Ухвала

від 01.07.2019 по справі 195/1892/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

01 липня 2019 року

м. Київ

справа № 195/1892/17

провадження № 61-8646ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що у 2000 році між ним та ОСОБА_2 укладений шлюб, який рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2017 року розірвано. За час спільного проживання у шлюбі сторонами набуто спільне сумісне майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за вказаною адресою. Сторони у добровільному порядку не можуть домовитися про поділ вказаного спільного майна.

Із урахуванням наведеного, позивач просив суд поділити майно, набуте під час шлюбу, визнавши за сторонами право власності по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 51,9 кв. м, та по 1/2 частині земельної ділянки, кадастровий номер: НОМЕР_1 , розташованої за вказаною адресою.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя у якому зазначала, що вона з 14 жовтня 2000 року по 30 серпня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 . У період перебування у шлюбі ними придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за вказаною адресою. Зазначає, що вона отримала у банку кредит для купівлі будинку, який самостійно сплачувала без допомоги ОСОБА_1 , який матеріально їй не допомагав, зловживав алкоголем, ніде не працював та вів аморальний спосіб життя.

На підставі наведеного, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на 3/4 частини житлового будинку та 3/4 частини земельної ділянки площею 0,15 га розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 визнати право власності на 1/4 частини житлового будинку та 1/4 частини земельної ділянки за вказаною адресою.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 1/3 частини житлового будинку, 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, 1/3 частини земельної ділянки площею 0,03 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 2/3 частини житлового будинку, 2/3 частини земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, 2/3 частини земельної ділянки площею 0,03 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Решту позовних вимог залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності у рівних частках по 1/2 частин на житловий будинку загальною площею 51, 9 кв. м, житловою площею 23,2 кв. м, на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, на земельну ділянку, площею 0,03 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

19 квітня 2019 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 залишено без руху та надано для усунення виявлених недоліків строк до 01 липня 2019 року, але не більше десяти днів із дня вручення ухвали, зокрема доплатити судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

У червні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме квитанція про сплату судового збору у розмірі 1 409,60 грн.

Таким чином, недоліки касаційної скарги усунуто.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини п`ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині п`ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Судом встановлено, що у період із 14 жовтня 2000 року по 30 серпня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу сторонами набуто таке спільне сумісне майно: житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельну ділянку за вказаною адресою.

Згідно з договором купівлі-продажу домоволодіння від 25 жовтня 2006 року ОСОБА_2 придбала будинок, загальною площею 51,9 кв. м., житловою площею 23,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 1 500 кв. м.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2006 року ОСОБА_2 придбала земельну ділянку, площею 0,1500 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та земельну ділянку, площею 0,0300 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території: АДРЕСА_1 .

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами першою, другою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний житловий будинок та земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя, та враховуючи те, що відповідач не надала належних доказів на підтвердження факту придбання вказаного майна за її особисті кошти, а також того, що ремонт житлового будинку проводився за її кошти, а позивач не брав участі у такому ремонті, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми СК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином усіх доказів, які подані ОСОБА_2 , є необґрунтованими, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання заявників у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув із відповідача на користь позивача судовий збір у більшому розмірі, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення. Оцінюючи доводи касаційної скарги в цілому, суд має виходити з імперативного припису правила частини другої статті 410 ЦПК України , згідно з яким не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. При цьому, відповідач не була позбавлена можливості звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у порядку, передбаченому статтею 270 ЦПК України.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Таким чином, оскільки правильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження варто відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик