Постанова

від 24.09.2019 по справі 200/4260/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року справа №200/4260/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),

суддів Казначеєва Е.Г., Ястребової Л.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №200/4260/19-а (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.67) просив:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного та своєчасного розрахунку при звільненні;

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані чергові відпустки за період служби з 07.11.2015 року по 27.09.2018 року;

-стягнути з відповідача недоплачену суму грошового забезпечення за період служби з 24.07.2018 по 27.09.2018 в сумі 6725,76 гривень;

-стягнути з відповідача недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 3396,10 гривень;

-стягнути компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденного грошового забезпечення 144,65 гривень на кількість календарних днів прострочення розрахунку, починаючи з 27.09.2018 по день розрахунку або по день ухвалення рішення судом, якщо на дату ухвалення рішення розрахунок не буде проведений;

-стягнути компенсацію за невикористані чергові відпустки за період служби з 07.11.2015 по 27.09.2018 тривалістю 105 діб в сумі 14273,91 гривень;

-стягнути моральну шкоду в сумі 20000,00 гривень.

В обгрунтування позову зазначив, що на підставі судового рішення, наказом від 24.07.2018 року №21о/с-лк позивача поновлено на посаді старшого дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 07.11.2015 року.

27.09.2018 року позивача звільнено з займаної посади наказом від 27.09.2018 року № 26 о/с лк за пунктом 64 г через скорочення штатів.

Проте, в порушення чинного законодавства відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виплатив грошове забезпечення за період служби з моменту поновлення на службі по день звільнення. Крім того, неправомірна бездіяльність відповідача спричинила моральні страждання, що є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Димитрівський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 24 липня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, прийняти постанову, якою цю частину позову задовольнити.

Обгрунтування апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір грошового забезпечення, застосував до спірних правовідносин Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС, затверджену наказом МВС України №499 від 31.12.2007 року. Проте, ця інструкція втратила чинність з 31.10.2016 року, тому грошове забезпечення повинно розраховуватися на підставі довідок від 08.06.2018 року, виданих ліквідаційною комісією Димитрівського МВ ГУ МВСУ в Донецькій області.

Позивач не ставив питання про стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасний розрахунок по виплатам заробітної плати, визначеної судовим рішенням від 06.07.2018 року. Позивач просив стягнути компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 27.09.2018 року (день звільнення) по день повного розрахунку, який проведено 05.02.2019 року.

Суд першої інстанції не врахував, що протиправною поведінкою відповідача позивачу спричинені моральні страждання, що є підставою для стягнення моральної шкоди.

Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обгрунтування апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині нарахування компенсації за невикористану відпустку, помилково застосував до спірних правовідносин загальні норми трудового законодавства, не врахував норми спеціального законодавства, а саме - Положення про проходження служби рядолвим і начальницьким складом ОВС, затвердженого постановою КМУ від 24.07.1991 року, яким передбачена компенсація тільки за невикористану в році звільнення відпустку. В році звільнення позивача (2018) не використано 27 діб чергової відпустки, компенсація за яку в повному обсязі виплачена ОСОБА_1

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Позивач з 13.11.2001 року по 27.09.2018 року проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України з урахуванням поновлення на посаді на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 805/415/16-а (а.с. 34).

Димитрівський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 23312044) зареєстрований як юридична особа 06.11.1990 року, про що 17.07.2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 259 120 0000 000312, з 10.11.2015 року Димитрівський МВ ГУМВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення. На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 88-89).

Позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, обіймав посаду старшого дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області, згідно наказу ГУМВС України в Донецькій області від 05.08.2013 року № 273о/с По особовому складу .

У зв`язку з прийняттям Закону України Про Національну поліцію та з метою дотримання порядку вивільнення працівників 12.08.2015 року ГУМВС України в Донецькій області надало доручення № 6130/Аб Про прийняття Закону України Про Національну поліцію , згідно якого начальників управлінь та самостійних відділів апарату, начальників МУ, МВ, РВ, МУПППМ, командира СБСМ Грифон ГУМВС України в Донецькій області зобов`язані ознайомити підпорядкований склад зі змістом Закону України Про Національну поліцію під особистий підпис, особливу увагу звернути на п.п. 8-11 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону щодо звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів; про результати виконання доручення доповісти до УКЗ ГУМВС України в Донецькій області.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 378 о/с По особовому складу майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно з пунктом 9 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року (а.с. 26-27).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 805/415/16-а, залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 року, визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 378о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 у запас (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області з 07.11.2015 року та стягнуто з ГУМВС України в Донецькій області грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року до постановлення судового рішення в сумі 95179,70 гривень.(а.с.13-22)

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 24.07.2018 року № 21 о/с лк По особовому складу скасовано п. 2 наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 № 378 о/с у частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 у запас за пунктом 64 г (через скорочення штатів) та поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Димитрівського міського відділу з 07.11.2015 року (а.с. 28) про що також здійснено запис у трудовій книжці позивача (а.с. 34)

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року по справі № 805/415/16-а ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 95179,70 гривень (а.с. 35).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 27.09.2018 року № 26 о/с лк По особовому складу майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів) з 27.09.2018 року (а.с. 29).

В зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 г відповідачем здійснено виплату грошового забезпечення в загальній сумі 4679,29 гривень, з яких: 2749,17 гривень грошове забезпечення за період з 07.07.2018 по 27.09.2018 року; 1015,78 гривень одноразова грошова допомога при звільненні та 914,34 гривень компенсація за невикористані дні чергової відпустки з 07.07.2018 по 27.09.2018 роки, що підтверджується платіжними дорученнями від 20.11.2018 року № 2 на суму 2749,17 гривень, № 6 на суму 1015,78 гривень та від 04.02.2019 року № 1 на суму 914,34 гривень (а.с. 47, 51, 54).

Зарахування зазначених коштів на рахунок позивача на загальну суму 4679,29 гривень підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 35)

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що позивач через незаконне звільнення не скористався правом на відпустку, не отримав компенсацію за невикористані відпустки, тому за ці періоди він має право на отримання щорічних основних відпусток в установі, в якій його поновлено, або на отримання компенсації за невикористану відпустку в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правильно здійснено виплату грошового забезпечення при звільненні, виходячи з розрахунку місячного грошового забезпечення, встановленого на день звільнення. Позивачем не надано жодного доказу в підтвердження заподіяної моральної шкоди.

Оцінка суду.

Правовідносини, пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби в органах внутрішніх справ, регулювались Законом України Про міліцію , Законом України Про Національну поліцію , Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 та іншими нормативно-правовими актами, які були чинними на час спірних взаємовідносин.

Згідно ст. 16 Закону України Про міліцію , чинному на час спірних взаємовідносин, особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та звільнений з органів внутрішніх справ через скорочення штату.

Відповідно до ст.18 Закону України Про міліцію в редакції, чинній на час спірних взаємовідносин, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінета Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року, яким не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

На підставі ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом, приоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Законом України Про міліцію , Положенням №114 не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Суд зазначає, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать особі, як працівнику, від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року №6-259цс17 наведені правові висновки, за якими установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зі змісту встановлених судами обставин справи випливає, що ОСОБА_1 звільнено зі служби з 27.09.2018 року, проте грошове забезпечення за липень-серпень 2018 року, одноразове грошове забезпечення при звільненні за вересень 2018 року виплачено позивачу 21.11.2018 року, а компенсація за невикористані дні чергової відпустки тільки 04.02.2019 року.

Таким чином, відповідач, з огляду на приписи ст.116 КЗпП, порушив строки розрахунку з позивачем при звільненні, не надав суду доказів відсутності своєї вини в порушенні строків розрахунку.

При цьому, відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

На підставі викладеного, суд погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про наявність підстав для задоволення його позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні з дня, наступного за днем його звільнення з 28.09.2018 року (день звільнення 27.09.2018 року) по день повного розрахунку 04.02.2019 року (розрахунок проведено 05.02.2019 року)

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, регулюються Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком № 100.

Відповідно до положень вказаного Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999).

Відповідно до довідки про доходи, виданої відповідачем середньоденний заробіток позивача за липень 2018 - вересень 2018 становить 33,78 грн (а.с.50)

Оскільки останні кошти перераховані позивачу 05.02.2019 року, відтак період затримки визначається з 28.09.2018 року по 04.02.2019 року та складає 130 календарних днів.

Отже, середній заробіток за весь час затримки виплати позивачу належних коштів при звільненні, який необхідно стягнути на його користь, становить 4391,40 грн. (33,78 грн.*130 календарних днів)

Суд не приймає доводи позивача щодо розрахунку компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи зі середньоденного грошового забезпечення 144,65 грн, на підставі довідок від 08.06.2018 року, виданих ліквідаційною комісією Димитрівського МВ ГУ МВСУ в Донецькій області, оскільки зазначена сума складалася до поновлення позивача на посаді, після поновлення позивач працював з липня по вересень 2018 року, тому суму середньоденного грошового забезпечення слід здійснювати, виходячи з місячного грошового забезпечення, встановленого на час останнього звільнення позивача, тобто станом на 27.09.2018 року.

На підставі викладеного, суд першої інстанції правильно визначив, що відповідачем правильно здійснено нарахування грошового забезпечення позивачу в загальній сумі 4679,29 гривень, виходячи з періоду його роботи після поновлення на посаді, тому підстави для додаткового стягнення сум грошового забезпечення при звільненні відсутні.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювання, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіюванням та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Підсумовуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів заподіяння йому відповідачем моральної шкоди внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні, невиплати у повному обсязі компенсації за невикористовані дні відпустки. Судом не встановлено обставин, що підтверджують спричинення позивачу моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги позивача щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди є неспроможними.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про неправильне визначення судом першої інстанції компенсації за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 6 Закону України Про відпустки .

На підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 9 Закону України Про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з чинним законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або перебуванням на іншій роботі).

Згідно зі статтею 10 Закону № 504/96-ВР щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (частина четверта). Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (частина п`ята). Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (частина дев`ята). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята). Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частина одинадцята).

За правилами ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки та ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом України Про відпустки (до 1 січня 1997 р.). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. При цьому, незаконно звільнений працівник, який був поновлений на роботі після затвердження власником або уповноваженим ним органом графіку про черговість надання відпусток, не може бути позбавлений права на відпочинок.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивач після незаконного звільнення не скористався правом на відпустку, на компенсацію невикористаної відпустки, то за ці періоди він має право на отримання щорічних основних відпусток в установі, в якій його поновлено, табо на компенсацію за них при звільненні.

Таким чином, незаконне звільнення жодним чином не може впливати на реалізацію права позивача на відпустку та позбавити його права на отримання відпустки за періоди, в яких він таким правом не скористався з незалежних від його волі причин.

Доводи апеляційної скарги відповідача зазначений висновок не спростовують.

З огляду на викладене апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу. Отже, судом першої інстанції правильно зобов`язано Димитрівський МВ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року по 24.07.2018 року.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не дав оцінку аргументам позивача щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, чим порушив норми процесуального права, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги позивача, зміну рішення суду першої інстанції шляхом задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 , компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з визначених вище причин.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №200/4260/19-а - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №200/4260/19-а - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №200/4260/19-а - змінити.

В резолютивній частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №200/4260/19-а додати абзац наступного змісту:

Стягнути з Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 4391 (чотири тисячі триста девяносто одна) гривня 40 копійок .

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №200/4260/19-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 24 вересня 2019 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2019 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді Е.Г. Казначеєв

Л.В. Ястребова