Постанова

від 02.07.2019 по справі 480/4346/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 р. м. ХарківСправа № 480/4346/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Гуцала М.І.,

Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

головного спеціаліста Марченка О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмежною відповідальністю "Інвентум Україна" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.03.2019, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко (повний текст складено 29.03.19) по справі № 480/4346/18

за позовом Товариства з обмежною відповідальністю "Інвентум Україна"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Інвентум Україна , звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2018 №0005761407 та №0005751407.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає доводи щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявності належних доказів реальності господарських операцій з ТОВ Буд Сервіс та ТОВ Лайт-Ком .

В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, стверджуючи про достатність підстав для задоволення позову. Зокрема, звертає увагу суду на тому, що у податкового органу не виникало сумнівів на час реєстрації податкових накладних за спірними господарськими операціями, незважаючи на відповідні повноваження з зупинення їх реєстрації за встановленими критеріями оцінки ступеня ризиків. Вказує на фактичне використання придбаних товарів у власній господарській діяльності з діловою метою.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наводить доводи про безпідставність її вимог. Просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вказував на негативну інформацію щодо документального оформлення нереальних господарських операцій, зокрема, дефектність товаро-транспортних накладних. Також, відсутність реального характеру укладених позивачем угод підтверджується негативною податковою інформацією, зібраною у відповідності до ст. 74 ПК України, щодо відсутності контрагентів за податковою адресою, незначна кількість працівників у таких контрагентах, наявність кримінальних проваджень у відношенні групи осіб за ч. 2 ст. 205 та ч. 2 ст. 209 КК України щодо створення низки фіктивних підприємств, в тому числі ТОВ Буд Сервіс , та за ч. 5 ст. 191 КК України щодо формування податкового кредиту за рахунок підприємств з ознаками фіктивності, в тому числі ТОВ Лайт-ком та ТОВ Буд Сервіс .

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 12.10.2018 по 23.10.2018 ГУ ДФС у Сумській області була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Буд Сервіс та ТОВ Лайт-Ком за березень 2018 року.

В ході перевірки, висновки якої зафіксовані в акті від 30.10.2018 №7200/18-28-14-07/36437713/166 (а.с.16-41), податковим органом було встановлено порушення п.п. а п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.10, ст.201 Податкового Кодексу України, а саме: заниження податку на додану вартість за березень 2018 року на загальну суму 522113 грн. та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за березень 2018 року на загальну суму 501098 грн.

На підставі висновків акту перевірки 09.11.2018 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0005751407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 652641,25 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням - 522113 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 130528,25грн. (а.с.13);

- №0005761407, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2018 року на 501098 грн. (а.с.14).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відсутні докази реальності виконання позивачем спірних господарських операцій. За висновками суду першої інстанції постачання товару було оформлено лише документально та не спрямовано на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на вимоги діючого законодавства на час спірних правовідносин сторін та фактичні обставини справи.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондується з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Згідно підпункту 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, будь-яка операція платника повинна бути спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому, економічний ефект не обов`язково повинен спостерігатися негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов`язань та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

На підтвердження договору поставки №109 від 01.03.2018, укладеного позивачем з ТОВ «Буд Сервіс» , було надано копії видаткових накладних, копії товарно-транспортних накладних, копію договору-заявки на транспортне обслуговування, копію акта здачі-приймання робіт (надання послуг), копії платіжних доручень, копії накладних на переміщення, копії оборотно-сальдових відомостей по рахунку 221, копії актів на списання товарів, копію протоколу обшуку, копії податкових накладних (а.с.58-103,161, 167-169).

Разом з тим, в ході перевірки було встановлено наявність іншого договору між позивачем та ТОВ «Буд Сервіс» тією ж датою щодо поставки товару за №010301 (а.с.21-22), з відмінними умовами постачання та оплати (а.с.181). Суд першої інстанції не прийняв до уваги пояснення позивача, що під час надання документів на перевірку в одній папці перебував договір №109 від 01.03.2018 (а.с.58-61) та лише проект договору №010301 (а.с.181), який фактично не виконувався. Обгрунтовуючи свою позицію вимогами ч. ч. 4, 5, 6 ст. 181 Господарського кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких протоколів розбіжностей, листів чи інших доказів, складених на підтвердження проведення переговорів для укладення договору поставки, на виконання вказаних вище норм, представником позивача суду не було надано.

Колегія суддів вважає, що сам факт виявлення двох редакцій договору з одним і тим же контрагентом щодо одного і того ж предмету господарських операцій не може свідчити про відсутність реальності їх здійснення. При цьому враховуються пояснення позивача про виконання саме договору № 103 від 01.03.2019, копія якого була надана на запит відповідача до початку проведення перевірки на підтвердження суми заявленого податкового кредиту за березень 2018 року.

Відсутність протоколу розбіжностей не впливає на дійсність укладеного договору № 103 від 01.03.2019 з ТОВ «Буд Сервіс» та не може бути підтвердженням порушення платником податків податкового законодавства. Вирішення спору щодо укладених умов виконання договірних відносин можливий лише між його сторонами, проте відповідні судові рішення з цього приводу відсутні, як відсутні й докази існування такого спору між позивачем та ТОВ Буд Сервіс .

Згідно копії платіжного доручення від 30.01.2019 №12991 сплата 1500000 грн. (а.с.161) здійснювалася саме за умовами договору №010301 від 01.03.2018 (а.с.158-161). Проте, згідно листа позивача від 30.01.2019 №76-1/19 про повернення помилково перерахованих коштів (а.с.176), 31.01.2019 ТОВ «Буд Сервіс» платіжним дорученням №1921 повернуло вказані кошти (а.с.177), а 01.03.2019 за іншим платіжним дорученням за №13281 ТОВ «Інвентум Україна» знову здійснило перерахування ТОВ «Буд Сервіс» 1500000 грн., проте за умовами договору №109 від 01.03.2018 (а.с.178).

Суд першої інстанції не прийняв такі докази лише з тих підстав, що вони були долучені лише 15.03.2019, після дослідження в судовому засіданні 12.02.2019 акта перевірки, в якому зафіксовано факт укладення позивачем з даним контрагентом двох договорів стосовно одного предмета поставки. Разом з тим, зазначені обставини є належним підтвердженням фактичних довгострокових господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Буд Сервіс» саме за укладеним договором №109 від 01.03.2018, пунктом п. 6.1 та п. 6.2 якого передбачалась співпраця у визначеній умовами договору сфері, в тому числі щодо оплати поставленого товару. Помилковість зазначення номера договору у платіжному дорученні, виправлена в подальшому самостійно платником податків, за відсутності заперечень з приводу предмету здійсненої оплати між сторонами, не може свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій з придбання товару.

Згідно п. 5.2 умов договору №109 від 01.03.2019, 100% суми кожної поставки сплачується по факту поставки в термін 5 календарних днів після переходу право власності на товар. Посилаючись на п. 6.1 договору про його дію до 31.12.2018 (а.с.59), суд першої інстанції на підтвердження своїх висновків про відсутність реальності господарських операцій вказав на часткову оплату придбаного товару (а.с.178) за відсутності доказів проведення претензійної роботи позивачем.

Такі висновки суду є недостатньо обгрунтованими, з огляду на вищезазначені фактичні обставини справи здійснених позивачем безготівкових розрахунків, що відповідає умовам п. 5.3 договору №109 від 01.03.2019 про зарахування грошових коштів в оплату за отриманий товар в рахунок погашення заборгованості послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Лайт-Ком» . Суд першої інстанції критично оцінив ствердження позивача про укладення договору поставки шляхом обміну відповідними документами, посилаючись на нормами ст. ст. 174, 180, 181, 266 Господарського кодексу України, оскільки з наданих документів неможливо з`ясувати, який саме товар за родовими та індивідуальними ознаками був придбаний позивачем у ТОВ «Лайт-Ком» .

Колегія суддів, не погоджуючись з доведеністю факту нереального характеру здійснення спірних господарських операцій, виходить не лише з наявних у матеріалах справи податкової та видаткової накладної на загальну суму 1699641,94 грн. (а.с.68,169), згідно яких позивач придбав різного роду ручний інструмент, але й наданих накладних на переміщення товару, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 221, акту про списання товару (а.с. 72 - 96), згідно яких вбачається фактичне придбання та використання певного виду інструменту та допоміжного обладнання.

При цьому враховуються не спростовані пояснення позивача про використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, зокрема, при виконанні підрядних робіт: заміна труб котагрегату ТП-15 на ТОВ Євро-Реконструкція за договором підряду № 20/03-04/60 від 28.03.2018; капітального ремонту кільцевої печі №4 ТЛЦ на ПАТ Металургічний комбінат Азовсталь за договором підряду № 2018/146ск від 26.06.2018; заміні футеровки стелі печі з виготовлення металоконструкцій та ремонту амбразур пальників на ТОВ Енергія України за договором підряду № 0108/18-Пд від 01.08.2018 (копії договорів підряду наявні в матеріалах справи).

Також, одним з основних аргументів правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень судом першої інстанції зазначені обставини, взяті з ухвали Печерського районного суду м. Києва по справі №757/15417/18-к, згідно якої Управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з дослідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000002137 від 01.07.2017 за ч.2 ст. 209 Кримінального кодексу України щодо особи, яка в період з 2016 року, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_1 , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА 6 та іншими особами, створила та придбала низку суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає у проведенні фінансово-господарських операцій по переведенню безготівкових коштів у готівку, формуванню дебіторської заборгованості, витрат та податкового кредиту для інших суб`єктів підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, цінних паперів, виконання робіт, надання послуг.

Зазначена група осіб, використовуючи реквізити низки суб`єктів підприємницької діяльності з ознаками фіктивності, а саме:… ТОВ «БУД СЕРВІС.» (ЄДРПОУ 41386561)… вчиняла дії, пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також надання послуг по ухиленню від сплати податків до державного бюджету підприємствами реального сектору економіки. Дії групи осіб, які використовуючи підконтрольні їм фіктивні підприємства та здійснюють незаконну діяльність, кваліфіковано за ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209 КК України.

Крім того, згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва по справі №757/43808/18-к, управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з дослідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018000000001581 від 26.06.2018, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України. Проведеним аналізом баз даних ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що ПП «Некст Ойл Трейд» (код 40289067) та ТОВ «Енергомонтаж 21» (код 39478930) здійснюють підприємницьку діяльність пов`язану з поставками природного газу Сєверодонецьке міжрайонне управління по експлуатації газового господарства - філія ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» (код 20188365).

В той же час, ТОВ «Енергомонтаж 21» (код 39478930) сформувало свій податковий кредит за рахунком ряду підприємств з ознаками «фіктивності» , зокрема, ТОВ «Лайт-ком» (код 41556656),…ТОВ «Буд Сервіс.» (код 41386561)…

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи позивача про необхідність врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2018 у справі №822/2348/16, від 27.03.2018 у справі №816/809/17, згідно яких наявність кримінального провадження, що перебуває у правоохоронних органів, що здійснюються його розслідування за фактом фіктивного підприємства контрагента позивача може мати юридично-правове значення, але не виключно, у випадку наявності вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, як такі, що є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За висновками суду першої інстанції необхідно врахувати постанову Верховного Суду у справі №802/1233/16-а від 25.09.2018, згідно якої наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Проте, зазначене обгрунтування судового рішення може бути застосовано виключно щодо взаємовідносин з ТОВ Буд Сервіс , створення і діяльність якого розслідується за ознаками ч. 2 ст. 205 КК України. В той же час діяльність ТОВ Лайт-Ком є предметом опосередкованого досудового розслідування по кримінальній справі, порушеній за ч. 5 ст. 191 КК України щодо посадових осіб інших суб`єктів підприємницької діяльності.

Крім цього, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не було встановлено завершення досудового розслідування по зазначеним кримінальним справам, а тим паче наявність судових рішень за результатами їх розгляду, що унеможливлює прийняття доводів податкового органу щодо фіктивності контрагентів позивача лише на підставі факту наявності кримінального розслідування. Адже, відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно, вищезазначені доводи про наявність кримінальних проваджень самі по собі не можуть бути достатньою підставою для висновків про вчинення позивачем господарських операцій без розумної економічної причини.

Колегія суддів, обгрунтовуючи висновки про наявність підстав для задоволення позову за наявної інформації про порушені кримінальні провадження стосовно ознак фіктивності контрагентів платника податку враховує відповідну правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 21.05.2019 у справі №804/887/17, від 28.05.2019 у справі №826/15112/16.

Доводи суду першої інстанції про невідповідність значного обсягу поставленого товару даним інформаційних баз ДФС України, зокрема, податкових розрахунків форми 1ДФ за І квартал 2018 року, згідно яких на підприємствах-постачальниках працювало 1 особа (ТОВ «Лайт-Ком» ) та 5 осіб (ТОВ «Буд Сервіс» ), даних Єдиного реєстру податкових накладних щодо відсутності у вказаних контрагентів власних та орендованих основних фондів, складських приміщень теж не можуть бути достатнім доказом відсутності реального характеру спірних господарських операцій.

Дійсно, згідно податкової інформації (баз даних ДФС), встановлено, що контрагенти позивача не є виробниками реалізованої згідно видаткових накладних продукції, проте зазначена обставина не може слугувати належним доказом відсутності реального характеру договірних відносин, а навпаки підтверджує участь таких контрагентів у діловому товарообороті в якості посередників, діяльність яких не завжди потребує значної кількості працюючих осіб та наявність основних фондів.

Відсутність сертифікатів якості або інших документів, що свідчили б про якість та походження придбаних товарів, не свідчить про відсутність документів первинного бухгалтерського чи податкового обліку, зберігання яких є обов`язковим для платника податку. В той же час, податковий орган не позбавлений був можливості в ході проведення перевірки пересвідчитись у фактичному знаходженні чи відсутності придбаних товарів значного асортименту на складах. Наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації, а не при їх використанні у власній господарській діяльності, а тому така обставина не може впливати на оподаткування спірних операцій.

Колегія суддів вважає, що реальність операцій з придбання товару, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит звітного періоду, досліджена та підтверджена на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку (податкові та видаткові накладні), які відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а саме: розкривають зміст та обсяг господарських операцій з придбання обумовлених договорами товарів (містять найменування товару, одиницю виміру та ціну, прізвища осіб, відповідальних за передачу-отримання товару). Заперечення щодо невідповідності первинних документів вимогам податкового обліку у контролюючого органу відсутні, окрім виявлених недоліків товарно-транспортних накладних, наданих позивачем на підтвердження реальності переміщення товару.

Дійсно, у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних на транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Буд Сервіс» та ТОВ «Лайт-Ком» наявні лише підписи відповідальних осіб вантажовідправника та вантажоодержувача та печатка підприємства, без розшифровки підписів та конкретизації посади відповідальних осіб. Проте, не зазначення у товарно-транспортних накладних розшифровки підпису особи, що надала або отримала товарно-матеріальні цінності не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.1 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, а тим більш недоліки, товарно-транспортної накладної, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася.

Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними в постанові від 16.05.2019 у справі № 813/552/15.

З матеріалів справи встановлено, що основні види господарської діяльності позивача у перевірений період відповідає умовам укладених договорів, що свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій.

Системний аналіз матеріалів справи дозволяє дійти висновку, що попри недоліки ТТН, реальність здійснених позивачем операцій не викликає ґрунтовних сумнівів.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Жодних доказів відсутності факту отримання та оплати товару матеріалів справи не містять. Навпаки, в матеріалах справи міститься копія журналу реєстрації в`їзду і виїзду автомобільного транспорту по ТОВ Інвентум Україна , розпочатого 01.01.2018, згідно записів яких підтверджується транспортування за наданими до перевірки товарно-транспортними накладними.

В ході судового розгляду було встановлено, що транспортування придбаної продукції у ТОВ Буд Сервіс здійснювалось за договором-заякою № 19/03 на транспортне обслуговування від 19.03.2018, укладеного з ФОП Туркевич В.Л., відповідно транспортної накладної від 19.03.2018 №263. У зазначенй накладній відповідальною особою вантажовідправника вказано директора ТОВ Буд Сервіс Шклярського Анатолія Анатолійовича, а отримувачем вантажу водія-експедитора ОСОБА_2 .. Транспортування придбаної у ТОВ Лайт-Ком продукції здійснювалось позивачем за договором-заявкою № 19/03-1 на транспортне обслуговування від 19.03.2018, укладеного з ФОП Туркевич В.Л., відповідно товарно-транспортної накладної № 36 від 19.03.2018, в якій зазначено вантажовідправником директора ТОВ Лайт-Ком ОСОБА_3 , отримувачем товару водія-експедитора ОСОБА_4 .

В обидвох випадках доставка товару відбувалася на основний склад позивача, розташований у м. Суми по проспекту Курському, 147, який позивач орендує у ТОВ Індустріальний парк Патріот , згідно договору суборенди нерухомого майна № 0047/17 від 01.08.2017.

За результатами наданих транспортних послуг були складені акти здачі-прийняття робіт з транспортування товару № ОУ-0000172 та № ОУ-0000173, підписані директором ТОВ Інвентум Україна Ж.В.Талац та ФОП ОСОБА_5 . Оплата за надані послуги була здійснена позивачем у безготівковій формі платіжними дорученнями № 11582 від 22.06.2018 та № 11139 від 22.03.2018, № 11459 від 23.05.2018.

З матеріалів справи встановлено, що суми податку на додану вартість за спірними договорами з ТОВ Лайт-Ком та ТОВ Буд Сервіс позивачем було включено до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов`язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

В наданих позивачем до суду документах наявні необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , зі змісту кожного договору вбачається обумовленість сторін щодо предмету договору, вартості, умов оплати та інших істотних умов, які свідчать про укладення договору з метою реального його виконання, а тому доводи апеляційної скарги щодо нереальності укладених позивачем господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів того, що податкові накладні, оформлені ТОВ Лайт-Ком та ТОВ Буд Сервіс не відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, позивач, виконавши вимоги законодавства та сплативши податок на додану вартість в ціні придбаних товарів ТОВ Лайт-Ком та ТОВ Буд Сервіс , які в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні, правомірно включив суми податку на додану вартість за цими договорами до податкового кредиту за перевірений період.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що подані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесені позивачем витрати у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб`єкта господарювання (в оплату вартості придбаних товарів) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Згідно п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податковим органом не надано доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента об`єктивної неможливості здійснення господарських операцій, або ж відсутності можливості залучення до виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем третіх осіб.

Також податковим органом не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаних угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

Оскільки відповідачем правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не доведено, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість, що зумовлює наявність підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України, для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги про скасування судового рішення та прийняття нового про задоволення позову.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмежною відповідальністю "Інвентум Україна" задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 по справі № 480/4346/18 скасувати. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмежною відповідальністю "Інвентум Україна" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень.

Скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 09.11.2018 № 0005761407 та № 0005751407.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець А.П. Бенедик Повний текст постанови складено 08.07.2019.