Рішення

від 04.07.2019 по справі 420/2269/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2269/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гусева О.Г., розглянувши в порядку загального позовного провадження (письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-МОНТАЖ» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2019 року №0008651414, №0008661414, -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-МОНТАЖ» до Головного управління ДФС в Одеській області, за результатом якого якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 25.02.2019 року №0008651414.

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 25.02.2019 року №0008661414.

Ухвалою суду від 16.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20 червня 2019 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 27 червня 2019 року.

Ухвалою суду від 27 червня 2019 року продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 205 КАС України.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

До судового засідання відповідач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідачем наданий відзив на позовну заяву.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

На підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області, Відповідач) від 22.01.2019р. №356/14-14, від 22.01.2019р. №357/14-14, від 22.01.2019р. №371/14-14, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 21.01.2019 року № 355 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ЮГ-МОНТАЖ , код 36921126, (далі - ТОВ ЮГ-МОНТАЖ , Позивач) з питань дотримання вимог законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2016 по 30.06.2018, податку на прибуток за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, податку на доходи з фізичних осіб,єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору за період 01.01.2016 по 30.06.2018.

За результатом вищезазначеної перевірки був складений акт ГУ ДФС в Одеській області від 04.02.2019 року №56/15-32-14-14/36921126 (далі - Акт), у висновках якого зазначені наступні порушення:

п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ст.1, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (зі змінами та доповненнями), п.2.1, п.2.4, п.2.8, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (зі змінами та доповненнями), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1433029 грн.

2) ст.1, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (зі змінами та доповненнями), п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.21995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (зі змінами та доповненнями), п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185 та п.187.1 ст.187, п.198.1, пп.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями), пп. 4 і 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №957 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 14.11.2014 № 1129), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за №1235/26012, п.33. Розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за №1267/26044, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 1592254 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС в Одеській області було винесено податкові повідомлення-рішення від 25.02.2019 року:

№0008651414, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств у розмірі - 1 791 286 грн. (1 433 029 грн. - основний платіж; 358 257 грн. - штрафні санкції);

№0008661414, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі - 1 990 318 грн. (1 592 254 грн. - основний платіж; 398 064 грн. - штрафні санкції).

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесених оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суд виходить з наступного.

Так, спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на висновках податкового органу про порушення позивача, про які зазначено у розділі Висновок акту перевірки №56/15-32-14-14/369211 від 04.02.2019 року.

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд зазначає, що в межах здійснення своєї господарської діяльності позивачем згідно умов договору купівлі продажу №12/12/17 від 12.12.17 року Позивач отримав від ТОВ СТЕЙТЕН ІНВЕСТ обладнання: ліфт пасажирський електричний без МП прохідний в/п 600 кг на 9 зупинок в кількості 2 шт.; ліфт пасажирський електричний без МП прохідний в/п 1000 кг на 9 зупинок в кількості 1 шт. Також, до перевірки були надані: рахунок на оплату постачальника №28 від 18.12.2017 року; рахунок на оплату постачальника №32 від 18.12.2017 року; рахунок на оплату постачальника №37 від 18.12.2017 року; прибуткова накладна №5 від 18.12.2017 року; прибуткова накладна №6 від 18.12.2017 року; прибуткова накладна №8 від 18.12.2017 року; товаро - транспортна накладна №5 від 18.12.2017 року; товаро - транспортна накладна №6 від 18.12.2017 року; товаро - транспортна накладна №9 від 18.12.2017 року; ПН від 18.12.2017 року №59, №60, №61, які в сукупності повністю підтверджують реальність господарської операції.

Зазначене обладнання було реалізовано Позивачем ТОВ УКРСТРОЙ СЕРВІС відповідно до договору №14/11/17 від 14.11.2017 року. Також, до перевірки були надані: видаткові накладні від 18.12.2017 року за №2, №3 та №4; ПН від 18.12.2017 року за №3, №4 та №5.

Згідно умов договору купівлі продажу №27/12/17 від 08.12.17 року між Позивачем та ТОВ САНТАЛ ІНВЕСТ , Позивач придбав генератор дизельний DJ 1000 DD (з АВР в капоті) в кількості 1 шт. Також, до перевірки були надані: прибуткова накладна №32 від 18.12.2017 року; товаро - транспортна накладна №12 від 18.12.2017 року; ПН від 18.12.2017 року №110, які в сукупності повністю підтверджують реальність господарської операції.

Зазначене обладнання було реалізовано Позивачем ТОВ УКРСТРОЙ СЕРВІС відповідно до договору №06/12/17 від 06.12.2017 року. Також, до перевірки були надані: видаткова накладна від 18.12.2017 року за №1; ПН від 18.12.2017 року за №1 та №6.

Відповідно тексту Акту вбачається, що нібито ТОВ СТЕЙТЕН ІНВЕСТ та ТОВ САНТАЛ ІНВЕСТ не сплатили або не сплачували свої податкові зобов`язання.

Однак суд критично ставиться на висновку викладені в акті перевірки зважаючи на наступне.

Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства, тобто в законі, а не у акті перевірки податкової інспекції, визначаються підстави для визнання будь-якого правочину нікчемним. В іншому випадку правочин недійсним повинен визнаватися у судовому порядку.

Приписами ст. 228 ЦК України передбачено умови нікчемності правочину. Зокрема, цією статтею встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Судом встановлено, що договори укладені між ТОВ ЮГ-МОНТАЖ та вищевказаними контрагентами в судовому порядку недійсними не визнавались.

Укладені між ТОВ ЮГ-МОНТАЖ та контрагентами договори у повній мірі відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, ст. 180 ГК України щодо їх змісту, жодне положення зазначених договорів не суперечить інтересам держави та суспільства, не порушують будь-чиїх прав, а отже є дійсними у відповідності до приписів чинного законодавства, оскільки відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також віднесення сплачених платниками сум до витрат підприємств з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Відповідно до ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Вимоги до первинного та зведеного документу визначені в ч.2 ст. 9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як зазначено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року по справі №815/3501/15: …Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. … .

Аналогічний висновок зроблено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року по справі №815/1939/14: …господарські операції … мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового (грошового) зобов`язання на підставі таких операцій. .

Як зазначено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 31 липня 2018 по справі №808/2549/17: …Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. У зв`язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів. … .

Відповідно до положень пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Порядок обчислення податку на прибуток підприємств визначений в ст. 137 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податку, зазначеного в пункті 57.1-1 статті 57 та 141.4 статті 141 цього Кодексу , покладається на платників податку, які здійснюють відповідні виплати. (п. 137.3 ст. 137 Податкового кодексу України ).

Порядок формування податкового кредиту визначений в ст. 198 Податкового кодексу України .

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів та послуг (пп. а п. 198.1 ст. 198). Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу , а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу , є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу . Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Отже, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит відповідно до Податкового кодексу України для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення сум податку до складу податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам з контрагентами надані договори, рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові накладні, товарно-транспортні накладні, які досліджені судом.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В акті відсутній взаємозв`язок щодо зазначення які саме порушення податкового законодавства допущені позивачем з посиланням як на доказ на відповідні первинні документи, які підтверджують ці порушення, що не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015 року (далі - Порядок №727).

Суд зазначає, що підставою висновків контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства є недоліки ведення господарської діяльності контрагентів позивача ТОВ САНТАЛ ІНВЕСТ , ТОВ СТЕЙТЕН ІНВЕСТ , зокрема: відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, відсутність основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність належних трудових ресурсів, в т.ч. технічний персонал, фактичні виробничі потужності/активи для постачання товарно-матеріальних цінностей.

Щодо вказаних посилань контролюючого органу в акті перевірки на недоліки господарської діяльності контрагентів позивача, суд не бере їх до уваги, оскільки позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вищевказана позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 13 листопада 2018 року по справі №820/3279/13-а, від 25 січня 2019 року по справі №808/3411/16.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Жодного належного доказу того, що договори з контрагентами були укладені позивачем без мети їх здійснення відповідачем до суду не надано.

Суд зазначає, що надані до суду первинні документи (договори, податкові накладні) по взаємовідносинам позивача з контрагентами в силу Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити. Докази того, що ці первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на прибуток підприємств та ПДВ відповідає вимогам податкового законодавства.

Позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність отримання послуг від контрагентів.

При розгляді справи судом встановлено, що і позивач, і його контрагенти на час укладання спірних правочинів були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Згідно ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Головним управлінням ДФС в Одеській області не надано доказів на підтвердження правомірності винесених податкових повідомлень-рішень від 25.02.2019 року №0008651414, №0008661414.

Враховуючи вищевикладені приписи чинного законодавства України, оскільки факти, які встановлені в акті перевірки не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ ЮГ-МОНТАЖ є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкту владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-МОНТАЖ» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2019 року №0008651414, №0008661414.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 25.02.2019 року №0008651414.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 25.02.2019 року №0008661414.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, адреса: вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-МОНТАЖ» (65009, м.Одеса, вул.Зоопаркова, буд.2, КОД ЄДРПОУ 36921126 ) судовий збір у розмірі 19 210 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 00 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст Рішення виготовлено та підписано суддею 04 липня 2019 року.

Суддя О.Г.Гусев

.