Рішення

від 04.07.2019 по справі 640/3620/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/211

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 липня 2019 року № 640/3620/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 грудня 2018 року №Ф-6196-03 Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 24424,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що останній з 03 грудня 2007 року зареєстрований Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією як фізична особа-підприємець за номером № НОМЕР_1 , на податковий облік, як платник податків, взятий у Державній податковій інспекції у Оболонському районі міста Києва 04 грудня 2007 року за №6948. Відповідно до класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД 70.22) позивач здійснює підприємницьку діяльність щодо консультування з питань комерційної діяльності й керування, на загальній формі оподаткування знаходиться з 2014 року.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що відповідно до договору від 01 січня 2014 року про керування підприємством, а саме як фізична особа-підприємець, позивач здійснює діяльність щодо консультування з питань комерційної діяльності і керування Українсько-литовським спільним підприємством Ельдія , код ЄДРПОУ 14327986, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Горького, будинок 48.

Також, у відповідності до договору від 01 січня 2014 року про керування філією підприємства, позивач саме як фізична особа-підприємець здійснює діяльність щодо консультування з питань комерційної діяльності і керування філією Українсько-литовським спільним підприємством Ельдія Інтернет Продажі України , код ЄДРПОУ 37251012, місцезнаходження: 01004, місто Київ, вулиця Льва Толстого, будинок 5а/1, квартира 34.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві щодо прийняття рішення від 05 листопада 2013 року №93/26-50-18-06-19 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Українсько-Литовського спільного підприємства Ельдія , визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 05 листопада 2013 року №93/26-50-18-06-19 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Українсько-Литовського спільного підприємства Ельдія та зобов`язано Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві вжити заходів щодо відновлення порушених прав Українсько-Литовського спільного підприємства Ельдія , а саме, поновити дію свідоцтва платника податку на додану вартість з дати його анулювання.

В частині поновлення дії свідоцтва платника податку на додану вартість з дати його анулювання Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві рішення суду не виконала.

При цьому, позивач у позовній заяві наголошує, що вказаним вище судовим рішенням встановлено факт вчинення протиправних дій податкового органу, що повністю унеможливили ведення будь-якої господарської діяльності Спільного Українсько-Литовського підприємства Ельдія .

За доводами позивача, він, перебуваючи у статусі фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, не відповідає ознакам роботодавця в розумінні пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а також не відповідає ознакам найманого працівника і не отримує заробітну плату або інші заохочувальні та компенсаційні виплати відповідно до Закону України Про оплату праці , а тому у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що відповідно до АІС Податковий блок ОСОБА_1 з 04 грудня 2007 року по теперішній час перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, знаходиться на загальній системі оподаткування, з 01 січня 2012 року по 01 жовтня 2014 року знаходився на спрощеній системі оподаткування.

Станом на 12 квітня 2019 року в інтегрованій картці фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковується недоїмка, оскільки платником не був сплачений єдиний внесок згідно щоквартальних нарахувань за 2013 та І-ІІІ квартали 2014 року як фізичній особі-підприємцю, що перебувала на спрощеній системі оподаткування та нарахувань в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць і щоквартальних нарахувань за перший-четвертий квартали 2018 року, як фізичній особі-підприємцю, що перебували на загальній системі оподаткування.

На підставі викладених вище обставин, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, перебуває на податковому обліку у Державні податковій інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з 03 грудня 2007 року та зареєстрований як платник податків та інших обов`язкових платежів (Т.1, арк. 14,15).

Згідно з наданою суду копією повідомлення про взяття на облік фізичної особи-підприємця від 04 грудня 2007 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взятий на облік, як платник єдиного внеску, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Т.1, арк. 15, https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Також, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач здійснює наступні види діяльності: Код КВЕД 47.79 роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах; Код КВЕД 47.91 роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (основний); Код КВЕД 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; Код КВЕД 58.21 Видання комп`ютерних ігор; Код КВЕД 58.29 видання іншого програмного забезпечення; Код КВЕД 62.01 комп`ютерне програмування; Код КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Крім того судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач знаходиться на загальній системі оподаткування, а з 01 січня 2012 року по 01 жовтня 2014 року позивач здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, як платник єдиного податку 3 групи оподаткування, що також підтверджується даними з Реєстру платників єдиного податку, доступ до якого наданий на офіційному сайті ДФС України (https://cabinet.sfs.gov.ua/registers).

27 грудня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6196-03, яким позивачу нараховано до сплати суму заборгованості (недоїмки) по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 24424,15 грн (Т.1, арк. 9).

Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву, вказана сума боргу (недоїмки) була нарахована у зв`язку з несплатою позивачем єдиного внеску згідно щоквартальних нарахувань за 2013 рік та І-ІІІ квартали 2014 року як фізичній особі - підприємцю, що перебувала на спрощеній системі оподаткування та нарахувань в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць і щоквартальних нарахувань за перший-четвертий квартали 2018 року, як фізичній особі-підприємцю, що перебувала на загальній системі оподаткування.

Також суду надано інтегровану картку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000, з якої вбачається, що за позивачем обліковується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 24424,15 грн (Т.1, арк. 26).

Не погоджуючись з винесеною відповідачем вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 27 грудня 2018 року, позивач у лютому 2019 року звернувся до Державної фіскальної служби України з відповідною скаргою, проте, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо її розгляду.

В подальшому, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (надалі - Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги)) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 вказаної статті Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 -1 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

У відповідності до частини 1 статті 8 Закону України від 08.07.2010 №2464- VI розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 1 частини 5 цієї статті передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 цього ж Закону передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI).

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ.

Так, у відповідності до пунктів 4,5 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Частиною 4 статті 4 Закону України від 08.07.2010 2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вже зазначалось судом, позивач є фізичною особою - підприємцем, який з 01 січня 2012 року по 01 жовтня 2014 року позивач здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, а в подальшому та на теперішній час перебуває на обліку на загальній системі оподаткування, будь-яких відомостей щодо того, що позивач отримував пенсію за віком або був особою з інвалідністю, або досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , та отримував відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу матеріали справи не містять.

В той же час, суд зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з Реєстру платників єдиного податку спростовуються твердження позивача щодо наявності в нього права на здійснення підприємницької діяльності за кодом КВЕД 70.22 щодо консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність судового рішення, яке стосується захисту прав та інтересів Українсько-Литовського спільного підприємства Ельдія , зокрема, в частині зобов`язання податкового органу вжити заходів щодо відновлення порушених прав підприємства, а саме, поновлення дії свідоцтва платника податку на додану вартість з дати його анулювання, не звільнює позивача, як фізичну особу-підприємця, який перебуває на обліку як платник єдиного внеску від його сплати.

Більш того, суд зауважує, що в матеріалах справи також відсутні й належним чином засвідчені копії договорів від 01 січня 2014 року про керування підприємством, на підставі яких, як стверджує позивач, він здійснює діяльність щодо консультування з питань комерційної діяльності і керування підприємствами.

Також, суд звертає увагу, що невиконання судового рішення по іншій судовій справі, де позивач не виступав стороною, не може бути розцінено як підстава для звільнення його від сплати єдиного внеску.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 27 грудня 2018 року №Ф-6196-03 протиправною та її скасування.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова