Постанова

від 25.06.2019 по справі 280/5571/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2019 року м. Дніпросправа № 280/5571/18 Суддя І інстанції - Бойченко Ю.П.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ДОЖДЬ про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДОЖДЬ на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 21727,30 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підприємство не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів, а тому повинно самостійно сплатити відповідну суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі, передбаченому ст. 20 Закону.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за звітом форми 10-ПІ за 2017 рік, у відповідності до Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, середньооблікова численність штатних працівників облікового складу відповідача становить 8 осіб, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів - 1, фактично на підприємстві працевлаштовано інвалідів - 1.

Натомість, згідно інформації, наданої ГУ ПФУ в Запорізькій області, протягом 2017 року середньооблікова кількість штатних працівників на товаристві ДОЖДЬ склала 8 осіб, середньооблікова кількість працівників осіб з інвалідністю визначається лише протягом 5 місяців, отже згідно з Інструкцією зі статистики кількості працівників (наказ Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005 року) середньооблікова кількість працюючих осіб з інвалідністю протягом зазначеного періоду на товаристві дорівнює 0.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

При цьому обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

В той же час, обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення , N 5067-VI, 05.07.2012 року, роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання .

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п.5 та п.6 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

З наданого до матеріалів адміністративної справи листа ГУ ПФУ в Запорізькій області від 13.11.2018 №21855/05 судом встановлено, що до вересня 2017 року середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ ДОЖДЬ не перевищувала 7 осіб; з вересня 2017 року по жовтень 2017 року - 12 осіб, у грудні 2017 року - 13 осіб.

Виходячи з системного аналізу положень статті 19 Закону №875, обов`язок щодо працевлаштування особи з інвалідністю виникає у роботодавця після перевищення середньооблікової чисельності штатних працівників у 7 осіб, а у разі якщо працює від 8 до 25 осіб, то для особи з інвалідністю виділяється одне робоче місце.

Таким чином, саме з саме з вересня 2017 року у відповідача виник обов`язок щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

Судом зі Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік встановлено, що відповідно до наказу від 14.08.2017 №20-Ктр відповідачем працевлаштовано на посаду менеджера зі збуту ОСОБА_1 , яка є особою з ІІІ групою інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК від 17.09.2013 №762136.

Колегія суддів зазначає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем виконаний обов`язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволені адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Мельник

суддя С.В. Сафронова