Рішення

від 05.07.2019 по справі 573/326/19

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/326/19

Номер провадження 2/573/135/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частина)

05 липня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Черкашиної М.С.

за участю секретаря: Терещенко О.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

відповідача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: ОСОБА_4,

свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопіллі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Улянівська селищна рада Білопільського району Сумської області, про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як дружини та чоловіка,

В С Т А Н О В И В:

Враховуючи складність у виготовленні повного тексту судового рішення, що потребує значного часу в обґрунтування доводів сторін, суд вважає за необхідне проголосити вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.

Керуючись ч. 6 ст. 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), третя особа - Улянівська селищна рада Білопільського району Сумської області (місце знаходження: смт. Улянівка, вул. Центральна, буд. 5 Білопільського району Сумської області, ЄДРПОУ: 04390179), про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як дружини та чоловіка, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин.

Суддя

Справа № 573/326/19

Номер провадження 2/573/135/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

05 липня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Черкашиної М.С.

за участю секретаря: Терещенко О.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

відповідача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: ОСОБА_4,

свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопіллі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Улянівська селищна рада Білопільського району Сумської області, про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як дружини та чоловіка,

В С Т А Н О В И В:

25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як дружина та чоловік. Свої вимоги мотивує тим, що 21 квітня 2007 року вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 . Від подружнього життя спільних дітей у них не має. Через непорозуміння один з одним, 27 вересня 2016 року шлюб між подружжям було розірвано, про що складено відповідний актовий запис № 16 Білопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану. Згодом вони примирились та продовжували проживати разом однією сім`єю, як і раніше вели спільне господарство, разом займались побутом та мали взаємні права та обов`язки як чоловіка та дружини. Під час проживання однією сім`єю ними було набуто майно, яке на її думку є спільною сумісною власністю. Проживаючи однією сім`єю з ОСОБА_3 вони робили ремонт у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано на відповідача. В період із жовтня 2016 року по 26 червня 2018 року, за згодою один одного та за спільні кошти вони придбавали речі домашнього вжитку, купували транспортні засоби та також відкривали рахунки у банківських установах, де зберігали спільно зароблені кошти. Вказує, що стосунки між ними значно погіршились та після припинення спільного проживання, вона була змушена покинути будинок, а відповідач без її згоди забрав транспортні засоби та володіє ними особисто, заволодів речами домашнього вжитку, користується та живе за спільні кошти, які були покладені на рахунках в установах банку. Зазначає, що такими діями відповідач порушив її право на спільну сумісну власність, набуту ними за час шлюбу та спільного проживання після його розірвання. Звертає увагу на те, що договору вони не укладали, всі спроби налагодити шлюбні стосунки з відповідачем не призвели до позитивного результату, а отже вирішити спір майнового характеру щодо поділу майна та визнання права власності на це майно у досудового порядку не вдається можливим, розгляд даного питання наразі розглядається Білопільським судом. ОСОБА_3 факту проживання однією сім`єю як дружини та чоловіка не визнає, майно набуте за спільні кошти у добровільному порядку не ділить, а тому вона вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Посилаючись на викладені вище обставини та вимоги с. 3, 74 СК України, позивач просить встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як дружини і чоловіка разом із ОСОБА_3 в період з 09 жовтня 2016 року по 26 червня 2018 року.

Ухвалою від 04 березня 2019 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження.

15 квітня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дрозденко М.М. заяву підтримали та просила задовольнити. Зокрема, ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі із 2007 року по 2016 рік. У липні 2016 року вони робили ремонт у будинку за адресою : АДРЕСА_2 , поставили нові вікна та переклеїли шпалери у будинку. На початку жовтня 2016 року вона повернулася до будинку відповідача. Восени 2016 року вона найняла доглядальницю для матері позивача, яка проживала в АДРЕСА_3 та потребувала догляду після інсульту, щоденно її відвідувала, привозила ліки, готувала їсти та кормила господарство. 05 січня 2017 року святкували у родинному колі ювілей ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 ювілей його матері. 28 липня 2017 року було весілля її дочки, в організації якого допомагав ОСОБА_3 , катав на машині. Влітку 2017 року проводили ремонтні роботи у будинку, замінили всі меблі. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідача, похорони якої вона організовувала. У серпні 2017 року відповідач зняв із депозитного рахунку 250 000 грн. та надав ОСОБА_8 під закупівлю зерна, які останній повернув у квітні у сумі 280 000 грн., гроші були у сейфі. Проте, 21 червня 2018 року ОСОБА_3 забрав звідти гроші та відкрив депозиті рахунки. Весь час, починаючи із початку жовтня 2016 року вони проживали із відповідачем разом однією сім`єю у будинку по АДРЕСА_2 , як чоловік та дружина, приймали спільні рішення, разом проводили вільний час, відпочивали із знайомими, разом їздили на роботу, обробляли земельну ділянку за вказаною вище адресою. Щодо спільного бюджету зазначила, що грошові кошти вкладалися у ремонтні роботи порівну, тобто 50/50 відсотків. Вона купувала продукти харчування, а він оплачував комунальні послуги. 26 червня 2018 року вона зрозуміла що він її зраджує, та ввечері покинула будинок, пішовши до будинку своєї матері за адресою : АДРЕСА_1 , де і проживає до даного часу, хоча зареєстрована у будинку по АДРЕСА_2 .

Представник позивача - адвокат Дрозденко М.М. у судовому засіданні зазначив, що факт спільного проживання сторін у період з 09 жовтня 2016 року по 26 червня 2018 року повністю знайшов своє підтвердження у ході судового розгляду, а обставини, на які посилалася сторона позивача повністю доведені письмовими доказами та показами свідків, і не спростовано стороною відповідача. Таким чином відносини, які існували між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу повинні регулюватися положеннями глави 8 Сімейного кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Конорєв В.О. у судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні з огляду на необґрунтованість та недоведеність. Зокрема ОСОБА_3 пояснив, що їх відносини із позивачкою зіпсувалися ще у 2014 році, в результаті чого у вересні 2016 року вони розлучилися. В той час ОСОБА_1 переїхала проживати у будинок матері за адресою АДРЕСА_1 , забравши свої речі. З того часу сім`я фактично розпалася, оскільки він мав наміри створити сім`ю з іншою жінкою. До червня 2018 року вони підтримували нормальні відносин, оскільки у них залишився спільний бізнес, тому відповідач виконував певні дорученні позивачки, що стосувалися робочих питань. Що стосується проведення спільних ремонтних робіт у будинку заперечив, зазначивши що деякі роботи проводилися за час шлюбу, а роботи, які були проведені після його розірвання він проводив за власні кошти та за кошти, які були накопичені ним особисто. Зазначив, що на час розірвання шлюбу, у позивачки залишилися їх спільні кошти у сумі 1,5 млн. грн., питання по розподілу яких на той час не було вирішено. У березні 2019 року він уклав шлюб із ОСОБА_9 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народилася донька.

Представник відповідача - адвокат Конорєв В.О. зазначив, що позивач безпідставно посилається на норми Сімейного кодексу України за відсутністю між сторонами відповідних правовідносин. Зазначив, що 21 квітня 2007 року між сторонами було укладено шлюб, який 27 вересня 2016 року було розірвано і з того часу сторони однією сім`єю не проживали, взаємних прав та обов`язків, спільного бюджету сторони як подружжя не мали. Стверджує про свідому надуманість даного позову лише для обґрунтування іншого позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.

Представник третьої особи - Улянівської селищної ради Білопільського району Сумської області у судове засідання не з`явився, надавши суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника селищної ради, позовні вимоги підтримують (а. с. 31, 76 ).

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що займає посаду голови Улянівської селищної ради Білопільського району. Їй відомо, що сторони проживали у шлюбі, потім вони офіційно розлучилися, а потім сім`я знову відновилася. Сторони проживали разом у цивільному шлюбі по АДРЕСА_2 . У господарстві та будинку свідок особисто не була, проте бачила ОСОБА_1 на городі біля будинку. Також бачила як у 2016 році проводилися ремонтні роботи, обкладався будинок, оскільки ходила по цій вулиці до свекрухи. Крім того ОСОБА_1 оформляла документи у селищній раді після смерті свекрухи, організовували поминки. Дійсно, селищною радою за її підписом було видано довідку про фактичне проживання сторін з 28.09.2007 року по 01.01.2018 року на підставі наданої інформації депутата Йолтуховського. Також зазначила, що підтримує нормальні людські відносини із сторонами, та не є упередженою відносно відповідача.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що його родина підтримувала дружні відносини із родиною ОСОБА_3 до липня 2018 року, ходили один до одного в гості, разом виїжджали на природу. Про той факт, що у 2016 році вони офіційно розлучилися йому не було відомо, оскільки для оточуючих вони були як сім`я яка проживає разом у будинку по АДРЕСА_2 . У 2017 році він був декілька разів у будинку, бачив ремонт у кухні та ванній кімнаті. На подвір`ї також проводилися ремонтні роботи, замінювалися двері. ОСОБА_3 брав у нього бетономішалку для ремонтних робіт. Також ОСОБА_1 щоденно відвідувала свекруху, коли остання хворіла, готувала їжу та доглядала за господарством. Разом із сторонами до 2017 року проживав син ОСОБА_1 . Щодо упередженості відносно відповідача зазначив, що дійсно, теперішня дружина відповідача - ОСОБА_9 є його колишньою невісткою, проте дані свідчення у справі він надав об`єктивно, а не з метою помсти останній.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що працює на посаді касира у ФОП ОСОБА_10 , місце роботи якої знаходиться в одній будівлі, де працювали сторони у справі. Із родиною ОСОБА_3 спілкувалася і на роботі і вдома, більше із позивачкою. Їй відомо, що сторони проживали однією сім`єю після розірвання шлюбу у 2016 році, оскільки на роботі вони спілкувалися всі разом. Також їй відомо, що ОСОБА_3 у період 2016-2017 років проводили ремонтні роботи, купували меблі у будинок, оплачували послуги, що обговорювалося на роботі. Щоденно на роботі сторони були разом. У 2016 році коли хворіла мати ОСОБА_3 її щоденно відвідувала ОСОБА_1 , оплачувала послуги доглядальниці. За інформацією позивачки їй стало відомо, що у їх робочому сейфі знаходилися спільні грошові кошти родини. У будинку сторін вона була у 2018 році на дні народження ОСОБА_3 , її запросила ОСОБА_1 . Також там були присутні ОСОБА_6 , свати ОСОБА_3 , сестра позивачки.

Заслухавши позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Дрозденка М.М., відповідача ОСОБА_3 та представника останнього - адвоката ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 21 квітня 2007 року у виконкомі Куянівської сільської ради Білопільського району Сумської області, про що складено відповідний актовий запис за № 03. Після реєстрації шлюбу позивачу присвоєно прізвище чоловіка - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 (а. с. 7).

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що сторони від подружнього життя спільних дітей не мають.

Підставою для оформлення свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , є заява останніх про розірвання шлюбу, подана за взаємною згодою від 27 серпня 2016 року. (а. с. 59).

Із свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 вбачається, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано 27 вересня 2016 року Білопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області, про що складено відповідний актовий запис за № 16 (а. с. 8).

Також до суду позивачем надані письмові докази, які на її думку підтверджують факт існування шлюбних відносин як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2016 року по червень 2018 року, а саме : довідка виконкому Улянівської селищної ради від 25 лютого 2019 року за № 339, рішення Білопільського районного суду Сумської області від 17 січня 2019 року за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі за весь час роботи, а також копії фото світлин із зображенням сторін.

Згідно із вимогами ч. 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 ст. 16 ЦК України визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. ст. 76-78, ст. 81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та розгляду заявлених заяв і клопотань.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу в межах заявленої вимоги та на підставі тих доказів, які надані сторонами спору та їх представниками.

Так, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 294 ЦПК України).

Оскільки існує спір про право, то розгляд справи про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки необхідно здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну член сім`ї ) встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт та інше.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Зазначена правова позиція також висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 лютого 2012 року № 6-37цс11.

Згідно вимог ч. 4 ст. 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 Сімейного Кодексу України.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

При цьому, згідно рекомендацій п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року за № 11 роз`яснено, що при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти (Постанова Верховного Суду України від 08.06.2016 р.).

Тобто, положеннями вказаних норм передбачено, що для визначення та встановлення, що майно є спільною сумісною власністю подружжя необхідні умови - проживання однією сім`єю, спільне проживання, яке пов`язано спільним побутом, із взаємними правами та обов`язками, що і є ознаками сім`ї.

Звертаючись до суду із позовною заявою та надаючи пояснення у судовому засіданні, ОСОБА_1 зазначила, що у період з жовтня 2016 року по 26 червня 2018 року вони із відповідачем проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, проводили ремонтні роботи, мали спільний сімейний бюджет. При цьому, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу їй необхідно для врегулювання питання щодо розподілу спільного майна, набутого під час проживання без реєстрації шлюбу, що породжує певні юридичні наслідки.

Аналізуючи наявні матеріали в світлі наведених вище правових норм, беручи до уваги невизнання відповідачем позову, суд не може визнати належним доказом довідку Улянівської селищної ради 25 лютого 2019 року за № 339, яка, на думку сторони позивача, підтверджує факт спільного проживання сторін, оскільки цей доказ містять у собі суперечливу інформацію. Так, предметом розгляду справи є факт спільного проживання сторін у період із 09 жовтня 2016 року по 26 червня 2018 року. Проте, селищна рада у своїй довідці підтверджує факт того, що ОСОБА_1 дійсно проживала з ОСОБА_3 та вела з ним спільне господарство у період з 28 вересня 2007 року по 01 липня 2018 року, який не є спірним. Так, зі змісту позовної заяви та свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що сторони уклали шлюб 21 квітня 2007 року, тому, що це за початок періоду - 28 вересня 2007 року, вказаний у довідці, суду не зрозуміло. Більше того, у судовому засіданні голова селищної ради ОСОБА_5 , яка підписала дану довідку особисто, та була допитана в якості свідка показала, що : … сторони проживали у шлюбі, потім офіційно розлучилися, а потім сім`я відновилася і вони стали жити разом у цивільному шлюбі як чоловік та дружина . Тобто, покази свідка в частині того, що після розірвання шлюбу сторони деякий час не проживали разом, підтверджуються і показами самої позивачки ОСОБА_1 . Таким чином, вказаний у довідці безперервний період проживання сторін з 28 вересня 2007 року по 01 липня 2018 року спростовується показами самої ОСОБА_5 , яка склала довідку.

Наступним письмовим доказом, наданим стороною позивача, є рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 17 січня 2019 року у цивільній справі № 573/2044/18, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі за весь час роботи. Проте, в ході судового розгляду було встановлено, що зазначене рішення всупереч ч. 5 ст. 82 ЦПК України не набрало законної сили та на час розгляду справи скасовано Сумським апеляційним судом.

Також позивачем в якості доказів надані фото світлини із зображенням сторін та їх рідних, що, на думку позивача свідчить про фактичні шлюбні відносини між нею та ОСОБА_3 у спірний період, хоча самі фотографії не містять дати зйомки. Дослідивши їх, можна зробити висновок про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 присутні на весіллі доньки позивача, під час виписки із пологового будинку дочки позивача з онуком та ще декілька знімків на яких присутні сторони у справі. Крім того, у своїх поясненнях у судовому засіданні ОСОБА_3 не заперечував факт того, що був присутній на весіллі дочки позивача, яка його запросила, оскільки її рідний батько помер. Також він на власному автомобілі забирав дочку позивачки разом з онуком із пологового будинку. Щодо інших знімків зазначив, що факт перебування його та ОСОБА_1 на фотознімках в певний час, не може свідчить про фактичні шлюбні відносини між ними після розірвання шлюбу.

Крім того, в судовому засіданні були допитані заявлені позивачем свідки : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , покази яких сторона відповідача просила визнати недостовірними, оскільки свідки є упередженими по відношенню до відповідача ОСОБА_3

Так, щодо показів селищного голови Каштенкової Л.П. сторона відповідача заявила, що свідок підтримує дружні відносини із ОСОБА_1 , яка надавала спонсорську допомогу селищній раді. Проте, свідок жодного разу не була у господарстві по АДРЕСА_2 , а отже, не може стверджувати про проведення в спірний період ремонтних робіт, придбання майна тощо.

Щодо показів свідка ОСОБА_6 який є колишнім тестем теперішньої дружини ОСОБА_3 зазначили, що він досить негативно відноситься до відповідача, оскільки вважає що саме через ОСОБА_3 розпався шлюб його сина ОСОБА_6 . Зазначили, що саме він порекомендував ОСОБА_1 звернутися із даним позовом до суду з метою помсти.

Щодо показів свідка ОСОБА_7 сторона відповідача зазначила, що остання працює касиром у ОСОБА_1 та є її підлеглою, тобто також є зацікавленою особою, яка свідчить на користь позивача. Крім того, стороні відповідача відомий той факт, у даного свідка позивачем ОСОБА_1 була виявлена недостача у касі, а тому вона і певним чином має зобов`язання перед ОСОБА_1 .

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року N 14 Про судове рішення передбачено, що суд у мотивувальній частині рішення повинен наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надати оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд повинен надати належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову щодо факту проживання у фактичних шлюбних відносинах, набуття спірного майна сторонами під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Надавши оцінку заявленим вимогам позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення та заперечення сторін, оцінивши показання свідків, а також діючи в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт спільного сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 09 жовтня 2016 року по 26 червня 2018 року.

Обставини, на які посилалася сторона позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно мали свідчити про їх спільне проживання у спірний період, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків, що є характерними ознаками сім`ї.

Позивач не довела належними та допустимими доказами факт проживання сторін у справі однією сім`єю як чоловіка та дружини в період з 09 жовтня 2016 року по 26 червня 2018 року. Її доводи про те, що між сторонами після розірвання шлюбу склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, її кошти та кошти відповідача були об`єднані для набуття майна для спільного користування, ведення ними спільного господарства, проведення ремонтних робіт в інтеремах сім`ї, побуту та бюджету нічим не підтверджені, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Досліджуючи докази по справі, зокрема пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , суд зазначає, що обставини того, що сторони разом були присутні на роботі, святкували дні народженні та весілля, родини онука позивача - не є підтвердженням наявності їх спільного проживання як сім`ї та ведення ними спільного бюджету.

Так, допитані свідки сторони позивача хоча і зазначили про факт спільного проживання сторін в заявлений період після розірвання шлюбу, проте конкретних обставин щодо ведення сторонами спільного господарства, побуту та спільного бюджету, наявність спільних витрат в інтересах сім`ї, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, у судовому засіданні не зазначили.

Представлені фотосвітлини не доводять існування тривалого сімейного зв`язку сторін, а фіксують лише факти їх спільного проведення часу, і не дають підстав вважати, що між сторонами склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, регулювання яких регламентовано главою 8 Сімейного кодексу.

Отже, покази свідків про фактичне проживання сторін у певний період, наявність у матеріалах справи фотокарток із сумісним відпочинком та святкуванням сторін при відсутності інших доказів, та протилежних за змістом пояснень відповідача, на думку суду, не є достатніми доказами для встановлення заявленого юридичного факту. Крім того, покази свідків самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, ознакою якого є систематичне ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, чого в даному випадку зроблено не було.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі Бочаров проти України від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства ). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (рішення у справі Салман проти Туреччини ) .

Виходячи з вищенаведеного, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, то витрати, які відповідач поніс при розгляді справи, не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 81, 133, 137, 141, 258, 265, 294, 315, 354-355 ЦПК України, ст. 368 ЦК України, ст. ст. 3, 60, 74 СК України, пунктом 6 Рішення Конституційного суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, висновками Європейського Суду з прав людини, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), третя особа - Улянівська селищна рада Білопільського району Сумської області (місце знаходження: смт. Улянівка, вул. Центральна, буд. 5 Білопільського району Сумської області, ЄДРПОУ: 04390179), про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як дружини та чоловіка, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено і підписано 12 липня 2019 року.

Суддя