Постанова

від 03.07.2019 по справі 200/17777/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 200/17777/16-ц

провадження № 61-27985св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівни,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Шевцової Т. В., від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М., від 28 вересня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., про визнання недійсним договору.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27 травня 2014 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки по фактичному розміщенню нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному договорі не узгоджено всіх його істотних умов, перелік яких визначений у статті 15 Закону України Про оренду землі . Так, у пункті 2 договору визначено дві площі земельної ділянки: 0,2701 га та 0,0709 га, що призводить до неясності предмету договору. Також, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначена площа земельної ділянки 0,2701 га, однак в розділі актуальна інформація про реєстрацію іншого речового права вказана інша площа - 0,0709 га. Пункт 2.2 договору визначає цільове призначення земельної ділянки 03 землі громадської забудови , а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка має інше призначення - 03.07 землі історико-культурного призначення . Пунктом 1 договору оренду землі також допущено неоднозначність предмету договору, оскільки не зазначено населений пункт, у якому знаходиться земельна ділянка. Розрахунок розміру орендної плати не містить відомостей про те, за який період вона нараховується. Умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, визначені законом як істотні умови договору оренди землі, взагалі не відображені у зазначеному договорі. Через невизначеність предмету договору та ціни договору позивач зазнає необґрунтованих матеріальних втрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку, якою фактично не користується.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 27 травня 2014 року, укладений між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. за реєстраційним № 1627. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди землі, а саме, не визначено категорію землі, не зазначено умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, відомостей про періодичність внесення орендної плати та її розмір.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради відхилено, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спірним договором визначено категорію землі як історико-культурного призначання та одночасно з цим віднесено земельну ділянку до земель громадської забудови, а саме, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. У спірному договорі не визначено істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , зокрема, умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Крім того, спірний договір з його невід`ємними частинами не містить відомостей про періодичність внесення орендної плати, тобто сторонами не визначено, за який період справляється орендна плата у розмірі 80 747, 58 грн (місяць, рік, тощо).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2017 року Дніпровська міська радаподала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами не встановлено чи дійсно порушено права позивача у зв`язку із відсутністю у договорі оренди істотних умов. Судами не прийнято до уваги відсутність предмету спору між позивачем та відповідачам, а також того, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем її прав. Судами належним чином не досліджено умови договору, які були узгодженні його сторонами. Позивач сплачувала орендну плату, чим визнала орендні відносини, та повністю погоджувалась з укладеним договором оренди. Оспорений договір оренди містить усі істотні умови, передбачені законодавством.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України) , що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 200/17777/16-ц розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., про визнання недійсним договору призначено до судового розгляду.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 157/42 від 30 жовтня 2013 року передано в користування позивача земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,2701 га. Встановлено частку користування земельною ділянкою, яка не підлягає окремому відчуженню та виділенню в натурі, у спільному користуванні ОСОБА_1 - 26,24 % або 0,0709 га.

27 травня 2014 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. за реєстровим номером 1627 договір оренди землі, предметом якого є: надання в платне строкове користування по фактичному розміщенню нежилого приміщення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою укладення договору є рішення міської ради № 157/42 від 30 жовтня 2013 року.

Об`єктом оренди, згідно пунктом 2 договору, є земельна ділянка загальною площею 0,2701 га, площа частки, за яку справляється орендна плата, становить 26,24 % або 0,0709 га.

Пунктом 2.1 визначено, що категорія землі згідно статті 19 ЗК України: землі історико-культурного призначення.

Пунктом 2.2 договору оренди землі визначено цільове призначення земельної ділянки: 03.07 землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торгівельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування.

Пунктом 2.3 договору оренди землі визначено, що код КВЦПЗ становить 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).

Пунктом 2.4 договору оренди землі визначено, що функціональне використання земельної ділянки - по фактичному розміщенню нежилого приміщення.

Пунктом 2.5 договору оренди землі визначено кадастровий номер земельної ділянки № НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 5 договору довідка про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 8 договору оренди землі визначено строк його дії тривалістю у 10 років.

Пунктом 9 договору оренди землі визначено, що розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України для відповідної категорії земель, виду цільового призначення та функціонального використання.

Відповідно до 13 пункту договору розмір орендної плати переглядається щорічно на початку кожного бюджетного року не пізніше 31 січня поточного року.

У пункті 34 договору сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Згідно з пунктом 41.2 договору оренди землі невід`ємними його частинами є: акт приймання-передачі об`єкта оренди; розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, грошова оцінка яких проведена; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; акт обстеження земельної ділянки з додатками; рішення Дніпропетровської міської ради № 157/42 від 30 жовтня 2013 року; план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

27 травня 2014 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

Сторонами складено розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, грошова оцінка яких проведена станом на 26 травня 2014 року, де визначено розмір орендної плати за земельну ділянку площею 0,2701 га у сумі 80 747, 58 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до частини першої, другої статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи питання про визнання договору оренди землі недійсним, суд має врахувати вимоги статті 3 ЦПК Україниу редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити, чи дійсно порушено право орендаря та з`ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторонами не узгодженні усі істотні умови, необхідні для чинності спірного договору.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційним судом не надано належної оцінки доводам апеляційної щодо недоведеності позивачем порушення її прав оспореним договором з підстав, заявлених останньою.

При вирішенні спору, апеляційним судом належним чином не досліджено, яким чином порушуються права позивача, як орендаря, внаслідок відсутності в спірному договорі його істотних умов. Зокрема, суд апеляційної інстанції не мотивував свій висновок про те, що відсутність у договорі оренди землі умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки негативно впливає на права чи інтереси орендаря.

Апеляційним судом не враховано, що укладаючи нотаріально посвідчений договір оренди 27 травня 2014 року, сторони узгодили його умови, зокрема визначили, що площа частки, за яку справляється орендна плата становить 26,24 % або 0,0709 га (пункт 2 договору оренди). Також судом апеляційної інстанції залишено поза увагою положення статей 286-288 Податкового кодексу України щодо порядку обчислення орендної плати за землю та визначення її розміру, а також те, що на земельній ділянці, якою користується позивач, знаходиться нежитлове приміщення.

З урахуванням вищевказаного є неправильним висновок апеляційного суду про те, що невизначення сторонами у тексті договору оренди земель комунальної власності періоду, за який справляється орендна плата, є підставою для визнання договору недійсним.

Судом апеляційної інстанції також не надано належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 22 січня 2014 року підписано акт обстеження земельної ділянки, а 27 травня 2014 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, складено розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, грошова оцінка яких проведена станом на 26 травня 2014 року, де визначено розмір орендної плати у сумі 80 747, 58 грн із урахуванням пункту 2 договору оренди (а. с. 17).

Не надано судом апеляційної інстанції також належної оцінки доводам відповідача про те, що позивач сплачувала орендну плату, що свідчить про визнання орендних відносини та погодження з умовами договору оренди.

Таким чином, висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам вищезазначених норм матеріального права.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази .

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням вищенаведеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 рокускасувати. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович