Ухвала

від 05.07.2019 по справі 759/4292/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

05 липня 2019 року

м. Київ

справа № 759/4292/18

провадження № 61-12031ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Головненка Дмитра Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кондитер-Інвест про стягнення авансу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з указаним позовом, в якому просили стягнути з ТОВ Кондитер-Інвест на користь ОСОБА_1 154 682,29 грн сплаченого авансу, 39 750,94 грн збитків від знецінення грошових коштів, три відсотка річних за користування чужими коштами у сумі 7 839,76 грн, а також стягнути з ТОВ Кондитер-Інвест на користь ОСОБА_2 54 294,78 грн сплаченого авансу, 22 010,53 грн збитків від знецінення грошових коштів та три відсотка річних за користування чужими коштами у сумі 4 032,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31 березня 2016 року між сторонами було укладено попередній договір про надання ТОВ Кондитер-Інвест земельної ділянки для будівництва силами та за рахунок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка надана ТОВ Кондитер-Інвест Броварською міською радою Київської області на підставі договору оренди від 26 червня 2008 року. Відповідно до умов правочину сторони зобов`язались у строки, встановлені попереднім договором, отримати погоджені документи щодо поверховості будівництва, а пізніше - укласти договір участі в комплексній забудові території. Проте, відповідач не виконує свої зобов`язання за вказаним договором. Зокрема, оформивши погоджувальні для будівництва документи, відповідач в порушення пункту 7 договору ухиляється від укладання договору участі у комплексній забудові території та не повертає, відповідно пункту 2 договору, сплачені грошові кошти.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ТОВ Кондитер-Інвест на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором від 31 березня 2016 року у розмірі 202 272,99 грн.

Стягнуто з ТОВ Кондитер-Інвест на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором від 31 березня 2016 року у розмірі 80 337,98 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ТОВ Кондитер-Інвест на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 154 682,29 грн.

Стягнуто з ТОВ Кондитер-Інвест на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 54 294,78 грн.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Головненка Д. О. на постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2019 року п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 960 500 грн (1 921* 500).

Предметом спору у даній справі є вимога майнового характеру, а саме - про стягнення з відповідача авансу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на користь позивача ОСОБА_1 у загальному розмірі 202 272,99 грн, а на користь позивача ОСОБА_2 у загальному розмірі80 337,98 грн.

Таким чином, ціна позову у даній справі становить 282 610,97 грн (202 272,99 + 80 337,98), що станом на 01 січня 2019 року не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 960 500 грн (1 921 * 500).

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Верховний Суд урахував ціну позову, предмет позову, складність та прийшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Вказівка в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для відкриття касаційного провадження Верховним Судом, оскільки оскаржені рішення ухвалені у малозначній справі.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Головненка Дмитра Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кондитер-Інвест про стягнення авансу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Коротенко