Ухвала

від 01.07.2019 по справі 757/33560/19-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/33560/19-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участі секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про арешт майна,

ВСТАНОВИВ:

01.07.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про арешт майна, а саме: земельної ділянки площею 0,0964 га, кадастровий номер 6520381400:01:001:0102, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 729937365203) 1/1 частка; житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 212,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 508810765203) 1/1 частка.

Прокурор обґрунтовуючи внесене клопотання вказує, що першим слідчим відділом Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Центрального апарату Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019000000000720 від 23.05.2019 за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

ОСОБА_4 обіймаючи під час вчинення кримінального правопорушення посаду директора КП АР «Білозерський», відповідно до контракту та Статуту КП АР «Білозерський» здійснював організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції і відповідно до примітки до ст. 364 КК України є службовою особою.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

21.06.2019 заступником Генерального прокурора ОСОБА_4 повідомлено про підозру в одержанні службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, поєднаного з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

Санкція ч. 4 ст. 368 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Таким чином, є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для арешту вищевказаного майна мета забезпечення можливої конфіскації майна.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі №757/32279/19-к від 22.06.2019 стосовно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, встановлено розмір застави в сумі 250 тисяч гривень.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що директор КП Агрофірма радгосп «Білозерський» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації від 19.06.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві приватної власності належить наступне нерухоме майно:

Земельна ділянка площею 0,0964 га, кадастровий номер 6520381400:01:001:0102, розташована за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 729937365203) 1/1 частка;

Земельна ділянка площею 0,5 га, кадастровий номер 6520382500:04:001:0054, розташована за адресою Херсонська область, Білозерський район, Кізомиська сільська рада (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 542436665203) ? частини;

Земельна ділянка площею 0,01 га, кадастровий номер 6520382500:01:037:0027, розташована за адресою АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 542417265203) ? частина;

Земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 6520382500:01:037:0010, розташована за адресою АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 542394865203) ? частина;

Житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 73.4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 542359265203) ? частина;

Житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 212,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 508810765203) 1/1 частка.

24.06.2019 прокурором слідчому судді Печерського районного суду м. Києва направлено клопотання про арешт вказаного вище майна ОСОБА_4 на підставі ст. 171 КПК України з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, оскільки санкція ч. 4 ст. 368 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Того ж дня, 24.06.2019, зазначене клопотання задоволено слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у повному обсязі та накладено арешт на вказане вище майно, яке є власністю підозрюваного ОСОБА_4 .

В цей же день, 24.06.2019, ОСОБА_4 звільнений з-під варти у зв`язку з внесенням застави.

25.06.2019 прокурором в Печерському районному суді м. Києва отримано ухвалу суду від 24.06.2019 про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_4

26.06.2019 під час подання прокурором заяви про державну реєстрацію обтяження на майно підозрюваного ОСОБА_4 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) установлено, що майно (земельна ділянка та житловий будинок), зазначене в п.п. 1, 6 вказаного вище переліку майна ОСОБА_4 , яким він володів з 2003 року, йому не належить

З інформації від 26.06.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що належне ОСОБА_4 майно:

Земельна ділянка площею 0,0964 га, кадастровий номер 6520381400:01:001:0102, розташована за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 729937365203) 1/1 частка;

Житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 212,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомості 508810765203) 1/1 частка.

25.06.2019 о 08.50 було подароване ним ОСОБА_5 у повному обсязі на підставі договору дарування № 801 від 25.06.2019 посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6 .

У зв`язку із викладеними обставинами, реєстрація арешту вказаного майна (земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1 ) як належного ОСОБА_4 неможлива, оскільки майно на даний час належить іншій особі.

При цьому, ОСОБА_4 продовжує проживати за вказаною адресою місцезнаходження подарованого майна в будинку АДРЕСА_1 і фактично володіти зазначеним майном.

Сторона обвинувачення вважає, що договір № 801 від 25.06.2019 дарування ОСОБА_4 належних йому земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а спрямований на уникнення арешту та можливої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 368 КК України, а тому є недійсним (нікчемним).

В судове засідання прокурор не з`явився, подав заяву про розгляд клопотання за його відсутності, до якого долучив лист Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 28 червня 2019 року № 71/14/141-2015 про те, що ОСОБА_4 продовжує проживати за згаданою адресою, а також рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Просив клопотання задовольнити.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали провадження за клопотанням, приходить до наступного висновку.

Згідно положенням ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Підстави для накладення арешту на майно з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч. 2 ст. 170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.

Аналіз вище зазначених норм закону вказує, що у разі розгляду клопотання слідчого або прокурора про арешт майна, слідчий суддя повинен перевірити доводи поданого клопотання щодо наявності підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження у відповідності до мети, яку зазначає слідчий чи прокурор у своєму клопотанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку арешту майна з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Разом з тим, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину та наявність обґрунтованої підозри, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження (п. 2, 3, 5 ч. 2 ст. 173 КПК України). При цьому обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на слідчого та/або прокурора.

Із матеріалів провадження за клопотанням про арешт майна вбачається, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт належить на праві власності не стороні кримінального провадження, а ОСОБА_5 .

Прокурор обґрунтовує вимоги клопотання тим, що договір дарування, на підставі якого ОСОБА_5 став власником майна, є недійсним (нікчемним), а насправді підозрюваний ОСОБА_4 продовжує проживати у зазначеному будинку.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Прокурором не надано доказів, а також не доведено нормативно-правовим обґрунтуванням, що договір № 801 від 25.06.2019 дарування ОСОБА_4 належних йому земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 є недійсним через невідповідність його вимогам закону (нікчемний правочин) або, що такий договір визнавався судом недійсним, а відтак з огляду на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) слідчий суддя не вбачає підстав для твердження про його недійсність.

Таким чином, оскільки власником майна, на яке прокурор просить накласти арешт не є підозрюваний, то відповідно відсутні правові підстави стверджувати, що арешт такого майна забезпечить в майбутньому конфіскацію майна як вид покарання відповідно до пункту 3 частини другої статті 170 КПК України.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За наведених обставин, з метою забезпечення конституційної гарантії непорушності права власності на майно в контексті недопущення необґрунтованого обмеження у його здійсненні, слідчий суддя приходить до висновку про недоведеність з боку прокурора у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а відтак відсутні підстави вважати, що існує правова підстава для арешту майна, тому клопотання підлягає залишенню без задоволення.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про арешт майна залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1