Рішення

від 27.06.2019 по справі 902/200/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" червня 2019 р. Cправа №902/200/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом приватного підприємства "Успіх МЛ", м.Вінниця

до приватного сільськогосподарського підприємства "Вікторія", с.Ратуш Ямпільського району Вінницької області

про стягнення 49201 грн неустойки згідно договору поставки

за участю представників сторін:

позивача: Вдовиченко М.І., діє на підставі ордера;

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 07.03.2019 надійшла позовна заява приватного підприємства "Успіх МЛ" про стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства "Вікторія" 49201,00 грн., в т.ч. 36046,5 грн штрафу за відмову поставки товару в строки, встановлені договором №181218 від 18.12.2018, та пені за затримку поставки товару в розмірі 13154,5 грн.

За вказаним позовом ухвалою суду від 12.03.2019 відкрито провадження у справі №902/200/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

14.06.2019 судом постановлено ухвалу про призначення судового засідання по розгляду справи по суті на 27.06.2019.

На визначену судом дату (27.06.2019) з`явився представник позивача. Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, ухвалою суду від 14.06.2019, а також додатково шляхом оформлення відповідної телефонограми № 902/200/19/835/19 від 12.06.2019.

Вказаний вид повідомлення узгоджується із приписами ч.6 ст.120 ГПК України, відповідно до якої, суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту також - ГПК України) зобов`язують сторони користуватись рівними процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 81, 182 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень.

Положеннями ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Під час судового засідання 27.06.2019 суд оголосив про закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, у зв`язку із чим перейшов до судових дебатів. Під час судових дебатів позивач підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Закінчивши судові дебати, суд вийшов до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та оголосив орієнтовний час повернення з нарадчої кімнати.

На оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду представники сторін не з`явилися.

З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що неявка відповідача в судове засідання 27.06.2019 є підставою до розгляду справи за наявними в ній матеріалами і документами та за відсутності останнього, відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18.12.2018 між Приватним підприємством "Успіх МЛ" (далі по тексту також - покупець, позивач) та приватним сільськогосподарським товариством "Вікторія" (далі по тексту також - продавець, відповідач) укладено договір № 181218 (далі по тексту також - Договір).

Відповідно до предмета Договору, продавець зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити просо жовте (надалі - Товар) на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1. Договору).

Кількість (вага) Товару складає 56 тон (п.2.1 Договору).

Згідно до п.4.1. Договору Продавець здійснює поставку товару в повному обсязі в строк до 05.01.2019.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що покупець зобов`язується оплатити Товар фактично завантажений до моменту його відправлення з місця завантаження.

Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту навантаження на автомобіль Покупця у відповідності з оплаченою кількістю Товару (п.5.2 Договору).

Покупець здійснює оплату за поставлений Товар шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця у відповідності до реквізитів, визначених у рахунку Продавця, протягом 3-х банківських днів від дати отримання наступних документів:

- оригінал чи копії (факсової чи електронної) рахунку-фактури виставленого на суму вартості продукції, що поставляється, із зазначенням кількості Товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати (п.5.3 Договору).

Або шляхом оплати продукції протягом 2-3 банківських днів від дати отримання наступних документів:

- оригінал чи копії (фаскової чи електронної) видаткової та податкової накладних, виписаних у відповідності до діючого законодавства України на 100% вартості поставленого Товару (п.5.4 Договору).

Так, на виконання умов Вказаного договору, відповідачем виставлено рахунок № 27 від 18.12.2018 на оплату 588 000,00 грн за 56 т проса.

В подальшому, позивач, відповідно до платіжних доручень: № 9 від 20.12.2018, № 2 від 22.12.2018, № 6 від 27.12.2018 сплатив на рахунок відповідача 227535,00 грн.

27.12.2018 сторони підписали видаткову накладну № 199 від 27.12.2018, відповідно до якої, ПСП "Вікторія" передала, а ПП "Успіх МЛ" отримало товар в кількості 21,67 т на суму 227535,00 грн.

Листом №1 від 15.01.2019 ПП "Успіх" звернулось до ПСП "Вікторія" з проханням підготувати до відвантаження просо жовте в кількості 34,000 т в термін до 22.01.2019 та повідомити ПП "Успіх Мл" про готовність товару для відвантаження.

Відповідач на вказаний лист не відреагував, відповіді не надав.

Позивач направив на адресу відповідача лист №2 від 14.02.2019 з відмовою від отримання непоставленого товару за договором №181218 від 18.12.2018 та зміни договору в цій частині.

При цьому, суд зазначає, що направлення вказаного листа узгоджується із умовами п.7.1 Договору, відповідно до яких, Покупець має право відмовитися від приймання товару, якщо якість товару не відповідає вимогам визначеним в п.2.3, 2.4, 2.5 Розділу 2 "Кількість та якість товару" та/або якщо поставку товару здійснено пізніше термінів, зазначених в п.4.1 Розділу 4 "Строки та умови поставки".

Враховуючи викладене, решта обумовленого товару на суму 360465,00 грн позивачем відповідачу не передано, тоді як згідно п. 4.1 Договору кінцевий строк поставки товару в повному обсязі визначено - до 05.01.2019.

З огляду на викладене, позивач, з посиланням на п.п. 7.3, 7.4 Договору нарахував відповідачу штраф у розмірі 36046,4 грн та 13154,5 грн - пені. Вказане стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Враховуючи встановлені обставини суд зважає на наступне.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом та зазначалось раніше, умовами Договору визначено обов`язок відповідача поставити позивачу товар в повному обсязі, вартість якого складає 588000,00 грн в строк до 05.01.2019.

При цьому, суд зауважує, що позивачем на виконання умов п.4.4 Договору направлено на адресу відповідача вимогу про підготовку непоставленого товару вартістю 360465,00 грн до відвантаження, яка зі сторони відповідача залишена без виконання.

Одночасно суд зазначає, що умовами Договору не передбачено здійснення позивачем передоплати вартості товару, оскільки, як слідує із змісту п.5.1 Договору позивач зобов`язаний сплатити вартість фактично завантаженого товару, тобто в день поставки товару, що відповідає положенням ст.692 ЦК України.

Частина 1 ст.530 ЦК передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п.1 ч.1 ст.664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З викладеного слідує, що відповідачем порушено зобов`язання щодо поставки товару у визначеній умовами Договору кількості в обумовлені строки.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

І цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як пеня.

Господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК).

При цьому, відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тлумачення вказаних норм дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи ч.2 ст.9 ЦК України та ч.2 ст.4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення положень ч.3 ст.549 ЦК України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання, про що і було досягнуто домовленостей між позивачем та відповідачем у Договорі.

Відповідно до п.7.3 Договору сторони узгодили, що в разі відмови Продавця поставити товар в кількості та на умовах визначених цим Договором після його підписання, Продавець зобов`язаний виплатити Покупцю штраф в розмірі 10% вартості недопоставленого Товару.

Пунктом 7.4 Договору визначено, що у випадку затримки поставки товарів з вини Продавця в терміни, що перевищують зазначені в п.п. 4.1, Продавець зобов`язаний виплатити пеню Покупцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого Товару за кожен день прострочення.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з огляду на викладені приписи Кодексу, правові наслідки прострочення виконання зобов`язання, визначені в п.7.4 Договору, можуть бути застосовані також до випадку невиконання відповідачем, передбаченого умовами Договору, зобов`язання з поставки товару.

З огляду на викладене суд вважає, що вимоги позивача про стягнення штрафу та пені є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що визнаний позивачем період нарахування пені: з 09.01.2019 по 14.02.2019 узгоджується із умовами п.4.1 Договору та приписами чинного законодавства.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування пені та штрафу за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилки, а тому вимоги про стягнення 13154,5 грн пені та 36046,5 грн штрафу підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення нарахування.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача.

Одночасно суд зазначає, що 27.06.2018 від позивача надійшла заява про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати у справі № 902/200/19, яка мотивована неможливістю надати докази, що підтверджують судові витрати ПП "Успіх МЛ" до закінчення судових дебатів. При цьому, останній зазначає, що такі докази будуть надані відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України.

Вирішуючи подану заяву суд враховує положення ч.1 ст. 221 ГПК України, відповідно до яких, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, з метою вирішення питання стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу слід призначити судове засідання.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст.221 ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Вікторія" (с.Ратуш Ямпільського району, Вінницька область, 24534, код ЄДРПОУ 03729747) на користь приватного підприємства "Успіх МЛ" (вул.І.Богуна, буд.3, кв.9, м.Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 36547917) штраф в розмірі 36046,5 грн; 13154,5 грн пені; 1921,00 грн сплаченого судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Призначити судове засідання для вирішення питання стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на 16 липня 2019 року на 12 год. 30 хв. в приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, 3-й поверх), про що повідомити сторони в тому числі шляхом направлення їм телефонограм.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08 липня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул. І.Богуна, буд. АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 , м АДРЕСА_3 );

3 - адвокату позивача - Вдовиченко М.І. (Гніванське АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_5 );

4 - відповідачу (с.Ратуш Ямпільського району, Вінницька область, 24534).