Постанова

від 12.07.2019 по справі 826/17679/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2019 року

Київ

справа №826/17679/14

адміністративне провадження №К/9901/9456/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року (головуючий суддя - Шулежко В.П.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Міщук М.С., судді - Бєлова Л.В., Гром Л.М.)

у справі №826/17679/14

за позовом Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Приватне акціонерне товариство Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту (далі - Товариство) звернулось в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі №0004572201 від 27 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість по вітчизняним товарам у розмірі 5 139 272 грн ш штрафними санкціями - 2 569 636 грн;

- відшкодувати за рахунок Державної податкової інспекції у Дніпровському районі понесені та документально підтверджені витрати ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 487 грн 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП Компромісс плюс підтверджується наданими позивачем первинними документами.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що зміст укладеного між позивачем та ПП Компромісс плюс договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків, що свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просило їх скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначило, що наявні в матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність здійснення господарської операції між позивачем та ПП Компромісс плюс .

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

25 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань фінансово - господарських взаємовідносин з ПП Компроміс плюс за квітень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 08.10.2014 №2669/26-53-22-01-2104737111 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 5 139 272 грн, у тому числі за травень 2014 року на суму 1 741 544 грн, за червень 2014 року на суму 2 917 600 грн, за серпень 2014 року на суму 480 128 грн.

За результатами перевірки та на підставі акту, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.10.2014 №0004572201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 708 908 грн, з яких за основним платежем - 5 139 272 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2 563 636 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП Компроміс плюс не спричинили настання реальних правових наслідків та зміну майнового стану платника податків.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що між ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ (Покупець) в особі Кіровоградської філії та ПП Компромісс плюс (Продавець) укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 15.07.2013 №1277, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити на умовах договору товар - сільськогосподарську продукцію українського походження, номенклатура якого зазначається в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Місце передання товару - склад продавця (ПП Компромісс плюс ), зберігання товару на складі, транспортування товару по території України входить в ціну товару. Ціна зазначаються за метричну тону, яка зазначена в специфікації.

На підтвердження реального виконання умов вказаного договору, позивач надав суду копії первинних документів, а саме: специфікації, акти прийому-передачі товару, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення тощо.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що ПП Компромісс плюс листом від 03.07.2014 №03/07 повідомило ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про втрату первинних документів.

Одними з основних постачальників товарів ПП Компромісс плюс в квітні 2014 року були ПП Терра та ТОВ Датто .

Суди попередніх інстанцій врахували доводи контролюючого органу про відсутність інформації, щодо ввезення на митну територію України товарів, необоротних активів та отримання їх у 2014 року ТОВ Датто , з метою їх подальшого використання у межах своєї господарської діяльності.

Суди зазначили про відсутність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ Датто . Згідно податкової звітності останнього, інформація про загальну чисельність працюючих на вказаному підприємстві осіб відсутня, що фактично свідчить про відсутність у ТОВ Датто трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

Також суди зазначили, що згідно наданої контролюючим органом інформації, кількість працюючих на ПП Терра складає 1 особу із заробітною платою у сумі 1,3 тис. грн. У березні - квітні 2014 року ПП Терра здійснило закупівлю господарської продукції у ТОВ Тегола - 2014 , яке за адресою місцезнаходження не знаходиться, засновником, керівником та бухгалтером якого є 1 особа ( ОСОБА_1 , громадянин республіки Молдова), який за місцем реєстрації не проживає та ніколи не проживав. Згідно податкової звітності ТОВ Тегола - 2014 у березні - квітні 2014 року здійснювало закупівлю сільгосппродукції у підприємств не платників ПДВ та таких, які фінансово - господарську діяльність не ведуть.

Вищевикладене, на думку колегії суддів, у своїй сукупності свідчить про те, що ТОВ Датто та ПП Терра не могли поставляти сільгосппродукцію в травні 2014 року для ПП Компромісс плюс в зв`язку з відсутністю факту її придбання, а отже, ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ не могло придбавати цей товар (сою, горіх) у ПП Компромісс плюс в квітні 2014 року.

Крім того, як вбачається зі змісту ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі №755/4712/17 головний бухгалтер ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ з метою ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, використовуючи реквізити суб`єкта підприємницької діяльності, який має ознаки фіктивності, а саме ПП Компроміс плюс , достовірно знаючи про те, що сільгосппродукція від вищевказаного підприємства не постачалась та постачатись не буде, незаконно сформувала податковий кредит ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , який відображено в податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень 2014 року.

Знаходячись в офісному приміщенні ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ за адресою: м. Київ, Алма-Атинська 37, переслідуючи мету ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, діючи умисно, корисливих мотивів, головний бухгалтер Товариства створила механізм штучного зменшення податкових зобов`язань Товариства перед державним бюджетом України, який полягав у перерахуванні коштів по удаваних господарських операціях щодо придбання сільськогосподарської продукції на поточний рахунок підприємства з ознаками фіктивності: ПП Компроміс плюс , що в свою чергу надало можливість головному бухгалтеру ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ , безпідставно збільшити податковий кредит з податку на додану вартість підприємства за травень 2014 рік.

Так, у вказаний період часу остання відобразила по бухгалтерському обліку ПрАТ Київ-Дніпровське МППЗТ наступні первинні фінансово - господарські документи: договір купівлі-продажу №1277 від 15.07.2013 на 2-х арк., додаткову згоду до договору купівлі-продажу №1277 від 30.12.2014 на 1 рк; специфікацію №38 до договору №1277 від 07.05.2014 на 1 арк., акт прийому-передачі товару від 07.05.2014р. на 1 арк., специфікація №39 від 07.05.2014 на 1 арк., акт прийому-передачі товару №39 від 07.05.2014 на 1 арк., специфікацію №40 від 07.05.201. на 1 арк., акт прийому-передачі товару №40 від 07.05.2014, тощо.

Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача.

Частиною 1 статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова