Рішення

від 24.06.2019 по справі 360/1137/19

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1137/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Комунального підприємства "Привільський торговий майданчик" до Головного управління Держпраці у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Комунального підприємства "Привільський торговий майданчик" (далі - позивач, КП "Привільський торговий майданчик") до Головного управління Держпраці у Луганській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Луганській області), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Луганській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛГ685/923/АВ/П/ПТ1/ІП-ФС від 02.01.2019 року в сумі 335070,00 грн.

Зазначені штрафні санкції накладені на позивача в результаті інспекційного відвідування відповідача та виявлення порушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України -за фактичний допуск 5-ти працівників позивача до роботи без оформлення трудового договору, а саме: допуск працівника до роботи без повідомлення територіальним органам ДФС за місцем обліку як платника ЄСВ про прийняття на роботу в порядку, передбаченому постановою КМУ № 413. З акту інспекційного відвідування неможливо встановити, хто саме є неоформленими працівниками, а їх кількість (працівників) всього складає п`ять осіб. Позивач вказує про відсутність в діях позивача зазначеного в акті порушення, оскільки всі працівники були допущені до роботи згідно вимог законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП "Привільський торговий майданчик" здійснює свою господарську діяльність у місті Привілля Луганської області, яке визначено у Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція згідно з розпорядженням КМУ № 1275-р від 02.12.2015. Внаслідок чого проведення будь-яких перевірок відносно позивача, як суб`єкта господарювання, є неможливим, та виходить за межі повноважень ГУ Держпраці у Луганській області, що є порушенням мораторію на проведення перевірок, передбаченого статтею 3 Закону № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі- Закон № 1669-VII) та ст.ст. 8, 19 Конституції України.

Ухвалою суду від 25.03.2019 позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків (а.с.54,55).

Ухвалою суду від 09.04.2019 після усунення недоліків прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження (а.с.1,2).

Ухвалою суду від 07.05.2019 підготовче засідання відкладено (а.с.151).

Ухвалою суду від 27.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.171).

Ухвалою суду від 12.06.2019 відкладено судовий розгляд справи на 24.06.2019 (а.с.189).

Представник відповідача надав відзив на позов (а.с.70-74), в якому позовних вимог не визнав та зазначив, що відповідно до підпункту 6 пунткту 5 та пунтку 10 Порядку № 295, статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості та торгівлі, ратифікованої Законом України № 1985-IV від 08.09.2004 на підставі інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області ГУ Держпраці в Луганській області винесено наказ від 07.12.2018 № 587 про проведення інспекційного відвідування КП "Привільський торговий майданчик". Таким чином, у відповідача є належні підстави для проведення інспекційного відвідування.

Також відповідач посилався на Указ Президента України від 30.04.2018 року № 116/2018, яким завершено АТО, отже й мораторій, встановлений Законом № 1669-VII, завершено на час проведення перевірки позивача.

В ході проведення інспекційного відвідування позивача відповідачем встановлено допуск до роботи працівників ОСОБА_4 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які працювали на підставі цивільно-правових договорів, до роботи, яка має систематичний характер, зміст якої є процес виконання роботи, а не результат. Виконавець робіт за вказаними договорами не організовує самостійне виконання цих робіт на власний ризик та розсуд, а діє за завданням позивача. На підприємстві затверджено штатний розклад, передбачена ним заробітна плата сплачується двічі на місяць за відомостями про нарахування та виплату заробітної плати.

Крім того, позивач посилався на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 04.07.2018 по справі №820/1432/17, від 26.09.2018 по справі №822/723/17.

06.05.2019 позивачем надано відповідь на відзив, в якому також зазначено, що акт інспекційного відвідування позивача відповідачем складено поза межами строку проведення перевірки, визначеного в наказі на її проведення та направленнях.

Позивач наполягає на тому, що його відносини з працівниками ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і є трудовими, тому практика Верховного Суду, на яку посилається відповідач, містить інші обставини справи, оскільки позивачі там наполягали на тому, що між ними і працівниками існують саме цивільно правові відносини.

Також посилався на обставини, встановлені Лисичанським районним судом Луганської області в постанові від 19.03.2019 в справі 415/802/19 про притягнення до адміністративної відповідальності директора позивача за скоєння правопорушення, передбаченого ст.41 ч.3 КУпАП, якою провадження в справі закрито за відсутністю події та складу вказаного правопорушення.

Посилався на неможливість одночасного застосування таких як заходів як припис так і накладення фінансових санкцій відповідно до пунктів 27, 29 Порядку №25. А також на недотримання відповідачем положень статті 3 та статті 4-1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності стосовно здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом та необхідності (а.с.140-142).

Суд розглядає справу в порядку, передбаченому ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

Комунальне підприємство "Привільський торговий майданчик", зареєстровано 05.03.2009 , номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 381 120 0000 001318, місцезнаходження: 93191, Луганська область, місто Лисичанськ, місто Привілля, вулиця Ломоносова, 26А, код за ЄДРПОУ 36238912, види діяльності: 46.39 неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с.10).

Наказ на проведення інспекційного відвідування позивача від 07.12.2018 №587 передбачав строк його проведення з 07.12.2018 по 10.12.2018 (а.с.29).

07.12.2018 ГУ Держпраці в Луганській області складено направлення № 01-17/716 про проведення інспекційного відвідування КП "Привільський торговий майданчик", в якому зазначено, що початок інспекційного відвідування з 07 грудня 2018 року, закінчення - 10 грудня 2018 року (а.с.11,76).

07.12.2018 у зв`язку з неможливістю проведення інспекційного відвідування з причини створення перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування, інспекторами праці винесено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 07.12.2018 № АГ685/923/НД та Вимогу про надання/поновлення документів № ЛГ685/923/ПД, згідно яких строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 11.12.2018 (12-15).

12.12.2018 інспектором праці за результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю № ЛГ685/923/АВ (19-23).

12.12.2018 у відповідності до пунктів 23 та 24 Порядку № 295 інспектором праці складено припис про усунення виявлених порушень № ЛГ685/923/АВ/П (17,18).

Як в акті так і в приписі зафіксовано два правопорушення, виявлені в ході інспекційного відвідування позивача, а саме:

- порушення ч.1 ст.21 КЗпП України в частині не укладання трудових договорів із працівниками, які отримують заробітну плату;

- порушення ч.3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до робіт працівників без укладання трудових договорів.

Рішенням від 22.12.2018 № ЛГ685/923/АВ/П/ПТ1/П щодо розгляду справи про накладення штрафу призначено розгляд справи на 02.01.2019 о 14:00 год. (а.с.78).

02 січня 2019 року заступником начальника Головного управління Держпраці у Луганській області розглянуто справу та винесено Постанову про накладення штрафу на позивача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛГ685/923/АВ/П/ПТ1/ІП-ФС від 02.01.2019 року в сумі 335070,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (а.с.16).

В постанові зазначено зміст самого правопорушення, а саме: КП "Привільський торговий майданчик"порушено вімоги чинного законодавства про допуск до роботи працівників без укладання трудового договору, які отримують заробітну плату згідно наданих документів (наявність прізвищ вказаних працівників у платіжних відомостях на видачу заробітної плати та наявність посад в штатному розкладі), тим самим вбачається неоформлені трудові відносини із працівниками, що є порушенням частини першої статті 21 КЗпП України, та частини третьої статті 24 КЗпП України.

Спірними питаннями цієї справи є правомірність підстав та дій інспекторів відповідача щодо проведення перевірки позивача, а також правомірність притягнення Комунального підприємства "Привільський торговий майданчик" до відповідальності шляхом накладення штрафу в розмірі в сумі 335070,00 грн за правопорушення, передбачене абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти задоволення таких вимог, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Частинами 1 та 2 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі Порядок №295), чинним на час проведення перевірки, встановлено, що цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - обєкт відвідування).

Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань праці /далі - Положення №96, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, встановлює, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє обєкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Пунктом 9 Порядку №295 встановлено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Пунктом 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Пунктами 27 та 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень обкат відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи щодо притягнення обєкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про наявність порушень Порядку № 295, в діях інспекторів що проводили перевірку, оскільки в порушення вимог пунктів 19-20 порядку, які передбачають, що акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, акт стосовно позивача від 12.12.2018 складено після закінчення строку проведення перевірки, визначеного в наказі на проведення інспекційного відвідування від 07.12.2018 №587 та направленні № 01-17/716 від 07.12.2018, а саме по 10.12.2018.

Надаючи правову оцінку встановленим судом обставинам як підставам для притягнення позивача до відповідальності та накладення фінансових санкцій, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з ч.1ст. 1 Цивільного кодексу України (далі по тексту -ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Частиною 1ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст.24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з оскарженої позивачем постанови, його притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України - фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Виклад обставин скоєння правопорушення містить сама постанова № ЛГ685/923/АВ/П/ПТ1/ІП-ФС від 02.01.2019 року (а.с.16). Так, в постанові зазначено, що КП "Привільський торговий майданчик"порушено вімоги чинного законодавства про допуск до роботи працівників без укладання трудового договору, які отримують заробітну плату згідно наданих документів (наявність прізвищ вказаних працівників у платіжних відомостях на видачу заробітної плати та наявність посад в штатному розкладі), тим самим вбачаються неоформлені трудові відносини із працівниками, що є порушенням частини першої статті 21 КЗпП України, та частини третьої статті 24 КЗпП України.

Крім того в акті інспекційного відвідування позивача зазначено, що відповідачем встановлено допуск до роботи працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які працювали на підставі цивільно-правових договорів. Аналізуючи в акті зміст цих договорів, актів виконаних робіт за вказаними договорами,наявність на підприємстві відомостей про нарахування заробітної плати та штатного розкладу, відповідач дійшов висновку про наявність ознак трудових відносин між працівниками і підприємством позивача (а.с.19-23).

Досліджені в судовому засіданні матеріали справи: копії цивільно-правових договорів (а.с.100-120), актів виконаних робіт, індивідуальних відомостей про застрахованих осіб форми ОК-5 (а.с.121-134), звіти позивача за формою 1-ДФ за 2018 рік (а.с.159-166) підтверджують фактичні обставини, викладені в акті перевірки, стосовно оформлення правовідносин позивача з працівниками.

Однак, суд не може погодитись із тим, що відповідач взагалі мав право проводити таке інспекційне відвідування, виходячи з наступних підстав.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі- Закон № 1669-VII).

Статтею 1 вказаного Закону № 1669-VII визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Лисичанськ.

Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05.11.2014.

Вказані розпорядження втратили чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України".

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, до зазначених населених пунктів, зокрема, належить м. Лисичанськ, на території якого позивач здійснює свою підприємницьку діяльність.

Також статтею 3 Закону № 1669-VII введено мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності. А саме: органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014 на час винакнення спірних правовідносин є чинним.

Указом Президента від 30.04.2018 року № 116/2018 затверджено рішення РНБО "Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей", яке є додатком до нього з позначкою "для службового користування".

При цьому у назві Указу №116/2018 не йдеться про завершення АТО, а його текст не оприлюднений в повному обсязі, а тому даний Указ не може вважатися оприлюдненим з огляду на вимоги п. 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року за № 503/97 (із змінами та доповненнями).

Виходячи з назви самого рішення РНБО слідує, що антитерористична операція на території Донецької та Луганської областей лише змінила свій формат.

Окрім того відсутність в тексту Указу Президента №116/2018 не відповідає принципу правової визначеності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що з конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її неоднакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до свавілля (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

На необхідність дотримання принципу правової визначеності у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини, практика якого є джерелом права в Україні, відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Урахування судової практики Європейського суду з прав людини також закріплено в частині другій статті 6 КАС України.

Так, у п.54 рішення у справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ наголошує, що Конвенція вимагає, щоб усе право (писане чи неписане) було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою, за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Враховуючи вищевикладене, оскільки Президентом України Указ саме про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території Донецької та Луганської областей ще не прийнятий, не оприлюднений і не набрав чинності, відсутні підстави вважати, що антитерористична операція на вказаних територіях припинена Указом № 116/2018.

Тому доводи відповідача з приводу припинення дії вказаного мораторію є необгрунтованими.

Також суд вважає недоречним посилання відповідача на роз`яснення, які вони отримали з Адміністрації Президента України від 08.10.2018 №46-01/1905 та Державної служби України з питань праці від 26.10.2018 №8508/4/41-ДП-18, оскільки вони не є нормативно-правовими актами, не можуть їх підміняти та мають лише роз`яснювальний та рекомендований характер.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що період проведення АТО триває, тому мораторій на проведення перевірок введений статтею 3 Закону № 1669-VII продовжує існувати.

Виключенням є лише проведення позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Доказів того, що позивач відноситься до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику, відповідачем не надано.

Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;

5) якість закону пов`язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;

6) жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Вказана характеристика міститься в чисельних рішеннях ЄСПЛ, прикладом яких є рішення Європейського суду з прав людини у справі „Волохи проти України" від 2 листопада 2006 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14 червня 2007 року.

Враховуючи той факт, що в Порядку №295 чітко зазначено у підпункті 1 пункті 5, що проведення інспекційного відвідування відбувається за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства, а про наявність таких заяв відповідач не зазначив в документах перевірки, у зв`язку з цим підстав для призначення інспекційного відвідування у відповідача за вказаним підпунктом також не було.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Встановивши відсутність підстав та наявність мораторію на проведення перевірки, суд дійшов висновку про те, що прийнята за наслідками інспекційного відвідування постанова Головного управління Держпраці у Луганській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛГ685/923/АВ/П/ПТ1/ІП-ФС від 02.01.2019 року на Комунальне підприємство "Привільський торговий майданчик" у розмірі 375570,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

По вище викладеним мотивам суд не вважає за необхідне давати оцінку встановленим порушенням під час такого інспекційного відвідування.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, про те, що відповідач не довів правомірності своїх дій та рішень, а тому позов Комунального підприємства "Привільський торговий майданчик" підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Платіжним дорученням від 01.04.2019 № 22 підтверджено, що позивачем сплачений судовий збір у розмірі 5026,05 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 5026,05 сплачений позивачем при зверненні до суду з цим позовом, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Привільський торговий майданчик" до Головного управління Держпраці у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Луганській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛГ685/923/АВ/П/ПТ1/ІП-ФС від 02.01.2019 року.

Стягнути на користь Комунального підприємства "Привільський торговий майданчик" (ЄДРПОУ 36238912; 93191, Луганська область, м. Привілля, вул. Ломоносова, 26А) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Луганській області (код ЄДРПОУ 39801404, 93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Малиновського, 1А) витрати зі сплати судового збору в розмірі 5026,05 грн (п`ять тисяч двадцять шість гривень 05 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03 липня 2019 року.

Суддя В.С. Шембелян