Постанова

від 19.06.2019 по справі 761/32404/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 761/32404/14-ц

провадження № 61-24061св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Тоцької Алли Олександрівни як представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду від 03 листопада 2016 року у складі судді Піхур О. В. та рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, обґрунтовані тим, що 15 листопада 2003 року між сторонами укладено шлюб, у якому народився син ОСОБА_4 За час шлюбу набуто у спільну сумісну власність майно, яке просить поділити.

Остаточно позивач просила визнати за нею право особистої приватної власності на:

- житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 736,3 кв. м, зареєстрований за ОСОБА_1 (далі - житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- квартиру АДРЕСА_2 , загальної площею 132,60 кв. м (далі - квартира АДРЕСА_2 ) ;

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 83,30 кв. м (далі - квартира АДРЕСА_3 );

- квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 66,80 кв. м (далі - квартира АДРЕСА_4 );

- нежитлові приміщення-апартаменти № 44 , загальною площею 102,6 кв. м, прилеглі балкони: Літ. А площею 9,0 кв. м, Літ. А7 площею 3,0 кв. м та Літ. А 9 площею 4,6 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_7 (далі - нежитлові приміщення);

- земельну ділянку загальною площею 0,0739 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (далі - земельна ділянка АДРЕСА_5);

- земельну ділянку загальною площею 0,0742 га., кадастровий номер: НОМЕР_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 (далі - земельна ділянка АДРЕСА_6).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 103 999 941,69 грн, що знаходяться на відкритих у банківських установах рахунках на ім`я відповідача.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:

- земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 площею 0,0974 га, яка розташована на території сільської ради Вишгородського району Київської області;

- 126 999 941,69 грн, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківських установах на ім`я відповідача.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1

Вимоги зустрічного позову, з урахуванням заяви про їх уточнення, обґрунтовані тим, що 18 жовтня 2003 року він на підставі Генеральної угоди про дольову участь у будівництві від 18 жовтня 2003 року № 28/10-03 придбав квартиру АДРЕСА_2 , за яку того ж дня заплатив 860 950 грн особистих коштів.

15 листопада 2003 року між сторонами зареєстровано шлюб.

У 2010 році придбано нежитлові приміщення.

У 2011 та 2012 роках ним для себе придбано дві квартири: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 .

У 2011 році ним, на прохання ОСОБА_1 , розпочато будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, для чого було придбано та оформлено на ОСОБА_1 земельну ділянку АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5.

У 2013 році ним безоплатно одержано в приватну власність із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку площею 0,0974 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , розташовану на території сільської ради Пірнівська Вишгородського району Київської області.

З урахуванням заяви про уточнення вимог, ОСОБА_2 просив визнати його особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0974 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , розташовану на території сільської ради Пірнівська Вишгородського району Київської області.

В порядку поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , у приватну власність ОСОБА_2 виділити квартиру АДРЕСА_4 та нежитлові приміщення.

ОСОБА_1 виділити у приватну власність:

-земельні ділянки АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 та частину житловою будинку АДРЕСА_1, відповідно до залишку вартості частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до залишку вартості частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя у приватну власність ОСОБА_2 виділити частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Поділити зобов`язання за договором позики від 03 вересня 2010 року в розмірі 325 тис. дол. США.

Визнати банківський вклад у розмірі 181 617,11 грн, що розміщений у ПАТ КБ Даніель на підставі депозитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Даніель від 16 січня 2014 року № Т-42621, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 90 080 855 грн як на 1/2 частину банківського вкладу; визнати за ОСОБА_1 право власності на 90 080 855 грн як на 1/2 частину банківського вкладу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду від 03 листопада 2016 року позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Проведено поділ майна, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1;

- квартиру АДРЕСА_3 ;

- квартиру АДРЕСА_4 ;

- 1/2 частину нежитлових приміщень;

- земельні ділянки АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1;

- квартиру АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частину нежитлових приміщень;

- земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 площею 0,0974 га, яка розташована на території сільської рада Пірнівська Вишгородського району Київської області.

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за час шлюбу сторонами придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року скасовано в частині поділу квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 ; житлового будинку АДРЕСА_1; нежитлових приміщень; земельних ділянок, та в цій частині ухвалено нове рішення, яким вимоги первісного та зустрічного позовів задоволено частково.

Виключено з поділу спільного сумісного майна подружжя земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_7 0036 площею 0,0974 га, яка знаходиться на території сільської ради Пірнівській Вишгородського району Київської області.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 5 409 857 грн;

- нежитлові приміщення, вартістю 6 689 710 грн;

- земельну ділянку АДРЕСА_6 , вартістю 1 089 509 грн;

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , вартістю 2 141 398 грн,

всього майна на 15 330 693 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 4 282 796 грн;

- житловий будинок АДРЕСА_1, вартістю 9 500 000 грн;

- земельну ділянку АДРЕСА_5 , вартістю 1 085 104 грн;

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , вартістю 2 141 398 грн,

всього майна на 16 066 746 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості виділеного у власність майна в розмірі 736 053 грн.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи та дійшов передчасного висновку про поділ спільного майна подружжя у визначеному ним порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження

У касаційній скарзі, поданій 04 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ , адвокат Тоцька А. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року в повному обсязі та рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року :

- в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ грошових коштів і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 103 999 941,69 грн та визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на грошові кошти в розмірі 126 999 941,69 грн ;

- в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_4 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 ;

- в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації різниці вартості виділеного у власність майна у розмірі 736 053 грн.

В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишити без змін.

У касаційній скарзі, поданій 04 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року в частині

- визнання за ОСОБА_1 права власності на: нежитлові приміщення; земельну ділянку АДРЕСА_6;

- визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, вартістю 4 350 442 грн; земельну ділянку АДРЕСА_5 ;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 736 053 грн компенсації різниці вартості виділеного у власність майна.

В скасованій частині направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з підпунктом 11 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

08 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_6 як представника ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині поділу грошових коштів, суди виходили з відсутності доказів використання відповідачем грошових коштів не на користь сім`ї, однак вона просила визнати грошові кошти такими, що були приховані одним із подружжя в період шлюбу. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Докази на підтвердження факту витрачання грошових коштів в інтересах сім`ївідповідач не надав.

Залишаючи в спільній сумісній власності сторін квартиру АДРЕСА_4 , яка є однокімнатною, суди не врахували інтересів позивача та сина сторін, оскільки спільне проживання як і спільне користування майном сторонами неможливе.

Згідно із законодавством України, якщо спільне користування майном є неможливим, суд визнає право власності на таке майно за одним із подружжя, а іншому присуджує грошову компенсацію його вартості.

Сторони ані в первісному позову, ані в зустрічній позовній заяві з урахуванням всіх заяв про зміну позовних вимог, поданих сторонами, не просили суд залишити в спільній частковій власності квартиру АДРЕСА_4 , а тому апеляційний суд, ухвалюючи рішення, вийшов за межі позовних вимог, чим порушив права позивача та її неповнолітнього сина.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив вартість квартири АДРЕСА_4 та вартість житлового будинку, які не відповідають дійсності. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва 17 грудня 2015 року призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, у висновку якої зазначена реальна їх вартість, однак апеляційний суд не зазначив причини, на підставі яких він відійшов від такого висновку.

Суди першої та другої інстанції не врахували, що на момент розірвання шлюбу - 20 лютого 2015 року квартира АДРЕСА_4 була не придатна для проживання (без оздоблювальних робіт). Після розірвання шлюбу він за власні кошти провів ремонтні роботи у ній на загальну суму 1 019 507,99 грн (без урахування меблів та побутової техніки), що підтверджується матеріалами справи, до якої долучені відповідні договори, які підтверджують дані факти.

Житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельних ділянках АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5, однак суд проігнорував норми частини першої статті АДРЕСА_4 ЗК України та визнав право власності на вказаний будинок та на земельну ділянку АДРЕСА_5 за ОСОБА_2 , а право власності на земельну ділянку АДРЕСА_6 за ОСОБА_1

Заперечення адвоката Тоцької А. О. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивоване тим, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та спростовуються наявними в справі доказами. Підстави для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відсутні.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 15 листопада 2003 року між сторонами укладено шлюб, в якому народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року, яке набрало законної сили 21 березня 2015 року, шлюб між сторонами розірвано.

У період шлюбу сторони набули наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30 листопада 2009 року;

- нежитлові приміщення-апартаменти АДРЕСА_4 , право власності на які зареєстровані за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 12 квітня 2010 року;

- земельну ділянку АДРЕСА_5 кадастровий номер НОМЕР_1 загальною площею 0,0739 га, яка розташована на АДРЕСА_5 , яку ОСОБА_1 придбала 13 жовтня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу;

- земельну ділянку АДРЕСА_6 кадастровий номер НОМЕР_2 загальною площею 0,0742 га, яка розташована на АДРЕСА_5 , яку ОСОБА_1 придбала 13 жовтня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу;

- квартиру АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 02 листопада 2011 року;

- квартиру АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 грудня 2012 року.

- житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13 травня 2014 року.

Земельна ділянка площею 0,0974 га, кадастровий номер: НОМЕР_9 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, розташована на території сільської ради Пірнівська Вишгородського району Київської області, належить ОСОБА_2 на праві особистої власності, оскільки набута в порядку приватизації у 2013 році.

Грошові кошти, що знаходилися у банках на відповідних рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі укладених між кожним із них та банками договорів, зняті ними у період шлюбу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу за договором позики від 03 вересня 2010 року в розмірі 325 тис. дол. США, та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання фіктивним договору позики та стягнення коштів відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Встановивши, що грошові кошти, що знаходилися у банках на відповідних рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі укладених між ними та банками договорів, були зняті ними у період шлюбу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх поділу, оскільки сторони не довели, що грошові кошти, зняті у період шлюбу, використані не для задоволення потреб сім`ї, а на інші потреби.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у чинній на час розгляду справи судами редакції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановивши, що рішенням суду, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики від 03 вересня 2010 року, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання грошових коштів за вказаним договором спільним боргом подружжя та стягнення його половини з ОСОБА_1 на його користь.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Встановивши, що земельна ділянка площею 0,0974 га, кадастровий номер: НОМЕР_9 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, розташована на території сільської ради Пірнівська Вишгородського району Київської області, набута ОСОБА_2 у 2013 році внаслідок приватизації, апеляційний суд правильно вважав її особистою власністю ОСОБА_2 та обґрунтовано виключив її з поділу майна подружжя.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, рішення суду першої інстанції, що залишене без змін рішенням апеляційного суду в частині вирішення вимог основного та зустрічного позовів щодо поділу грошових коштів, що знаходилися в банківських установах, та рішення апеляційного суду в частині визнання вищевказаної земельної ділянки особистою власністю ОСОБА_2 та виключення її з поділу майна слід залишити без змін. Аргументи касаційної скарги адвоката Тоцької А. О. як представника ОСОБА_1 висновків судів у вказаній частині вирішених позовних вимог не спростовують, зводяться до переоцінки доказів іне дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень у вказаній частині суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 зазначав про те, що 18 жовтня 2003 року, до укладення шлюбу, він на підставі Генеральної угоди про дольову участь у будівництві від 18 жовтня 2003 року № 28/10-03 придбав квартиру АДРЕСА_2 , за яку того ж дня сплатив 860 950 грн особистих коштів, а тому ця квартира є його особистою власністю. Перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув увагу на невирішення судом першої інстанції пред`явлених ОСОБА_2 позовних вимог про визнання вказаної квартири його особистою власністю, мотивів щодо правильності висновку районного суду в цій частині не навів та дійшов передчасних висновків про її поділ як спільного майна подружжя.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Апеляційний суд, визнаючи за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку АДРЕСА_5 , а за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_6 , не встановив, на якій саме з цих земельних ділянок знаходиться будинок, в результаті чого дійшов передчасного висновку про можливість поділу вказаного майна у визначеному судом порядку.

Визначаючи вартість спірного майна , апеляційний суд не навів докази, на підставі яких уважав її іншою, ніж визначено у висновку експерта, та не вказав, які норми процесуального права порушені судом першої інстанції при використанні цього висновку.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 зазначав, що на момент розірвання шлюбу квартира АДРЕСА_4 була не придатна для проживання (без оздоблювальних робіт). Після розірвання шлюбу він за власні кошти провів ремонтні роботи у ній на загальну суму 109507,99 грн (без урахування меблів та побутової техніки), вважав, що зазначені ним обставини підтверджені належними доказами, однак суд апеляційної інстанції їх не встановив, не надав оцінки та не зробив відповідних висновків.

Рішення апеляційного суду в частині виділення в особисту власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 також підлягає скасуванню для забезпечення принципу рівності часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині поділу нерухомого майна та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації різниці вартості часток у розмірі 736 053 грн не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 , 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги адвоката Тоцької Алли Олександрівни як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року в частині поділу: - нежитлових приміщень-апартаментів АДРЕСА_4 ;

- житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки АДРЕСА_5 кадастровий номер НОМЕР_1 загальною площею 0,0739 га, розташованої на АДРЕСА_6 ;

- земельної ділянки АДРЕСА_6 кадастровий номер НОМЕР_2 загальною площею 0,0742 га, розташованої на АДРЕСА_5 ;

- квартири АДРЕСА_2 ;

- квартири АДРЕСА_4 ;

- квартири АДРЕСА_3 ;

стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації різниці вартості виділеного у власність майна у розмірі 736 053 грнскасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.

В іншій частині рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року та рішення Шевченківського районного суду від 03 листопада 2016 року в нескасованій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат