Рішення

від 24.06.2019 по справі 906/222/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/222/19

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Нероди І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Попова Л.І., довіреність № 1-353 від 29.12.18р.,

від відповідача: Осташевська А.Ю, довіреність №139 від 11.04.19р.,

від третіх осіб-1: Черниш М.В, довіреність № 007.2-182-1218 від 29.12.18, Житомиргаз;

від третіх осіб -2,3: не прибули

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (м. Київ)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору стороні позивача:

1. ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (м. Житомир)

до Комунальної установи " Житомирський обласний центр крові "Житомирської обласної ради (м.Житомир)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :

2. ТОВ "Ластер Плюс" (м. Київ),

3. ТОВ "Паливторг" (м. Львів)

про стягнення 5914, 03 грн

Процесуальні дії по справі.

Відповідно до ухвали суду від 15.03.19р. справу за позовом АТ "Укртрансгаз" (м. Київ) в особі Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" АТ "Укртрансгаз" (м. Київ) про стягнення з Комунальної установи "Житомирський обласний центр крові" Житомирської обласної ради (м. Житомир) 5914,03грн за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами розглянуто провадження за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ухвали суду від 15.03.19р. до участі у справі залучено третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (м. Житомир) та на стороні відповідача - ТОВ "Ластер Плюс" (м. Київ) та ТОВ "Паливторг" (м. Львів).

Відповідно до ухвал суду від 15.03.19 р. та 10.05.2019 року підготовче засідання відкладалось на 10.05.19 р. та 30.05.19р. відповідно, продовжено строк підготовчого провадження до 18.06.19 року включно, витребувано у НКРЕКП в засвідченій копії доручення Віце-прем`єр-міністра України В.Кістіона від 21.09.2016р №33372/1/1-16 та лист-відповідь від 27.09.2016 №10117/16.3.2/7-16 на це доручення та вчинено інші процесуальні дії.

Відповідно до ухвали суду від 30.05.19р. закрито підготовче провадження та призначено справу №906/222/19 до судового розгляду по суті о 14:30 год. 13.06.19 р.

В засіданні 13.06.19р. оголошувалась перерва до 10:00год. 24.06.19р. в порядку ст.216 ГПК України

Після перерви судове засідання продовжено 24.06.19р. Представники учасників справи у судових дебатах підтримали доводи та заперечення проти позову.

В судовому засіданні 24.06.19р. оголошено скорочене судове рішення ( вступну та резолютивну частини) про відмову у позові.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (м. Київ) в особі Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" АТ "Укртрансгаз" (м. Київ) звернулось з позовом до Комунальної установи "Житомирський обласний центр крові" Житомирської обласної ради (м. Житомир) про стягнення 5914,03грн за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

В обґрунтування фактичних підстав позову, позивач , серед іншого , доводив , що протягом лютого-грудня 2017року, січня 2018 року АТ "Укртрансгаз" здійснювало транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідачу, підтвердженням чого є

Оскільки відповідач ухилився від укладення договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами в 2017році, проект якого отримав супровідним листом за № 558/16-01 від 21.03.2017р. від Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ( невідокремлений структурний підрозділ позивача), надання послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами відбулось фактично. Обсяг наданих відповідачу послуг протягом лютого - грудня 2017року, січня 2018року, що складає 44,321 тис. м.куб природного газу, підтверджено ПАТ "Житомиргаз" як оператором газорозподільної системи, а вартість транспортування природного газу магістральними трубопроводами - встановлена Постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 і складає з 01.01.2017р. 97 ,80 грн ( без ПДВ) за тис. м. куб та 117,36грн (з ПДВ) за тис. м. куб.

В обґрунтування правових підстав позову позивач посилався , зокрема на ст.ст. 16, 526, 530, 625 ЦК України, ст. 20, 173, ч. 6 ст. 179, ч.ч. 2-4 ст. 181, 193 ГК України, Закон України "Про ринок природного газу" тощо.

Позивач доводив, що згідно з положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, окрім договорів та правочинів, є інші юридичні факти, а також дії осіб, передбачені актами цивільного законодавства.

Оскільки цивільно-правовому захисту підлягають майнові права суб`єктів цивільного права, їх порушення може проявлятися , зокрема в протиправному позбавленні власності чи його обмеження (ст. 231 ЦК України) , створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України) або невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання ( ст. 610 ЦК України.

Обраний ним спосіб захисту порушеного права - примусове виконання обов`язку в натурі , передбачений частиною 2 ст.16 ЦК України , та який , на думку позивача, є належним , оскільки враховує зміст порушеного суб`єктивного права та характер його порушення. Аналогічний спосіб захисту порушеного права суб`єкта господарювання - присудження до виконання обов`язку в натурі, передбачений також ч.2 ст. 20 ГПК України.

У відзиві на позов Комунальна установа "Житомирський обласний центр крові" Житомирської обласної ради (м. Житомир) вимоги останнього не визнає, оскільки за спірний період (лютий-грудень 2017р., січень 2018року) відповідач не виступав замовником послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами, оскільки не укладав жодних договорів на транспортування природного газу з позивачем в особі його структурного підрозділу. Доводить, що як споживач , на підставі Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. № 2496 уклав договори на постачання природного газу з ТОВ "Ластер Плюс" ( договір № 05/01/2017-Г від 31.01.17, період постачання лютий - квітень 2017) та з ТОВ "Паливторг" ( договір № 294 від 13.10.17, період постачання жовтень2017- січень 2018), а також з ПАТ "Житомиргаз" - договір розподілу природного газу № 42 від 22.02.2016, який діє до цього часу. Замовником послуг транспортування, в розумінні Кодексу ГТС, могли виступати постачальники природного газу, а не відповідач, як помилково вважає позивач. Відсутність у відповідача обов`язку укладати з газотранспортним підприємством договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами підтверджується також листом НКРЕКП від 27.09.2016 № 10117/16.3.2/7-16, зміст якого позивачу відомий. На підставі вищевикладених доводів, відповідач вважає, що не порушив прав та інтересів позивача як кредитора у зобов`язальних відносинах, які не виникли з договору.

У письмових поясненнях щодо предмету спору третя особа на стороні позивача ПАТ "Житомиргаз" погоджується з доводами позову про те, що послуга транспортування , що ним надається відповідачу як замовнику, має встановлену вартість та обсяг. Правовідносини між оператором газотранспортної системи та споживачем щодо послуг з транспортування природного газу регулюються договором, що укладається відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого відповідною Постановою НКРЕП, укладання такого договору відповідно до вимог чинного законодавства є обов`язковою передумовою укладення договору постачання природного газу за яким постачальник поставляє споживачу природний газ у необхідних для споживча об`ємах (обсягах), і здійснюється не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа на основі типового договору. Позивач надіслав відповідачу супровідним листом за №558/16-01 від 21.03.2017 проект відповідного договору на транспортування природного газу. Необхідно зазначити, що відповідач як сторона, яка одержала проект договору, укладення якого є обов`язковим в силу закону, відмовила на пропозицію, проте здійснила фактичні дії щодо його виконання (зокрема, отримала надані послуги), то в такому разі обставина відсутності договору у формі єдиного документа, підписаного обома сторонами , сама по собі не може бути підставою для звільнення замовника від обов`язку оплатити вартість послуг у повному обсязі , якщо він фактично користується цими послугами зі згоди їх виконавця, та фактично є їх кінцевим споживачем. Підтвердженням викладеному, вважає третя особа, є ст. 11 ЦК України. Додатково третя особа наголошує на тому, що постановою Постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 , на підставі якої позивач визначає вартість послуг транспортування , затверджено структуру тарифу на послуги з розподілу природного газу для ПАТ "Житомиргаз, до складу якого вартість послуг з транспортування природного газу не включена .

Правом подати письмові пояснення щодо предмету спору та взяти участь у змагальному процесі не скористались постачальники природного газу у спірний період для відповідача - ТОВ "Ластер плюс" та ТОВ "Паливторг".

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до п.1 Постанови КМУ від 24.07.1998 № 1173 "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу" та п. 3.2. Статуту Акціонерного товариства "Укртрансгаз" здійснює , зокрема, господарську діяльність з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до ліцензії серії АЕ № 194511 від 28.02.2013р. та є єдиним надавачем цієї послуги в Україні ( надалі за текстом - Оператор ГТС).

Відповідно до Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2493 (надалі - Кодекс ГТС) послуга транспортування природного газу магістральними трубопроводами надається Оператором ГТС на підставі та умовах Типового договору транспортування природного газу, укладеного із замовником цієї послуги.

В даному спорі замовником послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами Оператор ГТС вважає Комунальну установу "Житомирський обласний центр крові" Житомирської обласної ради (надалі за текстом - Споживач), яка ухилились від укладення договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами у 2017 році, проект якого надсилався супровідним листом за № 558/16-01 від 21.03.17р. структурним підрозділом Оператора ГТС - Бердичівським лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів ( а. с. 5, 18-22).

Як встановлено судом, Споживачу було надіслано проект Договору № 1703000308/BRD/2017/0064 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами без заповнених реквізитів "дата укладення" договору та "річний плановий обсяг транспортування природного газу у тис. куб.м , у тому числі по місяцях", , однак підписаного від імені газотранспортного підприємства керівником Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ( надалі за текстом - Договір № 1703000308/BRD/2017/0064 на транспортування ) (а.с. 21,22).

Споживач в даному спорі доводить, що не зобов`язаний був укладати з Оператором ГТС Договір № 1703000308/BRD/2017/0064 на транспортування , на умовах , запропонованих у його проекті структурним підрозділом газотранспортного підприємства, оскільки не вважає себе замовником цієї послуги. Тому отримавши проект договору, не вчиняв дій щодо його підписання.

Оператор ГТС та Споживач визнають , що переддоговірний спір , що виник на стадії укладення Договору № 1703000308/BRD/2017/0064 на транспортування на умовах запропонованого до підписання проекту, на вирішення суду не подавали.

В ході судового вирішення спору судом встановлено, що проект Договору № 1703000308/BRD/2017/0064 на транспортування складено не відповідно до умов Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2497.

Водночас Оператор ГТС в даному спорі доводить , що протягом лютого - грудня 2017року, січня 2018року фактично здійснив транспортування природного газу магістральними трубопроводами Споживачу , тому останній зобов`язаний оплатити надану послугу, обсяг та вартість якої визначені в наведений далі за текстом спосіб.

Так, відповідно до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, Публічне акціонерне товариство "Житомиргаз" ( надалі за текстом - Оператор ГРМ) оформлює та підписує зведений реєстр про фактичний обсяг розподілу природного газу по споживачах за цей газовий місяць у розрізі структурних підрозділів Оператора ГТС та/або структурних підрозділів газовидобувного підприємства, регіонів та категорій споживачів за цей газовий місяць та надає Оператору ГТС примірник підписаного оригіналу такого реєстру ( надалі за текстом - Реєстр) ( а.с. 26-30).

Відповідно до Реєстру, наданого Оператором ГРМ, Споживачу протягом лютого - грудня 2017року, січня 2018року протранспортовано 44,321 тис. м.куб природного газу, а саме:

- у лютому 2017року - 12,000 тис. м.куб, постачальник ТОВ "Ластер плюс" (надалі за текстом - Постачальник -1);

- у березні 2017року - 5,000 тис. м.куб, Постачальник -1;

- у квітні 2017року - 2,100 тис. м.куб, Постачальник -1;

- у жовтні 2017року - 3,394 тис. м.куб, постачальник ТОВ "Паливторг" (надалі за текстом - Постачальник -2);

- у листопаді 2017року - 7,908 тис. м.куб, Постачальник -2;

- у грудні 2017року - 9,860 тис. м.куб, Постачальник -2;

- у січні 2018 року - 4,059 тис. м.куб, Постачальник -2.

Відносини Споживача з Постачальником -1 природного газу ґрунтуються на укладеному 31.01.17р. договорі № 05/01/2017-Г на постачання природного газу, а з Постачальником -2 - договорі № 294 на постачання природного газу від 13.10.2017р. ( а.с. 36-41).

Оскільки, доводить Оператор ГТС, у договорах на постачання природного газу , укладених Споживачем з Постачальниками 1 та 2 , не врахована вартість послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, обсяг якої у кожному з наведених місяців підтверджено Оператором ГРМ, оплатити її безпосередньо Оператору ГТС зобов`язаний саме Споживач , якому природний газ фактично було доставлено та ним спожито.

Вартість транспортування природного газу магістральними трубопроводами, доводить Оператор ГТС, встановлена Постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 і складає з 01.01.2017р. 97 ,80 грн ( без ПДВ) за тис. м. куб та 117,36грн (з ПДВ) за тис. м. куб.

За розрахунками Оператора ГТС, загальна вартість наданих Споживачу послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у лютому-грудні 2017року, у січні 2018 складає 5 201,51грн. ( 117,36грн ( з ПДВ) х 44,321 тис. м. куб).

Окрім того, Оператор ГТС, у кожному з наведених місяців склав у двох примірниках та підписав зі своєї сторони акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за 28.02.17р., 31.03.17р., 30.04.17р., 31.10.17р., 30.11.17р., 31.12.17р., вказавши підставою для їх оформлення Договір № 1703000308/BRD/2017/0064 з датою його укладення - 10.03.2017р. , а також акт наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за 31.01.18р., вказавши підставою для його оформлення Договір № 1802000457/BRD2018/0094 з датою його укладення - 09.02.2018р.

Судом не встановлено обставини надсилання Оператором ГТС в особі його структурного підрозділу Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Споживачу проекту Договору № 1802000457/BRD2018/0094 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами у 2018році.

Окрім того, вказавши в актах наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за 28.02.17р., 31.03.17р., 30.04.17р., 31.10.17р., 30.11.17р., 31.12.17р. та від 31.01.18р. як підставу для їх складання Договір № 1703000308/BRD/2017/0064 від 10.03.2017р. та Договір № 1802000457/BRD2018/0094 від 09.02.2018р., які Споживачем не були підписані, Оператор ГТС наступними діями фактично визнав відсутність договірних відносин зі Споживачем , про що доводять встановлені судом обставини.

Так, Оператор ГТС, на підставі ст. 11 та ч.3 ст. 509 ЦК України , вважаючи , що у Споживача виникли цивільні обов`язки з оплати наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами безпосередньо з актів цивільного законодавства , зокрема, Закону України "Про ринок природного газу" в обсязі 44,321 тис. м. куб, підтвердженому Реєстром , наданим Оператором ГРМ та вартістю 117,36грн (з ПДВ) за тис. м. куб., встановленою Постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016р. , на підставі ч.2 ст. 530 ЦК України надіслав 27.04.17р., 18.05.17р., 26.04.18р. та 25.01.18р. на адресу Споживча вимоги про їх оплату за вих. №№ 787/16-01, 865/16-01, 2408вих-18-243, 2408вих-19-62. ( а.с. 31 -35).

Споживач листом за № 142 від 05.05.17р. повідомив Оператору ГТС, що не визнає його вимоги та не буде проводити розрахунки за надані йому послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за вказаний період, оскільки договір про надані послуги не підписувався і заборгованість як така не існує ( а.с. 32).

Споживач також довів до відома Оператора ГТС, що відсутність обов`язку оформляти договірні відносини щодо послуги транспортування підтверджується листом НКРЕКП від 29.09.2016р. № 10117/16.3.2/7-16, у якому Регулятор вказав, що оскільки бюджетні установи та організації підключені до газорозподільної системи, то вони повинні укласти договір, відповідно до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. № 2498, а необхідності в укладанні договору транспортування природного газу немає ( а.с. 32).

Оператор ГТС, на підставі ст.610, 612 та 625 ЦК України, вважаючи , що Споживач прострочує виконання цивільних обов`язків з оплати наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у кожному з наведених місяців, які виникли безпосередньо з актів цивільного законодавства , зокрема, Закону України "Про ринок природного газу", після закінчення строку, встановленого на їх виконання за приписами ч.2 ст. 530 цього Кодексу, пред`явив до стягнення за цим позовом також вимоги про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 175,47 грн та 537,05 грн інфляційних втрат ( а. с. 16,17).

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.16р. у справі № 920/1771/14, постанові Верховного Суду від 14.08.18р. у справі № 910/23369/17 , постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06. 19 р. у справі № 910/6642/18.

Отже, передумовою звернення особи до суду має існувати її суб`єктивне право ( право на власні дії чи право на дії інших осіб тощо).

Оскільки суб`єктивному праву завжди відповідає юридичний обов`язок, то іншою передумовою звернення особи до суду має мати місце факт його порушення (невизнання або оспорювання) зобов`язаними особами.

Визначення змісту суб`єктивного права покладається на особу, яка звертається до суду з вимогою зобов`язати суб`єктів обов`язку поновити чи визнати це право, утриматися від дій, що можуть його порушити у майбутньому інше.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України та ст.20 ГК України, або визначеними договором, або іншим законом з відповідними йому підставами.

Предмет позову як елемент його змісту характеризує позов з точки зору того, що конкретно вимагає, чого домагається позивач. При цьому , як наголошується в Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів), обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Під підставою позову слід розуміти фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, зокрема, йдеться про юридичні факти матеріально - правового характеру, що визначаються нормами матеріального права та які зумовлюють виникнення, зміну та припинення спірних правовідносин, а також інші доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність зазначених юридичних фактів.

Додатково слід наголосити на тому, що підстава позову має не тільки фактичну, а й правову основу, оскільки юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права.

Предмет та підстава позову, як його необхідні елементи, перебувають між собою в тісному зв`язку, оскільки сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу для захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного цивільного права і обов`язку.

Саме тому, процесуальна норма статті 162 ГПК України у ч. 3 пункті 4 вимагає у позовній заяві зазначити спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. Окрім того, позивач повинен у позовній заяві зазначити правові підстави позову ( п.5 ч.3 ст. 162 Кодексу) , які, власне, і підтверджують відповідність обраного способу захисту порушеного права.

Мотивувальна частина судового рішення , як того вимагає п.4 ч. 4 статті 238 ГПК України , зобов`язує суд зазначити, чи були і ким порушені права, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

За змістом п.п. 5 та 6 ч.4 цієї статті Кодексу суд вправі застосувати інші норми права, ніж ті, на які посилалися сторони, мотивувавши їх застосування одночасно з мотивуванням незастосування норм права, визначених сторонами спору.

Разом з тим, ч. 2 статті 236 Кодексу передбачає, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, які, з огляду на вищенаведені приписи статті 162 Кодексу, самостійно визначає позивач, вказуючи насамперед відповідача, який, на його думку , порушив суб`єктивне право позивача, обраний спосіб захисту порушеного права та норми матеріального права, які, на думку позивача, гарантують захист порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п. 49 постанови від 27.11.18 року у справі № 905/2260/17).

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що Оператор ГТС просить захистити порушене , на його думку, саме Споживачем, право власності на кошти за надану послугу транспортування природного газу магістральними трубопроводами в загальному розмірі 5914,03 грн у спосіб , встановлений пунктом 5 частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України, шляхом присудження Споживачу до виконання обов`язку в натурі .

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі ( п. 5.53 постанови від 14.05.19 року у справі № 910/16979/17).

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір, залежно від розподілу прав і обов`язків між сторонами, є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

З наведеного слідує, що примусове виконання обов`язку в натурі , як спосіб захисту порушеного майнового права, застосовується, за загальним правилом, у зобов`язальних правовідносинах, які виникли на підставі договору , за яким цивільними обов`язками наділені обидві його сторони.

Натомість судом достовірно встановлено, що між Оператором ГТС та Споживачем у спірний період не виникли зобов`язальні правовідносини з договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами у спірний період.

Дії Оператора ГТС щодо складання актів надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами начебто на підставі Договору № 1703000308/BRD/2017/0064 від 10.03.2017р. та Договору № 1802000457/BRD2018/0094 від 09.02.2018р., які Споживачем не були підписані, суд оцінює як такі, що не відповідають таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Якщо Оператор ГТС вважав, що як він, так і Споживач, не є вільними в укладенні договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, у виборі один одного як контрагента та визначенні умов такого договору у 2017-2018 роках з урахуванням вимог Закону України "Про ринок природного газу" , а тому стаття 627 ЦК України не підлягала застосуванню до правовідносин , що фактично складалися, позивач, як суб`єкт господарювання, вправі був застосувати норми частини 3 статті 179 Господарського кодексу України про обов`язковість укладення господарського договору для певних категорій суб`єктів господарювання, якщо існує про це пряма вказівка закону, та передати переддоговірний спір на вирішення господарського суду на підставі статті 187 ГК України.

Однак таким правом Оператор ГТС не скористався та наступними діями фактично визнав відсутність договірних відносин зі Споживачем , про що доводять встановлені судом обставини.

У ч. 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 цієї статті Кодексу особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

З врахуванням викладеного, Споживач не може бути примушений до виконання цивільного обов`язку, який для нього не встановлений договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами. З цих підстав суд категорично відхиляє доводи Оператора ГТС, що Споживач порушив його право власності на кошти за надані послугу транспортування природного газу магістральними трубопроводами в спірний період в загальному розмірі 5914,03 грн , з яких 5 201,51грн складають вимоги за основним боргом.

Водночас цивільні обов`язки також виконуються у межах, встановлених актом цивільного законодавства ( ч.1 ст.14 ЦК України), тому важливим у цьому спорі є встановлення у Споживача цивільного обов`язку з оплати Оператору ГРМ послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у спірний період за вимогами Закону України "Про ринок природного газу" , та застосування, як наслідок , до спірних правовідносин ч.2 цієї статті Кодексу шляхом присудження Споживачу до виконання обов`язку в натурі , а саме шляхом стягнення з нього грошових коштів в загальній сумі 5914,03грн на користь Оператора ГТС.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 цієї статті Кодексу зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 4 ч. 2 та ч. 3 статті 11 ЦК України передбачено, цивільні права та обов`язки можуть виникати як з юридичних фактів, так і безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Оцінюючи доводи Оператора ГРМ про те, що послуга транспортування природного газу магістральними трубопроводами надається Оператором ГТС як замовникам які безпосередньо підключені до мережі Оператора ГТС, так і замовникам які підключені до мереж Оператора ГРМ, в даному випадку, Споживачу, суд вважає її помилковими з наступних підстав.

Пунктом 7 ч.1ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об`єктами і спорудами, пов`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

У відповідності до п.45 ч.1 ст.1ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Отже , транспортуванням природного газу визнається його переміщення газотранспортною системою до:

- іншої газотранспортної системи;

- газорозподільної системи;

- газосховища;

- установки LNG:

- безпосередньо споживачам.

Однак транспортування природного газу не включає його переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Пунктом 6 ч.1ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов`язаних між собою об`єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам.

Отже, розподіл природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам та фактично його фізичне переміщення здійснюється внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами), а не магістральними трубопроводами.

Пунктом 9 ч.1ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено , що замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг:

- приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи;

- транспортування природного газу;

- розподіл природного газу;

- зберігання (закачування, відбір) природного газу;

- послуги установки LNG.

Споживач є замовником послуги з приєднання до газорозподільної системи та з розподілу природного газу, і його відносини з Оператором ГРМ (ПАТ "Житомиргаз") є договірними ( типовий договір №42 розподілу природного газу від 22.02.2016р. , додаткова угода №1 від 09.02.17р. ) (а.с. 95-102).

Однак Споживач не може бути замовником послуги з приєднання до газотранспортної системи та з транспортування природного газу, оскільки насамперед слід врахувати, що об`єктами газової інфраструктури за цим Законом визнаються газотранспортні системи, газорозподільні системи, газосховища та установка LNG, які Споживач не використовує, а лише технологічно приєднаний внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) до одного з цих об`єктів - газорозподільної системи через яку здійснюється фізичне переміщення придбаного у постачальника природного газу.

Суть такого приєднання розкривається у пункті 30 ч.1ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" як сукупність організаційних і технічних заходів, у тому числі робіт, спрямованих на створення технічної можливості для надання послуг розподілу природного газу, які здійснюються у зв`язку з підключенням існуючого об`єкта замовника до газорозподільної системи.

В свою чергу , згідно з п. 35 ч.1 ст. 1 цього Закону розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.

Ліцензовану діяльність з розподілу природного газу, а фактично його фізичну доставку Споживачу здійснює Оператор ГРМ.

Заслуговує на увагу при вирішенні цього спору наведене у п. 37 ч.1 ст.1 цього Закону визначення поняття споживач - юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Судом достовірно встановлено, що за укладеними з Постачальниками 1 та 2 договорами № 294 від 13.10.17р. та № 05/01/2017-Г від 31.01.17р. природний газ Споживач придбав виключно з метою його використання для власних потреб ( а.с. 106-124).

Також важливим у цьому спорі є наведене у п. 42 ч.1 ст.1 цього Закону визначення поняття точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об`єкта, пов`язаного із видобутком природного газу.

Отже, у певній точно визначеній точці саме у газотранспортній системі , Оператор ГТС доставляє природний газ до:

- іншої газотранспортної системи ;

- газорозподільної системи;

- газосховища;

- установки LNG ;

- або с п о ж и в а ч а, п р и є д н а н о г о до г а з о т р а н с п о р т н о ї с и с т е м и;

- або до об`єкта, пов`язаного із видобутком природного газу.

З наведеного слідує, що послуга транспортування природного газу магістральними трубопроводами має не тільки обсяг та вартість, і в цій частині доводи операторів ГТС та ГРМ є слушними, але й місце (простір, відстань) її надання від точки виходу з газотранспортної системи до точки входу до газорозподільної системи, зокрема.

Магістральний трубопровід за визначенням Закону України "Про трубопровідний транспорт " - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.

Всі інші промислові трубопроводи (приєднані мережі) вважаються немагістральними трубопроводи , як це зазначено в абзаці третьому статті 1 цього Закону.

Таким чином, у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" споживачем послуг транспортування природного газу магістральними газопроводами є саме така юридична особа , мережі якої технологічно приєднані до газотранспортної системи.

Споживач не приєднаний до газотранспортної системи, та не може бути технологічно приєднаний до неї , оскільки йдеться про транспортування природного газу магістральними трубопроводами, і цю обставину операторами ГТС та ГРМ не спростовано.

27.11.2015 набрав чинності Кодекс газорозподільних систем, затверджений Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, у п. 2 гл.1 Розділу І якого передбачено, що порядок взаємовідносин Оператора ГРМ з Оператором ГТС, регулює Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2493 (надалі - Кодекс ГТС), договір транспортування природного газу та технічна угода (за наявності), що укладені між сторонами.

Договір транспортування за визначенням Кодексу ГТС - це договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

В свою чергу, замовник послуг транспортування - це , зокрема, юридична особа , яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу.

У Кодексі ГТС є ще одне визначення , яке заслуговує на увагу, прямий споживач - споживач, об`єкти якого приєднані безпосередньо до газотранспортної системи.

Однак у Кодексі ГТС відсутнє визначення поняття "споживач" , об`єкти якого приєднані до газорозподільної системи.

Натомість згідно Кодексу газорозподільних систем, затвердженому Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, споживачем природного газу (споживач) є, зокрема, юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Таким чином, Оператор ГТС та Споживач де-юре не можуть перебувати у договірних відносинах за змістом Кодексу ГТС. Типовий договір транспортування природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, також ґрунтується на вимогах Кодексу ГТС. Додатковим підтвердженням викладеному є постанова НКРЕКП № 2259 від 15.12.16р., яку позивач визначив правовою підставою для визначення вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, відповідно до якої тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами затверджені саме для Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" відповідно до території ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств, і зокрема ПАТ "Житомиргаз" на рівні 97,80 грн (без ПДВ) за 1000 куб.м природного газу.

Якщо звернутися до приписів Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу , затвердженого постановою НКРЕКП від 28.07.2011 N 1384 , встановимо наступні визначення:

- тариф на прямих трубах - установлений НКРЕ розмір оплати замовником, власні газопроводи якого безпосередньо підключені до магістральних газопроводів, вартості послуг транспортування газотранспортним підприємством 1000 кубічних метрів природного газу магістральними трубопроводами;

- тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами в межах території ліцензованої діяльності газорозподільного підприємства - установлений НКРЕ розмір оплати замовником вартості послуг транспортування газотранспортним підприємством 1000 кубічних метрів природного газу магістральними трубопроводами в межах території ліцензованої діяльності газорозподільного підприємства;

- тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами - установлений НКРЕ розмір оплати замовником вартості послуг транспортування газорозподільним підприємством 1000 кубічних метрів природного газу розподільними трубопроводами.

Все вищевикладене у сукупності доводить, що у Споживача не встановлений Законом України "Про ринок природного газу" , на підставі якого прийнято Кодекс ГТС, цивільний обов`язок укласти з Оператором ГТС договір транспортування природного газу магістральними трубопроводами. Більше того, Оператор ГТС , поданим до матеріалів справи проектом Договору № 1703000308/BRD/2017/0064 визнав, що останній складено не на умовах Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497. Тому обов`язковість укладення Споживачем такого договору не ґрунтується на вимогах Закону України "Про ринок природного газу".

Суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на вимогах Закону України "Про ринок природного газу" доводи Оператора ГТС про те, що наданим йому Оператором ГРМ Реєстром підтверджується саме факт т р а н с п о р т у в а н у в а н н я природного газу Споживачу через розподільчі мережі Оператора ГРМ у спірний період в загальному обсязі 44 321 тис. м.куб. , оскільки наведене у п. 45 ч.1 ст. 1 цього Закону визначення поняття транспортування природного газу є чітким і згідно якого н е в к л ю ч а є п е р е м і щ е н н я внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та п о с т а ч а н н я природного газу.

Звідси висновок - Споживач не порушив право власності Оператора ГТС на грошові кошти щонайменше в сумі 5 201,51грн (загальна вартість наданих послуг з транспортування природного газу у спірний період) також і в силу актів цивільного законодавства.

Оскільки суд не встановив виникнення у Споживача цивільного обов`язку оплатити Оператору ГТС послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами протягом лютого-грудня 2017року, січня 2018року як на підставі договору, так і на підставі актів цивільного законодавства, як це передбачено у ч.1 ст. 14 ЦК України, суд , відповідно, не може примусити Споживача до дій, вчинення яких не є обов`язковим для нього, як це прямо передбачено у ч.2 цієї статті Кодексу.

Разом з тим, суд констатує, що Цивільний кодекс України передбачає належні способи захист порушеного права власності Оператора ГТС на грошові кошти за надані послуги з транспортування природного газу у спірний період відповідно до характеру спірних правовідносин .

Недоведеність позову за правилами ст. 74, 76-79 та 86 ГПК України є підставою для відмови у його задоволенні.

Щодо розподілу судового збору

У зв`язку з відмовою позивачу у позові, сплачений судовий збір за приписами статті 129 ГПК України йому не відшкодовується.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 03.07.19

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 - сторонам (рек. з пов.), 4-6 - третім особам (рек. з пов.)