Постанова

від 02.07.2019 по справі 910/5000/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

справа № 910/5000/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання - помічника судді Фролової Н.І. (за дорученням головуючого судді)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Барва-Авто" Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 (колегія суддів у складі: Власова Ю.Л. - головуючого, Пашкіної С.А., Буравльова С.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 (суддя Ковтун С.А.)

у справі № 910/5000/18

за позовом Дочірнього підприємства "Барва-Авто" Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва"

до Національного банку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України,

про стягнення шкоди у сумі 1 131 599, 48 грн.,

за участю представників сторін

позивача: Кондратенко К.В. (довіреність б/н від 12.12.2018),

відповідача: Сидоренка Р.В. (довіреність № 18-6014/16223 від 22.03.2018),

третьої особи: не з`явились,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року Дочірнє підприємство "Барва-Авто" Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) з держави в особі Державної казначейської служби України 1 131 599, 48 грн., а саме: 913 187, 92 грн. втрачених коштів та 218 282, 71 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.01.2015 Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (Банк) та Дочірнє підприємство "Барва-авто" товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" (клієнт) уклали договір № НОМЕР_1 банківського рахунку, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок і зобов`язується забезпечувати збереження коштів клієнта на його рахунках, своєчасно здійснювати розрахункові операції тощо.

Правління Національного банку України 04.04.2016 постановою № 231/БТ віднесло Банк до категорії проблемних строком до 180 днів.

Постановою № 234 від 05.04.2016 Правління Національного банку України віднесло Банк до категорії неплатоспроможних.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) своїм рішенням від 05.04.2016 № 463 запровадив тимчасову адміністрацію строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно, призначив уповноважену особу Фонду.

Згідно з рішенням Фонду від 21.04.2016 № 560 продовжено строки тимчасової адміністрації з 05.05.2016 до 04.06.2016 включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 № 46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03.06.2016 № 913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" з 06.06.2016 по 05.06.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "Хрещатик".

Станом на 05.04.2016 на відкритому за договором рахунку знаходилось 913 316, 77 грн., які також обліковуються на цьому рахунку на час звернення позивача із даним позовом.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 у справі № 826/6665/16 задоволено позов благодійної організації "Благодійний фонд "Богдана Гаврилишина", благодійного фонду "Енергетичний центр ім. І. Люндіна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" до Національного банку України (треті особи - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", міська молодіжна громадська організація "Центр соціальних та ділових ініціатив", визнано протиправною та скасовано постанову Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних".

Звертаючись до суду з даним позовом Дочірнє підприємство "Барва-Авто" Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" посилалось на те, що внаслідок протиправної постанови відповідача від 05.04.2016 №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" позивач з 05.04.2016 до початку ліквідації банку - 06.06.2016, був позбавлений можливості розпоряджатись належними йому коштами у сумі 913 316, 77 грн., які знаходились на його банківському рахунку, внаслідок чого йому була заподіяна шкода. Неправомірність постанови відповідача від 05.04.2016 №234 встановлена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 у справі № 826/6665/16, що набрала законної сили, якою визнано протиправною та скасовано постанову Національного банку України від 05.04.2016 №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до чинного законодавства України віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком та клієнтом. Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договором, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою Національного банку України від 05.04.2016 № 234 не втратив права на кошти у сумі 913 316, 77 грн., повернення яких підлягає здійсненню у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім цього внаслідок прийняття відповідачем постанови від 05.04.2016 № 234 обсяг майнових прав позивача на майно - кошти у сумі 913 316, 77 грн., що обліковувались на рахунку за договором, не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав. Вказане, за висновками судів, свідчить про те, що діями відповідача щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних не було заподіяно матеріальної шкоди позивачу, оскільки відсутні обставини зменшення майна позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій:

- не застосовано Закон, який підлягає застосуванню, а саме - п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не застосовано ст.ст. 1173, 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- неправильно застосовано норми ст. 22 ЦК України, оскільки втрата можливості розпоряджатись коштами прирівняна до фактичної їх втрати;

- неправильно застосовано норми ст. 1166 ЦК України з мотивів відсутності вини відповідача.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.07.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 26.06.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 05.06.2019 строк, у якому Національний банк України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки:

- порушення права позивача щодо невиконання ПАТ "КБ "Хрещатик" платіжного доручення на перерахування грошових коштів не відбулося, тому що на даний момент триває процедура ліквідації банку, здійснюється продаж його активів, а за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку здійснюється задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 у справі № 826/6665/16, на яку посилається позивач, не міститься жодного висновку про те, що внаслідок дій або бездіяльності НБУ було порушено право позивача на розпорядження коштами відповідно до договору банківського рахунку;

- НБУ не є суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 ЦК України;

- відсутній сам факт заподіяння шкоди, адже на даний час процедура ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" триває і здійснюється виплата грошових коштів кредиторам відповідно до встановлених черг;

- в договірних правовідносинах, які склалися у позивача та ПАТ "КБ "Хрещатик", НБУ не є боржником відповідно до позивача, у зв`язку з чим вимога про стягнення інфляційних втрат є безпідставною.

Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К. та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п. 8 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 3 зазначеної статті унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За приписами ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Визначення поняття збитків наводяться також у ч. 2 ст. 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 1066 ЦК України (в редакції на час укладення договору банківського рахунка) визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно зі ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Судами обох інстанцій встановлено, що станом на 05.04.2016 на відкритому за договором рахунку знаходилось 913 316,77 грн., які також обліковуються на цьому рахунку на час розгляду судами справи № 910/5000/18.

При цьому, за змістом приписів глави 82 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого.

Оскільки рішення, з яким позивач пов`язує настання шкоди, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, врегульованих Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи з встановлення, чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивача.

Відповідно до положень п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб " неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації (ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Задоволення вимог кредиторів здійснюється у процедурі ліквідації банку, в рамках якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначає суму заборгованості кожному кредиторові та відносить вимоги до певної черги погашення, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), формує ліквідаційну масу банку (ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), реалізує майно банку (ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), здійснює задоволення вимог кредиторів (ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком та клієнтом. Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договором, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою Національного банку України від 05.04.2016 № 234 не втратив права на кошти у розмірі 913 316, 77 грн., повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З огляду на викладене, внаслідок прийняття Національним банком України постанови від 05.04.2016 № 234 обсяг майнових прав позивача на майно - кошти у розмірі 913 316, 77 грн., що обліковувались на рахунку за договором, не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав. Вказане свідчить про те, що діями відповідача щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних не було заподіяно матеріальної шкоди позивачу, оскільки відсутні обставини щодо зменшення майна позивача.

Посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не застосували положення ст.ст. 1173, 1175 ЦК України відхиляються колегією суддів, оскільки, як вже було зазначено, матеріальної шкоди позивачу не було завдано через відсутність обставини щодо зменшення майна позивача.

Що ж до доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано Закон, який підлягає застосуванню, а саме - п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", колегія суддів зазначає, що позивачем заявлено вимоги про стягнення грошових коштів у вигляді збитків, які, як вже було вказано, такими не є, оскільки відсутні обставини щодо зменшення майна позивача.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, і доводи касаційної скарги викладеного не спростовують. При цьому сама незгода позивача з рішеннями господарських судів не є доказом неправильного застосування цими судами норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Барва-Авто" Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/5000/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.