Рішення

від 24.06.2019 по справі 200/4260/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2019 р. Справа№200/4260/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., за участі секретаря судового засідання Грисюк І.А., розглянувши в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні;

- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку за період служби з 07.11.2015 по 27.09.2018;

- стягнення недоплаченої суми грошового забезпечення за період служби з 24.07.2018 по 27.09.2018 в сумі 5 811,42 гривень;

- стягнення недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 3 396,10 гривень;

- стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденного грошового забезпечення 144,65 гривень на кількість календарних днів прострочення розрахунку, починаючи з 27.09.2018 по день розрахунку або по день ухвалення рішення судом, якщо на дату ухвалення рішення розрахунок не буде проведений;

- стягнення компенсації за невикористану відпустку за період служби з 07.11.2015 по 27.09.2018 тривалістю 105 діб в сумі 14 273,91 гривень;

- стягнення моральної шкоди в сумі 20 000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами розгляду Донецьким окружним адміністративним судом справи № 805/415/16-а наказом від 24.07.2018 року № 21 о/с лк позивача поновлено на посаді старшого дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 07.11.2015 року.

27.09.2018 року позивача звільнено з займаної посади згідно із наказом від 27.09.2018 року № 26 о/с лк за пунктом 64 г через скорочення штатів.

Позивач зазначає, що в порушення чинного законодавства відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виплатив грошове забезпечення за період служби з моменту поновлення на службі по день звільнення.

Позивач здійснив свій розрахунок належного грошового забезпечення виходячи із розмірів середньоденного грошового забезпечення у розмірі 144,65 гривень та середньомісячного грошового забезпечення у розмірі 4411,88 гривень відповідно до довідок № 14529/402/-18 від 08.06.2018 року та № 14530/402/-18 від 08.06.2018 року виданих ліквідаційною комісією Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області та вважає, що відповідач виплатив грошове забезпечення не в повному обсязі.

Позивач розраховував компенсацію за невикористану відпустку, суму грошового забезпечення за період служби з 24.07.2018 по 27.09.2018, суму одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку виходячи із середньоденного грошового забезпечення у розмірі 144,65 гривень про що також зазначено в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року, яке набрало законної сили 04.09.2018 року.

З зазначених причин просить задовольнити позовні вимоги, а також стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20000,00 гривень, оскільки отримав моральні страждання через неправомірні дії відповідача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22 квітня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року відкладено підготовче засідання на 23 травня 2019 року та витребувано докази у відповідача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року підготовче провадження закрито та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19 червня 2019 року.

19 червня 2019 року розгляд справи відкладено на 24 червня 2019 року.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Заявами від 22.04.2019 року позивач та представник позивача просили розглянути справу без участі (а.с. 68-69).

Відповідач надав письмовий відзив від 11.04.2019 року № 17143/лк (а.с. 43-45). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами щодо стягнення недоплаченої суми грошового забезпечення за період служби з 24.07.2018 до 27.09.2018 зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року у справі № 805/415/16-а, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 позивача поновлено на службі. На виконання рішення видано наказ від 04.07.2018 № 21 о/с про поновлено ОСОБА_1 з 07.11.2015 року. Наказом від 27.09.2018 № 26 о/с позивача звільнено з займаної посади через скорочення штатів з 27.09.2018 року.

У зв`язку із звільненням позивача, Димитрівський МВ ГУМВС України в Донецькій області нарахував та виплатив грошове забезпечення за період часу з 07.07.2018 по 27.09.2018 у сумі 2749,17 гривень (липень-831,65 грн., серпень-1031,25 грн., вересень-928,13 грн.).

Стосовно стягнення недоплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 3396,10 гривень, відповідач зазначає, що позивачу на виконання наказу від 27.09.2018 № 26 о/с лк нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 1031,25 гривень (утримано військовий збір у сумі 15,47 гривень) з розрахунку наведеному у довідці від 17.10.2018 № 17115 л/к та виплачено 1015,78 гривень.

Щодо стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач зазначає, що позивачем під час розрахунку взято до уваги середньоденне грошове забезпечення 144,65 гривень розрахунок здійснювався на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду у справі про поновлення ОСОБА_1 на службі з урахуванням складових його грошового забезпечення за 2015 рік - довідка від 08.06.2018 № 14529/402/-18, у зв`язку з чим, вказаний розрахунок не може бути прийнятий до уваги під час розгляду зазначеної справи, оскільки середньоденне грошове забезпечення у 2018 року (на момент звільнення) складає 33,78 гривень відповідно постанови КМУ № 100.

Крім того, відповідач зазначає, стосовно стягнення компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період з 07.11.2018 до 27.09.2018, тривалістю 105 діб у сумі 18188,25 гривень, що пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затвердженого постановою КМУ від 24.07.1991, визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Згідно наказу від 17.12.2018 № 34 о/с лк позивачем не використано 27 діб чергової відпусти та сплачено 914,34 гривень.

Таким чином, відповідачем розраховано та виплачено усі суми грошового забезпечення, які передбачені чинним законодавством під час звільнення у відповідних розмірах.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на отримання грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Наголошує, що дії Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області є законними, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

23.04.2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (а.с. 73-77). В відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач не надає розрахунку грошового забезпечення, не зазначає розміру його складових (посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавка за вислугу років тощо), а також не зазначає, якими нормативними актами встановлено розмір грошового забезпечення. Зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин в Україні відсутні будь-які норми законодавства, які встановлюють норми грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, на даний момент відсутня нормативна база для встановлення розміру грошового забезпечення, тому з яких нормативних актів виходив відповідач та проводив нарахування. Зазначений відповідачем розмір грошового забезпечення є просто знущанням, адже він є в декілька разів нижчим навіть від мінімальної заробітної плати. За таких обставин позивач вважає, що грошове забезпечення повинно становити принаймні не менше середньоденного грошового забезпечення у розмірі 144,65 гривень та середньомісячного грошового забезпечення у розмірі 4411,88 гривень визначених відповідно до довідок від 08.06.2018 року № 14529/402/-18 та № 14530/402/-18 виданих ліквідаційною комісією Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області.

Стосовно стягнення компенсації за невикористану чергову відпустку позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідач відповідно до вимог Положення від 24.07.1991 року вважає, що підлягає виплата компенсації лише за відпустку, не використану в році звільнення - 2018 році, проте позивач зазначає, що не використав чергові відпустки за період вимушеного прогулу з 07.11.2015 року до 24.07.2018 року не зі своєї вини або небажання їх використовувати. Зауважує, що невикористання відпусток за цей період сталось з вини відповідача, який незаконно звільнив позивача.

Щодо повного розрахунку при звільненні та стягненні моральної шкоди, позивач надав аналогічні пояснення, які викладені в позовній заяві.

З урахуванням викладеного у відповіді на відзив, позивач вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

20.05.2019 року на адресу суду від відповідача надійшли пояснення (а.с. 83-84), щодо нормативних актів на підставі яких встановлено та здійснено виплату грошового забезпечення, в яких зазначено, що на виконання постанови КМУ від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу було затверджено та введено в дію з 01.01.2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Пунктом 3 наказу № 499-2007 року встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійних характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п. 4 наказу передбачено, що виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу слід здійснювати в порядку, затвердженому Інструкцією.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 10). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10 зв.бік).

Позивач з 13.11.2001 року по 27.09.2018 року проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України з урахуванням поновлення на посаді на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 805/415/16-а, що також підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_2 (а.с. 34).

Димитрівський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 23312044) зареєстрований як юридична особа 06.11.1990 року, про що 17.07.2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 259 120 0000 000312, з 10.11.2015 року Димитрівський МВ ГУМВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення. На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 88-89).

Позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, обіймав посаду старшого дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області, згідно наказу ГУМВС України в Донецькій області від 05.08.2013 року № 273о/с По особовому складу .

У зв`язку з прийняттям Закону України Про Національну поліцію та з метою дотримання порядку вивільнення працівників 12.08.2015 року ГУМВС України в Донецькій області надало доручення № 6130/Аб Про прийняття Закону України Про Національну поліцію , згідно якого начальників управлінь та самостійних відділів апарату, начальників МУ, МВ, РВ, МУПППМ, командира СБСМ Грифон ГУМВС України в Донецькій області зобов`язані ознайомити підпорядкований склад зі змістом Закону України Про Національну поліцію під особистий підпис, особливу увагу звернути на п.п. 8-11 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону щодо звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів; про результати виконання доручення доповісти до УКЗ ГУМВС України в Донецькій області.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 378 о/с По особовому складу майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно з пунктом 9 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року (а.с. 26-27).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 805/415/16-а, залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено (а.с. 13-22).

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 378о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 у запас (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області з 07.11.2015 року та стягнуто з ГУМВС України в Донецькій області грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року до постановлення судового рішення в сумі 95179,70 гривень.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 24.07.2018 року № 21 о/с лк По особовому складу скасовано п. 2 наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 № 378 о/с у частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 у запас за пунктом 64 г (через скорочення штатів) та поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського міського відділу з 07.11.2015 року (а.с. 28) про що також здійснено запис у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 (а.с. 34 зв.бік).

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 805/415/16-а ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 95179,70 гривень, що не заперечується сторонами та підтверджується випискою по картковому рахунку про зарахування коштів (а.с. 35).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 27.09.2018 року № 26 о/с лк По особовому складу майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів) з 27.09.2018 року (а.с. 29).

Зазначені вище обставини сторонами не заперечуються та не є спірними питаннями у справі.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 г відповідачем здійснено виплату грошового забезпечення в загальній сумі 4679,29 гривень, з яких: 2749,17 гривень грошове забезпечення за період з 07.07.2018 по 27.09.2018 року; 1015,78 гривень одноразова грошова допомога при звільненні та 914,34 гривень компенсація за невикористані дні чергової відпустки з 07.07.2018 по 27.09.2018 роки, що підтверджується платіжними дорученнями від 20.11.2018 року № 2 на суму 2749,17 гривень, № 6 на суму 1015,78 гривень та від 04.02.2019 року № 1 на суму 914,34 гривень (а.с. 47, 51, 54).

Зарахування зазначених коштів на рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 4679,29 гривень підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 35) та не заперечується сторонами, однак позивач незгоден з розрахунком грошового забезпечення після звільнення, який нарахований та виплачений відповідачем, що послужило причиною звернення до суду.

Спірним питанням у справі є проведення неповного та несвоєчасного розрахунку грошового забезпечення при звільненні.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо виплати грошового забезпечення, суд виходить з наступного.

Пунктом 12 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, до якої відноситься служба в органах внутрішніх справ.

Правовідносини, пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби в органах внутрішніх справ, регулювались Законом України Про міліцію , Законом України Про Національну поліцію , Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 та іншими нормативно-правовими актами, які були чинними на час спірних взаємовідносин.

Пункт 12 частини першої статті 92 Конституції України визначає, що державна служба, до якої відноситься і служба в органах внутрішніх справ, є єдиною за своїми основами.

З системного аналізу норм законодавства України, які регулюють питання проходження державної служби, вбачається, що, визначаючи загальні засади діяльності та статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, ці норми спрямовані на підвищення ефективності державної служби, добір компетентних і відданих справі кадрів, що досягається, у тому числі, і окремими заходами, а саме - встановленням додаткових, крім передбачених законами, процедур відбору громадян на державну службу та вимог, які висуваються до них, шляхів просування по службі, умов оплати праці державних службовців, підвищений рівень їх відповідальності у разі порушення дисципліни тощо.

Згідно ст. 16 Закону України Про міліцію , чинному на час спірних взаємовідносин, особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Як зазначалось раніше, позивач у справі проходив службу в органах внутрішніх справ та звільнений з органів внутрішніх справ через скорочення штату.

Статтею 18 вказаного Закону України Про міліцію , чинному на час спірних взаємовідносин, передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114. При цьому, Положенням № 114 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, що встановлено ч. 2 ст. 117 КЗпП України.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Відповідно до пунктів 1.3 та 3 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Тобто, при звільненні працівника органів внутрішніх справ зі служби за скороченням до розрахунку одноразової грошової допомоги мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.

Однак спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв`язку із скороченням особи, яка до дня звільнення перебувала у вимушеному прогулі і якій грошове забезпечення не нараховувалось.

При цьому норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, у суду відсутні підстави брати до уваги відомості про середньоденне грошове забезпечення (із розрахунку вересень-жовтень 2015 року), що складав 144,65 гривень, на чому наполягав позивач, у зв`язку з тим, що позивач після поновлення на посаді, працював з липня по вересень 2018 року, тому суму середньоденного грошового забезпечення слід здійснювати виходячи з місячного грошового забезпечення, встановленого на час останнього звільнення позивача, тобто станом на 27.09.2018 року.

Відповідно до довідки відповідача № 17141/лк від 09.04.2019 року середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 склало 33,78 гривень (а.с. 50), у зв`язку з чим, проведення розрахунку при звільненні здійснювалось з розрахунку місячного грошового забезпечення, встановленого на день звільнення, виходячи з посадового окладу, спеціального звання, надбавки за вислугу років.

Таким чином відповідачем здійснено виплату грошового забезпечення в загальній сумі 4679,29 гривень, з яких: 2749,17 гривень грошове забезпечення за період з 07.07.2018 по 27.09.2018 року; 1015,78 гривень одноразова грошова допомога при звільненні та 914,34 гривень компенсація за невикористані дні чергової відпустки з 07.07.2018 по 27.09.2018 роки, що підтверджується платіжними дорученнями від 20.11.2018 року № 2 на суму 2749,17 гривень, № 6 на суму 1015,78 гривень та від 04.02.2019 року № 1 на суму 914,34 гривень (а.с. 47, 51, 54).

Вказані розрахунки позивачем не спростовані, жодних доказів чи відомостей, що станом на 27.09.2018 року позивач мав інший розмір місячного грошового забезпечення, сторонами не надані.

Враховуючи, що сума 4679,29 гривень, відповідачем перерахована на рахунок позивача, що не заперечується сторонами, підстави для додаткового стягнення сум грошового забезпечення при звільненні відсутні.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 6 Закону України Про відпустки .

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 9 Закону України Про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з чинним законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або перебуванням на іншій роботі).

Згідно зі статтею 10 Закону № 504/96-ВР щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (частина четверта). Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (частина п`ята). Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (частина дев`ята). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята). Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частина одинадцята).

За правилами ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки та ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом України Про відпустки (до 1 січня 1997 р.). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. При цьому, незаконно звільнений працівник, який був поновлений на роботі після затвердження власником або уповноваженим ним органом графіку про черговість надання відпусток, не може бути позбавлений права на відпочинок.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки позивач після незаконного звільнення не скористався правом на відпустку та компенсацію невикористаної відпустки, то за ці періоди він має права на отримання щорічних основних відпусток в установі, в якій його поновлено.

Таким чином, суд вважає, що незаконне звільнення жодним чином не може впливати на реалізацію права позивача на відпустку як працівника та позбавити його права на отримання відпустки за періоди в яких він таким правом не скористався. Таке право передбачено Законом України Про відпустки , оскільки, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Відтак, логіка законодавця полягає в тому, що відновлення порушеного трудового права особи має носити абсолютний характер, що не пов`язано з іншими обставинами.

Враховуючи викладене, позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов`язання Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року по 24.07.2018 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,за наявності її вини.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв`язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди та не навів доказів причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною йому моральною шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані).

На підставі зазначеного, вимоги позивача про визнання протиправними дій, скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 85320, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 73-А, код ЄДРПОУ 23312044) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати Димитрівський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 24 липня 2018 року.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 04 липня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.Б. Голубова