Постанова

від 08.07.2019 по справі 520/1679/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2019 р.Справа № 520/1679/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Рубан В.В.) від 10.04.2019 року (повний текст рішення складено 23.04.2019р.) по справі № 520/1679/19

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 08.02.2019 року № 22-19;

- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16.11.2017 року звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області. 18.02.2018 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 12 від 13.02.2018 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 08.02.2019 року №22-19. Позивач вважає вказане рішення необґрунтованими та таким, що підлягає скасуванню, оскільки перевірка інформації, яку позивач надав під час звернення із відповідною заявою, а також підтвердив в процесі проведення відповідної співбесіди щодо ситуації в країні громадянської належності (Сирії), проведена поверхнево та необ`єктивно, тобто ситуація в країні походження позивача належним чином не вивчалась.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 08.02.2019 року № 22-19.

Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача від 16.11.2017 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначив, що оскільки позивач не навів достовірних фактів, які свідчили б про обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також загрози його життю через смертну кару, катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозну особисту загрозу життю особи з причин загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, то відповідачем правомірно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник позивача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки.

До 2008 року проживав у Сирії, м. Алеппо, з 2008 по 2009 рік проживав у Кувейті .

Після закінчення школи у Кувейті вступив до університету Дамаска та у 2009 році повернувся до Сирії.

У 2012 році через активізацію військових дій та побоювання бути призваним до лав урядової армії, вимушений виїхати до Кувейту , а у жовтні 2013 року до України на підставі одноразової візи типу Д.

В Україні з 22.10.2013 по 01.09.2014 р. навчався на підготовчому факультеті Харківського національного університету радіоелектроніки та у Харківському національному університеті ім.В.Н. Каразіна.

11.09.2017 року відраховано з університету через невиконання навчального плану.

16.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

У заяві від 16.11.2017р. та співбесідах заявник стверджує, що повернутися на батьківщину не може через громадянську війну та побоювання стати жертвою переслідувань, зазначав, що після повернення до Сирії може бути призваним до лав армії та буде змушений вбивати своїх співгромадян, що суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам.

За результатами вказаних співбесід, інформації по країні походження (Сирія), а також наданих заявником матеріалів, відповідач дійшов висновку, що заявник - ОСОБА_1 , не довів надану ним інформацію щодо ухилення від військової служби, що дає підстави стверджувати про відсутність підстав для переслідування його державними органами країни за останнє. Заявник в країні громадянської належності до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявника в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня. Інформація по країні походження заявника вказує на те, що не на всій території Сирії відбуваються військові дії, через відсутність на цих територіях терористичної організації "Ісламська держава" та подібних до неї організацій, а також сил, опозиційних державній владі, та , як слідство, відсутність збройного протистояння між останніми та урядовими силами країни.

18.02.2018 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 12 від 13.02.2018 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 08.02.2019 року № 22-19.

Не погоджуючись із таким рішенням Державної міграційної служби України, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. В свою чергу, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду, а позовну вимогу про зобов`язання ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - залишити без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про їх обґрунтованість, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI (далі - Закон України №3671).

Відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону України №3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 4 статті 1 Закону України №3671 передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно із ч.1 та ч.5 ст.5 Закону України №3671, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України №3671, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 7 статті 7 Закону України №3671, встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно пунктів 45,66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Частиною другою статті13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв`язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і до тепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

12.03.2015р. у Женеві Верховний комісар ООН у справах біженців Антоніу Гутерріш ще раз наголосив, що необхідно зробити набагато більше для того аби звільнити сирійців від їхніх жахливих страждань: "Після років, прожитих у вигнанні, сирійські біженці давно витратили свої заощадження і все більша кількість вдається до жебракування, проституції чи дитячої праці, аби вижити. Родини, що належали до середнього класу зараз ледве виживають на вулицях: батько однієї з сімей порівняв життя біженця із потраплянням у сипучий пісок - кожен рух змушує застрягати все сильніше," сказав він.

Крім того, як зазначено в п.31 Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (в редакції III, жовтень 2014р.) (http://www.refworld.org.ru/docid/549983214.html%20): "В свете развития событий и изменения обстоятельств в Сирии, возможно, будет целесообразно пересмотреть (если этого еще не было сделано) решения по делам сирийцев, чьи ходатайства о предоставлении убежища в прошлом были отклонены, чтобы те, кто в силу изменившихся обстоятельств имеет обоснованные причины обратиться о предоставлении убежища как беженцы "на месте" (sur place), могли рассчитывать на принятие соответствующего решения, которое позволит им пользоваться защитой и правами, вытекающими из признания их беженцами.".

За інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]), враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з`являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.

Починаючи з травня 2012 року ситуація в Сирії продовжувала погіршуватись, а рівень насильства різко зріс, поширюючись на більшість великих міст, включаючи Дамаск, Алеппо, Хомс, Дера`а, Хаму, Ідліб і Сувайду. Більшість військових дій сконцентрована в основних містах, розташованих на заході країни, але сільська місцевість також втягується у конфлікт. У брифінгу Міжнародної Амністії йдеться про те, що сирійська армія веде не вибіркове повітряне бомбардування та артилерійські атаки в районі Джабал Аль - Завія , інших частинах Ідлібу та північних регіонах Хами. Представники Міжнародної Амністії стали свідками щоденних не вибіркових авіа ударів та бомбардувань, націлених на міста та села по всьому регіону впродовж свого візиту (у період з 31 серпня по 11 вересня 2012 року).

Кількість людей, що загинули після початку насилля, за повідомленнями, більше 100 тисяч, а 6,8 мільйона людей, або третина населення, потребує гуманітарної допомоги, що значно більше у порівнянні з 1 мільйоном людей - станом на березень 2012 року. Ріст гуманітарних потреб населення особливо помітний в провінціях Алеппо, Риф Дамаск, Идлиб, Дейр-эз-Зор, Хама, Деръа, Ракка, Латакія і Дамаск.

УВКБ ООН зазначає, що потрібні великодушні підходи до захисту, що відображаються у незастосуванні санкцій до тих, хто прибуває без документів, що посвідчують особу (або іншим неправомірним шляхом), та у високому проценті позитивних рішень по клопотаннях про надання статусу біженця, поряд із забезпеченням супутніх прав. Ще однією доречною формою солідарності у теперішній кризисній ситуації була б гнучкість застосування критеріїв та процедур возз`єднання родини, рівно як і скасування певних вимог для отримання віз та полегшення в`їзду громадян Сирії з метою роботи або навчання або за сімейною чи гуманітарною метою в межах національних програм.

У своїх рекомендаціях УВКБ ООН зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов`язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

Відповідно до п.171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.

Тлумачення поняття "загрози тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання" дає у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, практику якого згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. №3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права.

Так, у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07, рішення від 28.06.2011р.) суд дійшов висновку, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241), а також зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становлять ризик для людини, яку висилають в цю країну, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

При цьому, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним, й таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в особи на момент її звернення за захистом.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано належної правової оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.

Вказані висновки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 року по справі №820/1309/16.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідач не надав належної оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Державну міграційну службу повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2019 року по справі №520/1679/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) М.І. Гуцал Л.О. Донець Повний текст постанови складено 12.07.2019 року.