Постанова

від 25.06.2019 по справі 914/156/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2019 р. Справа №914/156/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

при секретарі Н.Кишенюк

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: Мандюк О.О.- адвокат, представляє інтереси на підставі довіреності б/н від 18.06.19;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Світанок", с.Містки Пустомитівського району Львівської області б/н від 22.04.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2019 (суддя Рим Т.Я., повний текст складено 02.04.2019., м.Львів)

у справі №914/156/19

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Червоноградський завод металоконструкцій", м.Червоноград, Львівська область

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Компанія "Світанок", с.Містки Пустомитівського району Львівської області

про стягнення 254'761,71 грн

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.03.2019 у справі №914/156/19 (суддя Рим Т.Я.) позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Червоноградський завод металоконструкцій" до Приватного акціонерного товариства "Компанія "Світанок" про стягнення 254 761,71 грн. задоволено частково. Вирішено стягнути з приватного акціонерного товариства "Компанія "Світанок" на користь товариства з додатковою відповідальністю "Червоноградський завод металоконструкцій" 205'942 (двісті п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві) грн. 29 коп. основного боргу, 48'237 (сорок вісім тисяч двісті тридцять сім) грн. 87 коп. пені та 3'812 (три тисячі вісімсот дванадцять) грн. 71 коп. відшкодування витрат на оплату судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що Приватне акціонерне товариство "Компанія "Світанок" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору належним чином не виконало взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 205 942,29 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені в розмірі 48 237, 87 коп., суд першої інстанції дійшов висновку про невірне її нарахування, оскільки відповідно до пункту 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з положеннями пункту 1.12 зазначеної постанови у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про стягнення пені в сумі 48 237,87 грн. в межах заявлених позивачем сум та періодів.

Не погоджуючись з даним рішення, відповідач подав до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2019 у справі № 914/156/19 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю посилаючись, зокрема, на те, що дане рішення є незаконне, винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає наступні:

Судом першої інстанції безпідставно взято до уваги як належні та допустимі докази товаро-транспорті накладні №591 від 27.06.18 та №592 від 27.06.18, оскільки такі не були підписані уповноважним представником відповідача інженером ОСОБА_1 .

Також судом першої інстанції не надано належної оцінки заяві свідка ОСОБА_1 від 13.03.19, у якій він зазначив, що не підписував товаро-транспортні накладні №591 від 27.06.18 та №592 від 27.06.18.

Судом першої інстанції безпідставно не враховано, що факт поставки товару може бути підтверджений підписанням сторонами видаткових накладних.

Оскільки, на думку апелянта, в рішенні суду не було вірно визначено суму основної заборгованості, апелянт також не погоджується із розрахунком нарахованої пені.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2019 справу №914/156/19 призначено судді-доповідачу Галушко Н.А. та суддям Желіку М.Б. та Орищин Г.В..

Ухвалою суду від 02.05.19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Компанія "Світанок" та встановлено строк для подання відзиву.

Ухвалою суду від 20.05.19 призначено розгляд справи №914/156/19 на 04.06.19.

Ухвалою суду від 04.06.19 розгляд справи відкладався на 25.06.19 з мотивів, наведених у ній.

В судове засідання 25.06.19 представник апелянта зявився, подану апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не довів, хоч був належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду спору, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Статтею 242 ГПК України, яка регламентує порядок вручення судового рішення, зазначено, що днем вручення судового рішення є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживаня чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, або відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи з вищевикладених положень Господарського процесуального кодексу України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень учасників справи, колегія суддів вважає сторін належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, що надає суду право розглянути справу без їх участі.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

За встановленими судом першої інстанції та неоспореними обставинами вбачається, що 25.05.2018 між сторонами спору укладено договір № 50 (надалі Договір).

За умовами цього Договору виконавець (позивач у справі) у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Специфікаціями, які є невід`ємною частиною цього Договору, бере на себе зобов`язання виготовити металоконструкції (надалі - Продукція) для проекту "Будівництво виробничо-складської будівлі з адміністративними приміщеннями за адресою: Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Берегівська бачна, 4" (пункт 1.1). Виготовлення продукції проводиться на основі наданого замовлення клієнта (пункт 1.2).

Вартість продукції за цим Договором передбачається Специфікаціями (пункт 3.1). Доставка продукції здійснюється на умовах, передбачених у Специфікаціях до цього Договору (пункт 4.1). Сторони погодили графік робіт з виготовлення металоконструкції (а.с. 17).

Згідно зі Специфікацією № 1 від 25.05.2018, вартість продукції становить 2 969 494,00 грн. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000407 від 25.05.2018 (а.с. 20) на суму 2'969'494,00 грн.

Відповідач надіслав позивачу лист № 14 від 27.06.2018, у якому гарантував повне виконання умов оплати за Специфікацією № 1 та Договору.

У Специфікації № 2 від 22.06.2018 сторони погодили поставку продукції на загальну суму 231 332,00 грн. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000512 від 23.06.2018 на суму 231'332,14 грн.

Отже, беручи до уваги вищенаведені підписані сторонами специфікації позивач зобов`язався поставити відповідачу товару на загальну суму 3 200 826,00 грн.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1'756'570,04 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними, а саме: № 543 від 13.06.2018 на загальну суму 872'122,14 грн.; № РН-662 від 14.06.2018 на загальну суму 645'764,50 грн.; № РН-859 від 27.07.2018 на загальну суму 215'743,90 грн.; № РН-865 від 27.07.2018 на загальну суму 22'939,50 грн.

Поставки товару за вищенаведеними товарно-транспортними накладними та видатковими накладними апелянтом не заперечуються.

Крім того, в матеріалах справи містяться ще дві товарно-транспортні накладні на загальну суму 1'477'258,89 грн., а саме: № 591 від 27.06.2018 на суму 791'099,47 грн. та № 592 від 27.06.2018 на суму 686'159,42 грн.

Відповідач на адресу позивача скерував претензію № 379 від 28.08.2018, якою просив погасити заборгованість у сумі 355'942,29 грн. та 15'028,59 грн. пені. Відповідач отримав претензію 03.09.2018, що підтверджується його підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Після отримання претензії відповідач сплатив позивачу 150'000,00 грн.

Позивач повторно надіслав відповідачу претензію № 474 від 21.11.2018, якою просив погасити борг у сумі 205'942,29 грн. та пеню у розмірі 13'406,00 грн. Факт надіслання претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач отримав зазначену претензію 29.11.2018, що підтверджується його підписом в повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Судом першої інстанції підставно встановлено, що між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України. Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як вбачається із заяви свідка ОСОБА_1 , що знаходиться в матеріалах справи, який працює на посаді інженера на підприємстві відповідача, останній не підписував товарно-транспортних накладних № 591 та № 592 від 27.06.2018.

Суд першої інстанції підставно зазначив, що згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Вказана норма кореспондується з частиною 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Так, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Отже чинним законодавством визначено, що факти виконання господарських зобов`язань (факти здійснення господарських операцій) відображаються у документах, і відповідно не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення поставки може підтверджуватися, зокрема, товарно-транспортними накладними або видатковими накладними.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає підставним висновок суду першої інстанції про те, що товарно-транспортні накладні № 91 та № 592 від 27.06.2018 є належними та допустимими доказами в підтвердження поставки позивачем відповідачу товару, оскільки на таких міститься відтиск печатки відповідача.

Відсутність підпису свідка ОСОБА_1 на вищенаведених товарно-транспортних накладних № 591 та № 592 від 27.06.2018 не спростовує наведеного вище висновку.

Окрім того, суд першої інстанції проаналізувавши господарські відносини між сторонами спору підставно зазначив, що у випадку, якщо відповідач не отримував товару за поставками, які відбулися за товарно-транспортними накладними № 591 та № 592 від 27.06.2018, то це б означало наявність прострочення позивача з поставки товару. У той же час відповідач продовжував сплачувати кошти та сукупно сплатив 3'027'886,64 грн. Більше того, частина коштів була сплачена 05.09.2018 та 17.09.2018, тобто після надіслання позивачем претензії. Така нелогічність та неузгодженість дій відповідача також свідчить про те, що за цими накладними він отримав товар.

Представник відповідача при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, також підтвердив факт отримання товару за поставками, які відбулися за товарно-транспортними накладними № 591 та № 592 від 27.06.2018, зазначивши лише про не підписання зазначених накладних

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було поставлено, а відповідачем було отримано товар на загальну суму 3 233 828,93 грн.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.3 Договору умови розрахунку за продукцію вказуються у Специфікаціях. Специфікацією № 1 передбачено такі умови оплати: -після підписання Специфікації протягом 5 банківських днів, оплата першого авансового платежу у розмірі 1'000'000,00 грн. (пункт 4.1 Специфікації № 1);-після підписання Специфікації на протязі 35 банківських днів, оплата другого авансового платежу в розмірі 1'000'000,00 грн. (пункт 4.1.1 Специфікації № 1); -доплата за кожну поставлену партію металоконструкцій протягом 5 банківських днів з моменту поставки металоконструкцій на об`єкт замовника, що підтверджується шляхом підписання сторонами видаткових накладних (пункт 4.3 Специфікації № 1).

Специфікацією № 2 передбачено такі умови оплати: -після підписання Специфікації протягом 5 банківських днів, оплата авансового платежу у розмірі 160'000,00 грн. (пункт 4.1 Специфікації № 2); -доплата за кожну поставлену партію металоконструкцій протягом 5 банківських днів з моменту поставки металоконструкцій на об`єкт замовника, що підтверджується шляхом підписання сторонами видаткових накладних (пункт 4.3 Специфікації № 2).

Із наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що відповідач сплатив позивачу 3 027 886,64 грн . , що підтверджується платіжними дорученнями № 759 від 25.05.2018 на суму 500'000,00 грн., № 760 від 25.05.2018 на суму 500'000,00 грн., № 952 від 27.06.2018 на суму 500'000,00 грн., № 997 від 05.07.2018 на суму 160'000,00 грн., № 998 від 05.07.2018 на суму 517'886,64 грн. № 1101 від 17.07.2018 на суму 500'000,00 грн. № 1350 від 17.08.2018 на суму 200'000,00 грн., № 1446 від 05.09.2018 на суму 50'000,00 грн. та № 1520 від 17.09.2018 на суму 100'000,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача становить 205 942,29 грн.

Згідно з пунктом 5.2 Договору, сторони визначили, що у випадку порушення термінів оплати, передбачених цим Договором, замовник за кожен день протермінування оплати сплачує на користь виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми протермінованого платежу, що діяла в період протермінування.

Пунктом 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, колегія суддів вважає підставним висновок суду першої інстанції про стягнення пені в сумі 48 237,87 грн. в межах заявлених позивачем сум та періодів.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 27.03.2019 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 27.03.2019 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 282-284 ГПК України,-

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2019 у справі №914/156/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Світанок" без задоволення.

2.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 02 липня 2019 року

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.