Рішення

від 04.07.2019 по справі 920/262/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.07.2019 Справа № 920/262/19

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/262/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРИТОРІАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ" (вул. Лермонтова, буд. 6, кв. 3, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69035, код ЄДРПОУ 34407907),

до відповідача: Дочірнього підприємства "ЗАВОД ОБВАЖЕНИХ БУРИЛЬНИХ ТА ВЕДУЧИХ ТРУБ" (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, код ЄДРПОУ 30991664),

про стягнення 2554839 грн. 19 коп. заборгованості за поставлений товар за договором № 79/9-147-18 від 01.10.2018 з додатковою угодою № 1 від 06.03.2019,

за участю представників сторін:

від позивача: Цуканов В.В. (адвокат, ордер № 1-03-19-Б від 18.03.2019),

від відповідача: не з`явився,

слухач: Яковенко Є.М.

УСТАНОВИВ:

Позивач, відповідно до вимог позовної заяви, просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за договором № 79/9-147-18 від 01.10.2018 з додатковою угодою № 1 від 06.03.2019 в розмірі 2 400 000,00 грн., а також 20% річних в сумі 184532,20 грн., загалом 2584532,20 грн., крім того просив суд стягнути судові втрати по справі.

Ухвалою суду від 25.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

07.05.2019 позивачем подано до суду заяву про зменшення/збільшення позовних вимог, відповідно до змісту якої просить суду стягнути з відповідача сумарно 2683999 грн. 74 коп.

29.05.2019 позивачем подано до суду заяву від 21.05.2019 про збільшення розміру позовних вимог по справі, відповідно до якої просив всього стягнути з відповідача 2766849 грн. 05 коп.

Позивачем подано до суду заяву від 04.06.2019 про зміну розміру позовних вимог по справі № 920/262/19, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за договором № 79/9-147-18 від 01.10.2018 з додатковою угодою № 1 від 06.03.2019 в розмірі 1790 000,00 грн., а також 20% річних в сумі 273156,85 грн., пеню в розмірі 491682,34 грн., загалом 2554839,19 грн., крім того просить суд стягнути судові втрати по справі. Окрім цього зазначив, що з урахуванням того, що в даній заяві враховані всі вихідні дані, зазначені у попередніх заявах про збільшення/зменшення позовних вимог, вважає доцільним залишити без розгляду заяви про збільшення/ зменшення позовних вимог: від 16.04.2019, від 07.05.2019 та від 21.05.2019.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 04.06.2019 було залишено без розгляду заяви позивача про зменшення/збільшення позовних вимог від 16.04.2019, від 07.05.2019, від 21.05.2019 відповідно до п.5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, та прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог від 04.06.2019 (вх. № 1664к від 04.06.2019).

Подальший розгляд справи відбувається з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 04.06.2019 (вх. № 1664к від 04.06.2019), відповідно до якої судом розглядаються вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 79/9-147-18 від 01.10.2018 з додатковою угодою № 1 від 06.03.2019 в розмірі 1790 000,00 грн., 20% річних в сумі 273156,85 грн., пеня в розмірі 491682,34 грн., загалом 2554839,19 грн., а також судові витрати (судовий збір та витрати на послуги адвоката).

04.06.2019 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/262/19 до судового розгляду по суті.

21.06.2019 відповідач надав до суду Додаткові пояснення по справі.

02.07.2019 відповідач подав до суду заяву про залучення матеріалів справи, а саме платіжних доручень № 3920 від 25.06.2019 про сплату 300 000 грн. та № 3972 від 01.07.2019 про сплату 340 000 грн.

02.07. 2019 представником позивача надано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи акту наданих послуг додатково до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

02.07.2019 представником позивача надано до суду клопотання про повернення надмірно сплачених коштів судового збору.

03.07.2019 відповідач подав клопотання № 79/15-68 від 02.07.2019 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами у справі.

04.07.2019 представник позивача надав пояснення б/н від 02.07.2019 щодо розрахунку заборгованості відповідача станом на 04.06.2019.

04.07.2019 представником позивача надано до суду письмові пояснення.

04.07.2019 представником позивача надано до суду Заперечення проти задоволення клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Подані сторонами документи оглянуті в судових засіданнях та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 04.07.2019 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог, відповідно до яких просив позов, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог від 04.06.2019, задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача суму адвокатських витрат та судового збору, а також задовольнити клопотання про повернення зайво сплачених сум судового збору.

Відповідач явку, уповноваженого належним чином представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Згідно зі ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами .

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою здійснення господарської діяльності ТОВ Територіальна металургійна компанія шляхом переговорів з ДП Завод ОБ та ВТ дійшли домовленості про організацію поставок брухту сталевого для ДП Завод ОБ та ВТ , на реалізацію якої, 24.09.2018 ТОВ Територіальна металургійна компанія направило на адресу ДП Завод ОБ та ВТ два примірника договору про поставку товару №ДГ-0000002 від 24.09.2018 року.

Не прийнявши умов договору, ДП Завод ОБ та ВТ направило на адресу ТОВ Територіальна металургійна компанія два примірники власного договору, в подальшому повідомивши про це ТОВ Територіальна металургійна компанія у телефонному режимі після чого було узгоджено поставку першої партії товару, обумовленого договором на 03.10.2018.

Перед отриманням поставленого товару в місці розвантаження, ДП Завод ОБ та ВТ надало представнику ТОВ Територіальна металургійна компанія два примірника договору № 79/9-147-18 від 01 жовтня 2018 року, укладеного між Дочірнім підприємством Завод обважнених бурильних та ведучих труб та Товариством з обмеженою відповідальністю Територіальна металургійна компанія , який був підписаний першим заступником директор ДП Завод ОБ та ВТ , а після підписання постачальником ТОВ Територіальна металургійна компанія , другий примірник договору був наданий відповідачу.

Як свідчать матеріалів справи, 01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Територіальна металургійна компанія (позивач, постачальник) та Дочірнім підприємством Завод обважнених бурильних та ведучих труб (відповідач, покупець) укладено договір № 79/9-147-18 (надалі договір).

Відповідно до умов договору постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити продукцію на умовах, в порядку і в терміни, встановлені договором, (п. 1.1. договору)

Умовами договору передбачено, що поставка товару допускається частинами, термін поставки вказується у специфікаціях, право власності на товар переходить до покупця в момент його поставки, (п. 2.3, 2.4, 2.5 Договору).

Згідно п. 2.7 договору, постачальник надає покупцю товаросупровідні документи: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, рахунок-фактуру із зазначенням ціни, вартості товару (партії товару) та витрат в залежності від умов поставки, сертифікат якості на продукцію, що поставляється. Товаросупровідні документи передаються постачальником покупцеві разом з товаром, (п. 2.8. Договору)

Згідно специфікацій, які є невід`ємною частиною договору, були встановлені строки поставки та вартість за поставлений товар в залежності від дати здійснення поставки, відповідно до яких: специфікація, яка є додатком №1 діяла з 01.10.2018 року; специфікація, яка є додатком №2 діяла з 12.10.2018 року; специфікація, яка є додатком №3 діяла з 17.10.2018 року; специфікація, яка є додатком № 4 діяла з 25.10.2018 року; специфікація, яка є додатком №5 діяла з 30.10.2018 року.

Відповідно до п. 5 Договору, приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю № П-6, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. зі змінами №81 від 29.12.73, № 98 від 14.11.74, № 115 від 23.07.75. (п. 5.1.) Приймання товару за якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. зі змінами №81 від 29.12.73, № 98 від 14.11.74.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 03.10.2018 по 20.11.2018 позивач здійснював поставку товару - металобрухту відповідачу, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна №РН-0000002 від 03.10.2018 на суму 121162,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000003 від 03.10.2018 на суму 55136,25 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000004 від 03.10.2018 на суму 91176,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000005 від 04.10.2018 на суму 99810,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000006 від 04.10.2018 на суму 41071,25 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000007 від 04.10.2018 на суму 75922,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000008 від 05.10.2018 на суму 87203,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000009 від 05.10.2018 на суму 55694,50 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000010 від 05.10.2018 на суму 99810,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000011 від 08.10.2018 на суму 64981,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000012 від 08.10.2018 на суму 88970,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000013 від 09.10.2018 на суму 51438,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000014 від 09.10.2018 на суму 93749,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000015 від 13.10.2018 на суму 69739,45 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000016 від 13.10.2018 на суму 64418,40 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000017 від 18.10.2018 на суму 78248,80 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000018 від 19.10.2018 на суму 61701,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000019 від 19.10.2018 на суму 153603,14 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000020 від 22.10.2018 на суму 111744,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000021 від 22.10.2018 на суму 61394,85 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000022 від 25.10.2018 на суму 138056,85 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000023 від 25.10.2018 на суму 82575,90 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000024 від 25.10.2018 на суму 47808,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000025 від 26.10.2018 на суму 98025,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000026 від 26.10.2018 на суму 98025,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000027 від 26.10.2018 на суму 50103,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000028 від 29.10.2018 на суму 113461,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000029 від 29.10.2018 на суму 70888,70 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000030 від 29.10.2018 на суму 59462,40 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000031 від 30.10.2018 на суму 117656,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000032 від 30.10.2018 на суму 75112,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000033 від 05.11.2018 на суму 123378,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000034 від 05.11.2018 на суму 70504,50 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000035 від 05.11.2018 на суму 73251,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000036 від 06.11.2018 на суму 127112,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000037 від 07.11.2018 на суму 114072,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000038 від 08.11.2018 на суму 44696,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000039 від 08.11.2018 на суму 95696,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000040 від 13.11.2018 на суму 77416,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000041 від 13.11.2018 на суму 34193,44 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000042 від 14.11.2018 на суму 73895,25 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000043 від 15.11.2018 на суму 83919,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000044 від 16.11.2018 на суму 64512,00 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000045 від 16.11.2018 на суму 89553,75 грн.;

- видаткова накладна №РН-0000046 від 20.11.2018 на суму 83143,50 грн..

Всього на загальну суму 3686 465 грн. 88 коп.

Факт поставки товару на загальну суму 3686465 грн. 88 коп. не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 3.4. договору поставки № 79/9-147-18, поставлений товар має бути оплачений протягом 30 календарних днів з моменту поставки.

За змістом ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

За умовами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ним договірні зобов`язання щодо поставки товару виконувалися належним чином, проте відповідач не здійснював в повному обсязі і своєчасно розрахунки за поставлений товар, в зв`язку з чим позивач був вимушений припинити поставки та звернутися до відповідача з претензіями-вимогами.

Так, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №03/01-19 від 03.01.2019 з вимогою виконати зобов`язання по договору № 79/9-147-18.

25.02.2019 ТОВ Територіальна металургійна компанія надало ДП Завод ОБ та ВТ вимогу №25/02-19, про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 2 668 575,25 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2019 між позивачем та відповідачем укладена Додаткова угода №1 до договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018 (Додаткова угода).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди сторони зазначили, що покупець визнає та підтверджує заборгованість перед продавцем за поставлений товар на підставі Договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018 станом на 06.03.2019 в сумі 2 400 000 грн. Сторони визнають, що поставка на підставі договору № 79-9-147-18 від 01.10.2018 здійснювалась частинами (партіями), кожна з частин (партій) передавалась від постачальника покупцю згідно видаткових накладних № РН-0000002 від 03.10.2018 - № РН-0000046 від 20.11.2018.

Згідно з п. 2 Додаткової угоди сторони погодили, що покупець зобов`язується сплатити зазначену у п. 1 цієї угоди суму до 30 квітня 2019 року згідно наступного графіку здійснення платежів:

- з 08.03.2019 по 15.03.2019 - 300000,00 грн.;

- з 16.03.2019 по 22.03.2019 - 300000,00 грн.;

- з 23.03.2019 по 29.04.2019 - 300000,00 грн.;

- з 30.03.2019 по 05.04.2019 - 300000,00 грн.;

- з 06.04.2019 по 12.04.2019 - 300000,00 грн.;

- з 13.04.2019 по 19.04.2019 - 300000,00 грн.;

- з 20.04.2019 по 30.04.2019 - 300000,00 грн.;

- з 01.05.2019 по 07.05.2019 - 300000,00 грн.

Всього 2 400 000 грн.

Відповідно до п. з Додаткової угоди, при проведенні сплати заборгованості покупець зобов`язується зазначити в призначенні платежу на рахунок, згідно якого проводиться оплата, отриманий з іншими документами в момент поставки товару. Порушення строків оплати чергового платежу згідно графіку визначеного сторонами в п. 2 цієї Додаткової угоди є підставою для стягнення всієї суми боргу.

В обґрунтування підстав звернення до суду з позовною заявою позивач зазначає, що оскільки відповідач порушив, обумовлені в Додатковій угоди строки оплати чергового платежу, у позивача наявні всі підстави для стягнення всієї суми заборгованості, що становить 2 400 000 грн.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Згідно ст.630 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст. 525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що сторонами шляхом укладення Додаткової угоди, було зафіксовано факт наявності заборгованості за Договором № 79/9-147-18 від 01.10.2018 в загальній сумі 2 400 000 грн. станом на 06.03.2019 та встановлено графік погашення цієї заборгованості.

Окрім цього, у Додатковій угоді сторонами виправлено допущені позивачем помилки під час оформлення поставки товару, зокрема підстав поставки, оскільки у всіх видаткових накладних було посилання на Договір ДГ-0000002 від 24.09.2018, який між сторонами укладений не був. Також, сторонами у Додатковій угоді зазначено, що поставка відбувалася на підставі Договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018 та перелічено всі 46 видаткових накладних з № РН-0000002 по РН0000046.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджується з позицією позивача, викладеною у позовній заяві та зазначає, що в строки передбачені Додатковою угодою до 15.03.2019 відповідачем cплачено позивачу 50000,00 грн., які на думку відповідача позивачем не визнаються. В свою чергу зазначає, що станом на 16.03.2019 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 250000,00 грн. та відповідно у позивача виникло право стягнення цього боргу у судовому порядку. Також, на думку відповідача, позивач передчасно включив суму боргу, строк сплати якого не настав, а відповідно у позивача не виникло право вимоги щодо неї - 2100 000 грн.

Окрім цього, зазначає, що після подання позовної заяви відповідачем здійснено ще 2 перекази на користь позивача на оплату боргу в сумі 150000 грн. За таких обставин, зазначає, що станом на 17.04.2019 відповідач визнає суму боргу, що становить 100000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 04.06.2019 подано до суду Заяву про зміну розміру позовних вимог по справі, відповідно до якої позивач просить суд стягнути суму заборгованості за поставлений товар (основну суму боргу) в розмірі 1790000,00 грн. (з урахуванням проплат здійснених відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою)

Приймаючи до уваги позицію обох сторін, судом було встановлено, що після підписання Додаткової угоди відповідачем були здійснені наступні платежі в рахунок погашення заборгованості:

- платіжне доручення № 1529 від 21.03.2019 - 50000,00 грн.;

- платіжне доручення № 1705 від 29.03.2019 - 100000,00 грн.;

- платіжне доручення № 2089 від 15.04.2019 - 50000,00 грн.;

- платіжне доручення № 182 від 19.04.2019 - 200000,00 грн.;

- платіжне доручення № 3148 від 17.05.2019 - 50000,00 грн.;

- платіжне доручення № 3305 від 23.05.2019 - 30000,00 грн.;

- платіжне доручення № 3435 від 30.05.2019 - 130000,00 грн.

Всього сплачено на суму -610 000 грн.

Платіжне доручення № 1256 від 05.03.2019 про сплату 50 000 грн. (а.с. 188, т. 2) суд не приймає як належний доказ в підтвердження погашення заборгованості, обумовленої в Додатковій угоді, оскільки зазначений платіж був здійснений відповідачем до дати укладання Додаткової угоди до 06.03.2019. Окрім цього, станом на 06.03.2019 сторони встановили факт наявності заборгованості в сумі 2 400 000,00 грн., про що свідчить наявність підписів та печаток обох підприємств на Додатковій угоді від 06.03.2019.

Також, надані відповідачем платіжні доручення № 2236 від 23.04.2019, № 201 від 22.04.2019 та № 183 від 19.04.2019 про сплату заборгованості суд не приймає як належний доказ в підтвердження погашення заборгованості саме по Додатковій угоді до Договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018, оскільки в призначенні платежу за вказаними платіжними дорученнями зазначено рахунки: № СФ-0000047 від 02.04.2019, № СФ-0000052 від 29.03.2019 № СФ-0000055 від 03.04.2019, № СФ-0000056 від 03.04.2019 № СФ-0000057 від 05.04.2019, № СФ-0000058 від 05.04.2019, в той час як по Договору № 79/9-147-18 були виставлені інші рахунки з № СФ-0000001 по № СФ-0000045 (а.с. 58-231 т.1). Доказів іншого відповідачем надано не було.

Твердження відповідача про те, що строк оплати по всій сумі боргу, який обумовлений в додатковій угоді, не настав, суд оцінює критично, оскільки як вже зазначалося раніше, в п. 3 Додаткової угоди сторони унормували, що порушення строків сплати чергового платежу згідно графіку визначеного Сторонами в п. 2 цієї Додаткової угоди є підставою для стягнення всієї суми боргу.

Відповідачем доказів сплати 300000 грн. в період з 08.03.2019 по 15.03.2019 суду надано не було. Виходячи з чого, суд робить висновок про порушення відповідачем строку сплати чергового платежу згідно графіку, установленого сторонами у п. 2 Додаткової угоди від 06.03.2019, що є підставою для стягнення всієї суми боргу, яка зафіксована у п. 1 Додаткової угоди і становить 2400 000 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідач частково сплатив суму боргу, що становить 640000 грн. 00 коп., зокрема, відповідно до платіжного доручення № 3920 від 25.06.2019 - 300000 грн. 00 коп., платіжного доручення № 3972 від 01.07.2019 - 340 000 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до частини третьої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Письмовими матеріалами справи підтверджується факт сплати частини боргу, що становить 640000 грн. 00 коп., що і було частиною предмету спору для звернення з позовною заявою до суду.

Суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 640 000,00 грн. боргу, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 1 150 000 грн. суд приходить до висновку, що вони є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача 273156 грн. 85 коп. - 20% річних та 491682 грн. 34 коп. пені.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідно до п. 5 Додаткової угоди № 1 від 06.03.2019, у разі порушення строку сплати чергового платежу більш, ніж на 7 робочих днів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за товар, поставлений відповідно до основного договору, починаючи з 31 дня від дати поставки кожної партії товару, за весь період несплати поставки товару.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди № 1 від 06.03.2019 до Договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018 узгоджено обов`язок сплати відповідачем 20% річних від простроченої суми за товар поставлений відповідно до Договору, починаючи з 31 дня від дати поставки кожної партії товару, за весь період несплати за поставлений товар. Відсотки, встановлені цим пунктом додаткової угоди, нараховуються, як плата за користування чужими грошима відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивачем надано розрахунок стягуваних санкцій станом на 03.06.2019.

Суд, перевіряючи правильність здійснених нарахувань приходить до висновку, що позивачем не вірно здійснено нарахування 20% річних та пені.

В обґрунтування свого висновку суд зазначає, що сторонами в Додатковій угоді № 1 від 06.03.2019 до Договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018 фактично встановлено суму заборгованості за поставлений товар за договором № 79/9-147-18 від 01.10.2018 станом на 06.03.2019 в сумі 2400 000,00 грн. та встановлено графік погашення цієї заборгованості розподіливши всю суму рівними частинами по 300000,00 грн. на 8 періодів платежу, починаючи з 08.03.2019 по 07.05.2019.

Ідентифікувати чи виокремити кожні окремі платежі у вигляді 300000 грн., які встановлені у п. 2 Додаткової угоди, та співвіднести з видатковими накладними у кількості 46 штук, суд не вбачає за можливе, оскільки самими сторонами в Додатковій угоді сума боргу по окремим платежам не зафіксована відносно до видаткових накладних, за якими відбувалася поставка товару. Тому, не можливо встановити та перевірити суду, по якій саме видатковій накладній прострочено платіж, який обумовлений сторонами в п. 2 Додаткової угоди згідно графіку в сумі 300000,00 грн.

Твердження позивача, що в додатковій угоді сторони посилаються на видаткові накладні суд не заперечує, проте, перелік видаткових накладних (№ та дата) має відношення до встановлення самого факту поставки товару на загальну суму 3686465 грн. 88 коп., а не до виокремлення платежів по кожній накладній чи їх прив`язки до графіку погашення заборгованості. Тим більше, що Додатковою угодою сторони намагалися встановити не порядок і строки оплати за поставлений товар, він обумовлений Договором, а зафіксувати суму заборгованості за поставлений товар за договором та зазначити графік його погашення (фактично розстрочити суму заборгованості).

Окрім цього, в Додатковій угоді сторонами погоджені положення щодо відповідальності за неналежне виконання грошових зобов`язань у вигляді 20% річних та пені, зокрема п. 5 Додаткової угоди № 1 від 06.03.2019, сторони встановили, що у разі порушення строку сплати чергового платежу більш, ніж на 7 робочих днів, Покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за товар, поставлений відповідно до основного договору, починаючи з 31 дня від дати поставки кожної партії товару, за весь період несплати поставки товару; п. 6 Додаткової угоди № 1 від 06.03.2019 до Договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018 сторонами узгоджено обов`язок сплати відповідачем 20% річних від простроченої суми за товар поставлений відповідно до Договору, починаючи з 31 дня від дати поставки кожної партії товару, за весь період несплати за поставлений товар. Відсотки, встановлені цим пунктом додаткової угоди, нараховуються, як плата за користування чужими грошима відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Зазначені вище нарахування у вигляді 20% річних та пеня є стимулюючими факторами для виконання грошового зобов`язання боржником.

Проте, як 20% річних так і пеня за неналежне виконання договірних зобов`язань не були встановленні сторонами в тексті Договору № 79/9-147-18 від 01.10.2018, а були передбачені лише в Додатковій угоді № 1 від 06.03.20189 року і мають відношення до положень саме Додаткової угоди.

Відповідно до п. 10 Додаткової угоди ця угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами, а саме з 06.03.2019.

Тобто, лише з 06.03.2019 у позивача виникає право на застосування 20% річних та пені в разі прострочення сплати відповідачем заборгованості згідно графіку платежів, визначених п. 2 Додаткової угоди.

Проте, практично здійснити нарахування відповідно до п. 5 та п. 6 Додаткової угоди суд вважає не є можливим, оскільки сторонами встановлений графік платежів по 300000,00 не прив`язаний до видаткових накладних, щоб здійснити розрахунок 20% річних та пені починаючи з 31 дня від дати поставки кожної партії товару. І в цілому, в додатковій угоді як вже зазначалося судом раніше, погоджується сторонами загальна сума заборгованості у вигляді 2 400 000,грн. без зазначення, по яким саме видатковим накладним залишився не сплачений борг.

Твердження позивача, про те, що відсотки річних, зокрема 3% річних, передбачені положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України не вимагають їх обов`язкового зазначення в договорі, суд не може покласти в основу рішення щодо цього питання у даній справі. Оскільки, позивачем заявлено до стягнення 20% річних, які відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, застосовуються у разі зазначення їх у договорі. Більше того, позивачем розрахунку 3% річних суду надано не було. Суд самостійно не здійснює нарахування компенсаційних втрат чи штрафних санкцій.

Суд, керуючись п.п. 5 п.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 273156 грн. 85 коп. 20% річних та 491682 грн. 34 коп. пені в зв`язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п. п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, на підтвердження надання адвокатом Цукановим В.В. адвокатських послуг у господарському суді Сумської області при розгляді справи № 920/262/19, надано:

- Договір про надання правової допомоги № 4/02.19 від 25.02.2019;

- Додаток 1 до Договору про надання правової допомоги № 4/02.19 від 25.02.2019;

- Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги № 4/02.19 від 25.02.2019;

- Акт наданих послуг від 20.05.2019 згідно договору № 4/02.19 від 25.02.2019 на загальну суму наданих послуг 63120 грн.;

- Акт наданих послуг від 19.06.2019 на загальну суму наданих послуг 5400 грн.;

- Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 29.05.2019;

- виписка по рахунку за період з 06.05.2019 по 06.05.2019.

03.07.2019 відповідачем подано до суду клопотання від 02.07.2019 № 79/15-68 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зокрема, в обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що позивач згідно детального опису робіт та акту виконаних робіт, що продані до суду 29.05.2019 позивач до складу витрат на правничу допомогу включив витрати, які:

1. безпосереднього не пов`язані із судовим розглядом спору, як то: зустрічі з клієнтом, правовий аналіз наданих клієнтом документів (п.1, п.2 - 1200 грн., 3600 грн.), складання вимоги до ДП, поїздка до ДП (п. З, п. 4 - 2400 грн., 600 грн.), складання додаткової угоди до договору з ДП (п. 5 - 6000 грн.);

2. необґрунтовано завищені чи недоцільні\нераціональні як для типової нескладної справи про стягнення боргу за поставлений товар, чи невиправдані за витратами часу на їх виконання, як то: підготовка позовної заяви - п. 6 розрахунку, 18,5 годин, з них, зокрема, пошук та аналіз судової практики, формування правової позиції - 6 годин, - 22 200 грн., при рекомендованих ставках - 4000 грн.; складання розрахунку судових витрат (п.13 розрахунку, 2 години, 2400 грн.); складання заяв про збільшення/зменшення позовних вимог (п. 9, п. 11 розрахунку, 8,5 годин, 10200 грн.), поїздка до суду та ознайомлення з матеріалами справи ( п. 7 розрахунку, 1 година, 1200 грн.);

3. неякісно виконані адвокатом: заява позивача про забезпечення позову повернута судом заявникові через невідповідність її змісту вимогам ГПК України, при цьому до розрахунку витрат на правничу допомогу віднесені витрати на її підготовку (п. 8 розрахунку), у тому числі вивчення судової практики, пошук інформації, формування правової позиції - 4 години, складання заяви та поїздка до суду - 1,5 години, всього витрат на адвоката за подання заяви - 6600 грн.

Відповідач вважає, що вказані витрати не підлягають розподілу між сторонами.

Детально проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази щодо обґрунтування витрат на правову допомогу, з огляду на те, що предметом спору у даній справі є оплата за поставлений товар - справа є типовою і нескладною, не потребувала значних витрат часу на підготовку позовних матеріалів, в тому числі не впливає на репутацію сторони, не пригортає публічний інтерес до справи, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що заявленими до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 68 520 грн. є завищеними, в даному випадку критерію розумності та співмірності витрат на правову допомогу відповідає сума у розмірі 7000,00 грн. Зазначена сума витрат на правову допомогу покладається на відповідача.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в разі часткового задоволення позовних вимог судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 26825 грн. 81 коп. за рахунок відповідача.

02.07.2019 позивачем подане клопотання про повернення надмірно сплачених коштів судового збору. Зокрема, позивач просить суд повернути надмірно сплачені кошти судового збору в розмірі 5020 грн. 14 коп., сплачених за подання позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог у справі № 920/262/19 згідно платіжного доручення № 67 від 19.03.2019 та квитанції № 2Р1222 від 12.04.2019, а також повернути суму судового збору в розмірі 960 грн. 50 коп., сплаченого за подання заяви про забезпечення позову, згідно платіжного доручення № 68 від 19.03.219.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжного доручення № 67 від 19.03.2019 за подання позовної заяви позивачем сплачено суму судового збору 38767 грн. 98 коп., проте враховуючи заяву про зміну розміру позовних вимог (зменшення позовних вимог) ціна позову становила 2554839 грн. 19 коп. Відповідно належна до сплати сума судового збору становить 38 322 грн. 59 коп.

Отже, зайво сплаченим є судовий збір в розмірі 445 грн. 39 коп.

Відповідно до ч. 1 п.1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, вищезазначене суд вважає за доцільне частково задовольнити клопотання позивача та повернути з Державного бюджету України (р/р 34311206083032, отримувач - УК у м. Сумах (м. Суми), 22030101, код 37970593, МФО 899998)) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Територіальна металургійна компанія (69035, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 6 кв.3, код ЄДРПОУ 34407907) 445 грн. 39 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 67 від 19.03.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 16.04.2019 подано до суду заяву про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, та подано квитанцію № 2Р1222 від 12.04.2019 про сплату судового збору у розмірі 4574 грн. 75 коп.

Ухвалою суду від 04.06.2019 залишено без розгляду заяву позивача про зменшення/збільшення позовних вимог від 16.04.2019, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України. (Позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Враховуючи, що заява позивача про зменшення/збільшення позовних вимог від 16.04.2019 ухвалою суду залишена без розгляду саме за заявою позивача від 04.06.2019 (а.с. 166-167, т. 2), суд не вбачає правових підстав для повернення судового збору в цій частині та відмовляє в задоволенні клопотання позивача про повернення судового збору сплаченого за квитанцією № 2Р1222 від 12.04.2019 в сумі 4574 грн. 75 коп.

Окрім цього, позивач в клопотанні просить суд повернути судовий збір в розмірі 960 грн. 50 коп., сплаченого за подання заяви про забезпечення позову, згідно платіжного доручення № 68 від 19.03.219.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду 09.04.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Територіальна металургійна компанія про забезпечення позову повернуто заявникові.

Разом з заявою про забезпечення позову позивачу було повернуто і документи, які підтверджують сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Під час звернення з клопотанням про повернення судового збору від 02.07.2019 позивачем не надано суду оригіналу платіжного доручення про сплату суми судового збору в розмірі 960 грн. 50 коп. Означені дії позивача унеможливлюють суд перевірити правильність сплати суми судового збору та зарахування його до державного бюджету, що в свою чергу не дає суду правових підстав для задоволення клопотання в цій частині.

В разі надання позивачем оригіналу платіжного доручення та відповідного клопотання про повернення судового збору в цій частині, суд вправі винести відповідну ухвалу.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 130, 231, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Завод обважнених Бурильних та ведучих труб (40020, м. Суми, вул. Комарова, буд. 2, код ЄДРПОУ 30991664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Територіальна металургійна компанія (69035, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 6 кв. 3, код ЄДРПОУ 34407907) 1150000 грн. 00 коп. боргу, 7000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 26825 грн. 81 коп. судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 640000 грн. 00 коп. на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

4. В інший частині позову - відмовити.

5. Клопотання про повернення судового збору задовольнити частково.

6. Повернути з Державного бюджету України (р/р 34311206083032, отримувач - УК у м. Сумах (м. Суми), 22030101, код 37970593, МФО 899998)) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Територіальна металургійна компанія (69035, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 6 кв.3, код ЄДРПОУ 34407907) 445 грн. 39 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 67 від 19.03.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

7. В іншій частині клопотання відмовити.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 09.07.2019.

Суддя С.В. Заєць