Постанова

від 09.07.2019 по справі 910/8717/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/8717/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,

за участю помічника судді - Саєнка О.Г. (за дорученням головуючого судді),

представників учасників справи:

позивача - Гуриненко О.М.,

відповідача - Савченко А.В .,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Щербакова С.О.

від 13.12.2018 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П., Козир Т.П.

від 28.03.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро"

до Приватного акціонерного товариства "Київстар"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакком"

про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії,

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.07.2019 № 29.3-02/1115 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/8717/18 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г.О.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 08.07.2019 для розгляду справи № 910/8717/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Студенець В.І .

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар", в якому просило:

- визнати незаконними дії Приватного акціонерного товариства "Київстар" щодо ненадання в користування телефонних номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_6 та визнати право на користування телефонними номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_6 ;

- припинити обслуговувати телефонні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6;

- зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Київстар" надати в користування телефонні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 Товариству з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем права позивача на користування абонентськими телефонними номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_6 .

Зокрема, позивач зазначив, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01.07.2015 у справі № 760/9025/15-к постановлено речові докази, а саме: абонентські номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 , які зберігаються у матеріалах кримінального провадження, повернути власнику Товариству з обмеженою відповідальністю "ФАРМ АГРО". Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" звернулося до Приватного акціонерного товариства "Київстар" з листом, в якому просило повернути у користування абонентські номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 . Однак, Приватне акціонерне товариство "Київстар" відмовилося повертати вказані номери, оскільки останній вважає, що він не є суб`єктом кримінального провадження, та не може виступати тим суб`єктом кримінального провадження, на якого покладено відповідний процесуальний обов`язок.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" (абонентом) та Закритим акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем." (перейменоване на Приватне акціонерне товариство "Київстар", оператор) були укладені угоди про надання послуг стільникового мобільного зв`язку стандартів 900 та GSM 1800 від 15.04.2006 та від 27.07.2006.

Відповідно до п. п. 3.4.1. п. 3.4. зазначених угод, оператор надає абоненту SIМ-картку, вказаний в заяві телефонний номер в мережі оператора (з індексом 067) і наявні послуги зв`язку після здійснення абонентом дій, передбачених п. 4.1 угод.

При здійсненні підключення до мережі оператора абонент здійснює оплату замовлених послуг та початкові платежі згідно із діючим тарифним планом (п. 4.1. договору).

На підставі замовлень Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" на отримання послуг стільникового мобільного зв`язку GSM 900 та GSM 1800, йому були підключені абонентські номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 за особовим рахунком № НОМЕР_8 .

Вказані вище телефонні номери використовувались ним в якості офіційних номерів сервісної підтримки, гарантійного та постгарантійного, ремонтного та іншого обслуговування клієнтів позивача.

Невстановленим способом, колишнім працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" ОСОБА_2 було отримано довіреність №б/н від 14.09.2009 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" з правом представництва ОСОБА_2 інтересів позивача перед Приватним акціонерним товариством "Київстар" з питань перереєстрації двох службових номерів, що перебували у користуванні позивача.

14.03.2013 відкрито кримінальне провадження № 12013110090003463 за фактом використання завідомо підробленого офіційного документа - довіреності, з метою переоформлення телефонних номерів компанії, які були в користуванні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" на підставі укладених з відповідачем угод.

У процесі досудового розслідування, постановою слідчого Солом`янського РУ ГУ МВС України у місті Києві про приєднання предметів до справи як речових доказів від 27.04.2015 приєднано до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу абонентські номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01.07.2015 у справі № 760/9025/15-к задоволено клопотання старшого прокурора прокуратури Солом`янського району міста Києва Дяченко О.О. про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 та частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України. Звільнено підозрюваного ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України, та кримінальне провадження за № 12013110090003463 від 14.03.2013 відносно останнього за частиною 1 статті 358 та частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України (в редакції Кримінального кодексу України від 01.10.2007) - закрито. Відповідно до статті 100 Кримінального кодексу України вирішено долю речових доказів, постановлено речові докази, а саме: абонентські номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 , які зберігаються у матеріалах кримінального провадження відповідно до постанови про приєднання предметів до справи в якості речових доказів від 27.04.2015 - повернути власнику Товариству з обмеженою відповідальністю "ФАРМ АГРО".

Із змісту ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 01.07.2015 у справі № 760/9025/15-к вбачається, що: " ОСОБА_2 14.09.2009 у невстановленому слідством час та місці, маючи бланк довіреності Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро", на якому містився відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро", ідентифікаційний код № 33345410, маючи злочинний умисел, спрямований на підроблення офіційного документу - довіреності, яка видається підприємством, 17.09.2009 за допомогою рукописного тексту, який виконав власноручно, заповнив бланк довіреності від 14.09.2009 від імені директора ТОВ "Фарм Агро" ОСОБА_3 на власне ім`я, вказавши при цьому пунктом довіреності дозвіл на право подання заяв на перереєстрацію абонентських номерів телефонів, та власноруч поставив підпис від імені директора ТОВ "Фарм Агро" ОСОБА_3 , тим самим підробив вказану довіреність з метою її подальшого використання. Таким чином ОСОБА_2 своїми умисними діями, які виразились у підробці офіційного документа - довіреності, винний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України".

Також, у зазначеній ухвалі Солом`янського районного суду міста Києва встановлено, що: " ОСОБА_2 14.09.2009 у невстановлений слідством час, перебуваючи в приміщенні ЗАТ "Київстар Дж. Ес. Ем." (правонаступником якого є ПрАТ "Київстар"), реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на перереєстрацію абонентських номерів телефонів НОМЕР_2 та НОМЕР_6 , які перебували на балансі ТОВ "Фарм Агро" на власне ім`я, усвідомлюючи те, що даний документ є підробленим, надав представнику ПрАТ "Київстар Дж. Ес. Ем." завідомо підроблену довіреність від 14.09.2009, видану від імені директора ТОВ "Фарм Агро" ОСОБА_3 на власне ім`я, вказавши при цьому одним із пунктів довіреності дозвіл на право подання заяв на перереєстрацію абонентських номерів телефонів, з метою подальшого використання даних абонентських номерів у власних цілях. Таким чином ОСОБА_2 своїми умисними діями, які виразились у використанні завідомо підробленого документу, винний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України".

Позивач листом від 21.07.2015 звернувся до відповідача, в якому просив останнього додати до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" № 1512188 телефонні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 , а також оформити договірні відносини сторін.

У відповідь на вказане звернення відповідач листом від 05.08.2015 за № 5379955747/03/03/02 повідомив позивача, що ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 01.07.2015 у справі № 760/9025/15-к зобов`язує повернути власнику речові докази, які зберігаються у матеріалах кримінального провадження, водночас компанія не є суб`єктом кримінального провадження, та не може виступати тим суб`єктом кримінального провадження, на якого покладено відповідний процесуальний обов`язок.

У зв`язку із вказаною відмовою відповідача повернути в користування позивача вказані телефонні номери між сторонами виник даний спір.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 відповідачем до суду надано довідки № 19928/02 від 11.10.2018 та № 19927/02 від 11.10.2018 з інформацією щодо користувачів телефонних номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_6 , відповідно до яких станом на 14.07.2011 гр. ОСОБА_4 змінив контрактну форму обслуговування на передплачену. Телефонний номер НОМЕР_2 з 14.07.2011 по даний час обслуговується в мережі Приватного акціонерного товариства "Київстар" відповідно до публічного договору, телекомунікаційні послуги за яким надаються знеособлено (анонімно). При цьому, абонент зазначеного номера з 14.07.2011 не подавав до Приватному акціонерному товариству "Київстар" дані про себе для реєстрації як абонента номера НОМЕР_2 згідно із вимогами частини 2 статті 32 Закону України "Про телекомунікації" та відповідно до "Порядку реєстрації абонентів, які отримують телекомунікаційні послуги без укладення договору в письмовій формі", затвердженого рішенням Національної комісії з питань регулювання зв`язку України від 11.08.2011 № 393, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.09.2011 за № 1046/19784.

Крім того, згідно із довідкою, станом на 12.12.2016 гр. ОСОБА_5 переєстрував номер НОМЕР_6 на юридичну особу. Цей телефонний номер з 12.12.2016 по даний час обслуговується в мережі Приватного акціонерного товариства "Київстар" відповідно до умов письмового договору з контрактним абонентом - юридичною особою, що був укладений між абонентом Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАККОМ" та Приватним акціонерним товариством "Київстар".

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- телефонні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 не є об`єктами матеріального світу та не є майном в розумінні норм Цивільного кодексу України, на яке розповсюджується право власності, такі номери надаються у тимчасове платне користування абонентам за договором, проте такий договір на момент звернення позивача до суду між сторонами не діє, відповідно вказані телефонні номери наразі використовуються іншими фізичною та юридичною особами, а тому не можуть бути вилучені у останніх та передані позивачу. Отже, у суду відсутні правові підстави для визнання незаконними дій Приватного акціонерного товариства "Київстар" щодо ненадання в користування спірних телефонних номерів та визнання за позивачем права на користування цими телефонними номерами;

- у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до Солом`янського районного суду міста Києва з метою отримання оспорюваних номерів;

- крім того, суд першої інстанції визнав відсутніми підстави зобов`язувати відповідача припинити обслуговувати телефонні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_6 та надати їх в користування позивачу, оскільки це призведе до порушення прав осіб, які їх використовують на підставі укладених з Приватним акціонерним товариством "Київстар" публічного та письмового договорів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з мотивів викладених у постанові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- з метою отримання спірних абонентських номерів, як речових доказів, позивач мав звернутися до Солом`янського районного суду міста Києва протягом шести місяців з дня повідомлення власника про можливість повернення речових доказів. Доказів такого звернення матеріали справи не містять (п. п. 47, 58, 60, 78 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду);

- нормами Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду спростовуються доводи позивача щодо незаконності дій відповідача в частині ненадання в користування телефонних номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_6 на виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 01.07.2015 та порушення прав позивача на абонентські номери;

- заява колишнього працівника позивача про перереєстрацію спірних телефонних номерів призвела до зміни укладених між позивачем і відповідачем угод, така заява є правочином в розумінні частини 2 статті 202 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків;

- незважаючи на встановлення Солом`янським районним судом міста Києва в ухвалі від 01.07.2015 протиправності дій ОСОБА_2 , які виразилися в підроблені офіційного документа - довіреності, та використанні останньої з метою подання заяви про перереєстрацію на свою користь абонентських номерів, які перебували у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро", зазначений правочин не можна віднести до правочинів, що порушують публічний порядок, а отже кваліфікувати його нікчемним відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України. Відповідно не є нікчемними договори про надання телекомунікаційних послуг, які укладені відповідачем з третіми особами, в межах яких останнім надано право користування спірними телефонними номерами.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

- скаржник неодноразово звертався до Солом`янського районного суду міста Києва, але ні одна із його заяв не була належним чином розглянута;

- виконати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва щодо повернення речових доказів позивачу повинен був відповідач;

- факт неоспорення договорів та невизнання їх в судовому порядку недійсними не може бути підставою для відмови у виконанні ухвали Солом`янського районного суду міста Києва;

- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення статті 396 Цивільного кодексу України;

- умисні дії ОСОБА_2 перереєстрації на свою користь абонентських номерів свідчать про незаконне заволодіння майном юридичної особи, що відповідає диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, відтак всі наступні правочини щодо перереєстрації телефонних номерів на підставі злочинної умисної дії фізичної особи, є нікчемними.

6. Доводи інших учасників справи

Приватне акціонерне товариство "Київстар" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакком" відзиви на касаційну скаргу не надали, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Статтею 15 ЦК України унормовано, що кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст.

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес , як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Водночас, у даній справі господарські суди, встановивши недоведеність позивачем, відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, факту порушення відповідачем його права або охоронюваного законом інтересу щодо користування абонентськими телефонними номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_6 , дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів вважає помилковими твердження скаржника про те, що виконати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва щодо повернення речових доказів позивачу повинен був відповідач, оскільки ані нормами чинного законодавства, ані ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 01.07.2015 у справі № 760/9025/15-к на відповідача даний обов`язок не покладено. При цьому, судами правомірно зазначено, що відповідно до п. п. 47, 58, 60, 78 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 №51/401/649/471/23/125, з метою отримання спірних абонентських номерів, як речових доказів, позивач мав звернутися до Солом`янського районного суду міста Києва.

Аргументи скаржника про те, що він неодноразово звертався до Солом`янського районного суду міста Києва, але ні одна із його заяв не була належним чином розглянута відхиляються колегією суддів, оскільки позивач, в порушення вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не надав будь-яких доказів на підтвердження даних обставин ані під час розгляду даного спору судами першої та апеляційної інстанцій, ані до касаційної скарги. Водночас, як у рішенні суду першої інстанції так і постанові суду апеляційної інстанції, встановлено, що позивачем не надано доказів звернення до Солом`янського районного суду міста Києва щодо повернення речових доказів - спірних абонентських номерів, відтак посилання скаржника на те, що питання наявності даних доказів не підіймалося під час розгляду судами даного спору є безпідставними.

Колегією суддів відхиляються також доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 228 Цивільного кодексу України з огляду на таке.

Надаючи правову оцінку такому доводу скаржника колегія суддів вважає за необхідне зазначити, відповідно до частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що односторонній правочин - заяву колишнього працівника позивача про перереєстрацію спірних телефонних номерів не можна віднести до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки останній не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушує публічний порядок.

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції положень статті 396 Цивільного кодексу України відхиляються колегією суддів, оскільки як встановлено судами та не заперечується скаржником, на момент розгляду даної справи спірні номери передані для користування фізичній та юридичній особам на підставі публічного та письмового договорів, укладених з Приватним акціонерним товариством "Київстар", як оператором. При цьому, зазначені договори позивачем не оспорені, та в судовому порядку недійсними не визнані.

Всі інші аргументи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте такі аргументи скаржника не беруться до уваги судом касаційної інстанції з огляду на межі розгляду справи у суді касаційної інстанції передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

10. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм Агро" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 910/8717/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

В.І. Студенець