Ухвала

від 03.07.2019 по справі 902/856/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/856/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Міського комунального підприємства "Енергоресурс"

про стягнення 464 180,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі ПАТ "НАК "Нафтогаз України") на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 (повний текст складено 14.05.2019) у справі №902/856/18, подана через апеляційний господарський суд 29.05.2019.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Таким чином, наведена норма закону надає Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений пунктом 1 частини другої статті 293 наведеного Кодексу, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" (на момент звернення із касаційною скаргою) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 464180,53грн, а отже ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати повністю оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон) є неправомірним.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.02.2019 позов задоволено частково, стягнуто з Міського комунального підприємства "Енергоресурс" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 337 447,30 грн, з яких 229 654,68 грн інфляційні втрати, 27 792,62 грн - 3 % річних, 80 000 грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 126 733,23 грн пені ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 повністю скасовано зазначене рішення Господарського суду Вінницької області та ухвалене нове, яким в позові відмовлено повністю.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з урахуванням положень частини 3 статті 7 Закону позивачем безпідставно нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасну оплату отриманого природного газу, оскільки на день набрання чинності Законом відповідач, який є теплогенеруючою організацією, не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за договором №540/14-БО-1 від 27.11.2013.

Частиною 3 статті 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Одночасно, ухвалюючи судове рішення у питанні застування приписів частини 3 статті 7 Закону, апеляційний господарський суд керувався правовим висновком Верховного Суду, що був викладений у постанові від 04.04.2019 у справі №906/576/18.

При цьому, аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.04.2018 у справі №916/3054/16, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 26.02.2019 у справі №904/2960/18.

Таким чином, позиція апеляційного господарського суду щодо застосування частини 3 статті 7 Закону як норми прямої дії збігається із позицією Верховного Суду, яка є однозначною і сталою. Виконання норми частини 3 статті 7 Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Застосування наведеної норми також не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі спростовано судом апеляційної інстанцій на підставі правової позиції Верховного Суду щодо правильного застосування частини 3 статті 7 Закону, а тому Суд визнає скаргу заявника необґрунтованою.

Згідно з рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються із права на апеляцію та касацію, для недопущення будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правового висновку Верховного Суду щодо правильного застосування частини 3 статті 7 Закону, колегія суддів відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №902/856/18 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі №902/856/18.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи (у тому числі оригінал платіжного доручення №7004882 від 27.05.2019 на суму 13 926,00 грн) повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова