Рішення

від 26.06.2019 по справі 916/1689/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1689/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/1689/17

за позовом Прокурора Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 2) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул.. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945)

до відповідача: Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" (01033, м. Київ, вул.. Шота Руставелі, 39-41, код ЄДРПОУ 02576164)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Представники сторін:

від прокуратури - Бондаревський О.М., посвідчення № 030942, дата видачі : 22.12.14;

від позивача - не з`явився,

від відповідача - Багатченко Ю.В., довіреність № б/н, дата видачі : 07.11.18;

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства Федерації професійних спілок України „Проектно-вишукувальний інститут „Укркурортпроект» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2018 позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 20.02.2019р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.2018р. та рішення господарського суду Одеської області від 12.02.2018р. по справі № 916/1689/17 скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2019р., справу №916/1689/17 передано на розгляд судді Погребної К.Ф., яка своєю ухвалою від 15.03.2019р. прийняла відповідну справу до свого провадження із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2019р. строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів, в порядку ст. 177 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської від 04.06.2019р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи позначено по суті в судовому засіданні.

Відповідач 09.04.2019р. за вх.ГСОО №7014/19 надав до суду письмові пояснення з урахуванням постанови Верхового суду від 20.02.2019р., згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив .

13.03.2014р. реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Підприємству Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" видано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, з якого вбачається, що на підставі ухвал Господарського суду Одеської області від 09.06.2008р. та 06.02.2009р. у справі №20/59-08-999 Підприємство Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" набуло право власності на нежитлове приміщення загальною площею 1996,2кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення 101.

01.04.2015р., на підставі договору купівлі-продажу Підприємство Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" здійснило відчуження на користь ОСОБА_1 39/100 частки вказаного нежитлового приміщення. 01.04.2015р. за Тягур ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 39/100 частки нежитлового приміщення.

Прокурор вказує, що в червні 2015р. прокуратурою Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" та Тягур ОСОБА_3 С ОСОБА_4 подано позовну заяву до Приморського районного суду м. Одеси про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Одеської області від 22.06.2016р. позовні вимоги прокуратури задоволено у повному обсязі. Витребувано з незаконного володіння підприємства Федерації професійних спілок України «Проектно-вишукувальний інститут «Укркурортпроект» на користь держави в особі Фонду державного майна України 61/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 1 996,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення АДРЕСА_1 , та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Фонду державного майна України 39/100 часток вказаного нежитлового приміщення.

Зазначене рішення було залишено без змін Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ відповідно до ухвали від 22.09.2016р.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 12.04.2017р. провадження в частині позовних вимог прокуратури до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" закрито у зв`язку з порушенням вимог ст.16 ЦПК України. В зазначеній постанові Верховний Суд України зазначив, що прокуратурою позов заявлено з дотриманням позовної давності з огляду на час, коли зацікавленим особам стало відомо про порушення своїх прав. Разом з цим судом зазначено, що позовні вимоги прокуратури до юридичної особи Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" віднесено до юрисдикції господарських судів.

Прокурор, посилаючись на правові позиції Верховного Суду України щодо належності майна профспілок до державної власності, стверджує, що на теперішній час порушуються інтереси держави в особі Фонду державного майна України, оскільки спірний об`єкт нерухомості є державною власністю, а тому не міг бути переданий Федерацією професійних спілок України будь кому без згоди уповноваженого органу державної влади Фонду державного майна України оскільки Фонд державного майна України не приймав рішень та не надавав дозволів на відчуження нерухомого майна, а останнє вибуло з його володіння не з його волі у зв`язку з чим власник майна, а саме Фонд державного майна України має право на витребування майна з володіння теперішнього власника - Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект".

Крім того, прокурор зазначає, що Верховний Суд України під час розгляду справи №916/2129/15 дійшов висновку, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 Цивільного кодексу України не застосовується, так право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Враховуючи викладене, прокурор звернувся з відповідним позовом до суду та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та витребувати з незаконного володіння Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" на користь Держави в особі Фонду державного майна України 61/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 1996,2кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, приміщення 101.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Судом встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів від 28.12.1979 року №661 прийнято в експлуатацію 9-ти поверховий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 3, з промисловими приміщеннями Проектного інституту "Укркурортпроект", які з того же року знаходяться на його балансі.

18.11.1990р. між Всезагальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України було укладено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном.

Однак згідно з Постановою Президії Секретаріату Всесоюзної центральної ради профспілок "Про структуру Союзного проектного інституту "Союзкурортпроект" Центральної ради по управлінню курортами професійних спілок" від 19.08.1966 року №21 "Союзкурортпроект" належав до відання Центральної ради професійних спілок з управління курортами.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990р. №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. встановлено, що майно юридичних осіб союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташовані на території України" №2268-ХІІ від 10.04.1992р. передбачено, що майно розташованих на території республіки підприємства, установи та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, тимчасово передано до Фонду державного майна України, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Постановою Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994р. встановлено, що у зв`язку з тим, що до цього часу правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо не визначено та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України постановила встановити, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Таким чином, майно, яким користується Федерація професійних спілок України та її структурні підрозділи і підприємства є державною власністю і не може відчужуватися без згоди власника Фонду державного майна України.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року у справі № 3-173гс14.

У постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 року (справа № 3-166гс14) також зазначено, що питання щодо суб`єктів права власності майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється, і передане майно залишається у власності держави.

Таким чином, аналізуючи зазначене, суд дійшов висновку, що спірне майно, передане до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект", є державною власністю і не може відчужуватися без згоди власника Фонду державного майна України.

Зазначені обставини встановлені в постанові Верховного суду від 20.02.2019р. по дійсні справі.

В той же час скасовуючи рішення суд від 12.02.2018р. та постанова Одеського апеляційного господарсько суду від 26.04.2018 у справі № 916/1689/17 Верховний суд зазначив, що при новому розгляді необхідно встановити встановити момент, коли саме право позивача було порушено та відповідно від якого має відліковуватися початок перебігу строку позовної давності та визначити, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та Верховного Суду України, чи пропущено позивачем такий строк.

Так як зазичалось вище, та встановлено в постанові Верховного суду від 20.02.2019р. Фонд державного майна набув права власності на спірне мано за законом, а саме з 1992р.

В той же час, прокурор, посилаючись на практику Верховного Суду України, закрема постанову від 05.10.2016р. по ставі №916/2129/15 зазначив, що позовна давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовується, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Аверс Строй про витребування майна, положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

За змістом частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14/101цс18), а також постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17.

Більш того, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387 , 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов`язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії")

Отже враховуючи до Фонд державного майна в силу зазначених вище нормативно-правових актів та положень Закону України Про Фонд державного майна України , саме з 1992 року, як власник цього майна був зобов`язаний безпосередньо здійснювати контроль за майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, які розташовані на території України.

Більш того, починаючи з травня 2011 року місцевими прокуратурами України на підставі доручення Генеральної прокуратури України було подано більше 200 позовів щодо визнання державною власністю майна профспілкових організацій та їх суб`єктів господарювання в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про що свідчить Єдиний державний реєстр судових справ.

За таких обставин, суд критично ставиться до посилань, позивача про те що він про обставини вибуття з державної власності спірного об`єкту нерухомості дізнався лише з позовної заяви прокуратури у справі №522/11951/15-ц, тобто у червні 2015 року, а прокуратурі в свою чергу, про вказані обставини стало відомо лише 17.04.2015 - після звернення ГО "Правозахисне товариство "Співдружність".

На думку суду, зазначені факти свідчать про бездіяльність Фонду державного майна України, який всупереч своєму обов`язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову в інтересах ФДМУ (червень 2015 р.) не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі та про відсутність поважних причин пропуску Позивачем позовної давності з огляду на те, що упродовж тривалого часу ФДМУ був обізнаним про факт вибуття профспілкового майна із державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався.

З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку про відмову Прокурору Одеської області в задоволені позову поданого в інтересах Фонду державного майна України про витребування майна з чужого незаконного володіння в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Прокурора Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 2) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул.. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) до Підприємства Федерації професійних спілок України "Проектно-вишукувальний інститут "Укркурортпроект" (01033, м. Київ, вул.. Шота Руставелі, 39-41, код ЄДРПОУ 02576164) - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на Прокурору Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 2).

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08 липня 2019 р.

Суддя К.Ф. Погребна