Постанова

від 17.12.2019 по справі 640/3620/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3620/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименна Н.В., Бєлової Л.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 грудня 2018 року №Ф-6196-03 Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 24424,15 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.

Свої вимоги апелянти обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, перебуває на податковому обліку у Державні податковій інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з 03 грудня 2007 року та зареєстрований як платник податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно з наданою суду копією повідомлення про взяття на облік фізичної особи-підприємця від 04 грудня 2007 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взятий на облік, як платник єдиного внеску, що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач здійснює наступні види діяльності: Код КВЕД 47.79 роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах; Код КВЕД 47.91 роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (основний); Код КВЕД 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; Код КВЕД 58.21 Видання комп`ютерних ігор; Код КВЕД 58.29 видання іншого програмного забезпечення; Код КВЕД 62.01 комп`ютерне програмування; Код КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Крім того судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач знаходиться на загальній системі оподаткування, а з 01 січня 2012 року по 01 жовтня 2014 року позивач здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, як платник єдиного податку 3 групи оподаткування, що також підтверджується даними з Реєстру платників єдиного податку, доступ до якого наданий на офіційному сайті ДФС України.

27 грудня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6196-03, яким позивачу нараховано до сплати суму заборгованості (недоїмки) по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 24424,15 грн.

Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву, вказана сума боргу (недоїмки) була нарахована у зв`язку з несплатою позивачем єдиного внеску згідно щоквартальних нарахувань за 2013 рік та І-ІІІ квартали 2014 року як фізичній особі - підприємцю, що перебувала на спрощеній системі оподаткування та нарахувань в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць і щоквартальних нарахувань за перший-четвертий квартали 2018 року, як фізичній особі-підприємцю, що перебувала на загальній системі оподаткування.

Також суду надано інтегровану картку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000, з якої вбачається, що за позивачем обліковується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 24424,15 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Правовими положеннями ч.1 ст. 308 КАС України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449 (далі - Інструкція № 449).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що s="fs194">платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування ), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України регламентовано презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Колегія суддів, вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до АІС Податковий блок ОСОБА_1 з 04 грудня 2007 року по теперішній час перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, знаходиться на загальній системі оподаткування, з 01 січня 2012 року по 01 жовтня 2014 року знаходився на спрощеній системі оподаткування.

Станом на 12 квітня 2019 року в інтегрованій картці фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 обліковується недоїмка, оскільки платником не був сплачений єдиний внесок згідно щоквартальних нарахувань за 2013 та І-ІІІ квартали 2014 року як фізичній особі-підприємцю, що перебувала на спрощеній системі оподаткування та нарахувань в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць і щоквартальних нарахувань за перший-четвертий квартали 2018 року, як фізичній особі-підприємцю, що перебували на загальній системі оподаткування.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, перебуває на податковому обліку у Державні податковій інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з 03 грудня 2007 року та зареєстрований як платник податків та інших обов`язкових платежів.

Як вже зазначалось, позивач є фізичною особою - підприємцем, який з 01 січня 2012 року по 01 жовтня 2014 року позивач здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, а в подальшому та на теперішній час перебуває на обліку на загальній системі оподаткування, будь-яких відомостей щодо того, що позивач отримував пенсію за віком або був особою з інвалідністю, або досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , та отримував відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу матеріали справи не містять.

Доказами та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з Реєстру платників єдиного податку спростовуються твердження позивача щодо наявності в нього права на здійснення підприємницької діяльності за кодом КВЕД 70.22 щодо консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Крім того, колегія суддів погоджується з посиланнями суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити, що наявність судового рішення, яке стосується захисту прав та інтересів Українсько-Литовського спільного підприємства Ельдія , зокрема, в частині зобов`язання податкового органу вжити заходів щодо відновлення порушених прав підприємства, а саме, поновлення дії свідоцтва платника податку на додану вартість з дати його анулювання, не звільнює позивача, як фізичну особу-підприємця, який перебуває на обліку як платник єдиного внеску від його сплати.

Також, в матеріалах справи також відсутні й належним чином засвідчені копії договорів від 01 січня 2014 року про керування підприємством, на підставі яких, як стверджує позивач, він здійснює діяльність щодо консультування з питань комерційної діяльності і керування підприємствами.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Доводи викладені в апеляційній скарзі позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційних скарах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційна скарга залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

Н.В. Безименна