Рішення

від 10.07.2019 по справі 923/445/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 року, м. Херсон, справа № 923/445/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Підприємства споживчої кооперації Голопристанський ринок районної спілки споживчих товариств

до фізичної особи-підприємця Басюка Миколи Васильовича

про стягнення 139 813,20 грн,

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи Позивача

03.06.2019 Підприємство споживчої кооперації Голопристанський ринок районної спілки споживчих товариств звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця Басюка Миколи Васильовича про стягнення 139 813,20 грн неустойки, нарахованої у зв'язку з неповерненням майна.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що на підставі укладеного між сторонами договору № 120 від 01.04.2015 надавав у користування торгівельні місця, проте по завершенню строку дії договору Відповідач їх не повернув, а тому у відповідності до статті 785 ЦК України зобов'язаний сплатити неустойку у сумі 139 813,20 грн за 36 місяців починаючи з 01.06.2016.

На думку Позивача наявність договірних відносин з Відповідачем за вказаним договором та невиконання ним власних обов'язків з повернення майна не підлягає повторному доказуванню, оскільки ці обставини досліджені при вирішені справи № 923/640/18 за участі тих же осіб, а тому рішення у справі є преюдиційним.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 07.06.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою Відповідачу встановлений строк (02.07.2019) надати відзив на позов, а Позивачу строк (08.07.2019) - відповідь на відзив.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена на адресу Відповідача: 75600, Херсонська область, м. Гола Пристань, вул. Гагаріна, буд. 23, кв. 4; але повернулася без вручення з відміткою ДП Укрпошта про відсутність адресата . У зв'язку з таким поверненням судом отриманий Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за змістом якого місцем проживання та фактично державної реєстрації Відповідача є та ж адреса.

Отже, судом виконані вимоги процесуального законодавства щодо належного повідомлення Відповідача про судовий розгляд даної справи.

Відповідач відзиву на позов не подав, проте заявив клопотання про залишення позову без руху та про розгляд справи в порядку загального провадження.

Вирішуючи ці клопотання, суд зазначає, що залишення позовної заяви без руху можливе лише на стадії до відкриття провадження у справі, що слідує з положень статті 174 ГПК України, проте у даному випадку провадження уже відкрите, а тому застосування цієї норми унеможливлене самою суттю залишення позову без руху.

За таких обставин клопотання судом відхилене.

Відносно іншого клопотання суд зазначає, що у відповідності до частини 7 статті 250 ГПК України частина 6 цієї ж статті, яка надає право суду переходити від спрощеної процедури до загальної, не застосовується, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Безпосередньо відповідь на питання за якою процедурою підлягає розгляду дана справа надана судом в ухвалі про відкритті провадження у справі від 07.06.2019. Зокрема, суд зазначив, що: Відповідно до частини 1 статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється у порядку наказного та позовного провадження, яке (тобто позовне) може бути загальним або спрощеним. У свою чергу, згідно з частиною 1 статті 247 того ж Кодексу у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, визначення яким надане в частині 5 статті 12 Кодексу. Так, за цією статтею малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на даний час 192 100 грн). Таким чином, з огляду на ціну позову, яка є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та у відповідності до частини 1 статті 247 та частини 7 статті 250 ГПК України справа підлягає розгляду виключно у порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, що слідує з частини 5 статті 252 ГПК України .

У цьому контексті суд доповнює, що слово виключно необхідно сприймати як відсутність іншого або відсутність альтернативного , що означає, з огляду на положення ГПК України, можливість розгляду малозначної справи лише у порядку спрощеного провадження та одночасно неможливість, неправомірність тощо розгляду такої справи у порядку загального провадження.

Отже, правило, встановлене в частині 6 статті 250 ГПК України може бути застосоване лише у випадку розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи , а не малозначних справ .

З огляду на наведене клопотання відповідача судом відхилене.

Установлені судом обставини

11.12.2018 Господарським судом Херсонської області у справі № 923/640/18 за позовом Підприємства споживчої кооперації Голопристанський ринок районної спілки споживчих товариств до фізичної особи-підприємця Басюка Миколи Васильовича про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні майном прийняте рішення, за яким позовні вимоги задоволені шляхом зобов'язання Басюка М.В. усунути перешкоди у користуванні Підприємством споживчої кооперації Голопристанський ринок районної спілки споживчих товариств торгівельним місцем № 95, 196, 197, розташованим на земельній ділянці площею 52,87 м кв, на території ринку за адресою: Херсонська область, м. Гола Пристань, вул. 1 Травня 111; та торгівельним місцем № 85, розташованим на земельній ділянці площею 12 м кв на території ринку за адресою: Херсонська область, м. Гола Пристань, вул. 1 Травня 36; шляхом демонтажу тимчасових металевих споруд (кіосків).

За результатами апеляційного перегляду відповідно до постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 вказане рішення залишене без змін, а отже на час розгляду даної справи воно набрало законної сили та є чинним.

У відповідності до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України ці судові рішення є преюдиційними по відношенню до обставин даної справи, а тому установлені ними обставини не потребують повторного доказування.

Зокрема, названим рішенням судом установлено, що:

01.04.2015 між сторонами був укладений договір № 120 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі.

Предметом договору (п. 1.2) є надання Позивачем у тимчасове платне користування Відповідачу для провадження торгівельної діяльності та/або надання послуг торгівельних місць № 85, 95, 196, 197, загальною площею 64,87 м кв, що розташовані на території ринку.

Відповідно до п. 2.4 договору загальний розмір плати за місяць становить 1 922,10 грн.

Пунктом 5.1 договору сторони узгодили, що договір укладається строком на один рік і набирає чинності з дня його підписання сторонами.

Після закінчення строку дії договору новий договір про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі на наступний строк між сторонами не укладався. Строк дії договору № 120 сплив 01.04.2016.

Відповідно до п. 3.4.7. договору після закінчення строку користування торгівельними місцями Відповідач зобов'язаний повністю звільнити торгівельне місце.

Після закінчення строку договору Позивач неодноразово направляв Відповідачу листи з вимогою звільнити торгівельне місце (листи від 22.04.2016 № 11, від 12.08.2016 № 27), проте останній на них не відреагував та торгівельні місця не звільнив. Комісією ринку був складений акт від 01.06.2018, в якому зазначено, що на час обстеження торгівельні місця № 85, 95, 196, 197 на продовольчому ринку працюють.

Поряд з викладеним судом у названій справі також визначено правову природу укладеного між сторонами договору, зокрема: За умов додержання зазначених норм сторонами було укладено договір про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі … .

Резюмуючи наведене, судом у справі № 923/640/18 установлені обставини:

- наявності укладеного між сторонами договору про надання послуг зі строком його дії у період з 01.04.2015 по 31.03.2016,

- предметом договору є надання у тимчасове платне користування та надання послуг торгівельних місць № 85, 95, 196, 197,

- розмір щомісячної плати, який складає 1 922,10 грн,

- після закінчення строку дії договору новий договір про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі на наступний строк між сторонами не укладався;

- після закінчення строку користування торгівельними місцями Відповідач зобов'язаний повністю їх звільнити,

- відповідно до акту від 01.06.2018 на час обстеження торгівельні місця № 85, 95, 196, 197 на продовольчому ринку працюють,

- сторонами було укладено договір про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі.

Відповідно до постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 апеляційним судом установлено, що:

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Договір № 120 від 01.04.2015 ФОП Басюком М.В. не підписаний, що виключає можливість виникнення із нього будь-яких зобов'язань.

… Між сторонами по справі відсутні договірні орендні правовідносини, що свідчить про можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування (негаторний позов) .

Отже, апеляційним судом спростовано та змінено визначену місцевим судом при розгляді вказаної справи правову природу договору, укладеного між сторонами, як договору про надання послуг , та вказано, що договір не підписаний, а тому така обставина виключає виникнення будь-який зобов'язань. Поряд з цим, апеляційним судом вказано, що між сторонами відсутні договірні орендні правовідносини.

Суд також зазначає, що за твердженнями Позивача, Відповідачем не повернуті торгівельні місця, а тому ним нарахована неустойка у розмірі 139 813,20 грн починаючи з 01.04.2016 року за 36 місяців, яка складає подвійний розмір плати за користування майном.

За таких тверджень суд приходить до висновку, що Позивачем сприймається наявність договірних відносин за договором № 120, який, на його думку, є за правовою природою договом найму.

Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Водночас, згідно зі статтею 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 789 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а за статтею 785 того ж Кодексу у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві відповідне майно. При цьому, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, нарахування неустойки у вигляді подвійної плати за користування майном у випадку неповернення майна з найму можливе лише у випадку існування самого договору найму у межах договірних відносин.

Проте, як зазначено судом раніше апеляційним судом встановлена обставина відсутності договірних відносин між сторонами, у тому числі найму, у зв'язку з чим і був застосований такий спосіб захисту порушених прав як усунення перешкод у користуванні майном із застосуванням положень статті 391 ЦК України. Напроти, у випадку існування договірних відносин застосування положень статті 391 унеможливлене самою правовою природою негаторного позову, який не є позовом, що виникає із невиконання договірних зобов'язань.

Таким чином, апеляційним судом при розгляді справи № 923/640/18 встановлені обставини, які не потребують повторного доведення, щодо характеру спірних правовідносин, а тому при розгляді даної справи суд позбавлений можливості змінювати обставини, які встановлені судами, оскільки у такому разі це порушило б загальний принцип обов'язковості судового рішення, встановлений пунктом 7 частини 3 статті 2 ГПК України та частиною 4 статті 75 того ж Кодексу щодо преюдиційності судового рішення до обставин, встановлених ним.

Суд також зазнає, що визначені апеляційним судом фактичні обставини справи (щодо відсутності договірних відносин, у тому числі найму), не є тотожними правовій оцінці певному факту , про який йде мова у частині 7 статті 75 ГПК України (за якою правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду), оскільки юридичні факти у цивільному праві - це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин), а фактичні обставини справи нерозривно пов'язані із самими обставинами, які встановлюються судом при розгляді справи, у тому числі наявності договірних відносин, або їх відсутності, змісту спірних правовідносин, необхідність визначення яких нерозривна із обов'язком суду у відповідності до частини 4 статті 238 ГПК України встановити та зазначити у рішенні фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Резюмуючи наведене, Позивач, при нарахуванні неустойки, помилково визначив наявність договірних відносин за договором № 120 від 01.04.2015, його правову природу, не врахував обставин, встановлених судами при розгляді справи № 923/640/18 щодо такого визначення, а тому безпідставно застосував положення частини 2 статті 785 ЦК України до спірних правовідносин.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, суд приходить до висновку, що Позивачем, за наслідками помилкового сприйняття як самого факту укладення договору № 120 від 01.04.2015, так і його правової природи як договору найму, та можливості застосування положень частини 2 статті 785 ЦК України до спірних правовідносин, неправомірно нарахована неустойка у сумі 139 813,20 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 2 097,20 грн, які у відповідності до статті 129 ГПК України підлягають покладенню на нього.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.К. Закурін