Постанова

від 11.07.2019 по справі 810/519/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №810/519/15

адміністративне провадження №К/9901/6650/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Насоси СНГ плюс

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року (суддя Панова Г.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2015 року (судді: Губська Л.В. (головуючий), Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.)

у справі № 810/519/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Насоси СНГ плюс

до Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю Насоси СНГ плюс (далі - Товариство) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Ірпінська ОДПІ, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 січня 2015 року № 0000132204 та № 0000142204.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що не порушував вимог Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю Деста Союз (далі - ТОВ Деста Союз ) та правильно визначив податкові зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Натомість висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з вказаним контрагентом є безпідставними та не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 16 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2015 року, у задоволенні позову Товариства відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що наявні в матеріалах справи первинні документи не відображають реального змісту господарських операцій між позивачем та його контрагентом, відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийняті Ірпінською ОДПІ правомірно.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Товариства в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015 року відкрито касаційне провадження.

Відповідач не скористався своїм правом подати заперечення / відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

22 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що товариство з обмеженою відповідальністю Насоси СНГ плюс (код за ЄДРПОУ 37910576) зареєстроване як юридична особа 07 лютого 2012 року, є платником податку на додану вартість та як платник податків перебуває на обліку в Ірпінській ОДПІ. Основний вид економічної діяльності - діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами.

У грудні 2014 року посадовою особою Ірпінської ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 вересня 2013 року до 30 листопада 2013 року та податку на прибуток за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року по взаємовідносинах із ТОВ Деста Союз , за результатами якої складено акт від 31 грудня 2014 року № 85/22-4/37910576.

Згідно з висновками вказаного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податкове зобов`язання з податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 87 626 грн;

- пункту 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 89 475 грн, зокрема за вересень 2013 року на суму 25 311 грн, за жовтень 2013 року на суму 34 730 грн та листопад 2013 року на суму 29 434 грн.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що підставою для таких висновків стало ненадання Товариством до перевірки документів, що підтверджують транспортування товару за договором від 17 вересня 2013 року № 170913/1 (дорожні листи, товарно-транспортні документи), а також його оприбуткування (документи складського обліку, картка по рахунку 28 Товари ). Також контролюючим органом зазначено, що ТОВ Деста Союз має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 11 червня 2014 року, а згідно з податковою звітністю не встановлено наявності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, що унеможливлює здійснення господарської та підприємницької діяльності. Крім того, відповідач посилається на акти ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06 травня 2014 року №340/26-57-22-01-10/38801492 та від 05 червня 2014 року № 435/26-57-22-01-10/38801492, в яких зафіксовано низку порушень з боку ТОВ Деста Союз за період серпень, вересень листопад 2013 року, січень 2014 року.

На підставі висновків акта перевірки 26 січня 2015 року Ірпінська ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення форми Р :

- № 0000132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 134 212,50 грн, зокрема за основним платежем - 89 475 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 44 737,50 грн;

- № 0000142204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 109 532,50 грн, зокрема за основним платежем - 87 626 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 906,50 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 вересня 2013 року між позивачем (покупець) та ТОВ Деста Союз (постачальник) укладено договір поставки № 170913/1, відповідно до умов якого в порядку і на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність (повне господарське відання) покупцю визначений цим договором товар (насоси), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (пункт 11 договору).

Поставка товару здійснюється на підставі заявок покупця окремими партіями протягом строку дії цього договору (пункт 3.1 договору). Товар поставляється на умовах CFR (товар доставляється до складу перевізника замовника) або FCA (склад перевізника покупця в смт. Гостомель) відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів Інкотермс в редакції 2000 року.

Приймання-передача товару здійснюється в місці поставки повноважними представниками сторін (пункт 6.1 договору). Оформлення приймання-передачі товару здійснюється шляхом підписання представниками сторін видаткових накладних і/або інших товаросупроводжувальних документів (пункт 6.3 договору).

Здійснивши системний аналіз наявних у матеріалах справи доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про непідтвердження реальності проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ Деста Союз за договором від 17 вересня 2013 року № 170913/1, тобто про відсутність операцій, які можуть бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток, з огляду на наступне.

Так, перевіряючи первинні документи на предмет економічної вигоди, суди встановили, що економічний зміст господарських операцій за результатами реалізації позивачем товару, придбаного у ТОВ Деста Союз , з точки зору позитивного економічного ефекту викликає обґрунтований сумнів та нівелює мету ведення господарської діяльності, яка спрямована на отримання прибутку, оскільки прибуток позивача складає 1-1,5% від суми, сплаченої при придбанні товару.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту транспортування, розвантаження, прийняття товару позивачем, подальшого його зберігання та видачі для збуту на користь третіх осіб.

Крім того, посилаючись на положення частини другої статті 662 Цивільного кодексу України та вимоги пункту 5 договору поставки від 17 вересня 2013 року № 170913/1, відповідно до яких продавець зобов`язаний надати документи, що підтверджують якість товару, суди встановили, що в матеріалах справи такі документи також відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суди попередніх інстанцій зазначили, що документи, надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із ТОВ Деста Союз , містять лише відомості щодо виду товару, його ціни та кількості; позивачем не дотримано вимог чинного законодавства при транспортуванні товару, прийманні товару, у тому числі за якістю, не забезпечено документального підтвердження оприбуткування та руху товару в ході господарської діяльності; не підтверджено отримання позивачем позитивного економічного ефекту у результаті господарської діяльності.

Верховний Суд, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини в їх сукупності, погоджується з висновком судів про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за результатами господарських операцій із ТОВ Деста Союз .

У касаційній скарзі Товариство просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів щодо здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом, що знаходиться за межами касаційного перегляду відповідно до частини другої статті 341 КАС України.

Обґрунтування касаційної скарги позивача зводиться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Насоси СНГ плюс залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова