Постанова

від 09.07.2019 по справі 540/372/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2019 р. Категорія 111030100м.ОдесаСправа № 540/372/19 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

час і місце ухвалення: 13:21, м. Херсон

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: Пред-к апелянтаСалтан Р.В. (адвокат,ордер)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Альтернатива" на Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Альтернатива" до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, мотивуючи його тим, що не погоджуючись з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.08.2018 року № 0002671422 частково в сумі, що перевищує податок на прибуток на 25 071, 00грн., в тому числі за 2016 р. 10 578, 00 грн., за 2017 р. в сумі 14 493, 00 грн., а податкові повідомлення рішення № 0002681422, № 0002691422 у повному обсязі.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Фреш Альтернатива" у задоволені позовних вимог до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Фреш Альтернатива" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не врахував, що на підтвердження реальності господарських операцій позивачем було надано до матеріалів справи копії первинних документів по взаємовідносинам з постачальниками.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.06.2018 р. по 05.07.2018 р. співробітниками ГУ ДФС у Херсонській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Фреш Альтернатива , за результатами якої складений акт від 12.07.2018 р. №126/21-22-14-01/39966788 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Фреш Альтернатива (код ЄДРПОУ 39966788) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 26.08.2015 р. по 31.12.2017 р., валютного - за період з 26.08.2015 р. по 31.12.2017 р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 26.08.2015 р. по 31.12.2017 р.

Перевіркою встановлені наступні порушення ТОВ Фреш Альтернатива :

1.пп.44.2, ст.44, п.134.1 1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-УІ (із змінами та доповненнями п. 5, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 29(1 п.8 П(С)БО 21 " Вплив змін валютних курсів ", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 №193, Інструкції про затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 208603 грн., у тому числі за 2016 рік у сумі 10578 грн., за 2017 рік у сумі 198025 грн.;

2. п.198.1, п.198.21 п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-УІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 160191 грн., у тому числі за травень 2017 року в сумі 46968 грн., за червень 2017 року в сумі 19795 грн., за липень 2017 року в сумі 72584 грн., за серпень 2017 року в сумі 20844 грн. та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, за грудень 2017 року на загальну суму 43733 грн.

3. пп. "б" п.176.2 ог.176 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI (із змінами та доповненнями), Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку у Податкових розрахунках за 3-4 квартали 2015 року, 1 квартал 2016 року не відображено суми доходу виплачені фізичним особам-підприємцям.

Не погоджуючись із зазначеними висновками, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

31.07.2018 року листом ГУ ДФС у Херсонській області № 8678/10/21-22-14-01-14 висновки акту залишені без змін.

На підставі акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 03.08.2018 року:

№ 0002671422, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 208 603, 00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 52 150,75 грн.

№ 0002681422, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з ПДВ на суму 160 191, 00 грн. та застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 40 047, 75 грн.

№ 0002691422, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 43 733 грн.

Позивач, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України.

24.09.2018 року Рішенням ДФС України №30932/6199-9911-01-01-25 ППР залишені без змін, а скарга-без задоволення.

Вважаючи ППР від 03.08.2018 року № 0002671422, № 0002681422, № 0002691422 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згодом, позивач уточнив позовні вимоги, зазначивши, що оскаржує ППР лише щодо визначення зобов`язань, у зв`язку із визнанням угод із постачальниками ПП ДОЮРОБУТ ТРЕЙД , ПП Південьтранспоптторг , ПП Фірма ОЛБІ , ТОВ ТРЕЙД-ЕКОНОМ , ПП Колос такими, що не відбулися, тобто ППР № 0002671422 частково, а ППР № 0002681422, № 0002691422 повністю.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у контрагентів позивача можливості здійснювати фінансово-господарську діяльність, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобовязань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Твердження податкового органу про те, що позивачем не було доведено під час перевірки факту здійснення розрахунків за Договорами, колегією суддів оцінюється критично, оскільки як вбачається зі змісту акту, до перевірки позивача були надані платіжні доручення про сплату коштів за договорами купівлі-продажу. При цьому на жодні недоліки згаданих платіжних доручень у ході перевірки контролюючим органом вказано не було. Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, спростовує посилання податкового органу про відсутність доказів здійснення оплати поставленого за Договорами товару. Крім іншого, у матеріалах справи наявні копії банківських виписок, зі змісту яких вбачається як факт перерахування коштів за договорами купівлі-продажу.

Позиція податкового органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій є, на думку колегії суддів, помилковим, оскільки товарно-транспортні накладні є обов`язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договорами перевезення.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.11.2018 року у справі № 822/6312/15.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "Булвес проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

" 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1".

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що "у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Як убачається із матеріалів справи, ТОВ Фреш Альтернатива в 2017 р. у податковому обліку відобразило взаємовідносини з контрагентами ПП Добробут Трейд (код 40408526) за липень-вересень 2017 р., ПП Південьтрансоптторг (код 40960344) за липень 2017 р., ПП Фірма Олбі (код 32083863) за червень 2017 р., ПП Колос (код 38045027) за травень 2017 р., ТОВ Трейд-Економ (код 41169139) за серпень 2017 р., із документування товару, на підставі договорів поставки, видаткових накладних, рахунків-фактури, банківських виписок, товарно-транспортних накладних.

Так, із наданих видаткових накладних слідує, що позивач документує придбання сільськогосподарської продукції, а саме:

Від контрагента ПП Добробут Трейд на підставі договору від 01.07.2017 р. №01/07. Видаткові накладні на придбання кавуну від 06.07.2017 р. № РН-0000170, від 12.07.2017 р. № РН-0000168, від 19.07.2017 р. № РН- 0000171, від 21.07.2017 р. № РН-0000177, від 23.07.2017 р. № РН-0000178, від 25.07.2017 р. № РН-0000189, від 01.08.2017 р. № РН-0000209, від 07.08.2017 р. № РН-0000231; видаткові накладні на придбання цибулі ріпчастої, перця солодкого, кореня селери від 14.08.2017 р. № РН 0000232, від 05.09.2017 р. № РН-0000274.; товарно-транспортні накладні № Р27 від 06.07.2017 р., №Р29 від 11.07.2017 р., №Р32 від 19.07.2017 р., № Р33 від 21.07.2017 р., № Р34 від 23.07.2017 р., № Р35 від 25.07.2017 р., № Р38 від 01.08.2017 р., № Р33 від 07.08.2017 р., № Р44 від 14.08.2017 р., № Р48 від 05.09.2017 р.; платіжні доручення №184,185 від 28.07.2017 р., № 215,216,217,218 від 09.08.2017 р., № 232,234,235 від 29.08.2017 р., №263 від 21.09.2017 р.

Від контрагента ПП Південьтрансоптторг на підставі договору поставки від 26.07.2017 р. №26/07. Видаткова накладна на придбання кавуну від 27.07.2017 р. №РН-0000038; платіжне доручення №214 від 09.08.2017 р.

Від контрагента ПП Олбі на підставі договору від 28.06.2017 р. №28/06. Видаткова накладна на придбання картоплі молодої свіжої від 29.06.2017 р. № РН-00290610; платіжні доручення від 13.07.2017 р. № 162, від 17.07.2017 р. № 165.

Від контрагента ПП Колос на підставі договору поставки від 08.05.2017 р. №05/05. Видаткові накладні на придбання - буряка, картоплі, морковки від 22.05.2017 р. № РН-0000147, капусти пекінської, капусти, кабачка, буряка від 16.05.2017 р. № РН-0000128, редису від 07.05.2017 р. № РН-0000125; товарно-транспортні накладні №Р26 від 30.06.2017 р., №Р36 від 27.07.2017 р.,№Р16 від 08.05.2017 р., №Р17 від 16.05.2017 р., №Р18 від 23.05.2017 р.

Від контрагента ПП Фірма Трейд-Економ на підставі договору поставки від 26.08.2017 р. №26/08. Видаткова накладна на придбання - цибулі ялтинської, кореня селери, цибулі синьої,білої, ріпчастої від 29.08.2017 р. № РН-0000267, рахунок-фактури від 29.08.2017 р. № СФ-0000314; товарно-транспортні накладні №Р47 від 29.08.2017 р.

Отже, з вказаних документів вибачається, що позивачем у 2017 р. задокументовано придбання сільськогосподарської продукції від контрагентів ПП Добробут Трейд , ПП Південьтрансоптторг , ПП Фірма Олбі , ПП Колос , ТОВ Трейд-Економ та поставку придбаного товару від позивача до контрагентів - ТОВ Пакк Холдинг , ТзОВ ТВК Львівхолод .

У бухгалтерському обліку відображена реалізація вказаного товару ТОВ Пакк Холдинг на підставі видаткових накладних від 06.07.2017 р. №27, від 12.07.2017 р. № 29, від 21.07.2017 р. № 33, від 23.07.2017 р. №34, від 25.07.2017 р. №35, від 01.08.2017 р. № 38, від 07.08.2017 р. №41, від 14.08.2017 р. №44, від 05.09.2017 р. №48, від 27.07.2017 р. №36, від 30.06.2017 р. №26, від 08.05.2017 р. №16, від 16.05.2017 р. №17, від 23.05.2017 р. №18, від 29.08.2017 р. №47 та ТзОВ ТВК Львівхолод - від 20.07.2017 р. №32.

26 червня 2019 року апелянтом були подані додаткові пояснення, в яких зазначено, що в період, що був охоплений перевіркою, за наслідками якої було складено Акт від 12.07.2018 р. № 126/21 -22-14-01/39966788, відповідальними за фінансово-господарську діяльність на ТОВ Фреш Альтернатива були: - Директор підприємства ОСОБА_1 , згідно за наказом від 25.08.2015 року № 01; - Комерційцний директор Трохимович Ігор Володимирович, згідно наказу від 25.08.2015 року № 02; - Менеджер по реалізації і збуту товару ОСОБА_2 , згідно наказу від 01.02.2017 р.

Стосовно механізму переміщення придбаних товарів у контрагентів, відносини з якими піддаються сумніву з боку контролюючого органу, апелянт зазначив наступне:

Комерційний директор підприємства ОСОБА_3 відповідно до укладених договорів про постачання товару на торгівельні мережі, отримував від покупців заявки на поставку товару з зазначенням необхідного обсягу поставки товару, якісних та цінових характеристик. Після чого, вказані замовлення передавалися на виконання до менеджера ОСОБА_2 , який відповідно до укладених договорів з постачальниками продукції безпосередньо контролював завантаження товарів з поля, контролюючи відповідність поставок заявкам покупців. Товарно-транспортні накладні складалися на фактичне переміщення товарів (від постачальника до отримувача товару - кінцевого споживача ). Якість продукції на замовлення покупців перевірялася на вміст нітратів шляхом відбору зразків товару кожної завантаженої партії, внаслідок чого видавалися протоколи випробувань, які передавалися разом з товаром при його вивантаженні. Крім того, податковим органом в суді першої інстанції не заперечувався факт отримання вказаних товарів торгівельним мережами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку затвердженого Наказом Міністерстві фінансів України № 318 від 31.12.1999р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000р. за № 27/4248. А саме: прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об`єкта витрат економічно доцільним шляхом. Об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Пункт 7 Положення № 318 визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктами 11 та 12 визначеного Положення №318 вказує, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Так, в акті перевірки була дана оцінка первинним документам бухгалтерського обліку: видатковим накладним, договорам, товарно-транспортним накладним, податковим накладним, актам прийму-передачі товарів (робіт, послуг) розрахунковим документам між підприємствами, платіжним документам та іншим, які на думку фахівців податкового органу не підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

У подальшому вказані документи не були враховані працівниками ДФС при перевірці, як такі що дають можливість на зменшення (корегування) отриманого доходу та віднесення сум до валових витрат, сум податку на додатну вартість який підлягає сплаті до бюджету за відповідні фінансові (податкові) періоди.

Слід зазначити, що укладені договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, акти надання послуг містять наступні данні: про Продавця та Покупця товарів, усі необхідні реквізити сторін, назви підприємств, назви товарів, їх вартість, кількість товарів, в усіх без винятку документах визначена загальна вартість товарів, окремою строчкою виділені суми ПДВ, усі (без винятку) вказані документи підписані уповноваженими особами та завірені печатками сторін.

Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.1 та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1., п.201.8. ст. 201 Податкового Кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та їх доказовості.

Платіжні документи засвідчують факт сплати за товари (вартості послуг) шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" можливо зробити висновок про те, що операції суб`єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи.

Як убачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу ПП ДОЮРОБУТ ТРЕЙД , ПП Південьтранспоптторг , ПП Фірма ОЛБІ , ТОВ ТРЕЙД-ЕКОНОМ , ПП Колос були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідача не було.

Таким чином, у суду відсутні підстави стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не відбулися та не були виконані, а документи не відповідають вимогам діючого законодавства.

Відповідно до вимог п.138.2. ст.138 ПК України, фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Згідно з вимогами п.п.139.1.2 п.139.1 ст.139 ПК України, на суму використання створених забезпечень (резервів) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), сформованого відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму коригування (зменшення) забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) на відпустки працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

З урахуванням наведеного колегія судів зазначає про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій позивача зі згаданими контрагентами, а тому податкові повідомлення рішення від 03 серпня 2018 рок за № 0002691422 та № 0002681422 підлягають скасуванню та податкового повідомлення рішення від 03 серпня 2018 року за № 0002671422 частково.

При цьому колегією судів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб`єктом владних повноважень до суду також не подано.

Окрім того, в силу приписів статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного Рішення було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Альтернатива", - задовольнити.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року по справі № 540/372/19, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Альтернатива" - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 03.08.2018 року № 0002671422 в сумі, що перевищує податок на прибуток на 25 071, 00грн., в тому числі за 2016 р. 10 578, 00 грн., за 2017 р. в сумі 14 493, 00 грн.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 03.08.2018 року за № 0002681422 та № 0002691422.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 10 липня 2019 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.