Ухвала

від 10.07.2019 по справі 805/2820/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10 липня 2019 року справа №805/2820/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Суддя Першого апеляційного адміністративного суду Сіваченко І.В., розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року в справі № 805/2820/18-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЄВРОМІНЕРАЛ до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.03.2018 № 0022171202, № 0022181202, № 0022191202 на загальну суму 384 426, 13 грн.,

УСТАНОВИВ:

До Першого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року.

Ознайомившись з апеляційною скаргою, вважаю, що вона не відповідає вимогам ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим така скарга підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За приписами ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 зареєстровано в суді першої інстанції 03 липня 2019 року. До апеляційної скарги додано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яке обґрунтовано наступним.

Вперше податковий орган звернувся зі скаргою в межах тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Проте, ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху через несплату судового збору, а ухвалою від 18 вересня 2018 року - повернуто апелянту.

При цьому апелянт звертає увагу суду, що неможливість сплати судового збору викликана незалежними від відповідача, а саме систематичним безспірним списанням коштів, дефіцитом асигнувань державного органу, недостатнього фінансування на сплату судового збору тощо.

Розглянувши цю заяву (клопотання) суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі « Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Таким чином, у справі, що розглядається, Суд має визначити, чи здійснювала особа повноваження порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (див., mutatis mutandis, справи «Нікітін проти Росії» (Nikitin v. Russia), заява № 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02, п. 23, від 28 лютого 2006 року).

У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Як зазначено в клопотанні про поновлення пропущеного процесуального строку, несвоєчасне апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції викликано неможливістю сплатити судовий збір. Надаючи оцінку цим доводам, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

ГУ ДФС у донецькій області та його управління є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі» , розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Тобто, обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 16 березня 2018 року в справі № 808/418/17, постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 808/2042/18 та від 22 травня 2019 року у справі № 826/14040/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неповажність наведених податковим органом причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому заява не підлягає задоволенню. Зазначені обставини тягнуть за собою залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення виявлених недоліків.

Окрім цього, звертаючись з апеляційною скаргою вдруге апелянт не надає доказів про сплату судового збору, натомість заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

З приводу зазначеного клопотання суд зазначає таке.

Право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, cерія А, № 93).

Відповідно до ч.1 ст.133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Тобто зазначена стаття визначає можливість, а не обов`язок відстрочення сплати судових витрат.

Тобто, відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк є правом суду, але не його обов`язком. Також, суд вважає, що відповідач не надав належних доказів щодо відсутності фінансування та ніяким чином не підтвердив та не обґрунтував можливість сплатити суми судового збору в майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суддя-доповідач вважає за необхідне відмовити Головному управлінню ДФС у Донецькій області у задоволені клопотання про відстрочення сплати судового збору.

За частиною 1 статті 4 Закону України Про судовий збір № 3674-VI від 8 липня 2011 року (далі - Закон № 3674-VI), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

З позовної заяви вбачається, що позивачем були заявлені вимоги майнового характеру про скасування податкових повідомлень - рішень на загальну суму 384 426,13 грн.

При визначенні характеру адміністративного позову як майнового необхідно враховувати, що звернені до суду вимоги безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік від 07.12.2017 № 2246-VIII, для працездатних осіб у 2018 році встановлено прожитковий мінімум у розмірі 1762 грн.

Згідно підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI, ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсоток ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI, ставки судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами встановлюються в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Тобто, вказана ставка судового збору розраховується з суми судового збору, яку позивач повинен був сплатити за подання позову до суду першої інстанції на час звернення з апеляційною скаргою.

Враховуючи викладене, при поданні позовної заяви повинно було бути сплачено судовий збір у розмірі 5766,39 грн. (384426,13грн.*1,5%), відтак при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апелянту необхідно було сплатити 8649,58грн. (5766,39 грн.*150%).

Однак, в матеріалах справи відсутня квитанція від апелянта стосовно сплати судового збору.

Таким чином, апелянту необхідно усунути встановлені судом недоліки апеляційної скарги, а саме, надати докази сплати судового збору у сумі 8649,58 (вісім тисяч шістсот сорок дев`ять) гривень 58 коп.

При цьому несплачену суму судового збору належить перераховувати за наступними реквізитами: Отримувач: Краматор.УК/м.Краматорськ/220301101, Код отримувача (ЕДРПОУ) 37944338, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код банка (МФО) 899998, Рахунок 34314206081008.

За приписами частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 169, 296, 298, 299 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Донецькій області про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції - відмовити.

У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Донецькій області про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі - відмовити.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року в справі № 805/2820/18-а - залишити без руху для усунення виявлених недоліків, а саме: надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги, заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з посиланням на поважні підстави та відповідні докази.

Встановити десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з моменту отримання копії вказаної ухвали.

Роз`яснити апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Сіваченко