Ухвала

від 11.06.2019 по справі 461/5752/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 червня 2019 року

м. Київ

справа № 461/5752/18

провадження № 61-10892ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Тавор на рішення Галицького районного суду м. Львова від 5 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Тавор , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство Акціонерна страхова компанія Інго Україна , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Тавор (далі - ТОВ Тавор ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство Акціонерна страхова компанія Інго Україна , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 31 783,70 гривень.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 5 грудня 2018 року позов задоволено.

Стягнено з ТОВ Тавор на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 31 783,70 гривень і 7 418,40 гривень судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ Тавор . Рішення Галицького районного суду м. Львова від 5 грудня 2018 року змінено і зменшено розмір стягненого відшкодування з 31 783,70 гривень до 13 976,82 гривень. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У червні 2019 року ТОВ Тавор подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 5 грудня 2018 року і постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року становить 1 921 гривню.

У даній справі ціна позову становить 31 783,70 гривень і не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 гривень). Тому, відповідно до статті 19 ЦПК України, справа є малозначною.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Касаційним судом таких випадків також не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради

Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до

суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,

яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року).

Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для розгляду цієї справи судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Тавор на рішення Галицького районного суду м. Львова від 5 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко