Постанова

від 03.07.2019 по справі 344/8127/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/8127/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/670/19

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Мельник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Івано-Франківської торгово-промислової палати на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 5 березня 2019 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 11 березня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської торгово-промислової палати про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника,

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Івано-Франківської торгово-промислової палати про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника.

Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Президії Івано-Франківської торгово-промислової палати від 09.09.1997 року, затвердженого рішенням Загальних Зборів дійсних членів ІФ ТПП від 29.10.1997 року, він обраний на посаду Президента Івано-Франківської торгово-промислової палати. В подальшому також неодноразово обирався на цю посаду.

Рішенням Загальних Зборів членів ІФ ТПП від 13.08.2015 року припинено повноваження Президента ІФ ТПП ОСОБА_1 , про що видано наказ №3-л від 13.08.2015 року Про звільнення з займаної посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Пунктом 2 цього наказу зобов`язано бухгалтерію ІФ ТПП провести повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09.09.1997 року по 13.08.2015 року. Проте станом на 24.06.2016 року бухгалтерія не здійснила повного розрахунку з позивачем та не виплатила йому суму грошової компенсації за 206 календарних днів невикористаної відпустки.

При цьому спору щодо розміру грошової компенсації за час невикористаної відпустки між сторонами немає, оскільки ІФ ТПП не здійснювала нарахування цієї компенсації, не визначала конкретний розмір суми компенсації та не повідомляла ОСОБА_1 про нараховану суму.

На підставі наведеного вважає, що ІФ ТПП зобов`язана виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Просив суд стягнути з Івано-Франківської торгово-промислової палати на його користь середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні починаючи з 13.08.2015 року по день постановлення рішення.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23.11.2016 року провадження у даній справі було зупинено до вирішення в касаційному порядку справи №344/13738/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської торгово-промислової палати, Президента Палати Левковича Андрія Васильовича про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, скасування запису в трудовій книжці, зобов`язання сплатити компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30.03.2018 року провадження у справі поновлено.

21.11.2018 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій, посилаючись на те, що відповідач 15.02.2018 року зарахував на його рахунок суму грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки на виконання рішення суду, просив стягнути з Івано-Франківської торгово-промислової палати на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні, починаючи з 13.08.2015 року по 15.02.2018 року в сумі 480030 грн. 64 коп.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.03.2019 року позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської торгово-промислової палати про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника задоволено. Стягнуто з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника з 13 серпня 2015 року по 15 лютого 2018 року в сумі 480030 грн. 64 коп. Стягнуто з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь держави судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Івано-Франківська торгово-промислова палата подала апеляційну скаргу. Вважають рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неврахування фактичних обставин справи.

На їхню думку тривалість прострочення по виплаті коштів позивачу виникла з вини самого позивача, оскільки він зі своїм звільненням не погодився та звернувся до суду з позовом про поновлення на посаді та іншими пов`язаними вимогами, в тому числі з вимогою виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки. Між сторонами існував спір щодо розміру виплати грошової компенсації. Справа переглядалась в апеляційному та касаційному порядку. У результаті позивачу було відмовлено у поновленні на посаді, однак задоволено позов в частині виплати грошової компенсації за невикористані відпустки.

У провадженні касаційної інстанції справа перебувала з 17.10.2016 року по 23.01.2018 року, тобто 463 дні. Проте, приймаючи до уваги зупинення виконання рішення судом касаційної інстанції на вказаний період, суд першої інстанції повинен був виключити з нарахування 463 дні. Відтак, затримка виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника мала б становити 165 днів, а не 628, і в свою чергу нарахування склало б суму в розмірі 126122 грн. 70 коп., а не 480030 грн. 64 коп.

Крім того, зазначають, що суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування.

Також зазначають, що в даному випадку мала місце невиплата грошової компенсації за невикористані відпустки, а не заробітної плати. Зі сторони відповідача були вчинені всі можливі дії щодо виплати компенсації і вина роботодавця відсутня.

Просять рішення Івано-Франківського міського суду від 5 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що в даному випадку під заробітною платою, що належить працівникові, слід розуміти всі виплати, на отримання яких він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством. Компенсація за невикористані відпустки належить до фонду оплати праці і віднесена до структури заробітної плати, відтак, повинна бути виплачена у день звільнення працівника. Натомість, ані на день звільнення позивача, ані під час розгляду справи ІФ ТПП не здійснила нарахування грошової компенсації за невикористані відпустки, не визначила конкретний розмір такої компенсації та не повідомляла позивача про нараховану суму, а виплатила її лише 15 лютого 2018 року. Також зазначає, що зупинення виконання судового рішення апеляційного суду згідно ухвали ВССУ від 17.10.2016 року не скасовує обов`язковість цього судового рішення, яке набрало законної сили і не звільняє від його виконання, а також не перериває та не зупиняє перебіг періоду затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки, оскільки є тимчасовим процесуальним заходом, метою якого є лише попередження заподіяння майнової шкоди чи іншої шкоди внаслідок його виконання до закінчення перегляду справи у касаційному порядку. Щодо тверджень апелянта про можливість застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вказує, що вимогу ОСОБА_1 про стягнення з відповідача грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки в сумі 167684,00 грн. апеляційний суд задовольнив у повному обсязі, а отже такий принцип до даних правовідносин не може бути застосований. Фактичний розрахунок відповідач здійснив лише 15.02.2018 року, тому період затримки розрахунку з 13.08.2015 року по 15.02.2018 року становить 628 робочих днів, відповідно, загальна сума середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника становить 480030 грн. 64 коп. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній.

Позивач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 в 1997 році був обраний Президентом Івано-Франківської торгово-промислової палати.

Наказом №3-л від 13.08.2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади Президента Івано-Франківської торгово-промислової палати відповідно до рішення Зборів членів Палати з 13.08.2015 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Зобов`язано бухгалтерію Палати провести повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09.09.1997 року по 13.08.2015 року (а.с. 7).

Відповідно до копії Довідки про середню заробітну плату №97-04/16 від 18.04.2016 року заробітна плата ОСОБА_1 в червні 2015 року складала 14317,42 грн. за 20 робочих днів, в липні 2015 року - 18550,73 грн. за 23 робочі дні (а.с. 8).

Згідно Довідки Управління пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську від 12.10.2016 року №7734 ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ в м. Івано-Франківську і отримує пенсію за віком службовим особам митних органів, які мають персональні звання (умови ст.ст. 23, 37 Закону України Про державну службу ) (а.с. 53).

Судом встановлено також, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.06.2016 року по справі №344/13738/15-ц задоволено частково позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської торгово-промислової палати, Президента Палати Левковича Андрія Васильовича про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, скасування запису в трудовій книжці, зобов`язання сплатити компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу. Зобов`язано Івано-Франківську торгово-промислову палату виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 84352,67 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат (а.с. 26-35).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.09.2016 року рішення Івано-Франківського міського суду від 21.06.2016 року в частині стягнення з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 167684 грн. Стягнуто з Івано-Франківської торгово-промислової палати 1677 грн. судового збору. В решті рішення суду залишено без змін (а.с. 154-158).

Постановою Верховного Суду від 23.01.2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.09.2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зміну запису в його трудовій книжці з формулюванням причин звільнення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 про зміну запису в трудовій книжці з формулюванням причин звільнення задоволено. Зобов`язано Івано-Франківську торгово-промислову палату внести зміни в трудову книжку ОСОБА_1 шляхом виключення наступного запису із трудової книжки про його звільнення - рішенням Зборів членів Івано-Франківської торгово-промислової палати від 13 серпня 2015 року роботу президента Івано-Франківської торгово-промислової палати визнано незадовільною та зазначення звільнити ОСОБА_1 з посади президента Івано-Франківської торгово-промислової палати відповідно до рішення Зборів членів Палати з 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України . В решті рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року залишено без змін. Стягнуто з Івано-Франківської торгово-промислової палати в дохід держави належний до сплати судовий збір за розгляд справи в розмірі 1607,76 гривень (а.с. 74-81).

Згідно Поточної виписки за контрактом від 01.10.2018 року грошова компенсація за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 134985,62 грн. зарахована на рахунок ОСОБА_1 15.02.2018 року (а.с. 152).

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що тривалість прострочення виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника виникла саме з вини роботодавця, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника з дати його звільнення 13 серпня 2015 року по день фактичної виплати 15 лютого 2018 року.

Однак, погодитися в повній мірі із такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Відповідно до статтей 43, 45 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки тощо.

Положеннями статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно вимог ст.ст. 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений із посади Президента Івано-Франківської торгово-промислової палати 13.08.2015 року.

При цьому рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.09.2016 року позов ОСОБА_1 в частині стягнення з Івано-Франківської торгово-промислової палати на його користь грошової компенсації за невикористану відпустку задоволено. Стягнуто з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 167684 грн. Постановою Верховного Суду від 23.01.2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.09.2016 року у вказаній частині залишено без змін.

З урахуванням положень статті 116 КЗпП України, колегія суддів приходить до висновку, що виплата всіх сум, які належать позивачу до виплат від організації, повинна була відбутись саме 13.08.2015 року.

Разом з тим, як вірно було зазначено судом першої інстанції та підтверджується Поточною випискою за контрактом від 01.10.2018 року відповідні виплати грошової компенсації за 206 календарних днів невикористаної відпустки надійшли на особистий рахунок позивача 15.02.2018 року.

Наведені обставини свідчать про порушення відповідачем строку проведення повного розрахунку (виплати всіх належних сум) з позивачем та, відповідно, про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки вищезазначених виплат.

Таким чином, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від установи суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України повинен стягнути на користь працівника суму середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Доводи апеляційної скарги про те, що прострочення по виплаті коштів позивачу виникло з вини самого позивача, оскільки він зі своїм звільненням не погодився та звернувся до суду з позовом про поновлення на посаді та іншими пов`язаними вимогами, в тому числі з вимогою виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки, а зі сторони відповідача були вчинені всі можливі дії щодо виплати компенсації і вина роботодавця відсутня, не заслуговують на увагу, оскільки закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать у день звільнення працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі №6-144цс14.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що суду слід зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування, то такі апеляційний суд також не бере до уваги, так як згідно вищевказаних норм права та правових позицій, викладених у постанові ВС від 30.05.2018 року у справі №461/6803/16-ц, постанові ВС від 25.07.2018 року у справі №552/993/17 застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду і може застосовуватись лише у разі часткового задоволення позовних вимог працівника. В даному випадку між позивачем та відповідачем був відсутній спір про розмір належних до виплати сум на час звільнення та після звільнення, а була наявна лише вимога про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки.

Разом з тим, місцевим судом не враховано, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2016 року було відкрито касаційне провадження у справі №344/13738/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської торгово-промислової палати, Президента палати Левковича Андрія Васильовича про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, скасування запису в трудовій книжці, зобов`язання сплатити компенсацію за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Івано-Франківської торгово-промислової палати в особі Президента палати Левковича Андрія Васильовича на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.09.2016 року; виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.09.2016 року зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.

Постановою Верховного Суду від 23.01.2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.09.2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зміну запису в його трудовій книжці з формулюванням причин звільнення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В решті рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року, зокрема, в частині зобов`язання сплатити компенсацію за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без змін.

Згідно вимог ч. 1 ст. 328 ЦПК України 2004 року (ст. 436 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року) вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі.

Таким чином, факт зупинення виконання вищевказаного рішення суду спростовує наявність вини відповідача по невиплаті спірних коштів позивачу в період з 17.10.2016 року по 22.01.2018 року.

Отже, з огляду на все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09.09.1997 року по день звільнення підлягають до задоволення частково, за період з 13.08.2015 року по 16.10.2016 року та з 23.01.2018 року по 15.02.2018 року.

Згідно ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом абзацу 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок), у випадку поновлення працівника на роботі середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 13.08.2015 року, тому відповідно до зазначеної норми середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за червень і липень 2015 року.

Як передбачено в п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно виданої Івано-Франківською торгово-промисловою палатою Довідки про середню заробітну плату №97-04/16 від 18.04.2016 року заробітна плата ОСОБА_1 в червні 2015 року складала 14317,42 грн. за 20 робочих днів, в липні 2015 року - 18550,73 грн. за 23 робочі дні (а.с. 8). Відповідно середньоденна заробітна плата складає 764 грн. 38 коп. (32868 грн. 15 коп. : 43 р.д.).

Загальна кількість днів вимушеного прогулу з 13.08.2015 року по 16.10.2016 року та з 23.01.2018 року по 15.02.2018 року становить 312.

Отже, сума втраченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказані періоди складає 238486 грн. 56 коп.

Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене з ОСОБА_1 слід стягнути на користь держави 2415 грн. 52 коп. судового збору, та на користь Івано-Франківської торгово-промислової палати 1238 грн. 40 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Івано-Франківської торгово-промислової палати задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 5 березня 2019 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської торгово-промислової палати про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківської торгово-промислової палати, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Теодора Цьоклера, 9а, код ЄДРПОУ 02944857, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2, і/н - НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника в сумі 238486 (двісті тридцять вісім тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 56 коп.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2, і/н - НОМЕР_1 , на користь держави 2415 грн. 52 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2, і/н - НОМЕР_1 , на користь Івано-Франківської торгово-промислової палати, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Теодора Цьоклера, 9а, код ЄДРПОУ 02944857, 1238 грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 9 липня 2019 року.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук