Рішення

від 08.07.2019 по справі 910/2675/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2019Справа № 910/2675/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство

Медан

до Фізичної особи - підприємця Гулія Ігоря Олеговича

про стягнення 19.186,72 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

04.03.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Медан до Фізичної особи-підприємця Гулія Ігоря Олеговича про стягнення 19.186,72 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами було укладено договір № 01102018/1 від 01.10.2018, на виконання умов якого позивачем було перераховано відповідачу 9.000,00 грн, що становить 50% від суми договору, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 03.10.2018. Умовами договору визначено, що строк надання послуг закінчується не пізніше 30 календарних днів від отримання оплати за договором. Проте відповідачем взяті на себе зобов`язання за договором з надання послуг не виконано. Позивач звертався до відповідачем з претензією № 38 від 09.01.2019, на яку відповідачем відповіді не надано. У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 19.186,72 грн, з яких 9.000,00 грн основного боргу, 495,72 грн інфляційних втрат, 97,64 грн - 3% річних та 9.593,36 грн моральної (немайнової) шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2019 відкрито провадження у справі № 910/2675/19 (суддя Алєєва І.В.); розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 за № 05-23/1137 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ (у зв`язку з відпусткою судді Алєєвої І.В.), призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2019 для розгляду справи визначено суддю Сівакову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2019 прийнято справу № 910/2675/19 до провадження; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду було зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.05.2019 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049656096 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 11.05.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 27.05.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103049656096, а отже відповідач мав подати відзив до 11.06.2019 включно.

Відповідач вимог ухвали від 11.05.2019 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Медан (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Гулієм Ігорем Олеговичем (далі - виконавець, відповідач) укладено договір на розробку сайту за ексклюзивним дизайном № 01102018/1 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1 договору виконавець за дорученням замовника приймає на себе обов`язки по розборці електронно-інформаційного ресурсу Web-сайту (далі-сайт) замовника, що є наданням послуг, а замовник зобов`язаний прийняти і оплатити дану роботу.

Спір виник внаслідок того, що відповідач у визначений умовами договору строк послуги не надав, а отже має повернути сплачену суму в розмірі 9.000,00 грн. Також за несвоєчасне повернення коштів позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 495,72 грн та 3% річних в сумі 97,64 грн. Окрім цього позивачем заявлено до сплати моральну (немайнову) шкоду в розмірі 9.593,36 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.1 договору виконавець починає виконання робіт за цим договором протягом 3-х робочих днів з дати отримання передплати відповідно до п.2.2. цього договору.

Згідно з п. 2.2.1 договору передоплата 9.000,00 грн від загального бюджету проекту 18.000,00 грн здійснюється замовником в триденний термін з моменту отримання підписаного договору.

Відповідно до п. 2.2.2 договору замовник проводить остаточний розрахунок робіт після виконання договору протягом трьох робочих днів. Вартість всіх робіт складає 18.000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання вимог п. 2.2.1 договору здійснено оплату половини вартості послу на суму 9.000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 03.10.2018.

Згідно з п. 4.1.3 договору початком розробки сайту вважається день затвердження дизайну замовника, але не пізніше 30-ти днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 4.2 договору закінчення робіт по розробці сайту повинно бути виконаним виконавцем не пізніше ніж 30 робочих днів після отримання передоплати за правом дострокового виконання.

З огляду на те, що попередня оплата здійснена позивачем 03.10.2018 відповідач мав виконати роботи за договором до 14.11.2018 включно.

Відповідно до п. 4.3 договору по завершенні робіт за цим договором виконавець повідомляє замовника про виконану роботу, яку замовник затверджує протягом п`яти днів з моменту його отримання і здійснює остаточну оплату робіт відповідно до п. 2.2 цього договору або надає мотивовану відмову від приймання робіт.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов`язання за договором у визначений строк не виконав, а саме не надав послуги з розробки електронно-інформаційного ресурс Web-сайту.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на те, що положеннями Цивільного кодексу України не врегульовано питання повернення попередньої оплати за договором про надання послуг, суд приходить до висновку про застосування аналогії закону, зокрема ст. 693 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов`язання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з претензію № 38 від 09.01.2019, в якій вимагав повернути сплачені ним кошти за ненаданні послуги в сумі 9.00,00 грн, а також інфляційні витрати в сумі 281,14 грн та 3% річних в сумі 69,53 грн. Дана претензія була надіслана відповідачу 10.01.2019 рекомендованою кореспонденцією № 0101041791781, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.01.2019.

Згідно інформації з офіційного сайту ПАТ Укрпошта в мережі Інтеренет вбачається, що 14.01.2019 відбулась невдала спроба вручити адресату поштове відправлення за номером 0101041791781 (вказано причину невручення - інші причини), та відправлення повернуто позивачу.

Згідно з п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Отже, з огляду на викладене відповідач мав повернути кошти до 21.01.2019 включно, що здійснено відповідачем не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу 9.000,00 грн сплачених за послуги, які фактично надано не було.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 9.000,00 грн попередньої оплати обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач у визначений строк передоплату не повернув, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне повернення передоплати просить суд стягнути з відповідача 495,72 грн інфляційних втрат та 97,64 грн - 3% річних (нарахованих за період з 03.10.2018 по 11.02.2019).

Суд не погоджується з періодом нарахування, оскільки початком прострочення повернення попередньої оплати є 22.01.2019.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати за період з 22.01.2019 по 11.02.2019 складають 0,00 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

За розрахунками суду розмір 3% річних за період з 22.01.2019 по 11.02.2019 становить 15,53 грн та вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення 495,72 грн інфляційних втрат та 82,11 грн - 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Позиція позивача в частині вимог про стягнення моральної шкоди зводиться до того, що позивач розраховував на рекламну компанію для просування на ринку власної продукції із застосуванням власного верб-сайту. Оскільки, відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, позивач був позбавлений значених коштів для сплати іншим розробникам веб-сайтів. Такі дії відповідача призвели фактично до зупинення електронної рекламної компанії позивача. Також, ділова репутація позивача зазнала негативного впливу внаслідок відсутності веб-сайту. Частина контрагентів та споживачів звернули свою увагу на відсутність інформації про діяльність позивача в інтернет-мережі, а також на відсутність повної інформації про продукцію позивача та висловили про своє негативне відношення про наявну обставину. Заподіяну моральну (немайнову) шкоду позивач оцінює в розмірі 9.593,36 грн.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди також визначено:

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків .

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача відповідачем або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації, вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу), у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у вказаній частині суд відмовляє.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 9.593,36 грн не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджуються належними та допустимими доказами, відтак задоволенню не підлягають.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Медан обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гулія Ігоря Олеговича ( АДРЕСА_1 , індефікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Медан (04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, 11 Б, код ЄДРПОУ 19497598) 9.000 (дев`ять тисяч) грн 00 коп. боргу, 15 (п`ятнадцять) грн 53 коп. - 3% річних, 902 (дев`ятсот дві) грн 65 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова