Постанова

від 27.06.2019 по справі 814/1509/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №814/1509/15

касаційне провадження №К/9901/26207/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.06.2015 (суддя - Лісовська Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 (головуючий суддя - Косцова І.П., судді: Градовський Ю.М., Лук`янчук О.В.) у справі № 814/1509/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-сервіс до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Строй-сервіс звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.11.2014 №0021382208 та №0021392208.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 23.06.2015 позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.09.2014 залишив судове рішення суду першої інстанції без змін.

Державна податкова інспекція у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.06.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 ст. 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.

Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-сервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками - Приватним підприємством Пегас Буд за період: лютий, квітень 2013 року, Товариством з обмеженою відповідальністю ВАВІЛОН ІНЖИНІРИНГ за період: січень, березень, травень, червень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю АЛАВАРС СІСТЕМС ЮА за період лютий 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю УКРСТРОЙТРЕНД за період березень-травень 2014 року, Приватним підприємством КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС за період липень 2014 року, з контрагентами-постачальниками за період квітень-травень 2014 року та контрагентами-покупцями, результати якої оформлено актом від 04.11.2014 № 905/14-03-22-08/32188973.

На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень Державною податковою інспекцією у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.11.2014:

№0021382208 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 463822 грн. та за штрафними санкціями в сумі 231911 грн.;

№0021392208 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 199514 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 99757 грн.

Підставою для прийняття податковим органом вказаних актів індивідуальної дії слугували висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог:

пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 ст. 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік в сумі 199514 грн.;

пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий, квітень 2013 року, січень, березень-липень 2014 року у сумі 463822 грн.

Вчинення позивачем вищезазначених порушень вимог Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на думку податкового органу, полягало у неправомірному формуванні показників податкового обліку за нереальними операціями з придбання у:

Приватного підприємства Пегас Буд обладнання та робіт з монтажу системи хладозабезпечення технологічних ліній на об`єкті: урочище Кабачок 12 на підставі договору від 19.04.2013 № 19/04-П13 і договору підряду від 18.02.2013 № 18/02-СП13 відповідно;

Товариства з обмеженою відповідальністю Вавілон Інжиніринг товарів без укладання письмового договору;

Товариства з обмеженою відповідальністю Алаварс Сістемс ЮА кондиціонерів без укладання письмового договору;

Товариства з обмеженою відповідальністю Укрстройтренд робіт по будівництву виробничих приміщень на підставі договору від 04.10.2013 № 1/10;

Приватного підприємства Київбудтранс-Сервіс робіт з монтажу системи вентиляції та кондиціювання Вінницької кондитерської фабрики на підставі договорів підряду від 10.04.2014 № 10/04-ПР14, від 11.04.2014 № 11/04-ПР14, від 01.07.2014 № 01/07-ПР14;

Приватного підприємства Універсал Будтрест робіт з монтажу системи вентиляції та кондиціювання 4-го поверху у цеху № 3 Вінницької кондитерської фабрики на підставі договору підряду від 01.04.2014 № 01/04-ПР14;

Приватного підприємства ТК Амада обладнання на підставі договору поставки від 28.05.2014 № 28/05-П14;

Публічного акціонерного товариства Енергобанк робіт з обладнання будівлі системами кондиціювання на підставі договору від 30.01.2014 № 2701/4.

В обґрунтування своєї позиції щодо відсутності у позивача права на формування показників податкового обліку на підставі вищезазначених операцій податковий орган посилався на те, що за наслідками проведених контрольних заходів щодо контрагентів позивача встановлено відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, зокрема, управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, відповідач вказував на те, що деякі задекларовані постачальники Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-сервіс відсутні за адресою місцезнаходження, а їхні господарські відносини з контрагентами не підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.

За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю Строй-сервіс до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договори; видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти про надання послуг, виписки по рахунку, договірні ціни, локальні кошториси, підсумкові відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт тощо.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-сервіс як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Вимоги касаційної скарги податкового органу фактично зводяться до необхідності здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в суді касаційної інстанції).

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.06.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 у справі № 814/1509/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева І.Я. Олендер