суду набрала чинності 26 січня 2016 року ( а.с. 66-67).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 власником земельної ділянки площею 0,1000га, для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 . Право власності також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

В позові ОСОБА_2 просила усунути їй перешкоди у користуванні вказаною ділянкою, що чиняться з боку ОСОБА_3 , шляхом визнання за нею права власності на цю земельну ділянку, посилаючись на положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_2 , суд виходив із того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд неповно з`ясував обставини у справі, що призвело до її неправильного вирішені, зокрема, суд не пересвідчився в тому, чи не обтяжено майно, яке є предметом розгляду.

Перевіривши вказані доводи за наданими на їх підтвердження до апеляційної скарги доказами, які не були досліджені судом, оскільки існували, але не були надані сторонами у справі, колегія встановила наступні обставини.

Встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до звернення до суду з позовом у цій справі ОСОБА_2 існував спір, який розглядався у цивільній справі № 310/5140/14ц, а саме: за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 2 500 000 грн.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 липня 2014р. позов ОСОБА_1 було забезпечено шляхом накладення арешту на майно, серед якого на земельну ділянку площею 0,1 га, яка належить ОСОБА_3 на праві власності згідно з державним актом про право власності НОМЕР_2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , та нежитлову будівлю за цією ж адресою ( а.с. 65).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 01.10.2014р. у справі № 310/5140/14ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти разом з процентами у сумі 2 023 607,78 грн. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2015р. вказане рішення місцевого суду змінено в частині розміру стягнення, визначено до стягнення безпідставно отриману грошову суму без процентів у розмірі 1 579 800,57 грн. ( а.с. 64-65).

Вказане рішення набрало законної сили 31 березня 2015р., та ухвала про забезпечення позову не скасовувалась.

З вищезазначеного відслідковується, що як прийняття ухвали про затвердження мирової угоди від 19 січня 2016р. про визнання за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , так і ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі про визнання права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за цією ж адресою, приймались судами в той час, як спірне майно було під арештом, накладеним ухвалою суду від 18.07.2014р.

Крім того, ОСОБА_1 07.05.2015р. був отриманий виконавчий лист на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 коштів у розмірі 1 579 800,57 грн., який звернуто до примусового виконання та за яким постановою від 13 травня 2015р. відкрито виконавче провадження № 47474537.

Постановою державного виконавця від 13.05.2015р. накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 в межах суми стягнення та оголошено заборону на його відчуження, в тому числі, на нежитлову будівлю та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 73).

Відомості про арешт вказаного нерухомого майно внесені до реєстру обтяжень: номер запису про обтяження - 11978154, дата реєстрації обтяження - 10.11.2015р.

Та саме наприкінці 2015р. ОСОБА_2 ініційовано судову справу щодо вказаного арештованого майна: подано позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_9 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, зокрема, нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , нежитлової будівлі по АДРЕСА_5 . Саме у тій справі було визнано судом мирову угоду, якою визнано за ОСОБА_2 право власності на будівлю АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_3 - право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_5 .

Позов у цій справі подано ОСОБА_2 25.04.2016р., та його підставами є саме ухвала про мирову угоду, за якою позивач набула право власності на будівлю АДРЕСА_1, та ставила питання про визнання за нею права власності і на земельну ділянку за цією ж адресою як власник розташованої на ній нерухомості.

При розгляді цієї справи сторони до судових засідань не з`являлись, справу розглянуто лише за участі представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Межуєва С.М.

Вбачається, що сторони про наявні арешти спірного майна суду не повідомили, а Витяг надали тільки з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ( а.с. 17, 37), який не містив відомостей про її обтяження. Та суд не перевірив у Державному реєстрі речових прав відомості про відсутність обтяження цієї земельної ділянки, у якому були відомості і про обтяження нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , що унеможливлювало задоволення позову ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою у заявлений нею спосіб - шляхом визнання права власності на арештований об`єкт нерухомого майна у вигляді земельної ділянки.

Апелянт в скарзі зазначає, що в 2018р. державний виконавець у ВП № 47474537 намагалась виконати рішення суду шляхом продажу нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , але було встановлено, що право власності на це нерухоме майно і земельну ділянку за рішеннями судів вибуло із власності ОСОБА_3 та його набула ОСОБА_2

Отже, за цими встановленими обставинами колегія вбачає недобросовісні дії боржника ОСОБА_3 та його колишньої дружини ОСОБА_2 , які спрямовані на ухилення від погашення боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за рахунок реалізації вказаного майна.

На користь зазначеному свідчить той факт, що ОСОБА_3 взагалі не заперечував проти позовів ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на спірне майно, сторони не повідомили суд про наявні арешти цього спірного майна, а також, що в подальшому апеляційним судом 20.10.2016р. було скасовано ухвалу про визнання мирової угоди від 19.01.2016р., оскільки останньою порушувались права іншого стягувача в особі ПАТ Райффайзен Банк Аваль ( а.с. 68-69), а позов про поділ спільного майна подружжя 06.07.2017р. залишено без розгляду за заявою позивача ОСОБА_2 ( а.с. 70-72).

Щодо недобросовісної поведінки сторін у справі, якими при поділі майна подружжя переслідується мета приховування цього майна від стягувача шляхом визнання права власності за іншим з подружжя, який не є боржником, висловлено правову позицію у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019р. у справі № 726/831/15ц.

В постанові зазначено, що аналіз норм статей 16, 386, 391 ЦК України свідчить про те, що власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Крім того, колегія вважає, що при склавшійся ситуації другий з подружжя при поділі арештованого майна при наявності виконавчого провадження мав би захищати свої права шляхом пред`явлення позову з урахуванням вимог частин 1-2 статті 59 ЗУ Про виконавче провадження , згідно з якими особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Зважаючи на всі вищенаведені обставини, колегія визнає апеляційну скаргу обґрунтованою, тому у відповідності до вимог п.п. 1, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення та ухвалює нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Постановляючи нове рішення колегія у відповідності до положень ст.. 141 ЦПК України вирішує питання щодо розподілу судових витрат, які належить компенсувати апелянту за рахунок позивача, якій відмовлено у позові, у сплаченій за подання апеляційної скарги сумі у розмірі 1056,90 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року цій справі скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1056 (одна тисяча п`ятдесят шість) гривень 90 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 липня 2019р.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Бєлка В.Ю.

Онищенко Е.А.