Постанова

від 25.06.2019 по справі 0940/49/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 рокуЛьвів№ 857/4707/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельна дільниця № 14 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (головуючий суддя: Шумей М.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельна дільниця № 14 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

встановив:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 31.12.2018, через поштове відділення зв`язку, звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельна дільниця № 14 адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15540 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2302,04 грн.

Обґрунтовує позов тим, що відповідач, відповідно до статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , за не працевлаштування однієї особи з інвалідністю, повинен був до 17.04.2018 самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 15540,00 грн. Однак станом на 19.12.2018 ним такі відповідачем не сплачено. Сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях складає 15540,00 грн та пеня за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій 2302,04 грн. Оскільки вказані суми відповідачем не сплачено, утворилася заборгованість в розмірі 17842,04.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року позов задоволено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що в контексті прийнятого Закону України Про зайнятість населення та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН, лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

ТзОВ Ремонтно-будівельна дільниця № 14 12 червня 2017 року, подано звітність Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН, відповідно до якої відповідач надав дані про вакансію та здійснював пошук осіб з інвалідністю для працевлаштування на посаду підсобного працівника. Однак, на цю вакансію інваліди центром зайнятості не направлялися. Подання такої звітності також підтверджується Листом Рогатинської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 15.01.2019 року №74-03/16-19.

Також зазначає, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.

У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач 12.06.2017 подав до позивача звіт форми 3-ПН яким проінформував центр зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю.

Відповідачем 25.01.2019 подано уточнюючий звіт Форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за звітний 2017 рік, в якому вказано, що середньооблікова кількість штатних працівників у 2017 році становить 8 осіб.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки в 2017 році Товариством з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельна дільниця №14 було порушено нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому до позивача було правомірно застосовано адміністративно-господарські санкції.

З цими висновками суду першої інстанції, погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі-Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

З системного аналізу вказаних норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для підприємств, установ, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, законодавством встановлюється обов`язковий норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів. При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ч. 2 ст. 18 1 Закону № 875-ХІІ).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 № 5067-VІ, роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Згідно Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Закону № 875-ХІІ нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем звіт за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) до Рогатинської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості, подано лише 12.06.2017, в якому зазначено про вакантну посаду підсобного працівника.

Відповідачем 25.01.2019 подано уточнюючий звіт за звітний 2017 рік, в якому вказано, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2017 році становить 8 осіб.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до покликання апелянта на вказаний уточнюючий звіт, оскільки із листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.03.2018 № 4959/11 вбачається, що відповідач протягом січня-липня 2017 використовував найману працю 10 осіб, а з серпня-грудня 2017 використовував найману працю 9 осіб. Тобто, у відповідача обов`язок створити одне робоче місце для працівника-інваліда, виник з початку 2017 року, оскільки на підприємстві вже працювало більше 8 осіб.

Таким чином, у відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, у відповідача виник обов`язок щодо створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда, а також щодо подання звітності за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . Однак, доказів щодо створення на підприємстві відповідного робочого місця для інваліда відповідачем не надано, а відповідний звіт, за формою № 3-ПН, поданий лише 12.06.2017, що свідчить про порушення вимог Закону № 875-ХІІ щодо забезпечення виконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2017.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки у відповідності до ст. 20 Закону № 875-ХІІ, відповідачем повинні бути сплачені адміністративно-господарські санкції у сумі 15540,00 грн відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2302,04 грн, так як станом на 19.12.2018 відповідачем такі у добровільному порядку не сплачено.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельна дільниця № 14 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельна дільниця № 14 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року у справі № 0940/49/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач: О. М. Гінда судді В. В. Ніколін Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 03.07.2019.