Постанова

від 01.07.2019 по справі 161/13332/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2019 року

м. Київ

справа № 161/13332/16-ц

провадження № 61-33516св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Стир Агро-М ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року у складі судді Рудської С. М. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Данилюк В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Стир Агро-М (далі - ТОВ Стир Агро-М , Товариство) про розірвання договорів оренди землі, посилаючись на те, що в 2014 році між її чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ТОВ Стир Агро-М були укладені договори оренди, за якими орендодавець передав у платне користування відповідачу земельні ділянки площею 2,2821 га та 2,4300 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Промінської сільської ради Луцького району Волинської області. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 листопада 2015 року вона як спадкоємець померлого ОСОБА_2 набула право власності на вказані земельні ділянки, які має намір обробляти самостійно. Сторонами договорів оренди були порушені істотні умови зазначених правочинів, а саме: договори укладені на 5 років (до 30 квітня 2019 року), тоді як чинним законодавством передбачено мінімальний строк їх дії не менше 7 років; не зазначене місце розташування земельних ділянок; не визначено розміру орендної плати у грошовій формі. Крім того, Товариство неналежним чином виконувало свої зобов`язання, оскільки сплачувало їй орендну плату з порушенням строків. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати вказані договори оренди земельних ділянок.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказав, що відповідно до частини четвертої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі, строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Зміни до цієї правової норми, якими передбачено мінімальний строк договору оренди землі 7 років, були внесені у лютому 2015 року. Позивач не зверталася до відповідача з приводу зміни договорів оренди та орендної плати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірні договори оренди земельних ділянок повністю відповідають нормам чинного законодавства, зокрема в них зазначена дата їх укладання - 12 червня 2014 року , нормативна грошова оцінка землі та розмір орендної плати з урахуванням її щорічної індексації в грошовому еквіваленті. Товариство своєчасно виплатило позивачу як спадкоємцю померлого ОСОБА_2 орендну плату за 2015 рік, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року. У 2016 році ОСОБА_1 не зверталася до ТОВ Стир Агро-М за отриманням орендної плати. Таким чином, позивач не надала достатніх доказів на підтвердження обставин порушення істотних умов договорів оренди землі та невиконання відповідачем обов`язку щодо вчасного внесення орендної плати за користування землею.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 липня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили, за який період Товариством була виплачена орендна плата за видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року та не перевірили, чи сплатив відповідач орендну плату за 2014 рік. Місцевий суд не витребував доказів про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок та проігнорував заявлене її представником клопотання про витребування з реєстраційної служби договорів оренди землі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області .

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 червня 2018 року справу № 161/13332/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець позивача ОСОБА_2 , якому належали на праві власності земельні ділянкиплощею 2,4300 га та 2,2821 га для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Промінської сільської ради Луцького району Волинської області.

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

29 листопада 2015 року приватним нотаріусом Луцького районного округу Волинської області Москвичем В. С. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на вказані земельні ділянки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди (далі - Закон № 161-XIV), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону № 161-XIV).

Згідно зі статями 21, 22 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 161-XIV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два або більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

При цьому несвоєчасна сплата означає несплату певної суми грошових коштів у певний строк, зокрема у строк, передбачений договором оренди землі.

Таким чином, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для його розірвання.

Судами також встановлено, що 12 червня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ Стир Агро-М договори оренди землі (далі - Договори), згідно з якими орендодавець передав, а Товариство прийняло в платне користуванняземельні ділянки площею 2,4300 га та 2,2821 га для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Промінської сільської ради Луцького району Волинської області, строком до 31 грудня 2018 року і до 30 квітня 2019 року відповідно.

Пунктом 39 Договорів передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни або розірвання договору.

14 червня 2014 року Договори були зареєстровані Реєстраційною службою Луцького управління юстиції Волинської області Луцького в Державному реєстрі речових прав, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 15 червня 2014 року № 23009990.

Вказані правочини є типовими, порядок оплати за оренду земельної ділянки прописаний у пунктах 9-11 договорів та передбачає, що орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у грошовій формі. Розмір орендної плати на момент укладення договорів становить 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що виплачується орендодавцю з урахуванням щорічної індексації. Орендна плата повинна бути виплачена орендодавцю до 25 грудня кожного року.

Товариство виплатило позивачу як новому власнику земельних ділянок орендну плату за 2015 рік, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року.

У 2016 році ОСОБА_1 не зверталася до ТОВ Стир Агро-М за отриманням орендної плати.

Згідно зі статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення Товариством істотних умов спірних правочинів та систематичного невиконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати за користування землею, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для розірвання Договорів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили, за який період Товариством була виплачена оренда плата за видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що така виплата була здійснена орендарем за 2015 рік.

Аргументи скарги про те, що суди також не перевірили, чи була сплачена відповідачем орендна плата за 2014 рік, є неспроможними, оскільки ОСОБА_1 не посилалася на вказану обставинуяк на підставу своїх вимог, тому ця обставина не була предметом судового розгляду. Крім того, підставою для розірвання договору оренди є систематична (два або більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, в той час як у 2015 році Товариство своєчасно сплатило орендарю грошові кошти за спірними правочинами.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції не витребував доказів про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок, не заслуговують на увагу, так як суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Учасник справи в разі неможливості самостійно надати докази вправі заявити клопотання про їх витребування судом.

Доводи ОСОБА_1 про те, що місцевий суд проігнорував заявлене її представником клопотання про витребування з реєстраційної служби договорів оренди землі, є неспроможними, оскільки ухвалою від 30 березня 2017 року суд задовольнив указане клопотання.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов