Постанова

від 27.09.2019 по справі 903/344/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2019 року Справа № 903/344/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. , суддя Мельник О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ПП "Мілекс" на рішення Господарського суду Волинської області від 09 липня 2019 р.(ухваленого суддею Гарбар І. О., повний текст складено 10.07.19р.) у справі № 03/344/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інгредія"

до Приватного підприємства "Мілекс"

про стягнення 30370,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Компанія Інгредія (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд Волинської області з позовом до ПП Мілекс (надалі - відповідач), в якому з урахуванням заяви про зменшення ціни позову, просив стягнути 30370,01 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.07.19 року позов задоволено частково. Стягнути з ПП Мілекс на користь ТОВ Компанія Інгредія 30276,11 грн. пені, в стягненні 93,90 грн. в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем здійснено поставки за видатковими накладними №РН-0002027 від 21.01.2019, №РН-0002147 від 04.02.2019, №РН-0002390 від 27.02.2019, №РН-0002399 від 27.02.2019, №РН-0002412 від 28.02.2019 р. у межах договору поставки №11012017/05 від 11.01.2017р. Суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження інших договірних (або позадоговірних) відносин між сторонами на поставку товару.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, судом першої інстанції встановлено, що по видатковій наклідній №РН-0002027 від 21.01.2019 позивачем в періоді нарахування невірно визначено кількість днів прострочення. А тому, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з ПП Мілекс 30276,11 грн. пені, підтверджуються належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачами, а тому підлягають до задоволення. В позові на суму 93,90 грн. суд відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.19 року.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що договір поставки від 11.01.17 р. автоматично було продовжено на тих самих умовах на той самий строк на один рік до 31.12.18 р.

Стверджує, що в період з 21.01.19 р. по 28.02.19 р. поставка товару здійснювалась позивачем не на умовах договору з відстрочкою платежу згідно п. 5.5, а були вчинені, як окремі правовідносини.

Звертає увагу на те, що призначення платежу у наданих позивачем платіжних дорученнях зазначений рахунок-фактури № СФ-0000350 від 28.02.19 р., що підтверджує, що поставка товару 28.02.19 р. на суму 120450 грн. вчинена на підставі окремих правовідносин - видаткової накладної № РН-0002412, а не згідно договору № 11012017/05 від 11.01.17 р. А тому, позивачем не був встановлений строк виконання зобов`язання за виданий 28.02.19 р. товар на суму 120450 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, зазначив, що наявність в рахунку-фактури від 25.02.19 р. запису без замовлення не свідчить про відпуск товару не на підставі Договору та не свідчить про припинення Договору поставки №11012017/05. Договір поставки від 11.01.17 р., укладений між сторонами, є чинний на даний момент.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2017 між ТОВ Компанія Інгредія (та ПП Мілекс укладено договір поставки № 11012017/05 (а.с.13-18).

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю сировину для харчової промисловості, пакування та інші допоміжні матеріали (далі - Товар), а Покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати за нього оплату.

Згідно п. 1.2 Договору вид, найменування Товару, асортимент, одиниця вимірювання, кількість, вага одиниці вимірювання, загальна вага Товару та вага Товару у кожній партії, визначаються погодженими Постачальником замовленнями Покупця на відповідну партію Товару.

У відповідності до п. 3.2 договору Постачальник зобов`язаний передати покупцю разом з кожною партією товару оформлені належним чином: оригінал рахунку-фактури, оригінал видаткової накладної підписаної з боку постачальника, документи, що підтверджують якість товару, передбачені п.4.1 даного договору, товарно-транспортну накладну (за умови доставки товару підприємством-перевізником та/або кур`єрською службою).

Пунктом 5.5 Договору сторони узгодили, що оплата за Товар здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу 14 календарних днів, з дати вказаній у видатковій накладній.

Відповідно до п. 6.2 Договору у випадку порушення покупцем строку оплати Товару за Договором покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення зобов`язань, від вартості неоплаченого вчасно Товару за кожний день прострочення оплати за Товар.

Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе обов`язків за даним Договором. Після закінчення строку визначеного цим пунктом, дія даного Договору вважається продовженою на таких самих умовах та на такий самий строк за умови відсутності письмового заперечення однієї із Сторін проти такого продовження, наданого Іншій Стороні протягом останнього місяця дії цього Договору (п. 8.4 договору).

Твердження відповідача про те, що Договір було продовжено лише на один рік, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки, з аналізу умов договору вбачається, що після закінчення умов договору дія даного Договору вважається продовженою на таких самих умовах та на такий самий строк за умови відсутності письмового заперечення однієї із Сторін проти такого продовження. При цьому, в договорі відсутнє застереження про те, що таке продовження можливо лише на один рік або дія п. 8.4 Договору застосовується лише одноразово.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом останнього місяця дії договору поставки від відповідача не надходило на адресу позивача жодних заяв про припинення або розірвання Договору, таким чином, у відповідності з п. 8.4 Договору, даний Договір продовжено спочатку до 31.12.18 р., потім до 31.12.19 р.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення договору поставки.

Враховуючи відсутність заяв зі сторони відповідача, керуючись умовами Договору, позивачем було продовжено поставку товару згідно умов договору від 11.01.17 р.

Зокрема, на виконання умов договору у період з 21.01.2019 р. по 28.02.2019 р. позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 674902,26 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0002027 від 21.01.2019, №РН-0002147 від 04.02.2019, №РН-0002390 від 27.02.2019, №РН-0002399 від 27.02.2019, №РН-0002412 від 28.02.2019 (а.с.19-23).

На вказаних видаткових накладних міститься підпис особи, яка отримала товар без зазначення посади, прізвища, ім`я, по-батькові та документу, на підставі якого отриманий товар. При цьому, вказаний підпис скріплений печаткою ПП Мілекс .

Дослідивши вказані видаткові накладні, колегія суддів звертає увагу на те, що в накладних в графі замовлення зазначено рахунки-фактури: № СФ-0000094 від 21.01.19 р.; № СФ-0000329 від 27.02.19 р.; № СФ-000350 від 28.02.19 р.; № СФ-0000336 від 27.02.19 р.; № СФ-0000170 від 04.02.19 р., однак, відсутнє посилання на договір поставки №11012017/05 від 11.01.2017р.

В матеріалах справи містяться рахунки фактури: № СФ-0000094 від 21.01.19 р.; № СФ-0000329 від 27.02.19 р.; № СФ-000350 від 28.02.19 р.; № СФ-0000336 від 27.02.19 р.; № СФ-0000170 від 04.02.19 р., в яких в графі замовлення зазначено: без замовлення .

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує факт отримання товару.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що між сторонами існували інші договірні відносини на поставку товару матеріали справи не містять, атому, колегія суддів вважає необгрунтованим доводи відповідача про те, що в період з 21.01.2019р. по 28.02.2019р. поставка товару здійснювалися не на умовах договору поставки, а була вчинена як окремий правочин.

Відповідач розрахувався за отриманий товар в сумі 554452,26 грн., а саме: 07.03.19 р. на суму 30000 грн по рахунку-фактури СФ-0000094 від 21.01.19 р.; 29.03.19 р. на суму 95208 грн. по рахунку-фактури СФ-0000094 від 21.01.19 р.; 04.04.19 р. на суму 41257,20 грн. по рахунку-фактури СФ-0000170 від 04.02.19 р.; 26.04.19 на суму 387987,06 грн. по рахунку-фактури СФ-00000329від 27.02.19 р., СФ-0000336 від 27.02.19 р., що підтверджується банківськими виписками.

На день звернення з даним позовом в суд першої інстанції (07.05.2019) сума основного боргу становила 120450,00 грн. за неоплачену накладну №РН-0002412 від 28.02.2019 (а.с.23).

Однак, після відкриття провадження у даній справі, відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 120450,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2477 від 08.05.2019 р. на суму 20450,00 грн., №2480 від 10.05.2019 р. на суму 100000,00 грн. (а.с.54-55).

Неналежне виконання відповідачем умов договору в частині порушення строків встановлених п. 5.5 Договору, стало підставою для звернення позивача в суд з даним позовом про стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну оплату товару по накладній №РН-0002412 від 28.02.2019.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку оплати Товару за Договором покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення зобов`язань, від вартості неоплаченого вчасно Товару за кожний день прострочення оплати за Товар.

Здійснивши розрахунок пені, апеляційний суд погоджується з правильністю розрахунком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 30276,11 грн. пені.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення 30276,11 грн. пені у зв`язку з порушенням строків оплати, обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не надано доказів відповідно до п. 8.4 Договору про припинення дії Договору поставки.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПП "Мілекс" на рішення Господарського суду Волинської області від 09 липня 2019 р. у справі № 903/344/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 09 липня 2019 р. у справі № 903/344/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/344/19 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "27" вересня 2019 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.