Постанова

від 03.07.2019 по справі 910/16831/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2019 р. Справа№ 910/16831/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Тищенко А.І.

Разіної Т.І.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Плаха А.І. дов. від 04.03.2019;

від відповідача: Несвіт О.В. дов. Від 11.04.2019р. №11/04;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-11"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 (повний текст складено 05.04.2019)

у справі №910/16831/18 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасизалізобетонбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-11"

про стягнення 203 002 грн. 70 коп.,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкасизалізобетонбуд" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-11" (далі - відповідач) про стягнення 203 002,70 грн., у тому числі: 140 000 грн. основного боргу, 46 947,95 грн. пені, 4 188,00 грн. - 3% річних та 11866,75 грн. інфляційних втрат коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором на постачання та монтаж ліфтів №005 від 30.10.2015 року щодо повної оплати поставленого ліфтового обладнання та виконаних монтажних і пусконалагоджувальних робіт.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що поставка товару відбулась з простроченням строку, визначеного договором. Крім того, у зв`язку з непроведенням позивачем пусконалагоджувальних робіт ліфти не придатні для використання, не зареєстровані у встановленому законом порядку та не введені в експлуатацію, паспорти на ліфти та інша документація не була передана відповідачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 березня 2019 року позов задоволено частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-11" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасизалізобетонбуд" заборгованість у розмірі 140 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 4 188 грн. 00 коп., інфляційні втрати коштів у розмірі 11866грн. 75 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-11" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем поставлені не ті ліфти, які мали були поставлені відповідно до умов договору; позивачем не надано доказів наявності відповідної ліцензії; акти виконаних робіт не відповідають встановленим вимогам і не підтверджують виконання зобов`язань.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що позивачем відповідно до умов договору було здійснено постачання, монтаж та пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання, які прийняті відповідачем без зауважень, що підтверджується наявними у справами доказами, однак, оплата здійснена не в повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржуване рішення та відмовити у позові.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 30 жовтня 2015 року між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено Договір на постачання та монтаж ліфтів №005 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався виконати постачання ліфтового обладнання, здійснити його монтаж та провести пусконалагоджувальні роботи на умовах, визначених договором, а замовник зобов`язався провести оплату обладнання та робіт на умовах, визначених договором (а.с.14-23).

Пунктом 1.2 договору встановлено, що ліфтове обладнання, яке постачається виконавцем, має відповідати технічній специфікації (додатки №1 та №2 до договору).

Загальна сума договору складає 860 000 грн. 00 коп. (п.2.2 договору).

У пункті 2.4 договору сторони домовились, що розрахунки здійснюються шляхом поетапної оплати:

2.4.1. 1-й етап - протягом 3-х календарних днів з моменту підписання договору замовник перераховує Виконавцю аванс в розмірі 600 000,00 грн. , в тому числі ПДВ 20% - 100000 грн.

2.4.2. 2-й етап - протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання повідомлення від виконавця про готовність продукції до відвантаження, замовник перераховує виконавцю залишок вартості обладнання, а саме, 150000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 25 000 грн.

2.4.3. 3-й етап - 50% суми вартості монтажних робіт, а саме, 55000,00грн., в тому числі ПДВ 20% - 9166,67 грн. на поточний рахунок виконавця, після підписання акту готовності будівельної частини ліфтів (ліфтових шахт) до виконання робіт з монтажу обладнання ліфтів.

4-4. 4-й етап - поточні розрахунки на підставі актів виконаних робіт.

Під закінченням робіт розуміється передача ліфтів замовнику та контролюючому органу згідно актів прийняття-передачі обладнання та робіт (п.2.6 Договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п.7.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив ліфти, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №БУ - 0000004 від 14.01.2016 року на суму 350 000,00 грн., №БУ-0000005 від 14.01.2016 року на суму 400 000,00 грн., а всього на суму 750000,00 грн. та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від 14.01.2016 (а.с.24-27.)

Видаткові накладні підписані представником відповідача без зауважень.

Крім того, на виконання умов договору позивач здійснив монтаж ліфтів, а відповідач в свою чергу прийняв вказані роботи, що підтверджується Актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за лютий 2016 року на суму 33 000,00 грн., за березень 2016 року на суму 22 000,00 грн., за квітень 2016 року на суму 27 500,00 грн., за травень 2016 року на суму 27 500,00 грн. та Довідками про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3 за лютий-травень 2016 року на загальну суму 110 000,00 грн. (а.с.28-35).

Акти приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт підписані представником відповідача без зауважень.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару та виконаних робіт виконав не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальній сумі 140 000,00 грн., у тому числі: 30 000,00 грн. з оплати вартості товару та 110 000 грн. з оплати вартості виконаних робіт.

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 140 000,00 грн. основного боргу, а також інфляційні втрати коштів у розмірі 11 866,75 грн., 3% річних у розмірі 4188,00 грн. та пеню у розмірі 46 947,95 грн.

Заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву, відповідач посилався на те, що поставка товару відбулась з простроченням строку, визначеного договором, а тому він визнає позовні вимоги в частині стягнення 30000 грн. основного боргу за поставлені ліфти, 10060,27 грн. пені, 898,00 грн. 3% річних та 2998,47 грн. інфляційних втрат. Щодо позовних вимог про стягнення 110 000 грн. боргу за виконані роботи, а також пені, інфляційних втрат коштів та 3% річних, нарахованих на вказану суму, то заперечує у повному обсязі, оскільки у зв`язку із непроведенням позивачем пусконалагоджувальних робіт ліфти не придатні для використання, не зареєстровані у встановленому законом порядку та не введені в експлуатацію, паспорти на ліфти та інша документація не була передана відповідачу.

Враховуючи вказані заперечення відповідача, суд першої інстанції витребував у позивача паспорти на ліфти, акти технічної готовності ліфтів, документи, передбачені Правилами та Технічним регламентом ліфтів.

На виконання вимог суду позивачем надані належним чином завірені копії документів, а саме: дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) обладнання підвищеної небезпеки, договору на виготовлення ліфтів від 17.02.2015 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс", сертифікату перевірки типу модуль В технічного регламенту ліфтів, декларації про відповідність, сертифікату забезпечення якості виробництва, ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс", дозволу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертрейдплюс", паспорту ліфта ЛП 0421-365, паспорту ліфта ЛП 0621-366 (а.с. 91-120).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних і інфляційних втрат коштів є доведеними та обґрунтованими. Щодо вимог про стягнення пені, то вони задоволенню не підлягають, оскільки пеня нарахована з порушенням встановленого законом порядку її нарахування.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частиною 2 статті 628 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №005 на постачання та монтаж ліфтів від 30.10.2015, який є змішаним договором, оскільки містить елементи договору поставки та договору підряду.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов`язковим для сторін.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення боргу за поставлений товар і виконані підрядні роботи, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань.

Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема, видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 750 000 грн. Відповідачем факт отримання товару на зазначену суму визнається.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У матеріалах справи відсутні докази (платіжні доручення, банківські виписки тощо), які б підтверджували факт здійснення відповідачем оплати вартості отриманого товару.

Однак, зі змісту позовної заяви та відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем було здійснено оплату товару лише на суму 720 000,00 грн., а відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Таким чином, не підлягає доказуванню наявність у відповідача боргу перед позивачем з оплати за поставлений товар (ліфтове обладнання) в сумі 30000 грн., а тому позовні вимоги про стягнення вказаної суми заборгованості є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно зі ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника (до підписання акта виконаних робіт), а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, на виконання умов договору, здійснив монтаж ліфтів, а відповідач прийняв вказані роботи загальною вартістю 110 000 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в та довідками про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Згідно з п.2.5 Договору розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі підписаних довідок форми КБ-З та форми КБ-2в впродовж 5-ти банківських днів після їх підписання. Підписані довідки форми КБ-3 та форми КБ-2в надаються Замовнику до 30 числа поточного місяця і повертаються Виконавцю до 4 числа наступного місяця. В разі несвоєчасного повернення Замовником, довідки форми КБ-3 та форми КБ-2в вважаються підписаними.

Однак, в порушення наведених норм чинного законодавства та умов договору, відповідач не здійснив оплату вартості виконаних позивачем робіт в сумі 110 000 грн., при цьому, матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача будь-яких зауважень щодо виконаних робіт до звернення позивачем із даним позовом.

Проте, заперечуючи проти позову, відповідач, в якості підстав відмови у проведенні розрахунків, вказував на те, що позивачем не були проведені пусконалагоджувальні роботи, тому ліфти не придатні для використання, не зареєстровані у встановленому законом порядку та не введені в експлуатацію, а паспорти на ліфти та інша документація не була передана відповідачу.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідна технічна документація на ліфти, поставлені та змонтовані позивачем, є в наявності, ліфти виготовлені у відповідності до вимог технічного регламенту ліфтів та придатні до експлуатації, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з вимогами передати такі документи, за умовами договору у позивача відсутній обов`язок на передачу документації у разі наявності заборгованості за виконані роботи. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідача до позивача з вимогами щодо поставки дефектного обладнання або наявності недоліків у виконаних монтажних роботах, а тому вказані заперечення відповідача є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням пункту 2.5 договору обов`язок по оплаті виконаних й прийнятих робіт на загальну суму 110 000 грн. у відповідача настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення вказаної суми також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.3 Договору встановлено, що у разі прострочення замовником оплати обладнання, робіт з монтажу та пусконалагоджувальних робіт він сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми оплат за кожний день прострочення виконання.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 03.12.2017 р. по 02.12.2018 р. у розмірі 46947,95 грн. від загальної суми заборгованості - 140 000 грн.

При цьому позивачем не були враховані положення частини 6 статті 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Однак, пеня позивачем нарахована не від суми кожного з прострочених зобов`язань (з оплати поставленого товару, з оплати кожного акту виконаних підрядних робіт), а від загальної суми заборгованості, без розбивки на заборгованість по поставці та заборгованість за монтаж товару.

При цьому, позивачем не було надано доказів отримання замовником повідомлення від виконавця про готовність продукції до відвантаження, яке, згідно з п.2.4.2, є необхідним для визначення початку перебігу прострочення відповідача по оплаті за отриманий товар, а нарахування пені за кожною з довідок про вартість виконаних підрядних робіт припинилось 11.09.2016 р., 08.10.2016 р., 11.11.2016 р., 28.12.2016 р.

У той же час, позивачем самостійно визначено період прострочення відповідача з 03.12.2017 по 02.12.2018, тобто, поза межами шестимісячного строку нарахування пені, встановленого ст. 232 ГК України, а тому позовні вимоги про стягнення пені в сумі 46947,95 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Позивач також просив стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 03.12.2017 р. по 02.12.2018 р. у розмірі 4 188 грн. 00 коп. та суму втрати коштів від інфляції у розмірі 11 866 грн. 75 коп.

Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-11" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27 березня 2019 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.07.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.І. Тищенко

Т.І. Разіна