Постанова

від 04.06.2020 по справі 480/4346/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №480/4346/18

адміністративне провадження №К/9901/21748/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інвентум Україна до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ТОВ Інвентум Україна (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до ГУ ДФС у Сумській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 9 листопада 2018 року №0005751407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 652641,25 грн (за податковим зобов`язанням - 522113 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 130528,25 грн), та №0005761407, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2018 року на 501098 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначало, що висновки ГУ ДФС у Сумській області щодо завищення податкового кредиту за березень 2018 року по операціям з контрагентом ТОВ Буд Сервіс на суму 739937,34 грн та ТОВ Лайт-Ком на суму 283273,66 грн, за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки, не відповідають нормам чинного законодавства України, оскільки суми податку на додану вартість, які підлягали сплаті у зв`язку з придбанням товару, підтверджені податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому такі суми підлягають включенню до складу податкового кредиту.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДФС у Сумській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 12 по 23 жовтня 2018 року ГУ ДФС у Сумській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Буд Сервіс та ТОВ Лайт-Ком за березень 2018 року.

В ході перевірки, висновки якої зафіксовані в акті від 30 жовтня 2018 року №7200/18-28-14-07/36437713/166, податковим органом встановлено порушення п.п. а п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10, ст.201 ПК України, а саме: заниження податку на додану вартість за березень 2018 року на загальну суму 522113 грн та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за березень 2018 року на загальну суму 501098 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 9 листопада 2018 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0005751407, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 652641,25 грн, у т.ч. за податковим зобов`язанням - 522113 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 130528,25грн;

- №0005761407, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2018 року на 501098 грн.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відсутні докази реальності виконання позивачем спірних господарських операцій. За висновками суду першої інстанції постачання товару було оформлено лише документально та не спрямовано на реальне настання правових наслідків.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що подані Товариством документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних відносинах, а понесені ним витрати шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб`єкта господарювання (в оплату вартості придбаних товарів) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондується з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Згідно із підпунктом 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, будь-яка операція платника повинна бути спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому, економічний ефект не обов`язково повинен спостерігатися негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов`язань та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

На підтвердження договору поставки від 1 березня 2018 року №109, укладеного позивачем з ТОВ Буд Сервіс , Товариством надано копії видаткових накладних, копії товарно-транспортних накладних, копію договору-заявки на транспортне обслуговування, копію акта здачі-приймання робіт (надання послуг), копії платіжних доручень, копії накладних на переміщення, копії оборотно-сальдових відомостей по рахунку 221, копії актів на списання товарів, копії податкових накладних.

Разом з тим, в ході перевірки податковим органом встановлено наявність іншого договору між позивачем та ТОВ Буд Сервіс тією ж датою щодо поставки товару за №010301 (а.с. 181-182), з відмінними умовами постачання та оплати. Суд першої інстанції не прийняв до уваги пояснення позивача, що під час надання документів на перевірку в одній папці перебував договір №109 від 1 березня 2018 року та проект договору №010301 (а.с.181), який фактично не виконувався. Обґрунтовуючи свою позицію вимогами частин четвертої, п`ятої та шостої статті 181 ГК України, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких протоколів розбіжностей, листів чи інших доказів, складених на підтвердження проведення переговорів для укладення договору поставки, на виконання вказаних вище норм, представником позивача суду не було надано.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції, обґрунтовано зазначив, що сам факт виявлення двох редакцій договору з одним і тим же контрагентом щодо одного і того ж предмету господарських операцій не може свідчити про відсутність реальності їх здійснення. При цьому судом враховано пояснення позивача про виконання саме договору від 1 березня 2018 року №109, копія якого була надана на запит відповідача до початку проведення перевірки на підтвердження суми заявленого податкового кредиту за березень 2018 року.

Відсутність протоколу розбіжностей не впливає на дійсність укладеного договору від 1 березня 2018 року №109 з ТОВ Буд Сервіс та не може бути підтвердженням порушення платником податків податкового законодавства. Вирішення спору щодо укладених умов виконання договірних відносин можливий лише між його сторонами, проте відповідні судові рішення з цього приводу відсутні, як відсутні й докази існування такого спору між позивачем та ТОВ Буд Сервіс .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно із копією платіжного доручення від 30 січня 2019 року №12991 сплата 1500000 грн (а.с.161) здійснювалася саме за умовами договору від 1 березня 2018 року №010301 (а.с.158-161). Проте, згідно листа позивача від 30 січня 2019 року №76-1/19 про повернення помилково перерахованих коштів (а.с. 176), 31 січня 2019 року ТОВ Буд Сервіс платіжним дорученням №1921 повернуло вказані кошти (а.с.177), а 1 березня 2019 року за іншим платіжним дорученням №13281 ТОВ Інвентум Україна знову здійснило перерахування ТОВ Буд Сервіс 1500000 грн, проте за умовами договору від 1 березня 2018 року №109 (а.с.178).

Зазначені обставини є належним підтвердженням фактичних господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ Буд Сервіс саме за укладеним договором від 1 березня 2018 року №109, пунктом п.6.1 та п.6.2 якого передбачалась співпраця у визначеній умовами договору сфері, в тому числі щодо оплати поставленого товару. Помилковість зазначення номера договору у платіжному дорученні, виправлена в подальшому самостійно платником податків, за відсутності заперечень з приводу предмету здійсненої оплати між сторонами, не може свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій з придбання товару.

Згідно із п.5.2 договору від 1 березня 2018 року №109 100% суми кожної поставки сплачується по факту поставки в термін 5 календарних днів після переходу право власності на товар. Посилаючись на п.6.1 договору про його дію до 31 грудня 2018 року (а.с. 59), суд першої інстанції на підтвердження своїх висновків про відсутність реальності господарських операцій вказав на часткову оплату придбаного товару (а.с. 178) за відсутності доказів проведення претензійної роботи позивачем.

Такі висновки суду є помилковим, з огляду на вищезазначені фактичні обставини справи здійснених позивачем безготівкових розрахунків, що відповідає умовам п.5.3 договору від 1 березня 2018 року №109 про зарахування грошових коштів в оплату за отриманий товар в рахунок погашення заборгованості послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ Лайт-Ком , суд першої інстанції критично оцінив твердження позивача про укладення договору поставки шляхом обміну відповідними документами, посилаючись на нормами статей 174, 180, 181, 266 ГК України, оскільки з наданих документів неможливо з`ясувати, який саме товар за родовими та індивідуальними ознаками був придбаний позивачем.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з доведеністю факту нереального характеру здійснення спірних господарських операцій, виходив з наявних у матеріалах справи податкової та видаткової накладної на загальну суму 1699641,94 грн (а.с. 68,169), згідно яких позивач придбав різного роду ручний інструмент, але й наданих накладних на переміщення товару, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 221, акту про списання товару (а.с. 72 - 96), згідно яких вбачається фактичне придбання та використання певного виду інструменту та допоміжного обладнання.

При цьому, судом враховано пояснення позивача про використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, зокрема, при виконанні підрядних робіт: заміна труб котагрегату ТП-15 на ТОВ Євро-Реконструкція за договором підряду від 28 березня 2018 року №20/03-04/60; капітального ремонту кільцевої печі №4 ТЛЦ на ПАТ Металургічний комбінат Азовсталь за договором підряду від 26 червня 2018 року №2018/146ск; заміні футеровки стелі печі з виготовлення металоконструкцій та ремонту амбразур пальників на ТОВ Енергія України за договором підряду від 1 серпня 2018 року №0108/18-Пд.

Також, одним з основних аргументів правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень судом першої інстанції зазначені обставини, взяті з ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі №757/15417/18-к, згідно якої Управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з дослідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000002137 від 01.07.2017 за ч.2 ст.209 КК України щодо особи, яка в період з 2016 року, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА 6 та іншими особами, створила та придбала низку суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає у проведенні фінансово-господарських операцій по переведенню безготівкових коштів у готівку, формуванню дебіторської заборгованості, витрат та податкового кредиту для інших суб`єктів підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, цінних паперів, виконання робіт, надання послуг.

Зазначена група осіб, використовуючи реквізити низки суб`єктів підприємницької діяльності з ознаками фіктивності, а саме:ТОВ БУД СЕРВІС (ЄДРПОУ 41386561) вчиняла дії, пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також надання послуг по ухиленню від сплати податків до державного бюджету підприємствами реального сектору економіки. Дії групи осіб, які використовуючи підконтрольні їм фіктивні підприємства та здійснюють незаконну діяльність, кваліфіковано за ч.2 ст.205, ч.2 ст.209 КК України.

Крім того, згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі №757/43808/18-к, управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з дослідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018000000001581 від 26.06.2018, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. Проведеним аналізом баз даних ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що ПП Некст Ойл Трейд (код 40289067) та ТОВ Енергомонтаж 21 (код 39478930) здійснюють підприємницьку діяльність пов`язану з поставками природного газу Сєверодонецьке міжрайонне управління по експлуатації газового господарства - філія ПАТ по газопостачанню та газифікації Луганськгаз (код 20188365).

В той же час, ТОВ Енергомонтаж 21 (код 39478930) сформувало свій податковий кредит за рахунком ряду підприємств з ознаками фіктивності , зокрема, ТОВ Лайт-ком (код 41556656),ТОВ Буд Сервіс. (код 41386561).

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи позивача про необхідність врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 травня 2018 року у справі №822/2348/16, від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17, згідно яких наявність кримінального провадження, що перебуває у правоохоронних органів, що здійснюються його розслідування за фактом фіктивного підприємства контрагента позивача може мати юридично-правове значення, але виключно, у випадку наявності вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, як такі, що є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За висновками суду першої інстанції необхідно врахувати постанову Верховного Суду у справі від 25 вересня 2018 року №802/1233/16-а, згідно якої наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 КК України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, зазначене може бути застосовано виключно щодо взаємовідносин з ТОВ Буд Сервіс , створення і діяльність якого розслідується за ознаками ч.2 ст.205 КК України. В той же час діяльність ТОВ Лайт-Ком є предметом опосередкованого досудового розслідування по кримінальній справі, порушеній за ч.5 ст.191 КК України щодо посадових осіб інших суб`єктів підприємницької діяльності.

Крім цього, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не було встановлено завершення досудового розслідування по зазначеним кримінальним справам, а тим паче наявність судових рішень за результатами їх розгляду, що унеможливлює прийняття доводів податкового органу щодо фіктивності контрагентів позивача лише на підставі факту наявності кримінального розслідування. Адже, відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно, вищезазначені доводи про наявність кримінальних проваджень самі по собі не можуть бути достатньою підставою для висновків про вчинення позивачем господарських операцій без розумної економічної причини.

Обґрунтовуючи висновки про наявність підстав для задоволення позову за наявної інформації про порушені кримінальні провадження стосовно ознак фіктивності контрагентів платника податку, суд апеляційної інстанції врахував відповідну правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 21 травня 2019 року у справі №804/887/17 та від 28 травня 2019 року у справі №826/15112/16.

Доводи суду першої інстанції про невідповідність значного обсягу поставленого товару даним інформаційних баз ДФС України, зокрема, податкових розрахунків форми 1ДФ за І квартал 2018 року, згідно яких на підприємствах-постачальниках працювало 1 особа (ТОВ Лайт-Ком ) та 5 осіб (ТОВ Буд Сервіс ), даних Єдиного реєстру податкових накладних щодо відсутності у вказаних контрагентів власних та орендованих основних фондів, складських приміщень теж не можуть бути достатнім доказом відсутності реального характеру спірних господарських операцій.

Дійсно, згідно податкової інформації (баз даних ДФС), встановлено, що контрагенти позивача не є виробниками реалізованої згідно видаткових накладних продукції, проте зазначена обставина не може слугувати належним доказом відсутності реального характеру договірних відносин, а навпаки підтверджує участь таких контрагентів у діловому товарообороті в якості посередників, діяльність яких не завжди потребує значної кількості працюючих осіб та наявність основних фондів.

Відсутність сертифікатів якості або інших документів, що свідчили б про якість та походження придбаних товарів, не свідчить про відсутність документів первинного бухгалтерського чи податкового обліку, зберігання яких є обов`язковим для платника податку. В той же час, податковий орган не позбавлений був можливості в ході проведення перевірки пересвідчитись у фактичному знаходженні чи відсутності придбаних товарів значного асортименту на складах. Наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації, а не при їх використанні у власній господарській діяльності, а тому така обставина не може впливати на оподаткування спірних операцій.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що реальність операцій з придбання товару, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит звітного періоду, досліджена та підтверджена на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку (податкові та видаткові накладні), які відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а саме: розкривають зміст та обсяг господарських операцій з придбання обумовлених договорами товарів (містять найменування товару, одиницю виміру та ціну, прізвища осіб, відповідальних за передачу-отримання товару). Заперечення щодо невідповідності первинних документів вимогам податкового обліку у контролюючого органу відсутні, окрім виявлених недоліків товарно-транспортних накладних, наданих позивачем на підтвердження реальності переміщення товару.

Так, у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних на транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ Буд Сервіс та ТОВ Лайт-Ком наявні лише підписи відповідальних осіб вантажовідправника та вантажоодержувача та печатка підприємства, без розшифровки підписів та конкретизації посади відповідальних осіб. Проте, не зазначення у товарно-транспортних накладних розшифровки підпису особи, що надала або отримала товарно-матеріальні цінності не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення №88).

Згідно із пунктом 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2 Положення №88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до статті 9 Закону №996-ХIV та пункту 2.4 Положення №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку, наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, а тим більш недоліки, товарно-транспортної накладної, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася.

Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16 травня 2019 року у справі №813/552/15.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що основні види господарської діяльності позивача у перевірений період відповідає умовам укладених договорів, що свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Жодних доказів відсутності факту отримання та оплати товару матеріалів справи не містять. Навпаки, в матеріалах справи міститься копія журналу реєстрації в`їзду і виїзду автомобільного транспорту по ТОВ Інвентум Україна , розпочатого 1 січня 2018 року, згідно записів яких підтверджується транспортування за наданими до перевірки товарно-транспортними накладними.

В ході судового розгляду встановлено, що транспортування придбаної продукції у ТОВ Буд Сервіс здійснювалось за договором-заякою №19/03 на транспортне обслуговування від 19 березня 2018 року, укладеного з ФОП ОСОБА_1 , відповідно транспортної накладної від 19 березня 2018 року №263. У зазначеній накладній відповідальною особою вантажовідправника вказано директора ТОВ Буд Сервіс Шклярського А.А. , а отримувачем вантажу водія-експедитора ОСОБА_3 . Транспортування придбаної у ТОВ Лайт-Ком продукції здійснювалось позивачем за договором-заявкою №19/03-1 на транспортне обслуговування від 19 березня 2018 року, укладеного з ФОП ОСОБА_1 , відповідно товарно-транспортної накладної №36 від 19 березня 2018 року, в якій зазначено вантажовідправником директора ТОВ Лайт-Ком Пономарьова Д.В. , отримувачем товару водія-експедитора ОСОБА_5 .

В обидвох випадках доставка товару відбувалася на основний склад позивача, розташований у м. Суми по проспекту Курському, 147 , який позивач орендує у ТОВ Індустріальний парк Патріот , згідно договору суборенди нерухомого майна від 1 серпня 2017 року №0047/17.

За результатами наданих транспортних послуг були складені акти здачі-прийняття робіт з транспортування товару №ОУ-0000172 та №ОУ-0000173, підписані директором ТОВ Інвентум Україна Ж.В.Талац та ФОП ОСОБА_1 . Оплата за надані послуги була здійснена позивачем у безготівковій формі платіжними дорученнями №11582 від 22 червня 2018 року та №11139 від 22 березня 2018 року, №11459 від 23 травня 2018 року.

Суми податку на додану вартість за спірними договорами з ТОВ Лайт-Ком та ТОВ Буд Сервіс позивачем було включено до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно із п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов`язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

В наданих позивачем документах наявні необхідні реквізити, передбачені частиною другою статті 9 Закону №996-ХIV, зі змісту договорів вбачається обумовленість сторін щодо предмету договору, вартості, умов оплати та інших істотних умов, які свідчать про укладення договору з метою реального його виконання, а тому доводи касаційної скарги щодо нереальності здійснених позивачем господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 9 листопада 2018 року №0005751407 та №0005761407 є неправомірними та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства, а тому вимоги Товариства щодо їх скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що в межах даної справи оцінка доказів судом апеляційної інстанції, на підставі яких суд встановив обставини у справі, відповідає правилам оцінки доказів, зокрема правилам оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.

Встановлення або визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додаткова перевірка доказів відповідно до частини другої статті 341 КАС України знаходиться поза межами касаційного перегляду справи.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх