Рішення

від 02.07.2019 по справі 826/6565/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 липня 2019 року № 826/6565/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВФК Донская

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.08.2016,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче-фінансова компанія "Донская" (далі - позивач, ТОВ ВФК Донская ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2016 №0053021201 та №0053011201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) є безпідставними, необґрунтованими та протиправними з тих підстав, що в порушення вимог п.п.86.2, 86.8 ст.86 ПК України ні акта камеральної перевірки, ні оскаржуваних ППР відповідач у встановлений законом строк позивачу не направляв. Водночас, відповідно до п.76.3 ст.76 ПК України відповідач не мав права проводити камеральну перевірку, оскільки виходячи з акта камеральної перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані ППР, та давності зазначених в ньому подій, а саме 2013 та 2014 роки, такі періоди можуть перевірятись тільки в рамках документальної перевірки. При цьому позивач посилається на заборону органам ДФС проводити перевірки юридичних осіб, які здійснили держреєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення АТО на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення АТО, встановлену п.6 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1726, та заборону проведення перевірок суб`єктів господарювання з обсягом доходу до 20 млн.грн за попередній календарний рік, встановлену Законом України від 28.12.2014 №71-VIIІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , що мало місце відносно позивача. З наведених підстав позивач вважає, що оскаржувані ППР підлягають скасуванню.

Водночас позивач повідомив про вжиття заходів досудового врегулювання, а саме оскарження податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, за наслідком якого скарги позивача були повернені без розгляду.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, такими, що порушують його законні права, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві на адміністративний позов проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржувані ППР є обґрунтованими та прийнятими в межах чинного законодавства. Відповідач зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 №0053011201 та №0053021201 про застосування до ТОВ ВФК Донская штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість прийнято ДПІ в Оболонському районі згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.126.1 ст.126 ПК України на підставі акта камеральної перевірки від 15.06.2016 №3867/26-54-12-01-11, яким встановлено порушення ТОВ ВФК Донская п.57.1 ст.57 ПК України, що водночас призвело до виникнення автоматично розрахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15935,14 грн. (10%) та 1030,24 грн. (20%). У зв`язку з наведеним, на думку відповідача, підстави для скасування оскаржуваних ППР відсутні.

Позивач у відповіді на відзив додатково зазначає, що ППР від 10.08.2016 №0053021201 на суму податкових зобов`язань 15935,14 грн. не може бути прийняте на підставі п.57.1 ст.57 ПК України, адже контролюючий орган сам визначає в даному випадку грошове зобов`язання, а в такому разі мав би прийняти ППР за підставами п.54.3 ст.54 та п.57.3 ст.57 ПК України. Відтак, на думку позивача, дії відповідача не узгоджуюються з формулюванням правопорушення, викладеним у ППР. Разом з тим позивач звертає увагу, що відповідачем не наведено жодного обґрунтування звідки взялася прострочена сума податкових зобов`язань в розмірі 159351,40 грн, за якою податковий орган визначив 10% суми штрафу за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань. Позивач констатує, що відповідач лише декларує норми Податкового кодексу України, не спростовує наведені позивачем обставини справи та не надає жодних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства позивачем.

14.08.2018 позивачем подано до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій позивач просить суд покласти понесені ним судові витрати, зокрема на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., на відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За результатом проведення камеральної перевірки своєчасної сплати (перерахування) ТОВ ВФК Донская суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість ДПІ в Оболонському районі виявлено порушення абз.1 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, а саме, що платником сплачено суми самостійно визначеного грошового зобов`язання з порушенням визначених законодавством граничних строків, про що складено акт від 15.06.2016 №3867/26-54-12-01-11 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки, відповідачем встановлено, що позивач відповідно до пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 розділу ІІ та п.203.1 ст.203 розділу V Податкового кодексу України подав 24.10.2014-01.09.2014 податкову декларацію з податку на додану вартість від 20.08.2014 №9048415267 та 25.10.2013-22.10.2013 податкове повідомлення-рішення (форма Р ) від 11.10.2013 №0002372201, проте, в порушення абз.1 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом не сплатив, у зв`язку з чим відповідно до п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України ТОВ ВФК Донская притягнено до відповідальності у вигляді штрафу.

На підставі Акта перевірки від 15.06.2016 ДПІ в Оболонському районі прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 10.08.2016 №0053011201 (форми Ш ), яким за порушення п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, на підставі ст.126 ПК України, за затримку сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 5151, 20 грн. зобов`язано ТОВ ВФК Донская сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 1030 грн. 24 коп. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг);

- податкове повідомлення-рішення від 10.08.2016 №0053021201 (форми Ш ), яким яким за порушення п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, на підставі ст.126 ПК України, за затримку сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 159351 грн. 40 коп. зобов`язано ТОВ ВФК Донская сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 15935 грн. 14 коп. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

26.09.2017 ТОВ ВФК Донская , довідавшись напередодні (25.09.2017) із особистого кабінету платника податків на офіційному сайті ДФС про наявну заборгованість, звернулося до ДПІ в Оболонському районі з листом №26/09-1, в якому просило надати результати проведеної перевірки та інші матеріали, що пов`язані з реалізацією акта перевірки, а також податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з тим, що жодних документів товариство не отримувало.

За результатом звернення, як зазначає позивач у позовній заяві, Акт перевірки та зазначені вище податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 ТОВ ВФК Донская отримало в приміщенні ДПІ в Оболонському районі тільки 17.10.2017.

26.10.2017, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 10.08.2016, ТОВ ВФК Донская оскаржило їх в адміністративному порядку, звернувшись із відповідною скаргою до Головного управління ДФС у місті Києві.

10.11.2017 Головне управління ДФС у м. Києві листом за №36332/10/26-15-10-01-16 повідомило ТОВ ВФК Донская про залишення скарги без розгляду з підстав порушення законодавчо встановленого 10-денного строку подання скарги після отримання зазначених повідомлень-рішень. Зокрема, Головне управління зазначило, що податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі від 10.08.2016 №0053021201, №0053011201 було надіслано поштою на податкову адресу платника, проте повернуто поштовим відділенням 01.10.2016 з відміткою - закінчення встановленого строку зберігання (лист ДПІ в Оболонському районі від 06.11.2017 №4021/8/26-54-12-18), відтак дані ППР вважаються врученими 01.10.2016. У зв`язку з тим, що скаргу подано платником податків тільки 26.10.2017, а граничний термін подання скарги сплив 11.10.2016, то Головне управління, керуючись вимогами п.56.7 ст.56 Податкового кодексу України, залишило скаргу без розгляду.

14.02.2018 ТОВ ВФК Донская звернулося зі скаргою на зазначені вище податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 та на рішення Головного управління від 10.11.2017 №36332/10/26-15-10-01-16 до Державної фіскальної служби України.

13.04.2018 рішенням Державної фіскальної служби України №12943/6/99-99-11-03-01-25 скаргу ТОВ ВФК Донская з аналогічних підстав, зокрема п.56.7 ст.56 ПК України, залишено без розгляду, а рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10.11.2017 №36332/10/26-15-10-01-16 без змін.

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 безпідставними, необґрунтованими та протиправними, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Разом з тим, 14.08.2018 позивачем подано до суду заяву про розподіл судових витрат, зокрема щодо компенсації понесених ним витрат на правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 20.04.2018 №20/04/2018, розмір яких відповідно до акта приймання-передачі робіт (надання послуг) та квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 14.08.2018 становить 5000 грн.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI.

Відповідно до положень Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, станом на 01.06.2016 (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом (п.75.1 ст.75).

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального (пп.75.1.1 п.75.1 ст.75).

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова (п.76.1 ст.76).

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (п.76.2 ст.76).

Згідно з п.86.2 ст.86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу (п.42.1).

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові (п.42.2).

Положеннями пп. 17.1.6 п.17.1 ст.17 ПК України передбачено, що платник податків має право, зокрема, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

За змістом п.86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Згідно з п.58.3 ст.58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до визначеної чинним законодавством правової процедури вимогами п.86.2 ст.86 ПК України на контролюючий орган покладено обов`язок належного вручення платнику податків акта, складеного за результатом проведення камеральної перевірки платника податків. Цьому обов`язку контролюючого органу кореспондує право платника податків, передбачене пп. 17.1.6 п.17.1 ст.17 ПК України. Належне вручення платнику податків акта перевірки є процедурною передумовою прийняття керівником контролюючого органу (його заступником) податкового повідомлення-рішення за результатом проведеної перевірки, оскільки з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки починається відлік строку, протягом якого контролюючим органом може бути прийняте відповідне податкове повідомлення-рішення. Належним врученням платнику податків акта перевірки вважається, зокрема, його надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У разі якщо пошта не може вручити платнику податків рекомендований лист, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатом проведення камеральної перевірки позивача відповідачем складено Акт перевірки правил сплати (перерахування) податку на додану вартість від 15.06.2016 №3867/26-54-12-01-11, яким встановлено порушення ТОВ ВФК Донская абз.1 п.57.1 ст.57 ПК України. На підставі цього Акта перевірки ДПІ в Оболонському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 №0053011201 та №0053021201, якими за порушення п.57.1 ст.57 ПК України, на підставі ст.126 цього ж Кодексу, за затримку сплати сум грошового зобов`язання ТОВ ВФК Донская зобов`язано сплатити штраф у сумі 1030,24 грн. та 15935,14 грн. відповідно за платежем податок на додану вартість.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що Акт перевірки від 15.06.2016 та оскаржувані у даній справі ППР від 10.08.2016 отримав наручно у приміщенні ДПІ в Оболонському район тільки 17.10.2017. До цього часу жодних документів від відповідача про проведення перевірки, зокрема ні акта перевірки, ні вищезазначених ППР, не отримував.

Як вбачається з Акта перевірки від 15.06.2016, уповноваженою особою ТОВ ВФК Донская акт не підписаний, жодних застережень чи зафіксованої відмови позивача від його підписання акт не містить.

Разом з тим, відповідач, як вбачається з матеріалів справи, посилається на те, що Акт перевірки разом із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями був належним чином вручений позивачу, так як копії зазначених документів були відправлені рекомендованим листом за податковою адресою позивача, який повернуто до ДПІ Оболонського району без вручення з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Однак, жодних доказів на доведення цієї обставини, зокрема які підтверджували б виконання ДПІ в Оболонському районі вимог п.86.2 ст.86 ПК України та доводили факт належного вручення (надіслання) ТОВ ВФК Донская Акта перевірки від 15.06.2016 відповідно до вимог п.42.2 ст.42 та п.58.3 ст.58 ПК України, що в свою чергу свідчило б про дотримання контролюючим органом визначеної чинним законодавством правової процедури та прав платника податків, передбачених пп. 17.1.6 п.17.1 ст.17 ПК України, відповідачем не надано.

За встановлених обставин справи суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень від 10.08.2016 №0053011201 та №0053021201 ДПІ в Оболонському районі діяло не у спосіб, передбачений законом, оскільки зазначені ППР були прийняті відповідачем із порушенням визначеної чинним законодавством процедури.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних у даній справі ППР форми Ш від 10.08.2016 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п.126.1 ст.126 ПК України, стало зафіксоване в Акті камеральної перевірки порушення позивачем вимог абз.1 п.57.1 ст.57 ПК України, а саме - порушення строків сплати суми самостійно визначеного податкового зобов`язання.

Відповідач, як вбачається зі змісту відзиву, в обґрунтування правомірності прийнятих ППР за наслідком перевірки, посилається на те, що встановлене в ході проведення камеральної перевірки порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість, визначених п.57.1 ст.57 ПК України, призвело до виникнення автоматично розрахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15935,14 грн. (10%) та 1030,24 грн. (20%) відповідно до п.126.1 ст.126 ПК України та прийняття оскаржувних ППР від 10.08.2016 №0053011201, №0053021201 відповідно до пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України.

Згідно з п.126.1 ст.126 ПК України (порушення правил сплати (перерахування) податків) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до положень пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до положень п.14.1 ст.14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (пп.14.1.157).

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп.14.1.39);

Отже, сума грошового зобов`язання, зазначена у податковому повідомленні-рішенні, є самостійно визначеною контролюючим органом.

Згідно з п.57.3 ст.57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до пп. 56.17.5 п. 56.17 ст. 56 ПК України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

Відповідно до абз.1 п. 57.1 ст.57 ПК України (строки сплати податкового зобов`язання) платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

З наведеного вбачається, що обов`язок платника податків, передбачений абз.1 п.57.1 ст.57 ПК України стосується суми податкового зобов`язання, обчисленої платником податків самостійно та зазначеної в поданій ним податковій декларації. Ця сума податкового зобов`язання вважається узгодженою.

Відтак порушення, передбачене абз.1 п.57.1 ст.57 ПК України, може мати місце у випадку несвоєчасної сплати платником податків саме суми податкового зобов`язання, обчисленої платником податків самостійно та зазначеної ним у податковій декларації, а не суми грошового зобов`язання, обчисленої контролюючим органом та зазначеної ним у податковому повідомленні-рішенні.

Невиконання обов`язку платника податків щодо своєчасної сплати суми грошового зобов`язання, розрахованої контролюючим органом на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, є самостійним порушенням, передбаченим п.57.3 ст.57 ПК України, яке щодо позивача згідно з Актом перевірки від 15.06.2016 встановлено не було та не зазначене як підстава для прийняття оскаржуваного у даній справі ППР №0053021201.

Згідно з Актом перевірки ДПІ в Оболонському районі встановлено, що платник податку на додану вартість подав 24.10.2014-01.09.2014 податкову декларацію з податку на додану вартість від 20.08.2014 №9048415267 та 25.10.2013-22.10.2013 податкове повідомлення рішення (форми Р ) від 11.10.2013 №0002372201, проте, в порушення абз.1 п.57.1 ст.57 ПК України суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом не сплатив, у зв`язку з чим відповідно до п.126.1 ст.126 ПК України ТОВ ВФК Донская було притягнено до відповідальності у вигляді штрафу.

Оскаржуваним у даній справі податковим повідомленням-рішенням форми Ш від 10.08.2016 №0053021201 до позивача застосовано штраф у розмірі 15935,14 грн. (10%) за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 159351,40 грн., визначеної податковим повідомленням-рішенням форми Р від 11.10.2013 №0002372201.

Як вбачається з Акта перевірки, сума заборгованості за податковим повідомленнням-рішенням форми Р від 11.10.2013 №0002372201 становить 159301,40 грн. і 50 грн. - в підсумку 159351,40 грн., сума штрафної санкції в розмірі 10 % становить 15930,14 грн. і 5 грн. - в підсумку 15935,14 грн.

Таким чином, фактично підставою для прийняття ППР №0053021201 стала затримка сплати суми грошового зобов`язання, визначеної самостійно контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні форми Р від 11.10.2013 №0002372201, а не сума податкового зобов`язання, визначена самостійно платником податків, що свідчить про те, що за встановлених обставин справи дане ППР №0053021201 було прийнято відповідачем безпідставно та необґрунтовано, а тому підлягає скасуванню.

Іншим оскаржуваним у даній справі податковим повідомленням-рішенням форми Ш від 10.08.2016 №0053011201 до позивача застосовано штраф у розмірі 1030,24 грн. (20%) за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 5151,20 грн.

Жодних доказів на підтвердження обґрунтованості визначеної даним ППР суми грошового зобов`язання відповідачем не надано.

Як вбачається з Акта перевірки, встановлена в ході камеральної перевірки сума заборгованості за поданою позивачем податковою декларацією з ПДВ від 20.08.2014 №9048415267, покладена в основу прийняття оскаржуваного ППР №0053011201, становить 1500 грн. і 3547,15 грн., тобто в підсумку 5047,15 грн., а сума штрафної санкції у розмірі 20% - 300 грн. і 709,43 грн., що в підсумку складає 1009,43 грн.

З наведеного вбачається, що оскаржуване у даній справі ППР №0053011201 хоч і приняте відповідачем за передбачених законом правових підстав, оскільки в основу його прийняття покладено суму грошового зобов`язання, самостійно обчислену та зазначену платником податків у поданій ним податковій декларації, проте сума грошового зобов`язання, зазначена у ньому, є необґрунтованою, так як встановлена в Акті перевірки сума заборгованості за поданою позивачем податковою декларацією (5047,15 грн.) є відмінною від суми заборгованості, зазначеної в ППР №0053011201 (5151,20 грн).

Таким чином, за встановлених обставин справи, зокрема з урахуванням встановленого судом вище порушення правової процедури контролюючим органом при прийнятті ППР №0053011201, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для його скасування.

Відтак, доводи позивача з даного приводу знайшли своє підтвердження, проте в іншій частині доводи позивача суд вважає необґрунтованими, а тому до уваги їх не бере.

Згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді даної справи судом враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 20.10.2011 у справі Рисовський проти України , в якому Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, Суд зазначив, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини Лелас проти Хорватії Суд звертав увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків.

Встановлені судом у ході розгляду даної справи обставини допущених ДПІ в Оболонському районі порушень вимог чинного законодавства свідчать про порушення контролюючим органом своїх внутрішніх процедур, а тому прийняті за таких обставин рішення не можуть вважатись правомірними, інакше це свідчитиме про надання уповноваженому органу можливості уникати виконання своїх обов`язків і не сприятиме юридичній визначеності у правовідносинах із платниками податків.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зазначає, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов`язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

З урахуванням положень п.56.4 ст.56 ПК України саме контролюючий орган зобов`язаний довести правомірність прийняття оскаржуваних у даній справі ППР, в тому числі і правомірність та правильність здійсненого ним за такими рішеннями нарахування.

Відповідач правомірності прийняття оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень та правильність здійсненого нарахування належними та допустимими доказами не довів, натомість встановлені судом обставини справи свідчать про їх незаконність та необґрунтованість.

З огляду на викладене, за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче-фінансова компанія "Донская" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10.08.2016.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, в тому числі щодо відшкодування позивачу заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.ч. 1, 7, 9 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.7).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9).

Згідно зі ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132).

Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).

За змістом ч.3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Разом з тим, положеннями ч.5 ст. 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката, згідно з яким розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно з п.4 ч. 1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та від 22.12.2018 у справі №826/856/18, а також у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2019 у справі №826/858/18.

Як вбачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову у цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3524 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 24.04.2018 №5. Отже, позивач має право на повернення зазначеної суми.

Щодо заявленої позивачем до відшкодування за рахунок відповідача суми понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., суд зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, обґрунтованого розрахунку таких витрат та належних доказів на підтвердження того, що ці витрати безпосередньо пов`язані із наданням правової допомоги конкретно у цій справі позивачем не надано.

У заяві про розподіл судових витрат позивач зазначає, що директором товариства укладено договір із адвокатським бюро Оксани Яценко про надання правової допомоги. Між сторонами Договору досягнуто домовленості, що гонорар адвоката за представництво інтересів в суді першої інстанції та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, в тому числі складанням всіх необхідних процесуальних документів, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, буде визначатися у фіксованому розмірі та складає 5000 (п`ять тисяч) грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2018 ТОВ ВФК Донская з Адвокатським бюро Оксани Яценко укладено договір про надання правової допомоги №20/04/2018.

За змістом п.4.1 Договору вартість наданих юридичних послуг визначається адвокатським бюро самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та зазначається у виставленому клієнту рахунку.

Відповідно до п.4.5 Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість.

Згідно з п.7.1 даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Згідно з актом приймання-передачі робіт (надання послуг) від 14.08.2018, виконаних за договором про надання правової допомоги, замовник (позивач) отримав і прийняв роботи (послуги): 1) правові послуги, які стосуються надання правничої інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, а саме, з питань податкового законодавства, податкової практики, а також питань, які стосуються предмета і підстав позову; 2) аналіз наявних матеріалів та актуальної законодавчої бази, підготовка вмотивованої позиції позивача щодо прийнятого податкового повідомлення рішенння; 3) консультація позивача щодо судової практики вирішення категорій спорів; 4) складання процесуальних та інших документів правового характеру, а саме, підготовка та складання позовної заяви до Окружного адміністративного суду міста Києва, складання інших процесуальних документів, запитів до податкових органів, збір доказів; 5) представництво інтересів позивача у суді першої інстанції.

Також згідно з актом сторони погодились, що розмір гонорару адвоката включає час наданих юридичних послуг щодо супроводу замовника до установ на його прохання, використання власного автомобільного транспорту, використання друкованої техніки, телекомунікаційної техніки, засобів зв`язку та інші витрати.

Вартість наданих послуг згідно з цим актом становить 5000 грн., факт оплати яких позивачем підтверджується копією наданої квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 14.08.2018.

Аналогічний за змістом перелік наданої юридичної допомоги відображено у детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, доданому позивачем до заяви про розподіл судових витрат.

Проаналізувавши надані позивачем докази, суд зазначає, що жоден з наведених вище документів, зокрема, ні договір про надання правової допомоги, ні акт виконаних робіт, ні детальний опис виконаних робіт, ні квитанція про оплату, надані позивачем в обґрунтування вимоги про відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу, не містить посилання, що зазначена правова допомога пов`язана безпосередньо із розглядом даної справи, а відтак підстави вважати, що понесені позивачем витрати на правову допомогу пов`язані з розглядом конкретно цієї справи відсутні.

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, всі подані позивачем процесуальні документи у даній справі підписано безпосередньо директором товариства, тобто самим позивачем, а не адвокатським бюро згідно з укладеним договором про надання правової допомоги від 20.04.2018. Водночас, подана позивачем позовна заява за своїм змістом фактично дублює зміст скарг, підготовлених та поданих позивачем до Головного управління ДФС у м. Києві до моменту укладення вищезаначеного договору про надання правової допомоги в рамках процедури адміністративного оскарження оспорюваних у даній справі податкових повідомлень-рішень. Наведені обставини в своїй сукупності ставлять під сумнів обґрунтованість доводів позивача, що понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн., заявлені до відшкодування, пов`язані саме з розглядом даної справи.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що заявлена позивачем вимога про відшкодування за рахунок відповідача понесених ним витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. є необґрунтованою, а відтак правові підстави для стягнення зазначеної суми з відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче-фінансова компанія "Донская" задовольнити.

Податковові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2016 №0053021201 та №0053011201 скасувати.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче-фінансова компанія "Донская" (ЄДРПОУ 31471864, вул. Героїв Дніпра, буд. 1, м. Київ, 04209) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України (ЄДРПОУ 39468697, пр-т Героїв Сталінрада, 58, м.Київ, 04213).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур