Постанова

від 19.11.2019 по справі 910/2675/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2019 р. Справа№ 910/2675/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Браславець Ю.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гулий Ігоря Олеговича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 08.07.2019

у справі №910/2675/19 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче

підприємство Медан

до Фізичної особи-підприємця Гулий Ігоря Олеговича

про стягнення 19 186,72 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Медан (далі - ТОВ НВП Медан , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Гулия Ігоря Олеговича (далі - ФОП Гулий І.О., відповідач) про стягнення 19 186,72 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що всупереч умов укладеного між сторонами Договору № 01102018/1 від 01.10.2018 відповідач після одержання попередньої оплати в розмірі 9 000, 00 грн., що становить 50% суми Договору, в установлений строк послуги не надав, відтак просило стягнути з відповідача 9 000,00 грн. основного боргу, 495,72 грн. інфляційних втрат, 97,64 грн. 3% річних та 9 593,36 грн. моральної (немайнової) шкоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2675/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи- підприємця Гулия Ігоря Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Медан 9 000, 00 грн. боргу, 15, 53 грн. 3% річних, 902, 65 грн. витрат по сплаті судового збору

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Фізична особа-підприємець Гулий Ігор Олегович оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати повністю, відмовивши в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта зводяться до того, що між сторонами було укладено Договір № 0112018/1 від 01.10.2018, а в призначенні наданого позивачем платіжного доручення на підтвердження здійснення попередньої оплати зазначено Договір № 26092018/1 від 26.09.2018, що свідчить про здійснення позивачем оплати за іншим договором. Крім цього, оскільки позивачем подано до суду не позовну заяву, як це передбачено ст. 162 ГПК України, а лише претензію, в якій серед іншого не зазначено офіційної електронної адреси та не повідомлено про її відсутність, попереднього розрахунку суми судових витрат, а також підтвердження, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача та з тим самим предметом позовом, суд першої інстанції повинен був залишити позов без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, чого не зроблено.

В судове засідання апеляційної інстанції 19.11.2019 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги з підстав викладених у письмових поясненнях, відповідно до яких між сторонами було укладено лише Договір № 0112018/1 від 01.10.2018, інших договорів між цими ж сторонами в письмовій формі не укладалось. Відповідно, платіж в розмірі 9 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 1 від 03.10.2018 здійснено позивачем на виконання укладеного між сторонами Договору № 0112018/1 від 01.10.2018, а зазначення іншого договору в призначенні платежу здійснено помилково та не може свідчити про не здійснення позивачем та користь відповідача цього платежу. Крім цього, позивач стверджував, що якщо не брати укладений між сторонами Договір в якості належного доказу сплати позивачем вищезгаданих коштів, можна припустити, що цей платіж було здійснено на виконання укладеного між сторонами договору підряду на створення сайту в спрощений спосіб, зобов`язання за яким відповідач не виконав, а тому повинен повернути сплачені позивачем кошти. З огляду на наведене, позивач вважав за можливе змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, залишивши його резолютивну частину без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 01.10.2018 між ТОВ НВП Медан (позивач, замовник за договором) та ФОП Гулиєм Ігорем Олеговичем (відповідач, виконавець за договором) укладено договір на розробку сайту за ексклюзивним дизайном № 01102018/1 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець за дорученням замовника прийняв на себе обов`язки по розборці електронно-інформаційного ресурсу Web-сайту (далі-сайт) замовника, що є наданням послуг, а замовник зобов`язався прийняти і оплатити дану роботу.

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата робіт з розробки сайту здійснюється в наступному порядку:

п. 2.2.1 передоплата 9 000,00 грн. від загального бюджету проекту 18 000,00 грн. здійснюється замовником в триденний термін з моменту отримання підписаного договору,

п. 2.2.2 замовник проводить остаточний розрахунок робіт після виконання Договору протягом трьох робочих днів,вартість всіх робіт складає 18 000,00 грн.

Положеннями п. 4.1 Договору сторони погодили, що виконавець починає виконання робіт за Договором протягом 3-х робочих днів з дати отримання передплати відповідно до п.2.2.

Початком розробки сайту вважається день затвердження дизайну замовника, але не пізніше 30-ти днів з моменту підписання Договору (п. 4.1.3).

Закінчення робіт по розробці сайту повинно бути виконаним виконавцем не пізніше 30 робочих днів після отримання передоплати за правом дострокового виконання (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору по завершенні робіт виконавець повідомляє замовника про виконану роботу, яку замовник затверджує протягом п`яти днів з моменту його отримання і здійснює остаточну оплату робіт згідно п. 2.2 цього Договору або надає мотивовану відмову від приймання робіт.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як визначено ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором згідно ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір № 0112018/1 від 01.10.2018, як належну підставу, в розумінні приписів ст.11 цього Кодексу, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Викладені в наданих суду апеляційної інстанції поясненнях твердження позивача про те, що якщо не брати укладений між сторонами Договір в якості належного доказу сплати позивачем відповідачу 9 000, 00 грн., можна припустити, що цей платіж було здійснено на виконання укладеного між сторонами договору підряду на створення сайту в спрощений спосіб, зобов`язання за яким відповідач не виконав, не приймаються судом апеляційної інстанції до увагу, адже позовні вимоги про стягнення попередньої оплати в розмірі 9 000, 00 грн., заявлені позивачем саме на підставі укладеного між сторонами Договору, тобто саме цей Договір є підставою позовних вимог.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору, місцевий суд встановив, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

За договором про надання послуг згідно ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, встановлених договором.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п. 2.2.1 передоплата 9 000,00 грн. від загального бюджету проекту 18 000,00 грн. здійснюється замовником в триденний термін з моменту отримання підписаного Договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що на виконання укладеного між сторонами Договору здійснив попередню оплата в розмірі 9 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 03.10.2019.

Разом з цим, в призначенні платежу цього платіжного доручення зазначено, що попередня оплата здійснена згідно Договору № 26092018/1 від 26.09.2018, на вказану обставину також посилався апелянт в своїй апеляційній скарзі.

При цьому, згідно наданих позивачем пояснень між сторонами було укладено лише Договір № 0112018/1 від 01.10.2018, інших договорів між цими ними в письмовій формі не укладалось та не існує на даний час, відповідно оплата 9 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 1 від 03.10.2018 здійснено позивачем на виконання укладеного між сторонами Договору № 0112018/1 від 01.10.2018, а зазначення іншого договору в призначенні платежу за його твердженнями здійснено помилково.

Відповідачем жодним чином цього не спростовано в суді, адже не надано суду будь-яких доказів укладення між сторонами іншого договору та здійснення позивачем попередньої оплати саме за цим іншим договором, зокрема, Договором № 26092018/1 від 26.09.2018, номер та дату якого зазначено в наданому позивачем платіжному доручені.

З огляду на наведене та те, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами інших договорів, ніж № 0112018/1 від 01.10.2018, зокрема, договору № 26092018/1 від 26.09.2018, апеляційний суд дійшов висновку, що згідно платіжного доручення № 1 від 03.10.2018 позивачем сплачено 9 000, 00 грн. саме в якості попередньої оплати за укладеним між сторонами спору у даній справі Договором № 0112018/1 від 01.10.2018.

За змістом п. 4.1.3 Договору початком розробки сайту вважається день затвердження дизайну замовника, але не пізніше 30-ти днів з моменту підписання Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору закінчення робіт по розробці сайту повинно бути виконаним виконавцем не пізніше ніж 30 робочих днів після отримання передоплати за правом дострокового виконання.

З огляду на те, що попередня оплата здійснена позивачем 03.10.2018 відповідач мав виконати роботи за Договором до 14.11.2018 включно.

За умовами п. 4.3 Договору по завершенні робіт за ним виконавець повідомляє замовника про виконану роботу, яку замовник затверджує протягом п`яти днів з моменту його отримання і здійснює остаточну оплату робіт на підставі п. 2.2 Договору або надає мотивовану відмову від приймання робіт.

Однак, як встановлено матеріалами справи, відповідач своїх зобов`язань за Договором у визначений строк не виконав, а саме не надав послуги з розробки електронно-інформаційного ресурс Web-сайту.

Відповідно до п. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на те, що положеннями ЦК України не врегульовано питання повернення попередньої оплати за договором про надання послуг, суд приходить до висновку про застосування аналогії закону, зокрема ст. 693 ЦК України.

Так, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. Попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання зобов`язання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з претензію № 38 від 09.01.2019 й вимагав повернути сплачені ним кошти за ненаданні послуги в сумі 9 000,00 грн, а також інфляційні витрати в сумі 281,14 грн. та 3% річних в сумі 69,53 грн. Дана претензія була надіслана відповідачу 10.01.2019 рекомендованою кореспонденцією № 0101041791781, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.01.2019, однак згідно інформації з офіційного сайту ПАТ Укрпошта в мережі Інтеренет 14.01.2019 відбулась невдала спроба вручити адресату поштове відправлення за номером 0101041791781 (вказано причину невручення - інші причини), й відправлення повернуто позивачу.

З огляду на наведене та те, що матеріалами справи підтверджується й сторонами не заперечується факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 0112018/1 від 01.10.2018, а також факт сплати позивачем відповідачу попередньої оплати саме за цим Договором, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для утримання сплаченої позивачем суми грошових коштів в розмірі 9 000, 00 грн., відтак остання підлягає повернення позивачу.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 495,72 грн. інфляційних втрат та 97,64 грн.3% річних (нарахованих за період з 03.10.2018 по 11.02.2019).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 22.01.2019 по 11.02.2019, визначений судом з урахуванням приписів чинного законодавства та дати пред`явлення вимоги (претензії), місцевий суд правомірно встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню15,53 грн. 3 % річних, відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

З приводу стягнення інфляційних втрат, слід зазначити, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання і його найменший період визначення складає місяць. Зазначене помилково не враховано позивачем при здійсненні розрахунку, як і те, що для нарахування інфляційних втрат необхідно, щоб прострочення виконання зобов`язання у місяці, в якому діє відповідний індекс інфляції, мало місце.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/7401/16.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга , якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Таким чином, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат з 22.01.2019 по 11.02.2019, визначений судом з урахуванням приписів чинного законодавства та дати пред`явлення вимоги (претензії), суд першої інстанції правомірно встановив, що розмір інфляційних втрат за цей період становить 0,00 грн., відповідно в задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат слід відмовити в повному обсязі.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 9 593, 36 грн. моральної шкоди, понесеної ним в зв`язку з тим, що позивач розраховував на рекламну компанію для просування на ринку власної продукції із застосуванням власного веб-сайту, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язань за Договором, позивач позбавлений зазначених коштів для сплати іншим розробникам веб-сайтів. Такі дії відповідача призвели фактично до зупинення електронної рекламної компанії позивача. Позивач також стверджував, що ділова репутація позивача зазнала негативного впливу внаслідок відсутності веб-сайту, частина контрагентів та споживачів звернули свою увагу на відсутність інформації про діяльність позивача в інтернет-мережі, а також на відсутність повної інформації про продукцію позивача та висловили про своє негативне відношення щодо наявної обставини.

Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Судова практика розділяє поняття моральна шкода та немайнова шкода . Під моральною шкодою Пленум Верховного Суду України розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, розуміються втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, а також якими доказами це підтверджує.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові пленуму Верховного Cуду України від 31.03.1995 № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди .

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовженняю активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За приписами ст.ст. 23 та 1167 ЦК України та змісту постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відшкодування моральної шкоди, завданої у вигляді душевних страждань, яких гіпотетично позивач зазнав внаслідок дій відповідача, має здійснюватися за загальними правилами відшкодування шкоди, тобто, у разі наявності шкоди, вини певної особи та причинно-наслідкового зв`язку між означеними категоріями.

Проте позивач не довів суду факту спричинення йому діями відповідача моральної шкоди, оскільки докази зупинення електронної рекламної компанії позивача, приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали внаслідок відсутності веб-сайту, що частина контрагентів та споживачів звернули свою увагу на відсутність інформації про діяльність позивача в інтернет-мережі та на відсутність повної інформації про продукцію позивача, а також їх вислови з негативним відношенням про наявну обставину, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнав висновки місцевого суду про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог про стягнення 9 593, 36 грн. моральної шкоди й необхідність відмови у позові в цій частині законними.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які, на думку апелянта, пролягають у відкритті провадження у справі не за позовною заявою, як це передбачено ст. 162 ГПК України, а на підставі претензії, в якій серед іншого не зазначено офіційної електронної адреси та не повідомлено про її відсутність, попереднього розрахунку суми судових витрат, а також підтвердження про те, що позивачем не поданого іншого позову до цього ж відповідача та з тим самим предметом позовом, не вплинули на правильність ухваленого по суті судового рішення, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гулий Ігоря Олеговича залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/2675/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/2675/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.11.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко