Рішення

від 02.07.2019 по справі 910/571/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2019Справа № 910/571/19

За позовом Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар

До Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні

про розірвання договору, повернення майна, виселення та стягнення 348 435,85 грн.,

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Бородиня В.В.

Представники сторін:

від позивача: Санжак Л.В.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Київський завод Радар звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні , в якому просить суд розірвати договір оренди майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., (реєстраційний номер 1873) від 26.12.2013р., укладений між Публічним акціонерним товариством Київський завод Радар та Міжнародним благодійним фондом Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні ; зобов'язати Міжнародний благодійний фонд Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні повернути Публічному акціонерному товариству Київський завод Радар нежитлові приміщення третього поверху, загальною площею 1228,50 кв.м., що розташовані в нежилому будинку загальною площею 8 376,10 кв.м., розміщеному за адресою: м. Київ, вул. Тельмана (Німецька), 1 (один) (літера А), корпус 24 (двадцять чотири), що перебуває на балансі Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар (інвентарний №7326); виселити Міжнародний благодійний фонд Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні з нежитлових приміщень третього поверху, загальною площею 1228,50 кв.м., що розташовані в нежилому будинку загальною площею 8 376,10 кв.м. розміщеному за адресою: м. Київ, вул. Тельмана (Німецька), 1 (один) (літера А), корпус 24 (двадцять чотири), що перебуває на балансі Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар (інвентарний №7326); стягнути з Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні на користь Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар заборгованість за договором оренди майна, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., реєстраційний номер 1873 від 26.12.2013 р., що складається з суми заборгованості з орендної плати у розмірі 320 781 (триста двадцять тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 08 коп.; пені у розмірі 11615 (одинадцять тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 72 коп.; штрафу у розмірі 16 039 (шістнадцять тисяч тридцять дев'ять) грн. 05 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди майна, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., (реєстраційний номер 1873) від 26.12.2013р., в частині здійснення орендних платежів, а також обов'язку щодо страхування майна.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність підстав для розірвання укладеного між сторонами договору оренди. Вказаним учасником також зауважено, що повідомлення про дострокове розірвання договору останній не отримував. Одночасно, відповідачем також наголошено на помилковості наведених позивачем розрахунків нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 22.01.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 11.02.2019р.

11.02.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 01.03.2019р.

01.03.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів, відкладено підготовче засідання на 25.03.2019р.

У судовому засіданні судом було розглянуто та відхилено усні клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи та виклик свідка, як такі, що позбавлені належного обґрунтування.

25.03.2019р. підготовче засідання було відкладено на 03.04.2019р.

03.04.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 17.04.2019р.

17.04.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника відповідача про призначення по справі судової експертизи з метою визначення вірності нарахування позивачем орендних платежів за спірним договором.

Вказане клопотання було розглянуто та відхилено судом у судовому засіданні 17.04.2019р. При цьому, суд виходив з такого.

Статтею 1 Закону України Про судову експертизу визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України Про деякі питання призначення судових експертиз судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування у справі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для призначення по справі судової експертизи, а отже, і відмови в задоволенні клопотання відповідача.

Одночасно, судом враховано, що Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи могло призвести до затягування строків розгляду справи.

Судом також було залишено без задоволення як необґрунтоване та безпідставне клопотання про витребування доказів.

17.04.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.05.2019р.

15.05.2019р. представником відповідача було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/571/19.

Ухвалою від 15.05.2019р. заяву відповідача було передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 20.05.2019р., матеріали заяви про відвід судді, поданої в межах справи №910/571/19, передано на розгляд судді Сташківу Р.Б.

Ухвалою від 22.05.2019р. в задоволенні заяви Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні про відвід судді було відмовлено.

Ухвалою від 27.05.2019р. розгляд справи було призначено на 19.06.2019р.

19.06.2019р. судом було відкладено розгляд справи по суті на 02.07.2019р.

Представником позивача у судовому засіданні 02.07.2019р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 02.07.2019р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу, суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

За висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 02.07.2019р. При цьому, судом враховано, що вказаним учасником судового процесу вже було викладено свою правову позицію по справі у відзиві на позов.

В судовому засіданні 02.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством Київський завод Радар (орендодавець) та Міжнародним благодійним фондом Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні (орендар) було укладено договір оренди №1873, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення третього поверху загальною площею 1228,50 кв.м, що розташовані в нежилому будинку, загальною площею 8376,10 кв.м, розміщеному за адресою: м.Київ, вул.Тельмана,1 (літера А), корпус 24, що перебуває на балансі Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар (інвентарний №7326), ринкова вартість яких (нежитлових приміщень 3-го поверху загальною площею 1228,50 кв.м) визначена згідно зі звітом про оцінку майна, наданого суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Чайка Н.О. станом на 31.07.2013р., і становить за незалежною оцінкою 4 900 000 грн. без податку на додану вартість.

Майно загальною площею 1228,50 кв.м, що передається в оренду, складається з приміщень поверху 3 літери А групи приміщень №6, а саме: підсобних приміщень №1, №2, основних приміщень №3, №4, підсобного приміщення №5, основних приміщень №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, підсобного приміщення №14, основних приміщень №15, №16, №17, підсобного приміщення №18, основних приміщень №20, №21, підсобних приміщень №22, №23, №24, №25, основних приміщень №26, №27, №28, підсобних приміщень №29, №30 та місць спільного користування, балансова (залишкова) вартість яких становить 2 663 730,17 грн., які є частиною належного орендодавцю на праві власності майна, а саме 78/100 частин від нежилого будинку загальною площею 8376,10 кв.м (корпус №24), які розташовані в м.Києві по вул.Тельмана, №1 (літера А).

78/100 частин від нежилого будинку, загальною площею 8376,10 кв.м (корпус №24), частина приміщень якого передається в оренду згідно цього договору, належать орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності виданого 13.04.2006р. Головним управлінням комунальної власності м.Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), виданого на підставі наказу Головного управління комунальної власності м.Києва від 13.04.2006р. №590-В та зареєстровані в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 04.09.2006р. за реєстрованим №8004-П у реєстровій книзі №139П-260. Право власності на майно, зареєстровано орендодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності: 4011613, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 252283580382, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулиничем В.М. 23.12.2013р., індексний номер витягу 15236896.

За умовами п.1.2 договору №1873 від 26.12.2013р. майно передається в оренду з метою використання для розміщення та власних потреб Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні .

Пунктом 2.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що орендар вступає у строкове платне користування у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

У п.3.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р. (зі змінами), і становить без податку на додану вартість на перший базовий місяць оренди - грудень 2013р. - 28 553,78 грн.

Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.п.3.2, 3.3 договору №1873 від 26.12.2013р.).

Відповідно до п.3.6 договору №1873 від 26.12.2013р. орендна плата перераховується орендодавцю щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, за яким здійснюється платіж.

У п.п.3.7, 3.8 укладеного між сторонами правочину вказано, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцю відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Цей договір укладено строком на 15 років, тобто, договір діє з 26.12.2013р. по 26.12.2028р. включно (п.10.1 договору №1873 від 26.12.2013р.).

У п.10.3 договору №1873 від 26.12.2013р. сторони погодились, що договір може бути достроково розірваний в односторонньому порядку на вимогу орендодавця, якщо орендар, в тому числі, систематично (більше трьох разів) порушує термін здійснення платежів за цим договором та договорами про надання комунальних та експлуатаційних послуг.

У разі припинення договору або розірвання цього договору майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або пошкодження (п.10.6 договору №1873 від 26.12.2013р.).

Вказаний вище договір було підписано представниками обох контрагентів, скріплено печатками юридичних осіб та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., зареєстровано за реєстровим номером №1873.

Право користування (найму, оренди) Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні на підставі означеного правочину було зареєстровано, що підтверджується витягом №15540123 від 26.12.2013р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1873 від 26.12.2013р. оренди, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача було підтверджено, на підставі договору №1873 від 26.12.2013р. Міжнародним благодійним фондом Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні здійснювалось користування об'єктами нерухомого майна, які визначено у п.1.1 договору, в тому числі, у період з вересня 2018р. по грудень 2018р. Обставини передання об'єкта оренди у користування орендаря підтверджуються актом від 26.12.2013р. прийому-передачі в оренду нежитлового приміщення.

Одночасно, орендарем нараховувалась орендна плата за користування об'єктом оренди за вересень 2018р. в сумі 81 485,48 грн., за жовтень 2018р. в розмірі 83 033,70 грн., за листопад 2018р. в розмірі 84 445,27 грн., за грудень 2018р. в сумі 71 816,63 грн.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем свої грошові зобов'язання за договором оренди належним чином не виконувались, а саме своєчасно орендні платежі за вересень-грудень 2018р. не вносились. Крім того, позивачем вказано, що орендарем також не було виконано свого обов'язку зі страхування об'єкта оренди. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем вказано на відсутність підстав для розірвання укладеного між сторонами договору оренди. Вказаним учасником також зауважено, що повідомлення про дострокове розірвання договору останній не отримував. Одночасно, відповідачем також наголошено на помилковості наведених позивачем розрахунків нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вказувалось вище, у п.3.1 укладеного між сторонами правочину встановлено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р. (зі змінами), і становить без податку на додану вартість на перший базовий місяць оренди - грудень 2013р. - 28 553,78 грн.

Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством України. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.п.3.2, 3.3 договору №1873 від 26.12.2013р.).

Відповідно до п.3.6 договору №1873 від 26.12.2013р. орендна плата перераховується орендодавцю щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, за яким здійснюється платіж.

Орендарем нараховувалась орендна плата за користування об'єктом оренди за вересень 2018р. в сумі 81 485,48 грн., за жовтень 2018р. в розмірі 83 033,70 грн., за листопад 2018р. в розмірі 84 445,27 грн., за грудень 2018р. в сумі 71 816,63 грн.

Після здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.

Керуючись умовами укладеного між сторонами правочину та вимогами чинного законодавства, суд дійшов висновку, що строк сплати орендних платежів за вересень-грудень 2018р. за договором №1873 від 26.12.2013р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем належним чином своїх обов'язків за договором №1873 від 26.12.2013р. в частині внесення на користь орендодавця орендних платежів за вересень-грудень 2018 р. виконано не було, внаслідок чого у Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні утворилась заборгованість в сумі 320 781,08 грн.

Наразі, посилання відповідача на те, що заборгованість Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні за вказаний вище період складає лише 4554 грн., суд до уваги не приймає як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, суд зауважує наступне.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов'язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів перерахування на рахунок позивача орендної плати за вересень - грудень 2018р. згідно договору №1873 від 26.12.2013р. надано не було.

При цьому, оцінюючи представлену відповідачем довідку №2019/36 від 25.03.2019р. про стан заборгованості суд оцінює критично та не приймає в якості належного та допустимого у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказу виконання орендарем свої грошових обов'язків перед орендодавцем.

В контексті означеного суд звертає увагу на те, що частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Однак, надана відповідачем довідка наведеним критеріям не відповідає, остання є одностороннім документом, який складено Міжнародним благодійним фондом Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні і який ніяким не засвідчує обставин перерахування грошових коштів з рахунку однієї юридичної особи на рахунок іншої, а у даному випадку на рахунок позивача.

Крім того, відповідачем також не було надано доказів виконання свого обов'язку зі страхування об'єкта оренди, який визначено п.5.7 укладеного між сторонами правочину.

Представлені до матеріалів справи рахунок-фактура Товариства з додатковою відповідальністю Бізнес страхування на сплату страхового платежу та платіжне доручення №1 від 19.01.2019р. ніяким не засвідчують обставин належного виконання орендарем свого обов'язку зі страхування об'єкта оренди у відповідності до п.5.7 договору.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене у сукупності, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості позовних вимог Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар до Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні в частині стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів за вересень, жовтень, листопад та грудень 2018р. та їх задоволення у заявленому до стягнення розмірі.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вказувалось вище, у п.п.3.7, 3.8 укладеного між сторонами правочину вказано, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцю відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення орендної плати за вересень-грудень 2018р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 11 615,72 грн. та штраф в сумі 16039,05 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що останній містить помилку у визначенні початкової дати прострочення.

Зокрема, заявником не враховано, що пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Вказану правову позицію визначено у п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в сумі 11 124, 49 грн.

Після здійснення перевірки розрахунку штрафу, судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

За таких обставин, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар до Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди, суд зазначає наступне.

За приписами ст.591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст.291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору оренди.

Зокрема, вказаною нормою права передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Тобто, ст.782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців.

Таким чином, істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна, як внесення орендної плати, є достатньою підставою для дострокового розірвання вказаного договору найму в судовому порядку та повернення найманого майна наймодавцю. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 16.10.2018р. по справі №910/20398/17.

При цьому, вказану норму слід розуміти таким чином, що право на відмову від договору та право вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плати виникає, якщо останній не здійснює розрахунків протягом 3 місяців підряд.

Відповідно до п.5.1 Постанови №12 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі, протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. Вказану правову позицію також висловлено Верховним Судом у постанові від 25.04.2018р. по справі №914/4101/15.

Як вказувалось вище, у п.10.3 договору №1873 від 26.12.2013р. сторони погодились, що договір може бути достроково розірваний в односторонньому порядку на вимогу орендодавця, якщо орендар, в тому числі, систематично (більше трьох разів) порушує термін здійснення платежів за цим договором та договорами про надання комунальних та експлуатаційних послуг.

Судом було встановлено, що відповідачем було порушено свої зобов'язання в частині внесення орендної плати за вересень 2018р. в сумі 81 485,48 грн., за жовтень 2018р. в розмірі 83 033,70 грн., за листопад 2018р. в розмірі 84 445,27 грн., за грудень 2018р. в сумі 71 816,63 грн., що вказує на систематичне (більше трьох разів) порушення останнім свого грошового обов'язку за договором №1873 від 26.12.2013р. сторони. Вказаним спростовуються заперечення відповідача стосовно відсутності систематичності у порушенні орендарем своїх грошових зобов'язань за договором.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо виникнення у позивача як орендодавця за договором права на розірвання договору в односторонньому порядку, яке фактично було реалізовано шляхом подання до суду розглядуваного позову.

Одночасно, судом також враховано наявне в матеріалах справи повідомлення №1584 від 27.12.2018р. про дострокове розірвання договорів. Однак, наявність означеного повідомлення не вказує на розірвання договору в досудовому порядку, оскільки за приписами ч.2 ст.782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Тоді як у даному випадку, за даними офіційного сайту Публічного акціонерного товариства Укрпошта поштове відправлення за накладною №0315064344634 не було вручено адресату та повернуто відділенням поштового зв'язку відправнику.

Отже, враховуючи, що відповідачем так і не було спростовано належними та допустимими доказами наявності заборгованості з внесення орендної плати згідно договору №1873 від 26.12.2013р. за період з вересня 2018р. по грудень 2018р., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму 320 781,08 грн., суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар в частині розірвання укладеного між сторонами правочину.

Всі інші доводи та заперечення відповідача не спростовують висновків суду щодо розірвання договору оренди №1873 від 26.12.2013р.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу об'єкт оренди суд зазначає таке.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 291 Господарського кодексу України та ст.26 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що договір оренди припиняється, в тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

У ст.785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За умовами п.10.6 договору №1873 від 26.12.2013р. у разі припинення договору або розірвання цього договору майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або пошкодження.

Отже, виходячи з висновків суду щодо розірвання договору оренди укладеного між Публічним акціонерним товариством Київський завод Радар (орендодавець) та Міжнародним благодійним фондом Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні , суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні повернути Публічному акціонерному товариству Київський завод Радар нежитлові приміщення третього поверху, загальною площею 1228,50 кв.м, що розташовані в нежилому будинку, загальною площею 8376,10, розміщеному за адресою: м.Київ, вул.Тельмана, 1 (літера А ), корпус 24.

Одночасно, зі змісту прохальної частини позовної заяви полягає, що позивачем заявлено також позовні вимоги про виселення Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні з вказаних вище нежитлових приміщень з огляду на припинення договору оренди шляхом його розірвання.

Однак, з огляду на задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди позивачу, та визначений умовами договору та чинним законодавством України правовий наслідок припинення договору оренди, суд дійшов висновку щодо відсутності поряд з наведеним способом захисту прав та законних інтересів Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар підстав для виселення.

Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Суд зазначає, що обидва способи захисту як то виселення, так і зобов'язання повернути об'єкт направлені на відновлення прав та законних інтересів позивача як орендодавця та власника нерухомого майна, а одночасне їх застосування не є доцільним та ефективним.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Розірвати договір оренди від 26.12.2013р., укладений між Публічним акціонерним товариством Київський завод Радар та Міжнародним благодійним фондом Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1873.

3.Зобов'язати Міжнародний благодійний фонд Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні (04074, м.Київ, вул.Сокальська, будинок 4, ЄДРПОУ 37142577) повернути Публічному акціонерному товариству Київський завод Радар (03150, м.Київ, вул.Предславинська, будинок 35, ЄДРПОУ 14307274) нежитлові приміщення третього поверху, загальною площею 1228,50 кв.м, що розташовані в нежилому будинку, загальною площею 8376,10, розміщеному за адресою: м.Київ, вул.Тельмана, 1 (літера А ), корпус 24.

4. Стягнути з Міжнародного благодійного фонду Сприяння розвитку танцювального спорту в Україні (04074, м.Київ, вул.Сокальська, будинок 4, ЄДРПОУ 37142577) на користь Публічного акціонерного товариства Київський завод Радар (03150, м.Київ, вул.Предславинська, будинок 35, ЄДРПОУ 14307274) заборгованість в сумі 320 781,08 грн., пеню в розмірі 11 124,49 грн., штраф в сумі 16039,05 грн. та судовий збір в сумі 8743,17 грн.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням по справі законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2019р.

Суддя Спичак О.М.