Рішення

від 01.07.2019 по справі 922/1269/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1269/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовомЗаступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, 64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Соборна, 20, в інтересах держави, в особі - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 61145, м. Харків,вул. Космічна, 21, 8-9 пов., код 39792822 - Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, 64003, Харківська область, смт. Кегичівка, вул. Волошина, 33, код 04396963 до Селянського (Фермерського) господарства "ЕЛІТА", 64003, Харківська область, смт. Кегичівка, вул. Космонавтів, 5, код 22612790 за участю Прокуратури Харківської області, 61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код 02910108 про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою та повернення її у власність держави за участю представників:

прокурора - Зливка К.О. (посвідчення №047938 від 13.09.2017)

першого позивача - Загурська А.В. (довіреність №32-20-0.14,2-3/62-19 від 03.01.2019)

другого позивача - не з`явився

відповідача - Каніщева В.С. (ордер ПТ № 1133146 від 04.06.2019), Колеснік А.С. (паспорт)

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (перший позивач) та Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області (другий позивач) до Селянського (Фермерського) господарства "ЕЛІТА" (відповідач) в якій прокурор просить суд :

- визнати відсутнім право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, у селянського (фермерського) господарства «ЕЛІТА» (64003, Харківська область, Кегичівський район, смт.Кегичівка, вулиця Космонавтів, будинок 5, ЄДРПОУ 22612790);

- повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2019, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 02.05.2019 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

15.05.2019 другим позивачем - Кегичівською селищною радою подано до суду заяву (вх. № 11808) в якій позивач повідомляє про неможливість участі його представника в розгляді справи, у зв`язку з відсутністю у штаті посади юриста.

22.05.2019 першим позивачем подані до суду пояснення по справі (вх. № 12478) відповідно до яких він підтримує позовні вимоги прокурора.

Протокольною ухвалою від 22.05.2019 було відкладено підготовче засідання на 05.06.2019 в порядку задоволення заяви відповідача (вх. № 11883 від 16.05.2019) про відкладення розгляду справи.

Відповідач надав відзив на позовну заяву (вх. №13750 від 05.06.2019) згідно якого вважає вимоги прокурора необґрунтованими та просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 05.06.2019 було закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 01.07.2019.

Прокурор та представник першого позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечували.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника другого позивача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 01.07.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б №074726 від 1993 року, без номера, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Землю надано у постійне користування для ведення селянського господарства, державний акт на право користування землею посвідчено Державним нотаріусом 21.04.1993, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №25 від 13.04.1993 (лист відділу Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області №03-22/288 вих-19 від 04.04.2019).

Кадастровий номер вищезазначеній земельній ділянці не присвоювався, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки не розроблялась, дані про земельну ділянку, площею 45,02 га до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносились, що підтверджується листом відділу Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області №03-22/288 вих-19 від 04.04.2019.

Селянське (фермерське) господарство ЕЛІТА (ЄДРПОУ 22612790) зареєстровано 14.04.1993, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №419837, а також копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які додаються до позовної заяви. Номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 1 461 120 0000 000258.

Основний вид діяльності господарства - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; а також інших багаторічних культур.

Засновниками С(Ф)Г ЕЛІТА являються: ОСОБА_2 (адреса засновника: АДРЕСА_1 ), який є його підписантом, та ОСОБА_3 (адреса засновника: АДРЕСА_2 район АДРЕСА_3 смт.Кегичівка, вулиця Космонавтів, будинок АДРЕСА_4 ).

Згідно актового запису про смерть №29 від 17.03.2009 ОСОБА_1 , на ім`я якого видавався державний акт на право постійного користування землею помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується у тому числі витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 04.04.2019, і відповідно з 11.03.2009 юридична сила вищевказаного державного акту припинилася.

Крім того, відповідно до інформації управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №10-20-5,5-1139/90-18 від 29.05.2018, акту обстеження земельної ділянки №192-ДК/156/АО/Ю/01/-18 від 15.05.2018, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельної ділянки №ДК-192/249/АП/09/01/-18 від 15.05.2018, вищевказана земельна ділянка використовується С(Ф)Г ЕЛІТА на підставі державного акту на право постійного користування землею серії Б №074726 від 1993 року, без номера, наданого у постійне користування для ведення селянського господарства ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зазначеної інформації управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, вказана земельна ділянка, в порушення вимог ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , на цей час самовільно, у розумінні ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , використовується С(Ф)Г ЕЛІТА без правовстановлюючих документів.

17.04.2019 Кегичівським відділом Первомайської місцевої прокуратури внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження №4201922140000036 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, за фактом самовільного зайняття земельних ділянок, розташованих на території Кегичівського району Харківської області.

Предметом розслідування вказаного кримінального провадження є, у тому числі, спірна земельна ділянка, загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області та використовується С(Ф)Г ЕЛІТА .

Факт використання вказаної земельної ділянки саме С(Ф)Г ЕЛІТА для сільськогосподарських потреб підтверджується наступними доказами: інформацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №10-20-5,5-1139/90-18 від 29.05.2018, актом обстеження земельної ділянки №192-ДК/156/АО/Ю/01/-18 від 15.05.2018, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельної ділянки №ДК-192/249/АП/09/01/- 18 від 15.05.2018, протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_3 від 18.04.2019, яка являючись одним із засновників С(Ф)Г ЕЛІТА пояснила, що з моменту смерті ОСОБА_1 , тобто з 2009 року вони постійно користуються вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, на сьогодні на вказаній земельній ділянці, приблизно на площі біля 25 га посіяно ячмінь, інша частина поля залишається під паром та на цей час не засівалась.

Також використання вказаної земельної ділянки С(Ф)Г ЕЛІТА на теперішній час підтверджується інформацією ГУ ДФС у Харківській області №1141/9/20-40-52-05-25 від 10.04.2019, відповідно до якої С(Ф)Г ЕЛІТА , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку 4 групи, до податкової декларації платника єдиного податку, систематично, у тому числі на 2019 рік включається вказана земельна ділянка, площею 45,02 га.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, суд виходить з наступного.

Надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час створення у квітні 1993 року селянського (фермерського) господарства Еліта регулювалось положеннями статей 50, 51 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ та Законом України Про селянське (фермерське) господарство .

Відповідно до ст. 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

За змістом ст. 8 Закону України Про селянське (фермерське) господарство після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.

01.08.2003 р. набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ГУ Про фермерське господарство , за змістом ст. 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з п. а ч. З ст. 22 Земельного кодексу України від 01.01.2002 р. землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону Про фермерське господарство та згідно з ч. 1 ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства складаються із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частина друга статі 12 Закону).

Зазначеними приписами встановлено вичерпний перелік земель фермерського господарства, до якого не віднесено земельні ділянки, що перебувають на праві постійного користування у громадянина-засновника ФГ.

Земельним законодавством, як чинним на момент видачі гр. ОСОБА_4 .С.В. державного акта, так і чинним на теперішній час не передбачено автоматичного переходу прав на земельні ділянки. Для оформлення права на земельну ділянку законодавством встановлено певний порядок (процедура), що складається із послідовності юридично значимих дій, які мають бути вчинені заінтересованим суб`єктом з метою засвідчення права у встановленому законодавством порядку.

Так, відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. (ч. 1 ст.125 цього Кодексу).

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Земельний кодекс 1990 року також наголошує (ст. 53, 55) на неможливості автоматичного переходу права, поза процедурою прийняття рішення уповноваженого органу, який здійснює розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

З набранням чинності новим Земельним кодексом України, статтею 92 визначено новий перелік осіб, які мають право отримувати земельні ділянки на праві постійного користування, за приписами якого передача земельної ділянки у постійне користування ані громадянам, ані юридичним особам приватного права не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Зі змісту рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, яким визнано неконституційною норму, закріплену у п. 6 Перехідних положень ЗК України, вбачається, що землекористувачі, які набули право постійного користування земельною ділянкою на підставі норм ЗК України, в редакції від 13 березня 1992 року, але на сьогодні є поза рамками кола суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою (ч. 2 ст. 92 Кодексу), мають право використовувати надані їм земельні ділянки на праві постійного користування до того часу, поки не буде розроблене законодавче, організаційне та фінансове забезпечення щодо переоформлення права постійного користування на право власності або право оренди.

Тобто, рішення Конституційного Суду України зводиться до того, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 р. по справі № 922/3312/17, від 20.03.2019 до справі № 587/260/17. від 18.03.2019 до справі № 472/598/16-ц, від 21.03.2019 по справі № 185/1677/17.

Також у Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Згідно зі ст.ст.1216, 1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При цьому, між власником спірної земельної ділянки, Кегичівською селищною радою Кегичівського району Харківської області та ГУ Держгеокадастру у Харківській області (до смерті ОСОБА_1 ) не укладались договори, положеннями яких передбачалась б можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що підтверджено листом Кегичівської РДА №01-30/1138 від 05.04.2019, а тому згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст.407 Цивільного кодексу України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками.

Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до Закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц

Таким чином, суд дійшов висновку, що дія державного акту про право постійного користування землею серії НОМЕР_1 №074726 від 1993 року фактично припинилася 11.03.2009 зі смертю засновника С(Ф)Г ЕЛІТА - Колісника С.В., а право постійного користування земельною ділянкою, яке було у нього, до спадкоємців не перейшло.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором, суд зазначає наступне.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1 - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2 - у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 05.12.2018 у справі №923/129/17.

Даний спір виник внаслідок незаконного, без правовстановлюючих документів, використання С(Ф)Г ЕЛІТА земельної ділянки державної власності, загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівського селищної ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків.

Зазначене право підлягає захисту судом у спосіб, визначений п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, абз. 2 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, - визнання відсутності прав та відновлення становища, яке існувало до порушення. Застосування саме такого способу захисту забезпечить досягнення мети захисту порушених прав та інтересів .

Порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що С(Ф)Г ЕЛІТА безпідставно використовує на праві постійного користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, сплачуючи до бюджету лише єдиний податок з юридичних осіб (інформація з ГУ ДФС у Харківській області №1141/9/20-40-52-05-25 від 10.04.2019), а не орендну плату за вказану земельну ділянку, як це передбачено чинним законодавством.

Окрім того, дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення достатнього надходження платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового (в тому числі договірного) врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безпосередньо належить до інтересів держави. Аналогічне твердження міститься у Постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі № 916/2287/14.

З положень ст.ст.13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст.11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст.ст.80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності діють як органи, через які держава реалізує повноваження власника земельних ділянок.

У силу ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 №21, органом, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, здійснює функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території Харківської області, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Постановою Кабінету Міністрів України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 10.09.2014 №442, Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру створено шляхом реорганізації (перетворення) Державного агентства земельних ресурсів України.

Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області питання визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, досі не порушувалося.

До того ж, враховуючи, що держава реалізує повноваження власника земельних ділянок саме через зазначений орган виконавчої влади, порушення у вказаній сфері і є порушенням інтересів держави.

Таким чином, прокурор вірно звертається до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, як суб`єкта, уповноваженого розпоряджатися спірною земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення.

Окрім того, оскільки фактично порушуються фінансові інтереси Кегичівської селищної ради Кегичівського району у вигляді недостатнього надходження коштів до місцевого бюджету, а останньою питання щодо визнання відсутнім у С(Ф)Г ЕЛІТА права постійного користування земельною ділянкою також не порушувалось протягом тривалого періоду, прокурором прийнято рішення про представництво інтересів територіальної громади Кегичівської селищної ради Кегичівського району.

Вищевказане свідчить про наявність визначених законом підстав та необхідність застосування органами прокуратури представницьких повноважень в інтересах держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області до Селянського (Фермерського) господарства "ЕЛІТА" задовольнити повністю.

Визнати відсутнім право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_2 : НОМЕР_3 (за межами населених пунктів), у селянського (фермерського) господарства «ЕЛІТА» (64003, Харківська область, Кегичівський район, смт. Кегичівка, вулиця Космонавтів, будинок 5, ЄДРПОУ 22612790).

Зобов`язати Селянське (фермерське) господарство «ЕЛІТА» (64003, Харківська область, Кегичівський район, смт. Кегичівка, вулиця Космонавтів, будинок 5, ЄДРПОУ 22612790) повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна,21,8-9 поверх, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку, загальною площею 45,02 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_2 : НОМЕР_3 (за межами населених пунктів).

Судові витрати покласти на відповідача - Селянське (Фермерське) господарство "ЕЛІТА".

Стягнути з селянського (фермерського) господарства «ЕЛІТА» (64003, Харківська область, Кегичівський район, смт. Кегичівка, вулиця Космонавтів, будинок 5, ЄДРПОУ 22612790) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 25 709,24 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Учасники справи:

Прокурор яким подано позов - Заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, 64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Соборна, 20.

Позивачі:

- Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, 61145, м. Харків,вул. Космічна, 21, 8-9 пов., код 39792822.

- Кегичівська селищна рада Кегичівського району Харківської області, 64003, Харківська область, смт. Кегичівка, вул. Волошина, 33, код 04396963.

Відповідач - Селянське (Фермерське) господарство "ЕЛІТА", 64003, Харківська область, смт. Кегичівка, вул. Космонавтів, 5, код 22612790.

Прокурор, якій приймав участь у справі - прокуратура Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код 02910108.

Повне рішення складено "05" липня 2019 р.

Суддя С.А. Прохоров