Постанова

від 02.07.2019 по справі 914/2045/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2019 р. Справа №914/2045/17

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

при секретарі О.Коростенської

за участю представників сторін:

від позивача: Коршевич Уляна Федорівна- представник;

від відповідача 1 : Мартин Любов Володимирівна - адвокат;

від відповідача 2 : не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства ,,Юнайтед Груп'' , м.Львів, б/н від 05.04.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2019 (суддя Фартушок Т.Б. повний текст складено 14.03.2019, м Львів)

у справі №914/2045/17

за позовом Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача 1 Приватного підприємства ,,Юнайтед Груп'' , м.Львів

до відповідача 2 Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м.Львів

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.

В С Т А Н О В И В :

06.10.2017 Львівська міська рада звернулася з позовом до Приватного підприємства Юнайтед Груп та Головного територіального управління юстиції у Львівській області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.11.2017р. у справі №914/2045/17 позовні вимоги Львівської міської ради до Приватного підприємства Юнайтед Груп та Головного територіального управління юстиції у Львівській області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності задоволено повністю, вирішено витребувати з чужого незаконного володіння ПП Юнайтед Груп земельну ділянку площею 0,096 га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 та передати її Львівській міській раді; скасувати державну реєстрацію права власності ПП Юнайтед Груп на земельну ділянку площею 0,096 га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 763042546101); стягнути з ПП Юнайтед Груп на користь Львівської міської ради 3200 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018р. було задоволено апеляційну скаргу ПП Юнайтед Груп , рішення господарського суду Львівської області від 28.11.2017 р. у справі №914/2045/17 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Додатковою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2018р. суд постановив стягнути з Львівської міської ради на користь ПП Юнайтед Груп 4800 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2018р. касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 р. у справі №914/2045/17 задоволено частково; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 р., додаткову постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2018р. та рішення господарського суду Львівської області від 28.11.2017 р. у справі №914/2045/17 скасовано повністю, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, у постанові Верховного суду від 06.09.2018р. останнім звернуто увагу на те, що судами попередніх інстанцій не досліджено з наданням відповідної оцінки договору від 06.09.2000 №01/09/00 про припинення зобовязання, який це договір за своєю правовою природою, між ким саме він був укладений, чи міг бути даний договір підставою видачі вищевказаного державного акту та чи є взагалі даний договір саме першим у ланцюгу договорів або інших правочинів, на підставі яких спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача.

З урахуванням наведеного, суд зобовязав з`ясувати, чи дійсно позивач є власником спірної земельної ділянки, у якого ця ділянка вибула саме не з його волі іншим шляхом, а не внаслідок прийняття позивачем відповідного рішення або укладення ним відповідного договору про відчуження цієї земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.03.2019 р. (суддя Фартушок Т.Б.) позовні вимоги Львівської міської ради до Приватного підприємства ,,Юнайтед Груп'' та Головного територіального управління юстиції у Львівській області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності задоволено повністю, витребувано з чужого незаконного володіння Приватного підприємства Юнайтед Груп земельну ділянку площею 0,096га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 та передано її Львівській міській раді; скасовано державну реєстрацію права власності Приватного підприємства Юнайтед Груп на земельну ділянку площею 0,096га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 763042546101), та стягнуто з Приватного підприємства Юнайтед Груп на користь Львівської міської ради 3200 грн. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що в даному випадку була відсутня воля власника земельної ділянки Львівської міської ради на її відчуження чи передачу, що є підставою для витребування такого майна з чужого незаконного володіння в силу приписів ст.388 ЦК України. Разом з тим, суд у рішенні зазначив, що Державний акт на право власності на земельну ділянку від 11.10.2000 року не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на спірну земельну ділянку за ПП Шрифт , оскільки, не був зареєстрований у Книзі записів державних актів, що зокрема встановлено Апеляційним судом Львівської області у справі №465/3750/15-ц. Поряд з цим, суд зазначив, що у самому акті відсутні будь-які посилання на те чи інше рішення Львівської міської ради, як на підставу для його видачі.

Не погоджуючись з даним рішення, відповідач 1 подав до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2019 у справі № 914/2045/17 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає наступні:

Судом першої інстанції не взято до уваги порушення позивачем правил подання доказів, надання їх у незавірених копіях, подання позивачем, зокрема, судових рішень, прийняття судом до розгляду доказів, поданих із пропуском встановленого строку. Зокрема, представником позивача до відповіді на відзив долучено копію листа-відповіді Відділу у м. Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області на адвокатський запит від 06.11.2018 р. та копію листа від 31.07.2018 р., які без поважних причин не були долучені до позовної заяви.

Скаржник також посилається на те, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 11.10.2000 р. вказаний акт видано Львівською міською радою ТзОВ Шрифт на підставі договору про припинення зобовязання №01.09.00 від 06.09.2001 зареєстрованого в реєстрі за №5817 про передачу у власність земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0960 га ум. Львові по вул. Панаса Мирного.

Цільове призначення земельної ділянки - для житлового будівництва. Відповідно до ст. 22 ЗК України, який діяв станом на 11.10.2000 р., тобто на момент видачі Державного акта на право власності на землю, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно із ч. 2 ст. 23 відповідної редакції ЗК України, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. За змістом Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Таким чином, апелянт зазначає, що Земельний кодекс України не передбачав такої умови для виникнення права власності на землю, як державна реєстрація акта чи права, яке ним посвідчується. А отже право власності ТзОВ Шрифт на спірну ділянку виникло з моменту отримання державного акту на право власності на землю згідно ст. 22 ЗК України, чинного на час його видачі.

Окрім того, апелянт наголошує, що державний акт на право власності на землю виданий самою ж Львівською міською радою, підписаний її посадовими особами. Відсутність реєстрації зазначеного державного акту в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності не свідчить про відсутність права власності у ТзОВ Шрифт на спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги посилання відповідача 1 на відповідну практику Європейського суду з прав людини з приводу того, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що в даному випадку немає помилки Львівської міської ради чи державних органів земельних ресурсів Держкомзему України у тому, що не було проведено реєстрації державного акту, який Львівською міською радою начебто не видавався. Однак, державні органи, які не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення Європейського суду у справі Лелас проти Хорватії , від 20.05.2010 р., заява №55555/08, пункт 74). Відтак, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення Європейського суду у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки , пункт 58, а також рішення Європейського суду у справі Ґаші проти Хорватії від 13.12.2007 р., заява №32457/05, пункт 40, рішення у справі Трго проти Хорватії від 11.06.2009 р., заява №35298/04, пункт 67).

Підставою видачі державного акту слугував договір про припинення зобов`язання №01/09/00 від 06.09.2000 р. У ПП Юнайтед Груп як добросовісного набувача спірної земельної ділянки відсутній примірник договору про припинення зобов`язання №01/09/00 від 06.09.2000, зареєстрований в реєстрі за №5817, оскільки ПП Юнайтед Груп стороною такого не був. Однак, як зазначає апелянт, це не може бути доказом того, що такий договір не укладався.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги відзив відповідача-2 від 05.11.2018 р., у якому останній зазначив, що органи Міністерства юстиції України з 30.04.2016 р. припинили надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, з вказаної дати такі повноваження перейшли до державних реєстраторів, а відтак, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області є неналежним відповідачем у справі. Таким чином, пред`явлення позовної вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності ГТУЮ у Львівській області свідчить про подання позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом. Позивач заяви про заміну неналежного відповідача належним не подавав, ухвалу про таку заміну судом постановлено не було. А отже, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, в задоволенні зазначеної позовної вимоги суд першої інстанції повинен був відмовити.

Крім того, 04.12.2018 р. відповідачем-1 подано до суду заяву (вх. №46212/18) про застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідків спливу строку позовної давності. Відмовляючи у задоволенні такої заяви, місцевий господарський суд дійшов необгрунтованого висновку, що позивач не знав і не міг знати про вибуття спірної земельної ділянки із його власності до часу постановлення ухвали Франківським районним судом про затвердження мирової угоди від 18.06.2015 р. у справі №465/3750/15-ц, а відтак, встановлений приписами ст. 257 ЦК України строк позовної давності ним не пропущено.

Так, державний акт видано позивачем ТзОВ Шрифт 11.10.2000 р. на підставі Договору про припинення зобовязання від 06.09.2000 р. №01/09/00, зареєстрованого у реєстрі за №5817.

На підставі вищенаведеного акту ТзОВ Шрифт відкрито користувалося спірною земельною ділянкою майже 15 років (до постановления ухвали Франківського районного суду м. Львова у справі 18.06.2015 р. у справі №465/3750/15- ц) і протягом вказаного часу жодних заперечень від позивача не надходило. А тому, апелянт вважає, що позивачу з 11.10.2000р. було відомо про факт набуття ТзОВ Шрифт права власності на спірну земельну ділянку, а відтак, ним пропущено строк позовної давності за вимогами про захист свого порушеного права. Водночас, доводи позивача щодо того, що ним згаданий державний акт не видавався є безпідставними та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Наводить скаржник і інші доводи, що є ,на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2019 справу №914/2045/17 призначено судді-доповідачу Галушко Н.А., суддям Орищин Г.В. та Желіку М.Б..

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2019 у справі №914/2045/17, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Юнайтед Груп б/н від 05.04.2019 на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2019 у справі №914/2045/17, встановлено позивачу та відповідачу 2 строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, зупинено дію судового рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2019 у справі №914/2045/17 та зобовязано господарський суд Львівської області невідкладно направити на адресу Західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 914/2045/17.

Ухвалою суду від 22.04.2019 призначено справу №914/2045/17 до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2019

Ухвалою суду від 28.05.19 розгляд справи відкладався на 11.06.19 з мотивів, наведених у ній.

В судовому засіданні 11.06.19 оголошено перерву до 25.06.19.

24.06.19 на адресу Західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання (№01-04/2341/19 від 24.06.19) про залучення ТзОВ Шрифт як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.

Ухвалою суду від 25.06.19 оголошено перерву до 02.07.19, у звязку із наданням можливості ознайомитись з вищенаведеним клопотанням позивачу та відповідачу 2.

В судове засідання 02.07.19 представник апелянта зявився, подану апеляційну скаргу та клопотання (№01-04/2341/19 від 24.06.19) про залучення ТзОВ Шрифт як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, з мотивів викладених у поданому письмовому відзиві на неї. Окрім того, подав письмове заперечення (вх №01-05/4134/19 від 27.06.19) проти задоволення клопотання Приватного підприємства ,,Юнайтед Груп'' щодо залучення ТзОВ Шрифт як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.

Розглянувши подане клопотання (№01-04/2341/19 від 24.06.19) Приватного підприємства ,,Юнайтед Груп'' щодо залучення ТзОВ Шрифт як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне:

Обґрунтовуючи підстави залучення до участі у справі вказаної третьої особи, апелянт зазначає, що у звязку із запереченням позивача щодо укладення договору про припинення зобовязання №01/09/00 від 06.09.2000, зареєстрованого в реєстрі №5817, який став підставою видачі Державного акта на право власності на землю від 11.10.2000 та переходу права власності на земельну ділянку від територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради до ТзОВ Шрифт , просить залучити останнього в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обовязки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Таким чином, вказана вище заява про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 подана з порушенням, встановленого в статті 50 ГПК України строку. Окрім того, заявником вищенаведеного клопотання не обгрунтовано причини не подання такого клопотання в суд першої інстанції.

Представник відповідача 2 в судове засідання не зявився, хоч був належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду спору, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Статтею 242 ГПК України , яка регламентує порядок вручення судового рішення, зазначено, що днем вручення судового рішення є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживаня чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, або відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи з вищевикладених положень Господарського процесуального кодексу України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень учасників справи, колегія суддів вважає сторін належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, що надає суду право розглянути справу без участі представника відповідача 2.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц за позовом ПП Виробничо-комерційна фірма Купол-ЛВ до ОСОБА_1 та ТзОВ Шрифт про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки було затверджено мирову угоду між сторонами. Згідно затвердженої мирової угоди сторони дійшли згоди про припинення зобовязань відповідачів ( ОСОБА_1 та ТзОВ Шрифт ) за договорами позики та поруки шляхом передачі у власність ПП Виробничо-комерційна фірма Купол-ЛВ відступного у вигляді, з поміж іншого майна, земельної ділянки площею 0,096 га. на вул. Панаса Мирного у м. Львові, яка належала ТзОВ Шрифт на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 11.10.2000р. №ЛВ052774.

В подальшому, право власності на земельну ділянку площею 0,096 га на вул. Панаса Мирного у м. Львові 04.11.2015р. зареєстровано за ПП Юнайтед Груп державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.

Львівська міська рада, вважаючи, що її право як власника спірної земельної ділянки площею 0,096 га. було порушено внаслідок винесення ухвали про затвердження Франківським районним судом м. Львова мирової угоди від 18.06.2015р., оскаржила таке рішення суду першої інстанції до Апеляційного суду Львівської області.

18.10.2016р. судом апеляційної інстанції було прийнято ухвалу у справі №465/3750/15-ц, якою апеляційну скаргу Львівської міської ради було задоволено, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова скасовано з передачею справи для продовження розгляду в суд першої інстанції.

18.12.2016р. Франківським районним судом м. Львова цивільну справу №465/3750/15-ц було залишено без розгляду.

Учасниками справи не подано належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування того, що спірна земельна ділянка площею 0,096 га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер НОМЕР_1 :01:002:0048 перейшла у власність ТзОВ Шрифт на підставі Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. року ЛВ052774, оскільки оригінал такого акту відсутній в матеріалах справи, Учасниками справи не поданий суду, як і не подано клопотання про його витребування від Учасників справи або інших осіб, суд же, в силу закріплених в ст. ст. 13, 14 ГПК України принципів змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, позбавлений права самостійно збирати докази у справі. Про те, що Державний акт на право власності на землю площею 0,096га на вул.П АДРЕСА_1 у м.Львові (бланк державного акту серії ЛВ052774 від 11.10.2000р.) Львівською міською радою не видавався, підтверджується листом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.11.2018р. №2403-5484, а також листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 26.06.2017р. №4-2403-1548. Окрім того, Учасниками справи підтверджується та визнається обставина відсутності оригіналу Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. року ЛВ052774 в матеріалах справи №465/3750/15-ц, яка розглядалась Франківським районним судом м. Львова.

Відтак, колегія суддів вважає підставним висновок суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів в обгрунтування того, що спірна земельна ділянка площею 0,096 га за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, кадастровий номер НОМЕР_2 : НОМЕР_3 :0048 перейшла у власність ТзОВ ,,Шрифт '' на підставі Державного акту на праві власності на землю від 11.10.2000 ЛВ052774, оскільки оригінал такого Акту в матеріалах справи відсутній та учасниками справи не поданий.

Посилання апелянта на норми діючої станом на 11.10.2000 р. редакції ст. ст. 22, 23 ЗК України не заслуговують на увагу враховуючи, що матеріали справи не містять і доказів встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складання відповідними органами документів, що передували видачі державного акту.

В той же час, судом першої інстанції підставно встановлено, що в подальшому на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ПП Виробничо-комерційною фірмою Купол-ЛВ , а згодом за Відповідачем-1 у справі ПП Юнайтед Груп , що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно, серія номер: 47120197, від 06.11.2015р.

Відповідно до Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774 підставою видачі даного акту був Договір про припинення зобовязання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрований в реєстрі за №5817.

Згідно положень ст. 17 ЗК України від 18.12.1990р. №561-XII в редакції, чинній на момент видачі Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Відповідно до ч.3 ст.18 ЗК України придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Також згідно п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999р., в редакції, чинній на момент видачі Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000 року ЛВ052774, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Таким чином, земельним законодавством передбачалося, що державні акти видаються на підставі рішень, зокрема, міських рад і лише в окремих випадках, визначених ст.18 ЗК України, а саме щодо земельних ділянок, що перебували у колективній або приватній власності, придбання провадилось за договором купівлі-продажу, який посвідчувався у нотаріальному порядку.

Відтак, Договір про припинення зобовязання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрований в реєстрі за №5817, як такий, не міг бути належною підставою для вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова, повноваження якої як власника представляла Львівська міська рада. Відповідно, посилання у Державному акті на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774 на Договір про припинення зобовязання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрований в реєстрі за №5817, як на підставу видачі такого акту, не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, оскільки відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради.

В той же час, виходячи із листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04.07.2017р. №4-2408-1647, листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.11.2018р. №2403-5484, копії яких долучено до матеріалів справи, Львівською міською радою не приймалося рішення про передачу у власність товариству з обмеженою відповідальністю Шрифт , а також будь-якої іншої юридичної чи фізичної особи земельної ділянки за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, площею 0,096га, цільове призначення земельної ділянки: для житлового будівництва. Оригінал чи копія відповідного договору відсутня у розпорядженні як у Позивача, так і у Відповідачів по справі. Відсутньою також є інформація щодо укладення Договору про припинення зобовязання, зареєстрованого в реєстрі за №5817, а також відсутнім є сам договір, що вбачається із листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 26.06.2017р. №4-2403-1548, листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.11.2018р. №2403-5484 та листа Відділу у м.Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.11.2018р. Копії наведених листів містяться у матеріалах справи.

Щодо посилання апелянта на відсутність належного посвідчення зазначених документів, неподання їх разом із позовною заявою, колегія суддів зазначає, що такі посилання носять формальний характер. Матеріали даної справи свідчать, що подання цих листів обумовлено змістом відзиву відповідача - 1, у якому заперечуються факти, спростування яких мітиться у цих листах. Окрім того, належних доказів зворотнього не було подано відповідачем - 1.

Не беруться до уваги судовою колегією посилання скаржника викладені у поданих письмових поясненнях (вх № 01-04/3384/19 від 28.05.19) на те, що з огляду на назву договору про припинення зобовязання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрованого в реєстрі за №5817 та в якому документі про нього зазначено можна зробити висновок, що строною договору є Львівська міська рада та ТзОВ ,,Шрифт'' , отже земельна ділянка передана позивачем з власної волі. Однак, такі твердження колегією суддів не беруться до уваги, оскільки судове рішення не може грунтуватись на припущеннях.

Відтак, за відсутності рішення Львівської міської ради про вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Виходячи із положень ст. 23 ЗК України, чинного на час видачі Державного акту, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Також відповідно до п.3.2. Наказу №43 державні акти на право власності на землю видаються міськими, селищними, сільськими радами, районними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. Згідно п.3.4.-3.5. Наказу №43 забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди покладається на державні органи земельних ресурсів Держкомзему України: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів. Державні акти, що посвідчують право власності на землю реєструються у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю. Доказів реєстрації державного акта від 11.10.2000 р. в книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку суду не надано.

Суд першої інстанції підставно не взяв до уваги посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини з приводу того, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки, оскільки така практика не стосується спірних відносин. Не може вважатись помилкою Львівської міської ради неприйняття рішення про видачу державного акту, та, відповідно, непроведення його видачі та реєстрації. Та обставина, що державний акт формально містить підписи працівників Львівської міської ради, не доводить наявності правових підстав а у таких працівників - відповідних повноважень на проставлення на бланку державного акту своїх підписів.

Крім цього, згідно п. 2.11. Наказу №43, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Разом із тим, Державний акт на право власності на землю від 11.10.2000 р. ЛВ052774, було підписано Директором департаменту землеустрою та планування забудови міста та скріплено печаткою департаменту землеустрою та планування забудови міста, що не відповідає вищенаведеним законодавчим положенням.

Згідно п.4.2. Наказу №43 другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

З листа Департаменту містобудування від 02.11.2018р. №2403-5484 вбачається, що примірник Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774, а також книги реєстрації актів в розпорядженні Львівської міської ради відсутні. Доручення про зберігання відповідних документів Львівською міською радою органам земельних ресурсів Держкомзему України не надавалося. Другий примірник вищезгаданого державного акту на право власності на землю відсутній також у Відділі у м. Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області, що стверджується листом Відділу у м. Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.11.2018р..

З матеріалів справи також вбачається, що Львівська міська рада зверталася щодо порушення її прав у правоохоронні ограни. Так, як вбачається із листа Головного управління Національної поліції у Львівській області від 31.07.2018р., матеріали перевірки по зверненню Львівської міської ради долучено до кримінального провадження №12018140000000168 від 07.03.2018р., внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.358 КК України по факту можливого підроблення Державних актів на право власності на земельні ділянки у межах м. Львова, в тому числі і щодо земельної ділянки по вул.П.Мирного у м.Львові з кадастровим номером 4610136800:01:002:0048. По даному кримінальному провадженню проводяться слідчі дії.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що згідно із ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 3 ЗК України від 18.12.1990р. №561-XII (чинного станом на 11.10.2000р.) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Субєктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Відповідно до ст. 63 ЗК України до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних Депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Згідно ст. 10 ЗК України до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність.

Згідно ст. 374 ЦК України субєктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997р. сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування обєктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Обєкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим субєктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи із положень ст.9 та згідно ст.12 чинного ЗК України від 25.10.2001р. №2768-III до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка була у власності Львівської міської ради з врахуванням вищеописаних положень ЗК України, вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження даним обєктом права комунальної власності.

У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. При цьому за змістом статті 388 названого Кодексу випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97 ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст. 16, 387 ЦК України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Як зазначає Верховний Суд у Постанові від 21.08.2018р. у справі №902/1722/14, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше субєктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача субєктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Беручи до уваги відсутність оригіналу Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000 ЛВ052774, наявність листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.11.18 №2403-5484 та листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львіської міської ради від 26.06.2017 №4-2403-1548 якими стверджується що Львівською міською радою такий Акт не видавався, рішення щодо розпорядження земельною ділянкою площею 0,096 га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 763042546101) не приймалось дає підстави зробити висновок, що спірна ділянка вибула з володіння власника не з його волі.

У звязку із наведеним суд першої інстанції підставно задовольнив позовну вимогу Львівської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння Приватного підприємства Юнайтед Груп спірної земельної ділянки та передання її Львівській міській раді.

Також, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги твердження Відповідача-1 щодо порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у звязку із наявними позовними вимогами. Параграфом 1 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-ІV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права. У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м.Львова з володіння ПП Юнайтед Груп відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.

У даній справі суспільним , публічним інтересом позовних вимог з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ПП Юнайтед Груп є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади м. Львова на вказану земельну ділянку, захист такого права щодо користування, розпорядження та володіння спірною земельною ділянкою, яка була передана Відповідачу-1 із порушенням чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом першої інстанції обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності Відповідача 1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном. Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Разом із тим, Відповідач-1 не позбавлений права в подальшому звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваної земельної ділянки, збитків що сприятиме дотриманню принципу пропорційності.

Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобовязаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.3 вказаного Закону, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Згідно із положеннями частини 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає підставною позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності ПП Юнайтед груп на спірну земельну ділянку. Позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності Відповідача-1 на земельну ділянку площею 0,096га за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 763042546101) є похідною вимогою, тобто такою, задоволення якої залежить від вимоги про витребування з чужого незаконного володіння Відповідача-1 земельної ділянки площею 0,096га за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 та передання її позивачу.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.12.2018р. Відповідачем-1 було подано до суду заяву (вх. №46212/18), у якій останній просив суд застосувати до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідки спливу строку позовної давності з підстав того, що Державний акт на право власності на землю від ЛВ052774 видано позивачем ТзОВ Шрифт 11.10.2000р. на підставі Договору про припинення зобовязання від 06.09.2000р. №01/09/00, зареєстрованого у реєстрі за №5817. На підставі вказаного ТзОВ Шрифт відкрито користувалося спірною земельною ділянкою майже 15 років (до постановлення ухвали Франківського районного суду м. Львова у справі 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц) і протягом вказаного часу жодних заперечень від позивача не надходило.

Суд першої інстанції підставно не прийняв до уваги зазначену заяву.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Фінікарідов проти Кіпру механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

Так, судом було встановлено, а скаржником не було спростовано факт невидачі позивачем державного акту. В матеріалах справи відсутні докази використання у будь-який спосіб земельної ділянки, сплати земельного податку. В той час колегія суддів вважає підставними пояснення позивача з приводу того, що він дізнався про порушення його прав як власника спірної земельної ділянки лише після винесення ухвали Франківського районного суду про затвердження мирової угоди від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц., а вже 06.10.2017 р. Львівська міська рада звернулася до суду з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності. Адже серед підстав в обґрунтування позовних вимог власне наведено ту обставину, що Львівська міська рада не приймала рішень про передачу у власність спірної земельної ділянки та не видавала державного акту на право власності на дану земельну ділянку. Крім цього, спірна земельна ділянка не використовувалася за цільовим призначенням. Відповідно раніше 18.06.2015р. позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав внаслідок відчуження даної земельної ділянки.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що строк позовної давності Львівською міською радою не порушено. Відтак, встановлений приписами ст.257 ЦК України строк позовної давності ним не пропущено.

Щодо посилання апелянта на те, що органи Міністерства юстиції України з 30.04.2016 р. припинили надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, з вказаної дати такі повноваження перейшли до державних реєстраторів, а відтак, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області є неналежним відповідачем у справі, то передача повноважень державним реєстраторам відбулась без вказівки щодо їх правонаступництва. Тому, виходячи з того, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідачем - 1 була здійснена саме відповідачем - 2, щодо якого відсутні відомості в Єдиному державному реєстрі щодо його припинення, вказаний суб`єкт був підставно визначений в якості відповідача.

Окрім того, судовим рішенням не покладався обов`язок на конкретного суб`єкта щодо проведення дій по скасуванню державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Оскільки ця вимога є похідною, судове рішення про визнання права власності, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння тягне за собою вчинення відповідних реєстраційних дій, то такі дії підлягають здійсненню суб`єктом, наділеним такими повноваженнями на дату виконання судового рішення.

Суд першої інстанції підставно зазначив, що оскільки, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 22.08.2017р. №95274186 у абзаці: державний реєстратор зазначено запис: Денисяк Тердозій Григорович, Львівське міське управління юстиції, Львівська обл.. , при цьому, в даній справі не оскаржуються дії конкретного державного реєстратора, а заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності поряд з вимогою про витребування майна. Відтак, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області є належним співвідповідачем у справі щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2019 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2019 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 282-284 ГПК України,-

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1 .Рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2019 у справі № 914/2045/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства ,,Юнайтед Груп'' , м.Львів, б/н від 05.04.2019 без задоволення. 2 .Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 04 липня 2019 року

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.