Рішення

від 09.07.2019 по справі 903/344/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 липня 2019 р. Справа № 903/344/19

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Братель О.Г. - договір про надання правової допомоги від 07.06.2019, ордер серія КС №540716 від 10.06.2019

від відповідача : Хохлов В.О. - довіреність від 05.01.2017, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №134 від 01.06.1995.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/344/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Інгредія» до Приватного підприємства «Мілекс» про стягнення 30370,01 грн.,

ВСТАНОВИВ:

07.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Інгредія» на адресу суду направило позовну заяву до Приватного підприємства «Мілекс» про стягнення 150820,01 грн.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору поставки №110120117/05 від 11.01.2017.

Позивач зазначає, що ПП "Мілекс" з порушенням строків здійснювало оплату за отриманий товар, у зв`язку з чим порушило п. 5.5 договору, а тому позивачем нараховано пеню в розмірі 30370,01 грн.

Ухвалою суду від 13.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

27.05.2019 від ПП «Мілекс» надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Заява та відзив обґрунтовані тим, що відповідач не визнає заявлену позивачем суму боргу, оскільки договір поставки №110120117/05 від 11.01.2017 припинив строк дії, а тому поставка товару здійснювалась не на умовах договору, а вчиненні як окремі правовідносин.

Ухвалою суду від 28.05.2019 заяву Приватного підприємства «Мілекс» від 27.05.2019 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено. Постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.06.2019 о 10:15 год.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Інгредія» 06.06.2019 на адресу суду направило відповідь на відзив, в якій зменшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 30370,01 грн. та 2262,30 грн. судових витрат.

Згідно пункту 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/2351 від 20.10.2006 "Про деякі питання застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" та пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/482 від 13.08.2008р., в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи із якої вирішується спір. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Заява про зменшення позовних вимог не суперечать законодавству України, не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, є прийнятою судом.

Протокольною ухвалою від 10.06.2019 суд закрив підготовче провадження, а розгляд справи по суті призначив на 09.07.2019 о 10:30 год.

19.06.2019 Приватне підприємство «Мілекс» подало заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких зазначає, що викладені у відповіді на відзив мотиви є надуманими і не відповідають вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги в сумі 30370,01 грн. пені підтримав повністю та просить суд задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просить суд відмовити в стягненні з ПП Мілекс пені, оскільки поставка була здійснена не по договору, а як окремі правовідносини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Інгредія (далі - Постачальник, ТзОВ Компанія Інгредія ) та Приватним підприємством Мілекс (далі - Покупець, ПП Мілекс ) укладено договір поставки за № 11012017/05 (далі -Договір, а.с.13-18).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю сировину для харчової промисловості, пакування та інші допоміжні матеріали (далі - Товар), а Покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати за нього оплату.

Згідно п. 1.2. Договору вид, найменування Товару, асортимент, одиниця вимірювання, кількість, вага одиниці вимірювання, загальна вага Товару та вага Товару у кожній партії, визначаються погодженими Постачальником замовленнями Покупця на відповідну партію Товару.

У відповідності до п.3.2 договору Постачальник зобов`язаний передати покупцю разом з кожною партією товару оформлені належним чином: оригінал рахунку-фактури, оригінал видаткової накладної підписаної з боку постачальника, документи, що підтверджують якість товару, передбачені п.4.1 даного договору, товарно-транспортну накладну (за умови доставки товару підприємством-перевізником та/або кур`єрською службою).

Пунктом 5.5. Договору сторони узгодили, що оплата за Товар здійснюється Покупцем на умовах відстрочки платежу 14 календарних днів, з дати вказаній у видатковій накладній.

Відповідно до п. 6.2. Договору у випадку порушення Покупцем строку оплати Товару за Договором Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення зобов`язань, від вартості неоплаченого вчасно Товару за кожний день прострочення оплати за Товар.

Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе обов`язків за даним Договором. Після закінчення строку визначеного цим пунктом, дія даного Договору вважається продовженою на таких самих умовах та на такий самий строк за умови відсутності письмового заперечення однієї із Сторін проти такого продовження, наданого Іншій Стороні протягом останнього місяця дії цього Договору (п. 8.4 договору).

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар за період з 21.01.2019 по 28.02.2019 на загальну суму 674902,26 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0002027 від 21.01.2019, №РН-0002147 від 04.02.2019, №РН-0002390 від 27.02.2019, №РН-0002399 від 27.02.2019, №РН-0002412 від 28.02.2019 (а.с.19-23).

На вказаних видаткових накладних міститься підпис особи, яка отримала товар без зазначення посади, прізвища, ім`я, по-батькові та документу, на підставі якого отриманий товар, однак вказаний підпис скріплений печаткою ПП Мілекс .

У видаткових накладних (а.с.19-23) міститься посилання на рахунки-фактури (а.с.24-28), однак відсутнє посилання на договір на поставки №11012017/05 від 11.01.2017.

Між тим, доказів на підтвердження того, що між сторонами існують інші договірні відносини на поставку товару матеріали справи не містять.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання по Договору перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 554452,26 грн., що підтверджується банківськими виписками від 07.03.2019, від 29.03.2019, від 04.04.2019, від 26.04.2019 (а.с.29-33).

З метою досудового врегулювання спору, 03.04.2019 ТзОВ Компанія Інгредія надіслало на юридичну адресу ПП Мілекс претензію від 02.04.2019 (а.с.34), однак, остання залишена без відповіді та задоволення.

На день направлення позову до суду (07.05.2019) сума основного боргу становила 120450,00 грн. за неоплачену накладну №№РН-0002412 від 28.02.2019 (а.с.23). Водночас, відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 120450,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2477 від 08.05.2019 (на суму 20450,00 грн.), №2480 від 10.05.2019 (на суму 100000,00 грн.) (а.с.54-55).

Відповідач в своїх запереченнях доводить, що вказаний договір діяв до 31.12.2017 (п. 8.4.), сторони погодили, що після закінчення строку визначеного цим пунктом, дія даного договору вважається продовженою на тих самих умовах на той самий строк за умови відсутності письмового заперечення однієї із сторін проти такого продовження, наданого іншій стороні протягом останнього місяця дії цього договору. З 01.01.2018 дія договору автоматично була продовжена на той самий строк, тобто на один рік до 31.12.2018.

Таким чином, ПП Мілекс вважає, що в період з 21.01.2019 по 28.02.2019 поставка товару здійснювалися не на умовах договору з відстрочкою платежу згідно п. 5.5 договору, а були вчинені як окремі правовідносини.

Водночас, суд не погоджується з доводами відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджується поставка відповідачу товару, наявність інших договірних (або належним чином оформлених позадоговірних) відносин на поставку товару, крім, договору на поставку №11012017/05 від 11.01.2017, строк дії якого до 31.12.2018 відсутні, тому господарський суд дійшов до висновку про доведеність здійснення поставки за видатковими накладними №РН-0002027 від 21.01.2019, №РН-0002147 від 04.02.2019, №РН-0002390 від 27.02.2019, №РН-0002399 від 27.02.2019, №РН-0002412 від 28.02.2019 (а.с.19-23) у межах договору на поставку №11012017/05 від 11.01.2017 (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.04.2019 №904/2164/18).

Суд не приймає до уваги пояснення представника відповідача в судовому засіданні, що строк оплати становив 60 днів з моменту отримання товару на підставі укладеного іншого договору, оскільки належними та допустимими доказами не довів такої обставини.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає таке.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором (п.6.2) передбачено, що у випадку порушення Покупцем строку оплати Товару за Договором Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення зобов`язань, від вартості неоплаченого вчасно Товару за кожний день прострочення оплати за Товар.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996р. (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з розрахунком позивача сума пені складає 30370,01 грн. (а.с.11-12).

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості, судом встановлено, що по видатковій наклідній №РН-0002027 від 21.01.2019 позивачем в періоді нарахування невірно визначено кількість днів прострочення, що також знайшло своє відображення при перевірці суми нарахування за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» (а.с.105-106).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Інгредія» про стягнення з Приватного підприємства «Мілекс» 30276,11 грн. пені, підтверджуються належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачами, а тому підлягають до задоволення. В позові на суму 93,90 грн. слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 1915,06 грн. (30276,11 грн.*1921,00 грн./30370,01 грн.) відповідно до ст.ст. 129, 130 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.7 ЗУ "Про судовий збір" слачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на дану норму, позивач вправі звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Мілекс (вулиця Фальківська, будинок 1, село Княгининок, Луцький район, Волинська область, 45630, код ЄДРПОУ 20135363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Інгредія (вулиця О.Теліги, будинок 4, місто Київ, 04112, код ЄДРПОУ 40284933) 30276,11 грн. (тридцять тисяч двісті сімдесят шість гривень одинадцять копійок) пені та 1915,06 грн. (одна тисяча дев`ятсот п`ятнадцять гривень шість копійок) витрат по сплаті судового збору.

3. В позові на суму 93,90 грн. (дев`яносто три гривні дев`яносто копійок) відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.07.2019.

Суддя І. О. Гарбар